Києво-Печерська лавра – не лише архітектурна перлина, духовний символ і пам’ятка ЮНЕСКО, а й жива інституція, яка потребує сучасних управлінських рішень.

В. о. генерального директора Світлана Котляревська переконана: «Відродження Лаври сьогодні є частиною відродження України». У розмові з Укрінформом вона розповідає про виклики, які наразі стоять перед командою Заповідника та ділиться думками, як зберегти та популяризувати духовну та культурну спадщину в часи війни, щоб і через тисячі років наші нащадки мали змогу з гордістю відвідувати Лавру.

– Пані Світлано, як би ви охарактеризували стан справ у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» на сьогодні? Які головні виклики стоять перед командою?

– Для оцінки стану мені завжди важливо бачити конкретні факти та цифри. Пропоную почати з них. За штатом у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» 503 робочих місця. Середня тривалість роботи становить 12 років. Середній вік співробітника – 56 років.

Це показує тенденцію, що зберігається десятиріччями – працівники подовгу працюють на одному місці. Це притаманно для державних структур. З одного боку, це стабільність, яку багато хто сприймає позитивно, з іншого – це ознака стагнації та відсутності розвитку, адже немає оновлення кадрів, відсутнє професійне підсилення новими сучасними знаннями та практиками. Світ не стоїть на місці. І для того, щоб відбулося те, чого не відбувалося століттями, треба робити те, чого не робили раніше.

Я дуже поважаю інституційну сталість, але треба залучати нову енергію, новий досвід, оновлювати внутрішню культуру та стандарти роботи, зокрема, за допомогою впровадження сучасних напрямів менеджменту.

До прикладу, днями у нас відбувся перший практичний семінар із роботи з ґуґл-документами. Зараз це базовий рівень знань для структур, а команда Заповідника лише починає з ним знайомитися. Лавра потребує оновлення кадрового потенціалу, має стежити за трендами, до того ж, тримаючи у фокусі головну місію – вивчення, збереження та популяризацію своєї духовної та культурної спадщини. Саме тут стане в пригоді мій великий досвід роботи у сфері публічного адміністрування, де я працювала над напрямами розробки та запуску реформ.

– А як мотивувати молодь, для якої фактор заробітної плати має значення у виборі місця роботи?

– Людину мотивують працювати три компоненти – гроші, перспектива та задоволення. І Лавра може мотивувати насамперед відчуттям задоволення від належності до величної української святині.

Як перспективи можна розглянути досвід, що позначиться в резюме, та стратегічне розуміння власного внеску в розбудову однієї з ключових українських святинь. Свої знання й навички можна вкласти в тисячолітні здобутки та завдяки власній старанності й талантам дати їм змогу далі досліджуватися, відроджуватися, розвиватися. Наразі молодші спеціалісти отримують у Лаврі 15–20 тисяч гривень. Зрозуміло, що це не та цифра, яка може  конкурувати з бізнес-структурами, але ми точно можемо конкурувати та вигравати за такими компонентами, як перспективи та задоволення від роботи.

Уже зараз можу сказати, що ми плануємо розвивати в Києво-Печерській лаврі великий напрям, пов’язаний із просвітництвом, куди входить екскурсійна діяльність,  робота з освітніми закладами та туризмом.  Він не був системним і не розвинений на рівні, як має бути в національному заповіднику. Ми відкриті до нових членів команди, хто готовий працювати та вписувати своє прізвище в історичні трансформації.

ВІРА І СИСТЕМНА РОБОТА – СКЛАДОВІ, ЩО НАБЛИЗЯТЬ ВІДКРИТТЯ НИЖНЬОЇ ЛАВРИ НЕ ЧЕРЕЗ РОКИ, А ЗА МІСЯЦІ ЧИ ПІВРІЧЧЯ

– Чи відбулися з вашим приходом на посаду якісь суттєві кадрові зміни чи реорганізації у структурі заповідника?

– Я вірю в те, що людина може показати результат, коли є два компоненти: мотивація – «хочу» і професійні знання – «можу». Якщо є «хочу» й «можу», то результат буде. Відповідно, я завжди даю можливість проявити себе кожній людині в команді.

У когось є «хочу», але немає «можу», чи навпаки. Причини різні – хтось не має сучасних професійних знань, хтось демотивований. Мій підхід такий: де потрібно – мотивувати, де потрібно – навчати. Головним критерієм буде результат роботи команди. Зараз ми на порозі HR трансформацій саме в напрямі оцінки персоналу для розробки планів персонального розвитку та розробки системи ОКР. Також ми шукаємо нових співробітників для нових напрямів – робота у фінансовому напрямі, просвітництві та гостинності, архітектурі, благоустрою, HR та інших.

– Яка ситуація з відвідуваністю? Розумію, що вона впала з початку повномасштабного вторгнення, але наскільки це критично? 

– Відвідуваність почала знижуватися вже в період пандемії коронавірусу. З 2017 року по 2019-й кількість відвідувачів сягала від 400 тисяч до 439 тисяч за рік. У перший ковідний рік відбулася суттєва стагнація. У 2020-му – кількість впала до 80 тисяч. Із початком повномасштабної війни у 2022-му Лавру відвідало лише 36 тисяч гостей, у 2023 році – 58 тисяч, у 2024-му – 89 тисяч.

Причинами цього є й військові дії, й закриті ще в ковід кордони, а також закриті печери, тому що багато людей приходили сюди саме заради них та духовної підтримки.

Звісно, потрібно це виправляти, і ми дбаємо про розвиток відвідуваності Лаври. Якщо вплинути на хід війни ми не можемо, то на відкриття території Нижньої лаври – можемо й робитимемо все від нас залежне.

– Як скоро вона може відкритися?

– Для відкриття Нижньої лаври потрібно пройти  великий комплекс завдань: це і судові процеси, і юридичне врегулювання різних питань – від адміністративних до інфраструктурно-інженерних.

Широкий перелік підзадач, над якими ми почали працювати. Тут важливо розуміти, що Нижня лавра до 2022 року була автономним багатокомпонентним механізмом зі своїм менеджментом, інфраструктурою, виробництвом, готелями, благоустроєм тощо. Та це все працювало за ідеологією нашого ворога та мало свої задачі. Тепер створюємо нове на благо України та Лаври. Тому я б зараз більше говорила не про терміни, а про розробку комплексу заходів для відкриття території Нижньої лаври та печер. Це не тільки судові питання, а й повний запуск усіх компонентів інфраструктурного менеджменту, потрібного для відвідувачів Лаври. Все, що залежатиме від мене як від керівника Заповідника, я роблю й робитиму надалі.

– Це вимір у кілька років?

– Я мріятиму й віритиму, що це все ж таки вимір у місяцях чи півріччях. Крім мрій і віри, розроблятимемо й утілюватимемо всі необхідні кроки, залучатимемо найпотужніших спеціалістів для консультацій, підсилюватимемо команду і багато працюватимемо.

– Чи вдалося остаточно врегулювати правовий статус усіх об’єктів, які перебували в користуванні УПЦ (МП)? Чи вже розв’язане питання із пропискою монахів УПЦ (МП), які проживають у Нижній лаврі?

– У 2022 році відбулося ініціювання розірвання договору про право безоплатного користування. Далі почалася низка судових процесів, які тривають і зараз.

Важливий момент у мапі судових справ – це прописка певної кількості монахів із братії монастиря УПЦ (МП). Закон вказує на те, що ми не можемо виселити людину, яка там прописана, однак, ченці прописані там незаконно, оскільки йдеться про нежитлові приміщення Нижньої лаври. Коли буде рішення суду про незаконність і скасування прописки, це дасть змогу підсилити позицію з виселення братії монастиря УПЦ (МП) з території Нижньої лаври.

У ЛАВРІ ПОТРІБНО РОЗВИВАТИ ПРОГРАМУ ГОСТИННОСТІ ТА ІНФРАСТРУКТУРНИЙ КОМФОРТ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ

– Повертаючись до відвідуваності Лаври, які ще бачите шляхи її підвищення?

– Ще один важливий елемент, який для цього потрібно розвивати – це поняття гостинності. Це й про те, як людину зустрічають на вході, про те, що для відвідувача важливо забезпечити місце, де випити води чи кави, купити морозива чи придбати сувеніри. Варто визнати, що з інфраструктурним комфортом відвідувачів у Лаврі наразі велика проблема – його немає взагалі. Тому ми формуємо програму гостинності й шукаємо  меценатів та партнерів у цих напрямах. Окремим блоком стоїть інклюзивна гостинність.

Заповідник має опікуватися культурою і наукою, а профільний бізнес – своєю справою: кав’ярні мають варити каву, дизайнерські компанії – розробляти мерч і сувеніри тощо. До речі, про каву. За твердженнями наших науковців, є цікава гіпотеза, що кава з’явилася в Лаврі у Києві навіть раніше, ніж вона з’явилася у Львові.

Тож маємо величезне поле для дослідження та створення рецепта «лаврської кави». Ми готові до співпраці з кав’ярнями, які хочуть досліджувати разом із нами її історичні складники.

Не можу не згадати ще й унікальної техніки лаврського гаптування.

Народна вишивка – це вишивання кольоровими або чорними та білими нитками. Гаптування ж – це високопрофесійна вишивка золотом та сріблом, яку виконували в монастирях.

Мене дуже тішить, що в нас є великий попит на традиційну вишивку, але хочу привернути цікавість і до гаптування, яке досліджують наші науковці.

– Ви вже пропонували таку ідею комусь із української фешн-індустрії?

– Ми провели перші комунікації з деякими дизайнерами, яких це може зацікавити. Проте, головного фешн-амбасадора Лаври ми ще шукаємо. Я хочу пишатися, побачивши на подіумі десь у Лондоні чи Нью-Йорку колекцію українського дизайнера з лаврським гаптуванням, принтами чи малюнками, натхненними сакральною силою нашої святині.

Особисто для мене гордість за країну – важливий рушій для дій та рішень.  Ця сила може стати натхненням для багатьох інших сфер, де можна показати Україну й відкрити її для інших країн адже культурна дипломатія є важливою складовою.

Лавра завжди була інноваційним центром у різних напрямах. Сюди приїздили іноземці, привозили щось культурно та інформаційно своє, а братія Лаври й собі також привозила з поїздок щось нове, важливе для них. Так, мандрувавши до інших країн, братія приносила не лише вогонь віри в своїх серцях, а й зерна плодів чи рослини, доти небачених у рідних краях.

До прикладу, Митрополичий сад біля Дзвіниці понад 500 років тому заклали за канонами британського саду. Щодо рослин у записках мандрівника Павла Алеппського 1654 року значиться про дивну рослину в цьому саду «з колючками та плодами, на смак – незрілий виноград, зелені й солодкі». Йдеться про невідомий тоді в нашому регіоні аґрус.

У Лаврі століттями перетиналися  духовність, культура та інновації.  Знову ж таки, мало хто знає, але саме в Лаврі митрополит Петро Могила заснував Києво-Могилянську академію.

Він розумів, що саме просвітництво, а з ним і освіта, дадуть поштовх до розвитку Києво-Печерської лаври та навколишніх територій. Це стане інструментом для освітньої дипломатії, важливим кроком для іміджу країни. Лавра й надалі має продовжувати свою роль центру інновацій.

– Наскільки відомо, то й зараз деякі заклади освіти проводять на вашій території навчання?

– Так. Ми співпрацюємо з кількома провідними закладами освіти та завжди відкриті до нових партнерств та колаборацій.

Практика присутності навчальних закладів та проведення навчань в історичних локаціях є звичною для усього світу та дає можливість відчути, хто ти є: доторкнутися до історії нації, насититися енергетикою, враженням від навчального процесу.

Для цього ми плануємо розвивати два зали. Один великий – на 75 людей, другий – на 30. Там потрібно оновити ремонт та закупити обладнання для зручного проведення лекцій, конференцій та інших заходів. Звичайно, вимоги до подій жорсткі – тематика має стосуватися саме сфери культури і не порушувати сакральності простору.

Поєднавши сучасні знання, які надають освітні заклади, та можливості культурної інституції, якою є Києво-Печерська лавра, ми зможемо сформувати унікальний досвід, враження та гордість за те, хто ми є. 

ДЕЯКІ ЗОБРАЖЕННЯ В УСПЕНСЬКОМУ СОБОРІ МАЮТЬ БУТИ ДЕРУСИФІКОВАНІ

– Києво-Печерську лавру фінансує держава, оскільки вона є національним заповідником. У країні війна, зрозуміло, не на всі напрями вистачає фінансування. На що виділяють кошти, а на що маєте заробити самі?

– Києво-Печерська лавра – це 27 гектарів території, 164 об’єкти місцевого та національного значення. А ще будівлі, сакральні споруди, мури та башти, на утримання яких треба колосальних коштів.

Зрозуміло, що пріоритет у країни зараз – військовий. Тож цього року коштом Держбюджету ми зможемо закрити лише певні критичні категорії – це заробітна плата, охорона, комунальні платежі.

Ми чекаємо погодження додаткового фінансування за програмою Президента України «Велика реставрація». Це відносно невеликий обсяг реставраційних робіт на певних об’єктах, які плануємо втілити до кінця року. Для іншого потрібні меценати. Хоча мені більше імпонує слово «ктиторство», як за часів Мазепи називали людей, які підтримували розвиток освіти, науки, культури та духовності.

Тому зараз ми розвиватимемо екосистему ктиторства в Києво-Печерській лаврі, формуємо перелік потреб різного ґатунку. Проєкти можуть бути різними за рівнем бюджетів. Можна, наприклад, стати освітнім партнером та допомогти нам відкрити конференц-зали, про які я вже згадувала. Також це можуть бути сакральні проєкти з реставрації тієї чи іншої пам’ятки архітектури. Зокрема, маємо стратегічно важливий проєкт – завершення реставрації Троїцької надбрамної церкви, а ще – просвітницько-сенсовий – дерусифікація зображень в Успенському соборі.

За науково-архітектурними поняттями Успенський собор не є історичною будівлею, оскільки «совєти» його зруйнували в часи Другої світової війни. Храм десятиріччями стояв руїною. Відбудували собор близько 20 років тому майже з нуля. До речі, архітектор, який тоді керував відбудовою Успенського собору, Анатолій Антонюк, досі працює в Лаврі. Глибоко його поважаю, консультуюся та надихаюся розмовами з ним.

Але, крім архітектурного напряму, є окремий пласт, що відбувся згодом, – це його внутрішнє оздоблення. Враховуючи, що відбудова й декорування відбувалося за часів великого впливу московитів, коли Лаврою заправляла УПЦ (МП), тут зʼявилися зображення очільників тодішньої церкви МП, які увічнили себе, вписавши поряд із зображеннями історичних сакральних постатей Києво-Печерської лаври, преподобних отців. 

Частково це можна побачити й на першому поверсі собору. Якщо ми змінимо відповідні розписи та залишимо на них лише тих, хто дійсно має там бути,  це може стати прекрасним прикладом наочної дерусифікації Успенського собору. Зараз шукаємо благодійників, готових анонсувати проєкт із корегування зображень для збору коштів.

У ЧАСИ ВІЙНИ ПРОФЕСІЯ РЕСТАВРАТОРА НАБУВАЄ НОВОЇ АКТУАЛЬНОСТІ – ВІДНОВИТИ ЩЕ Й ПОШКОДЖЕНЕ ВІЙНОЮ

– Роботи з дерусифікації зображень проводитимуть силами лаврських фахівців, чи ви залучатимете й інших реставраторів і художників?  

– У нас є професійний відділ реставрації, в якому працюють висококваліфіковані, унікальні спеціалісти. Але також плануємо залучати зовнішніх майстрів. Саме на прикладі проєкту із залученням експертизи зовнішніх реставраторів ми плануємо започаткувати інший важливий для України напрям – створення навчального центру реставраторів.

У часи війни професія реставратора набуває нової актуальності. Якщо раніше спеціалісти  працювали з тим, що пошкоджене часом, то зараз їм потрібно реставрувати ще й пошкоджене війною. Тому дуже важливо підсилювати кадровий потенціал та залучати нових фахівців. Є потреба у співпраці з вишами, формуванням запиту на професію серед абітурієнтів, щоб років через десять мати нову генерацію реставраторів української культурної спадщини.

– Який на сьогодні штат відділу науково-реставраційних та відновлювальних робіт Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»?

– Це близько 20 людей, і ми пишаємося, що наші  реставратори продовжують життя не лише іконам або картинам, а й працюють із металом та тканинами.

Ключове завдання команди лаврських реставраторів – підтримання в належному стані наших фондових колекцій.  Також ми розвиватимемо ще один напрям – реставрування на замовлення. Кожен охочий зможе звернутися із власною реліквією до Києво-Печерської лаври.

Цікаво, що такий сервіс завжди був у переліку наших платних послуг для людей, але його розвитком та популяризацією  не займалися. Тепер це один із пріоритетів команди Заповідника, як і з популяризації послуги, так і з інституційного розвитку напряму.

ПРАЦЮЄМО НАД ТИМ, ЩОБ ПОДАТИ ПРОПОЗИЦІЮ ФАКТУ ПОКЛОНІННЯ МОЩАМ ПРЕПОДОБНИХ У ПЕЧЕРАХ ДО ПЕРЕЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО

– Які об’єкти Лаври перебувають у найбільш критичному стані? Яка стратегія реставраційних робіт: чи є чіткий затверджений план на кілька років уперед?

– Стратегія збереження нерухомих об’єктів Києво-Печерської лаври відсутня, хоча має бути. Умовно всі памʼятки, що потребують уваги, можна розділити на три категорії.

Перша – це надважливі сакральні об’єкти, які потребують особливої уваги та втручання. У цьому переліку головними є, безумовно, Ближні й Дальні печери – наші основні печерні комплекси. Складно переоцінити їхню надважливість для Києво-Печерської лаври, України і світу в цілому. Особисто для мене печери, їхній стан, їхній догляд і утримання – першочергові, тому що печери є серцем Лаври.

Друга категорія – об’єкти, що потребують великого фінансування. До прикладу, бібліотека митрополита Флавіана. На неї треба понад 100 млн грн, і ми розуміємо, що знайти кошти на це в Державному бюджеті зараз складно. Наразі бібліотека більше схожа на будмайданчик, хоча в її залах з унікальною ліпниною можна  проводити великі конференції, міжнародні заходи культурних події.

З усією повагою до сучасних бізнес-центрів, але коли людина перебуватиме на якомусь заході в українській Лаврі, в гарній відреставрованій історичній будівлі, з усвідомленням, що тут було раніше, – це формує внутрішню гордість. І саме це століттями ставили і ставлять за мету наші вороги – знищити все українське, а що не знищено – привласнити. Століттями в нас викорінювали гордість бути українцями.

Третя категорія – об’єкти у стані максимальної готовності. Серед таких можна називати Башту Івана Кущника, яка входить до комплексу фортифікаційних споруд, що оточують Верхню лавру.

Окремо можна згадати Онуфріївську вежу, яка зараз у стані готовності 85 % і залишковий бюджет до завершення 8 млн грн, щоб її повністю відкрити для відвідувачів. Її внутрішнє оздоблення та конструктивні елементи споруди вже готові, залишилося лише оздобити фасад, прилеглу територію та передбачити інклюзивну інфраструктуру. Там планується відкриття музею Івана Мазепи – великого ктитора Лаври.

До цієї категорії  належить і Троїцька надбрамна церква, побудована в 1106– 1108 роках, що є однією із найстаріших надбрамних церков України та Східної Європи.

Її унікальність у тому, що за майже тисячу років Троїцька надбрамна жодного разу не була зруйнована. Єдина серед наземних споруд Лаври, яка збереглася неушкодженою з часів Русі-України, тож цілком може стати символом незламності українців.

До речі, церква збудована коштом Чернігівського князя Святослава Давидовича, який прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі під ім'ям Миколи Святоші. Звідси походить і  назва Святошино щодо земель, які належали йому. Троїцька надбрамна церква, Чернігівський князь і Святошино –  приклад того, як Лавра поєднана з усією Україною. Тому, вивчаючи історію Лаври, можна відкрити для себе Київ і Україну.

– 23 липня та території Заповідника відбулася знакова історична подія для всієї України – Священноархимандрит Свято-Успенської Києво-Печерської лаври Блаженніший Митрополит Епіфаній звершив молитву в церкві на честь преподобного Феодосія Печерського, який спочиває в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Розкажіть про цю знакову подію.

– Це справді історична подія – вперше українською мовою, українська служба, в українській Лаврі, в українських печерах. Традиція поклоніння мощам преподобним є унікальною для світу, так само унікальною є й традиція проведення служби в печерах.

Перша українська служба в Києво-Печерській лаврі відбулася 6 січня 2023 року в Успенському соборі, тепер – і в печерах. Сьогодні наші науковці працюють над тим, щоб сформувати необхідний перелік матеріалів та в найближчий рік підготувати для подачі до ЮНЕСКО факт поклоніння мощам преподобних у печерах. Це справді унікальний компонент нематеріальної культурної спадщини.

Щодо печер, то ми передусім приділяємо увагу  збереженню мощей преподобних з урахуванням усіх вимог – і сакральних, і законодавчих. Тут ми працюємо в повній синергії з ПЦУ та особливо братією монастиря Києво-Печерської лаври.

Другий пріоритет – комплекс печер як підземний архітектурний ансамбль, що має перебувати  у відповідному інженерно-архітектурному стані, щоб і через тисячі років наші нащадки мали можливість з гордістю відвідувати Лавру. Тут необхідно вирішити інженерні питання: вентиляція, гідротехнічні споруди та все те, що захищає печери та дає змогу створити навколо них кліматичні, метрологічні й інші умови для збереження святині.

І, нарешті, ще один пріоритет  – сакральні об'єкти мистецтва, а саме, ікони та іконостаси підземних церков, що потребують догляду, а часом і реставрації для збереження їх для нащадків.

СПІВПРАЦЯ З ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВОЮ УКРАЇНИ Є НЕВІДДІЛЬНОЮ ЧАСТИНОЮ РОБОТИ ЩОДО ПЕЧЕР

– Напевно, в сакральній частині – догляді за мощами – потрібна співпраця з Православною Церквою України?

– Звісно, співпраця з Православною церквою України є невіддільною частиною роботи щодо печер, ба більше, надзвичайно важливою частиною.

– Намісник Владика Авраамій кілька років тому публічно говорив, що раніше в духовенства Лаври були складнощі у співпраці з попередньою адміністрацією Заповідника. Як сьогодні, за нинішніх обставин і умов, відбувається співпраця Заповідника та ПЦУ?

– Думаю, це питання до обох згаданих сторін, але, зі свого боку, можу зауважити, що ПЦУ і адміністрація Заповідника мають працювати в повній злагодженості та взаємодоповненні.

Прозорість та довіра  – для мене основа такої синергії, і я роблю все належне для цього. Бачу таке саме прагнення і з боку ПЦУ.  

Я глибоко вдячна Православній Церкві України і шаную велике сприяння Блаженнішого Митрополита Епіфанія та Владики Авраамія, від яких я особисто маю опору і духовну пораду (оскільки очільництво Заповідником – це досить відповідальний процес, що справді потребує духовного наставництва). Ми спільно робимо все можливе, щоб наша співпраця була побудована на відкритості, адже у нас єдині цілі та прагнення.

Ми маємо частково проговорений та прописаний план подальших дій. Певні дії з пунктів вже реалізуємо, інші –  у процесі розробки. Єднає нас спільна мета –  збереження та відродження Києво-Печерської лаври, відкриття території Нижньої лаври та доступ паломників до печери.

– Лавра не стоїть осторонь допомоги військовим, зокрема, реалізовує спільний із Міністерством оборони України проєкт для військових. Як це відбувається?

– Ми не можемо залишатися  осторонь і пишаємося нашим спільним проєктом із Міноборони України – «Духовне відновлення культурою», що полягає в системному відвідуванні Лаври військовими.

Тут вони отримують духовну, за потреби, й психологічну реабілітацію, мають час переосмислити, отримати настанову перед від’їздом на фронт.

Спільно з Управлінням гуманітарного забезпечення МОУ ми розробили структуру. Проєкт складається  із трьох напрямів. Перший  – екскурсія для військових: будь-яка військова частина може написати нам лист – ми безоплатно її проведемо (це може бути дві або чотири години).

Другий напрям – це «День у Лаврі», коли ми формуємо програму на цілий день. Туди може входити екскурсія, зустріч із священниками, майстер-класи та інші заходи, корисні для військових.

Також це може бути кількаденне (до тижня) перебування військових у Лаврі. Завдяки нашим партнерам ми забезпечуємо харчування нашим гостям, оплату матеріалів майстер-класів чи палива для проїзду військових із госпіталів. 

Цей проєкт – надзвичайно важливий, і він потребує інституційного підсилення, зокрема, фінансового, оскільки ми обмежені в людях і ресурсах. Якщо «День у Лаврі» організувати простіше, оскільки у нас є екскурсоводи та працівники, які проводять майстер-класи, то з кількаденним відвідуванням чи трансфером із віддалених куточків країни – складніше. З більшою підтримкою ми зможемо запросити більшу кількість військових, які потребують духовної підтримки та відновлення культурою.

–  Яка ваша особиста місія на керівній посаді такого сакрального духовного місця? 

–  Початок повномасштабного вторгнення я зустріла у статусі радника міністра внутрішніх справ Дениса Анатолійовича Монастирського. Після його трагічної загибелі я сформувала для себе внутрішній запит: а де я можу, коли в країні війна, докласти свої знання і спрямувати сили на благо України?

Я ухвалила рішення, що це буде сфера культури, яка під час війни є важливою частиною національної безпеки та боротьби за національну ідентичність.

Певний час я ще поєднувала реалізацію задач у сфері оборони та діяльність у статусі радника Києво-Печерської лаври, проте дуже швидко з’явилося усвідомлення надважливості інтеграції мого управлінського досвіду саме у сферу культури.

Вибір зроблено – поки наші військові боронять країни, ми маємо зберігати, відроджувати та знаходити фундамент, який формуватиме націю. Моя філософія та переконання в тому, що Лавра – це Україна в мініатюрі, і відродження Лаври є значущою частиною відродження України.

Любов Базів. Київ

Фото Євгена Котенка, Юрія Коганова