Друга фаза рейду на Бєлгород: воєнні перспективи атаки добровольців
Події у Бєлгородській області продовжують стрімко розвиватися. Тож мусимо повернутися до цієї теми (попередній матеріал “Укрінформу” — за посиланням). На перший погляд здавалося, що похід бійців з Російського добровольчого корпусу та Легіону “Свобода Росії” — це не більш ніж пропагандистська акція, диверсійно-розвідувальна операція. Та після того, як вони оголосили про початок другої фази — усе виявилося справжньою війною: РДК і ЛСР поступово просуваються вглиб Росії, сіра зона складає вже понад 10 км2, вони беруть у полон військовослужбовців армії РФ, знищують і трофеять їхню техніку — танки, БМП…
Ось як змалював найближчі перспективи представник політичного крила "Легіону" Олексій Барановський: “Якщо буде можливість закріпитися і утримувати якусь територію тривалий час — значить там буде тимчасова озброєна адміністрація, будуть прийматися якісь заходи щодо взаємодії з населенням на тривалий період. Зараз, до речі, з населенням ніяких проблем у бійців немає, дуже велика кількість бажаючих приєднатися. Інформація про переміщення поліції, армії нам надходить від місцевих жителів, що дуже приємно та надихає”.
Отже, що тепер можна сказати про задум російських добровольців? Які прогнози щодо подальшого розвитку ситуації?
Похід на Бєлгород: мета - створити буферну зону, розпорошити ресурси ворога і обійти його "збоку" через територію РФ
В коментарі “Укрінформу” військові експерти заявили, що в “бєлгородський похід” добровольців закладено одразу декілька перспектив подальшого розвитку подій.
По-перше, йдеться про створення чогось на кшталт буферної зони.
“Коли РДК і "Легіон" здійснили свій перший рейд у Бєлгородську область, то було очевидно — це проба пера. Типова диверсійно-розвідувальна операція на території ворога, виконана, з урахуванням обмеженого ресурсу, переважно піхотною компонентою, але на відмінно. Тепер же ми можемо говорити не про "пробу пера", а про перші мазки, які прояснюють картину, тобто те, що замислив художник. І з урахуванням того, що вимальовується на полотні, можна сказати: задумом є те, про що йшлося ще з 2022 року, — буферна зона на території РФ”, - каже військовий оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.
Наразі у РДК та ЛСР є функціонал для не досить глибокої діяльності на території РФ, але по достатньо широкому фронту.
“З урахуванням наявних можливостей, сил і засобів, а також тактики добровольці фактично можуть охопити фронт до 200 та більше кілометрів. Але не глибокий — на 3-7, максимум 10 кілометрів. Втім, цього достатньо, щоб створювати буфер безпеки, - каже екперт. - Здавалося, глибина не ахова, у "другої армії в світі" повинен бути ресурс, що дозволяє повернути контроль злочинному режиму Путіна на цих ділянках, але котрий день поспіль ми бачимо, що ситуація зворотна. РДК і "Легіон" ефективно справляються”.
По-друге, дії добровольців змушують російське командування відтягувати підрозділи з тимчасово окупованих територій України.
“Задум абсолютно очевидний: це проведення серії атак — відволікаючих або другорядних ударів — на різних напрямках з метою розосередження уваги і розпорошення ресурсів російської окупаційної армії в умовах проведення наступальної операції ЗСУ”, - каже полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський.
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук нагадує, що донедавна структура окупаційних сил противника була приблизно наступна: на півдні – з’єднання і частини Південного ВО або Угруповання сил «Південь» чисельність 108 тисяч голів, далі – «Схід», 87 тисяч лобів, на півночі – Західного ВО – 50 тисяч. При цьому до угруповання «Захід» входило і «угруповання сил прикриття державного кордону» (ОГ «Брянськ», «Курськ», «Белгород») – 23 тисячі орків, до 90 танків, близько 350 ББМ.
Тобто після «акту доброї волі» з Чернігівщини і Сумщини, каже військовий експерт, рашисти не надто переймалися обороною північних рубежів, а концентрували усі сили на Донбасі, де безуспішно намагаються прорвати нашу оборону, і на півдні – там чекають нашого контрнаступу.
“Оцей «бєлгородський рейд» РДК і ЛРС змусив росіян докорінно змінити розстановку сил. Зняти оперативні резерви можна тільки з тих напрямків, де ворог готується до контрудару ЗСУ – інших варіантів просто немає. Наше командування і «союзники» (так називати російських добровольців мені вбачається доречно) зараз поставили путіністів в ту позу, в якій ті рік тримали нашу оборону, «нависаючи» з півночі, загрожуючи в будь-який момент відкрити «другий фронт». Тепер ворог діє реактивно, у відповідь на загрози, які йому створюємо ми”, - стверджує військовий експерт.
Це й називається «перехопленням стратегічної ініціативи».
“Відтепер росіяни вимушені будуть тримати значні сили на півночі, незалежно від того, чим завершиться «бєлгородський інцидент»: допустити повторення – це вже внутрішньополітична поразка. І це ще, схоже, нічого не закінчилося… В Росії народжується, а точніше проявляється, нова політична реальність”, - підкреслив пан Лакійчук.
“Ми показуємо, що можемо проводити різнопланові операції на широких ділянках фронту. Ці операції узгоджені і скоординовані. Тому що одночасно з ними ми бачимо посилення вогневого впливу на об'єкти противника, починаючи від Кадіївки, що на Луганщині, Донецька і Маріуполя, й закінчуючи Бердянськом, Токмаком, Мелітополем, Джанкоєм і так далі. Ми всюди активно впливаємо на противника, і це значить, що перехоплюємо в нього оперативну й стратегічну ініціативу”, - доповнює Сергій Грабський.
По-третє, для нас було б дуже логічним пройти через Бєлгородщину і вийти в тили росіян на Луганщині.
“У даному разі не йдеться про окупацію, ми не декларуємо анексію якихось територій, які не входять у межі міжнародно визнаних кордонів України”, - наголошує пан Грабський.
Військовий оглядач Євген Дикий зауважує, що "Білгород-няш" и "Воронеж-няш" Україні однозначно не потрібні.
“Але це не означає, що туди не треба заходити. Просто не потрібно уподібнюватися росіянам: якщо ти кудись зайшов, якщо кудись "ступил сапог солдата", необов’язково залишатися там надовго, осідати на роки, а тим більше, інтегрувати ці землі до складу своєї території”, - каже він.
А от зручні шляхи сполучення бувають через різні території. Пан Дикий переконаний, що якби українське командування не посоромилися у 2014 році кілька годин пройти через Бєлгородщину, то доля "ЛНР" могла б скластися зовсім інакше.
“Зараз ситуація та сама. Суто з військової точки зору, нам невигідно далі довбатися об лінію оборони, яку росіяни вибудували від Сватового до Кремінної. Лінія Сватове-Кремінна, яку ми не можемо взяти з жовтня минулого року і яку весь час штурмуємо, може бути просто обійдена. Як свого часу німці на стали штурмувати добре укріплену французами лінію Мажино, а просто взяли і пройшли збоку. Для нас це "збоку" лежить саме через російську територію”, - стверджує Євген Дикий.
Ресурс обох сторін: чи вистачить його для виконання серйозних задач?
Щось конкретно в цьому плані сказати дуже важко. Але з боку Російської Федерації вздовж кордону з Україною по Курській, Брянській і Бєлгородській областях, а це 700 кілометрів, зосереджено до 25 умовних БТГ ворога, загальною чисельністю близько 17 тис. осіб. Та цього недостатньо.
“25 БТГр фізично не здатні охопити цей фронт”, - запевняє Олександр Коваленко.
Нинішня якість російський окупаційних військ — це 1 БТГр на 1-2 км фронту. Вони розтягнуті вздовж кордону.
“Тобто 25 БТГр можуть утримувати від 25 до 50 км фронту. Це максимум. Отже, росіянам треба в 14 разів більше сил та засобів вздовж кордону з неокупованою частиною Україною, щоб налагодити там надійну оборону”, - додав оглядач групи “Інформаційний спротив”.
Своєю чергою РДК і Легіон, наголошує експерт, не діють повноцінними військовими підрозділами, а на рівні ДРГ.
“На рівні, скажемо так, партизанського формату. І це їм дозволяє ефективніше використовувати свої невеликі групи, створюючи реальну загрозу для російських підрозділів”, - наголошує пан Коваленко.
Сергій Грабський каже, що все залежатиме від того, як ситуація буде розвиватися.
“Наразі говорити про співвідношення сил неправильно, ми достеменно не володіємо інформацією. Ми бачимо тільки фактаж. Але якщо припустити... Відповідно до методики, командування РФ має зосередити в Бєлгороді певне угрупування. А далі — або оточити і знищити, або видавити противника (РДК і ЛРС) за межі Російської Федерації. Але хто це буде робити? Чи це будуть військові, чи якісь підрозділи ФСБ — не зрозуміло. Думаю, що навіть самі росіяни поки що не до кінця розуміють - скільки, куди, що і почім”, - вважає пан Грабський.
Водночас експерт не виключає, що Кремль може піти на реалізацію «шебекінського» сценарію ще раз. Тобто гатити по містечках і селах установкою ТОС-1А “Солнцепек” у цивільній зоні, з якої не було евакуйовано мирних жителів.
“Не сумніваюся, що зрештою, вони так і зроблять. По зосередженню ворога вони застосовують усі наявні сили та засоби. Причому без урахування того, що там є мирне населення, причому російське. Установка така: ворог має бути знищений. - звертає увагу військовий експерт. - Коли я навчався в радянському військовому училищі, то мене завжди дивувало відчуття, що ми діємо в якомусь вакуумі, де мирного населення немає, якоїсь інфраструктури немає також... Подібне навіть не закладено у їхню підсвідомість, розумієте?”
Інші важливі питання: допомога польських добровольців та відправка у Бєлгород бойовиків Пригожина-Кадирова
Напередодні бійці "Польського добровольчого корпусу" заявили, що допомагають повстанцям з РДК та ЛРС в операціях на території РФ. Втім, лише частково.
“Польські добровольці в РФ не заходять, тобто діють виключно в межах державного кордону України. Вони допомагають з евакуацією поранених, виконують інші допоміжні функції”, - розповідає Олександр Коваленко.
Що це за допоміжні функції?
Йдеться про конвоювання полонених, логістику, зокрема доставку боєприпасів, а також медичну логістику.
Від себе ж додамо: офіційний Київ неодноразово заявляв, що Україна також не причетна до руху добровольців на території Росії, хоча у Москві намагаються перекласти відповідальність на нашу державу.
Йдемо далі...
Очільник ПВК "Вагнер" пригрозив російському військовому командуванню, що відправить своїх найманців у Бєлгородську область. На думку аналітиків американського Інституту вивчення війни Пригожин може переслідувати одразу кілька цілей. Це може бути самопіар або ж бажання перекинути військо туди, де тривають бойові дії «скромніші», ніж у Бахмуті. Але "кухар Путіна" зазначив, що його найманці буцімто мають бажання "захистити російський народ". Мовляв, ПВК оборонятиме кордон Росії, виконуючи роботу Міноборони.
Дещо згодом до "флешмобу" з відправлення військ до Бєлгородщини вирішив долучитися й Кадиров. Він зазначив, що загальна кількість чеченських бійців у батальйонах та полках силових і військових структур буцімто перевищує 70 тисяч осіб. За його словами, всі вони нібито "пройшли підготовку у російському університеті спецназу", а також "екіпіровані новітньою зброєю".
Цікавимося у фахівців, чи може це якось вплинути на ситуацію?
“Те, що Пригожин та Кадиров готові до Бєлгорода відправляти своїх бойовиків — це, насправді, в якомусь сенсі було передбачувано. Куди ж вони дінуться, якщо не будуть заявляти, що в них є боєздатні підрозділи, які готові стати на захист Бєлгородщини? Чи буде це зроблено? Можливо”, - вважає Олександр Коваленко.
Слід розуміти, продовжує він, що “кадирівці” не настільки ефективні, як бойовики ПВК “Вагнер”.
"Але думаю, що “вагнерівці” зараз будуть зайняті трішки іншими питаннями. Судячи з останніх заяв, все йде до протистояння значно більшого - Пригожина з Міноборони та Генштабом", - додав експерт.
Сергій Грабський вважає, що теоретично Пригожин усе ж може відправити якісь підрозділи “вагнерівців” у Бєлгород. Щодо Кадирова, то його бойовики, по суті, вважаються підрозділом Росгвардії.
“Чи буде хтось відправляти туди Росгвардію — це питання. Втім, тут слід розуміти інше: декларації і заяви, а також реальні дії — це різні речі, - каже пан Грабський. - У будь-якому разі все виглядає так, що Кадиров і Пригожин просто міряються… пупками. І хай собі міряються. Чим більше вони один одного «прикатруплять», то краще”.
Павло Лакійчук «приватні» ініціативи Пригожина і Кадирова бачить так: “Московська влада перебуває в прострації. Вони думають-гадають, як бути далі, що робити і, головне, як пояснювати ситуацію «глибинному народу», водночас «нова опричина» демонструє готовність вирішити проблеми, з якими не справляється офіційна влада. Тобто заявляє про себе, як альтернативний центр сили. Точніше, як ДВІ конкуруючі між собою сили – російська армія в розрахунок вже не береться”.
Про перспективи атаки РДК і ЛРС на путінський режим, а також повторення “бєлгородського інциденту” в інших регіонах РФ
Павло Лакійчук каже, що РДК і ЛСР перевернули путінську шахівницю: "Тепер коли десь серед «миротворців» заходитиме мова про «спірні території», то під ними, слід нагадувати, розуміються не тільки ДНР і ЛНР чи Крим, а й БНР, Інгрія, Ідель-Урал... І умови тут мають бути дзеркальні… І, так, ми за «демілітаризовану зону». Тільки вона, як пропонують лідери РДК і ЛСР має простиратися на території українських етнічних земель – Кубані, Дону, Білгородщини і Брянщини. А не навпаки! Закон бумеранга!”
Сергій Грабський вважає, що на сьогоднішній день специфіка російської дійсності виключає можливість створення всередині РФ якихось осередків партизанського руху або руху спротиву: “Підкреслюю: на сьогоднішній день. Ми не знаємо, як ситуація буде розвиватися далі, що буде через півроку. Чи вплине все це на путінський режим? Судячи з реакції кремлівських пропагандистів — ні. Бо усе, що не відбувається в Москві, як то кажуть, їх мало «колише». Вони поки що не усвідомили, що відбувається, не бачать загрози для стабільності режиму. Згадаймо ту ж Чечню, де точилися серйозні бої. Чи це якось вплинуло на життя в тій самій Москві або в Санкт-Петербурзі? Аж ніяк”.
Тобто, зі слів експерта, специфіка росіян полягає в тому, що те, що їх не стосується, воно не збуджує їхню уяву і не примушує якось реагувати.
“Коли, наприклад, якісь заворушення в умовному Новосибірську відбуваються, то туди присилають ОМОН з Мурманська. Чому? Тому що мурманському ОМОНу глибоко начхати на якихось новосибірців. Це дуже велика країна. Тому наразі зарано робити якісь висновки, що події в Бєлгороді переродяться в якийсь потужний рух по всій РФ”, - запевняє полковник запасу ЗСУ.
З іншого боку...
“Точно не зараз, але у перспективі щось подібне на курському чи брянському напрямках може статися. Хтозна, можливо, згодом боротьба добровольців приверне увагу тих росіян, які незгодні з режимом, а зараз відсиджуються на диванах - і вони вирішать долучитися до цих підрозділів”, - додав пан Грабський.
Олександр Коваленко переконаний, що Російський добровольчий корпус та Легіон “Свобода Росії” на Москву точно не підуть: “Але ми бачимо наскільки вони ефективні у форматі обмежених ресурсів. У них немає бронетанкових підрозділів, масштабної підтримки артилерією та авіацією. Проте якщо все це з'явиться, то вони на території Росії зможуть діяти вже не на 3, 7 або 10 кілометрів в глибину, а набагато глибше. І в найближчій перспективі я бачу можливість РДК і “Легіону” проявити себе уже в Курській та Брянській областях”.
Тобто сценаріїв розвитку подій може бути безліч.
“Але найперше — це інтенсифікація по широкому фронту в Білгородській області, а потім вже перехід на інші напрямки”, - резюмував оглядач групи “Інформаційний спротив”.
Мирослав Ліскович. Київ
