Постановка будь-якої опери у період дії воєнного стану – особлива подія. Найперше тому, що у таких виставах задіяні дуже багато творчих одиниць: співаки, балетна трупа, хор, оркестр. Саме з цієї причини оперні постановки, навіть за звичайних умов, готуються найдовше і є дуже затратними.
Національна опера України 29-30 жовтня представляє прем’єру світової класики - “Травіати» Джузеппе Верді у постановці Анатолія Солов’яненка. Від вистави, зрежисованої 1994 року Дмитром Гнатюком, яка до останнього була в репертуарі головної оперної сцени, вона кардинально відрізняться стилістикою. Так, Віолетта Валері, яка з’явилася 1852 року в лібретто опери за романом «Дама з камеліями» Дюма-сина, тепер читає електронний лист з екрана мобільного телефону і знаходиться у фіналі постановки в лікарняній палаті з сучасним медичним обладнанням.
У день генеральної репетиції перед прем’єрою у Києві майже дві години тривала повітряна тривога. Тому й журналістам довелося спуститися в ошатне укриття-гардероб Національної опери. І там не зовсім плановано відбулася змістовна бесіда про діяльність Національного театру опери і балету імені Шевченка у період повномасштабної російсько-української війни та намагання затягнути митців на службу «руському міру» з Анатолієм Солов’яненком, головним режисером Національної опери України.
- Пане Анатолію, про нову постановку «Травіати» вперше журналісти почули восени 2019 року, коли свою тоді нову версію представила Одеська опера. Розкажіть: чому так довго йшли до цієї прем’єри?
- Пам’ятаєте жорсткий локдаун - і ми змушені були повністю згорнути нашу роботу. І, власне, все, що далі відбувалося, ви добре знаєте. Наприкінці 2020 року щось потрошки починали працювати, маленькими формами. Звичайно, що не було до чогось масштабного і масового. Вирішили, що на квітень 2021-го змістимося. Та саме тоді знову був місяць локдауну і вже після цього завершувався театральний сезон.
Восени початок нового сезону був трошки складний, бо треба було розкрутитися потроху, вийти на нормальні показники. Я маю на увазі, по доходах, по відвідуванню.
По доходах ми вийшли на нормальні показники лише нарикінці листопада-грудня минулого року. Багато хто з вас знає, хто не знає - я ще раз про це скажу: з бюджетного фінансування ми маємо виключно фонд на оплату праці. Те, що стосується постановок, електроенергії, опалення, охорони, медичної амбулаторії, яка у нас працює, всіх-всіх інших витрат, які у нас є, починаючи від телефонного зв’язку тощо - це все покривається коштами, які ми заробляємо.
На реалізацію «Травіати» - недешевого проєкту - кошти вдалося зібрати на кінець січня цього року. І ми повністю включилися до підготовки вистави, запланували прем’єру на 16 квітня.
Що далі відбулося - ви знаєте добре.
Коли ми відновили роботу, то почали паралельно готуватися до цієї прем’єри. В моїх планах було зробити її на весну, до Дня театру. Але Петро Якович Чуприна (гендиректор театру) мене переконав, що краще восени. Бо ситуація динамічно змінюється, і, на жаль, не завжди на краще.
- Репетиційний процес не був тривалим.
- Ми на початку вересня зібралися і амбітно запланували, що в останні вихідні жовтня ми все реалізуємо. Репетиційний процес я завжди люблю робити насиченим, а не розтягнутим у часі. Тоді артисти виходять на прем’єру на певному драйві. Бо якщо це репетирувати місяцями, то втрачається інтерес, цікавість, йде певне перегорання.
Тому, маючи в принципі таку традицію роботи з виконавцями, я на початку жовтня розпочав основну частину роботи - з хором, з масовими сценами, інше. На пік роботи припали прильоти 10 жовтня, і все, що далі відбувалося.
Тому повірте, що я винятково в складних обставинах працював над цією виставою. Через те, що з 4-годинної репетиції бувало, що по півтори-дві години ми чекали на відміну тривоги, а потім ще по 30-40 хвилин - поки люди, які застрягли десь в транспорті, доїдуть. Один одного просили продовжити репетиції, намагалися вийти на той результат, який сподіваємося найкращим чином представити.
Такі воєнні реалії, такий час, напевно інакше бути не могло, але ми продовжуємо працювати.
- Який основний меседж хотіли сказати глядачам прем’єрою «Травіати»?
- Я неодноразово говорив про те, що оперний класичний репертуар, умовно, міг би поділити на дві категорії: вистав, які прив’язані до конкретних історичних подій, конкретної історичної епохи («Дон Карлос», «Аїда»), і вистав про почуття людей, про їхні стосунки, які актуальні в будь який час і в будь якому місці. І от саме до таких вистав належить опера «Травіата», «Севільський цирульник», постановку якого я в подібній естетиці здійснив в 2019 році.
Вважаю, що репертуар сучасного оперного театру має включати одні й інші твори, ту й іншу естетику. І кожна з цих естетик має своїх прихильників, свого глядача. Дуже сподіваюся, що «Травіата», як і вистава «Севільський цирульник», на яку дуже багато молодих людей приходить, стане теж привабливою для цієї аудиторії.
Хочу наголосити, що «Травіата» - опера про стосунки людей і про почуття, вона поза простором і часом.
- Чи часто покази у Національній опері переривали повітряні тривоги?
- Ми відновили свою роботу з 21травня. Працюємо ми: замість1304 глядацьких місць - на 460 місць. Це пов’язано з тим, що саме таку кількість може вмістити приміщення-гардероб, яке сертифіковане Держслужбою з надзвичайних ситуацій, як таке, що відповідає вимогам до тимчасового укриття.
У випадку повітряної тривоги вистава зупиняється. Після відбою глядачі повертаються і ми продовжуємо виставу. Таких випадків із травня до цього часу було, думаю, 5-6-ть.
Один раз, на День Незалежності, коли тривоги були постійно, нам довелося скасувати запланований концерт. Я прийшов до глядачів в укриття і запропонував перенести його з тієї середи на п’ятницю. Через день ми концерт почали спочатку, показали його в повному обсязі.
14 жовтня у нас був запланований концерт з українською оперною і балетною програмою до Дня захисників України. Але, на жаль, через всі ситуації, які відбувалися, ми змушені були його скасувати.
Решта заходів у нас відбулися вчасно, в повному обсязі, іноді з невеликими перервами на вимушену повітряну тривогу, але відбулися.
- Чи вся трупа зараз працює?
- Оперна трупа театру, всі з колективу, в першу чергу я за них відповідаю, в повному обсязі повернулися до Києва. Трупа абсолютно роботоспроможна, як кажуть, і здатна забезпечити весь репертуар , який ми сьогодні готові показати глядачу.
- Який настрій в артистів? Наскільки їх виснажує війна, повітряні тривоги?
- По-перше, був дуже складний для нас період, коли ми не могли працювати. І більше того, не було зрозуміло, чи зможемо ми в принципі зібратися і працювати разом як єдиний колектив.
Всі чекали виходу на роботу. Бо навіть просто підтримувати форму в домашніх умовах - майже нереально, надзвичайно важко, особливо артистам балету. Оперні співаки трошки призвичаїлися в ковідний період, коли багато хто виходив і в парк, і в лісосмуги. Коли було тепло, виходили просто працювати з голосом, бо в квартирі це не зовсім зручно і не всім сусідам подобається.
Що стосується перерв на тривоги, - теж все це не просто для артистів опери і для артистів балету. Вони розспівуються, розігріваються, емоційно знаходяться на певному драйві упродовж вистави. Кожна ж роль вибудована таким чином, що ти протягом двох чи трьох годин рухаєшся в певному напрямку. А коли звучить повітряна тривога - ти зупинився, а потім маєш почати з якогось місця, до якого в тебе вже немає, як кажуть, підходу.
Звичайно, це складно, звичайно, це виснажує. Але ми щасливі працювати як єдиний колектив. І будемо продовжувати працювати до тих пір, до яких це фізично буде можливо. Я маю на увазі, що на нас усіх очікує опалювальний сезон, і ніхто з вас і з нас не розуміє, яким він буде. А є певні температурні режими, нижче за які артистам працювати неможливо. Через те, що м’язи потребують певних умов, інакше це приведе до серйозного травматизму. Температура впливає і на дихання. Якщо пар буде йти, то при тій інтенсивності, в якій дихають солісти чи артисти хору, у них за кілька днів буде, в кращому випадку, бронхіт.
Але сподіваємося на краще. Contra spem spero! Живемо в тих реаліях, які є, і сподіваємося на краще.
- У порівнянні з мирним часом зараз суттєво нижчі ціни квитків у Національну оперу.
- Ми з об’єктивних причин, ну, чи змушені, чи не змушені, прийняли рішення значно знизити ціну на квиток - щоб не втратити контакт з глядачем. Зараз ціна квитка - від 100 до 500 гривень, а була від 100 до 2 000 гривень в довоєнний час. Замість семи вистав на тиждень у нас зараз 2-3. Замість 1304 квитків, 460, тобто, обсяг доходів зменшився геометрично.
Тому не все ми зможемо собі дозволити, будемо виходити з об’єктивних ситуацій, які будуть складатися. Ви знаєте, що зараз продаємо квитки на два тижні наперед. Не беремо на себе зобов’язання перед глядачами, за які ми не зможемо відповісти і які ми не зможемо виконати. Та й глядачі зараз купують квитки в основному за кілька днів до вистави.
- Чи плануються проекти на військові теми?
- Оперний і балетний репертуар доволі специфічний, і він класичний. У нас трошки інша специфіка, на відміну від драматичного театру, де набагато простіше втілити якусь п’єсу, яка відповідає реаліям сьогодення. Думаю, що такі запити драматичні театри Києва і України зможуть задовольнити набагато швидше, ніж ми.
Коли готувалися до відкриття 21 травня, я дуже переживав, чи в принципі будуть готові ходити люди в театр після того, що відбулося 24 лютого. І перші вистави показали, що та кількість квитків, яку можемо продавати, дуже швидко продалася. Я спілкувався в антрактах з глядачами, питав: чому вони прийшли в театр в цей час? І відповідь була приблизно одна і та сама: «Ми хочемо прийти в театр, щоб на кілька годин зануритися в іншу атмосферу, яка відрізняється від того, що ми бачимо навкруг, відчути щось інше».
- Які плани Національна опера має на найближчий період?
- Я вперше, напевно, проанонсую ті плани, які ми маємо на найближчий час. Вважаємо, що ситуація буде, ну, принаймні, такою, як є, - і з цього виходимо.
До Дня Соборності я хочу представити українську оперно-балетну програму, яку ми підготували до Дня захисників Вітчизни, але, на жаль, не змогли її показати. Це буде українська музика таких авторів як Георгій Майборода, Мирослав Скорик і, звичайно ж, Лисенка і Гулака-Артемовського.
Далі ми з Богданом Плішем хочемо інсценізувати один дуже цікавий твір, написаний для хору українським композитором, присвячений Донбасу. Думаю, десь, за місяць ми зможемо це анонсувати, якщо у нас все складеться.
27 березня, у День театру, хочемо відновити постановку «Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди. Це буде правильною відповіддю на те, чим починає цей сезон міланський театр «Ла Скала».
- А що особливого в цьому сезоні?
- Ви знаєте, що театр «Ла Скала» вперше за 200 років і саме в цьому році почне свій сезон російською оперою «Борис Годунов». Не оперою «Євгеній Онєгін», не якоюсь ліричною, а саме "Борисом Годуновим". Це вперше за всю історію театру, який має фантастичну італійську музичну культуру, дирекція театру прийняла рішення відкритися оперою «Борис Годунов». Пропонувалися дуже серйозні фінансові умови українським солістам, щоб вони взяли у цьому участь. Наші солісти всі від такої співпраці відмовилися.
Крім того, весь грудневий репертуар театру «Ла Скала» побудований виключно на російській музиці: «Борис Годунов», «Лускунчик», далі йде серія інших вистав російських композиторів, концерт Анни Нетребко…
Думаю, що ми маємо чудовий аналог, український, - оперу «Ярослав Мудрий», і нашим обов’язком є її відновлення до Дня театру. Слава Богу, майже весь склад виконавців, на який ця вистава ставилася, продовжує працювати в театрі.
І наступна річ, яку я сподіваюся, здійснити приблизно за рік - дитяча опера українського композитора Юрія Шевченка «Кіт у чоботях», яка написана була Юрієм Валентиновичем на моє особисте замовлення, на мій сценарій. Ми з Юрієм Валентиновичем багато над цим працювали, зустрічалися, і він на початку лютого повністю передав театру весь необхідний нотний матеріал. На жаль, ви знаєте, що наприкінці березня його серце перестало битися.
- А чи стануть «Вечори на хуторі біля Диканьки» аналогом різдвяного «Лускунчика»?
- Ми цей балет готуємо, він буде у нашій новорічно-різдвяній афіші, а далі глядач голосуватиме квитком. Наразі «Лускунчик» і всі вистави, які пов’язані з авторами держави-агресора, не можуть бути показані на нашій сцені.
Валентина Самченко
Фото Руслана Канюки