Випускник столичного університету ім Карпенка-Карого молодий режисер Богдан Желєзняк з колегами зняли короткометражку про війну, яка має лаконічну назву “Ма!”. 19 серпня її презентують в «Укрінформі». Фільм демонструє дзеркальні ситуації: як спілкується телефоном російський окупант з матір’ю, і що каже своїй воїн Збройних Сил України. І то все – на фоні щойно розбитої разом з екіпажем техніки. Скажемо відразу – картина не для вразливих (хоча - яке життя настало, такі й фільми). Богдан розповів нам, навіщо потрібна вона, коли маємо вже сотні реальних жахливих відеороликів, як то – знімати кіно у розпал війни і як стрічка тепер попрацює на нашу з вами користь. Щоб «там» зрозуміли, з яким злом маємо справу
- Пане Богдан, відео – «жестяк», не кожен зможе переглянути. На кого розраховано? Це взагалі на основі якихось конкретних реальних епізодів?
Звісно, фільм – 18+, для дорослої свідомої аудиторії. Я певен, що нині такі події – скрізь, і діалоги типові. Всі взяті з хронік. Ми ж чули ті перехоплені розмови окупантів з матерями, тож у фільмі нема жодного вигаданого слова. Всі фрази взяті з хронік, просто скомпільовані в різних місцях, як треба, і змінені імена та назви.
- 18+ - це дуже широка аудиторія. Кому і що хотіли сказати? Ті, хто воюють, волонтерять чи стежать за новинами 24/7 і так цю картинку бачать. Фільм для тих, хто не відчуває війну, бо вона поки далеко?
Цей фільм призначений для європейців, які не в курсі стану наших справ. Бо наші дійсно прекрасно його знають. Зняли для європейської аудиторії, щоб схилити чашу терезів на нашу користь. Щоб люди там не забували (про війну — авт.), розуміли, з ким маємо справу, з яким злом, з якими людьми (якщо їх так взагалі можна назвати). Бачили, що ми не один народ, що між нами прірва.
- Як плануєте просувати тепер стрічку, де буде демонструватися?
На міжнародних фестивалях! Будемо розсилати максимально, промотувати фільм. В найближчі місяці, якомога швидше, щоб фільм міг вплинути на суспільну думку.
- А як вдалося реалізувати задум? Які при цьому були складнощі (війна все-таки в країні), скільки на це пішло часу?
Ідея виношувалась з квітня, а знімали в червні. Предпродакшн - близько 2 місяців. Відразу як виникла ідея, я загорівся, почав збирати команду. Ще тільки-тільки орки відійшли від Києва, ще все було дуже «сиро», незрозуміло, хитко, неготово. Ніхто не давав спочатку остаточної згоди. Та в мене велика база знайомих: закінчив акторський курс Карпенка-Карого, всі однокурсники в мене актори, їх я і взяв. А закінчив я кіношколу Ukrainian film school на режисера, і звідти в мене вся технічна база: оператори, продюсери, яких підтягнув. Команду збирав протягом 2-2,5 місяців, сценарій самотужки написав. Власне, з допомогою батька, і навіть бабуся зробила свій внесок, тож можна сказати – сімейний сценарій, сімейний проєкт. І знімали в середині червня.
Складнощі? Це був чи на найспекотніший день у році, було +35 цілий день, а там, де ми знімали – ніякого холодку. Єдина тінь - від БТР, і «трупам», які під ним лежали, мабуть, пощастило більш за всіх, бо вся знімальна група стирчала під палючим сонцем. Ми знімали з самого ранку до 8 вечора, щоб встигнути доїхати додому до комендантської години. Тому це був справжній виклик для акторів і решти групи. Всі обгоріли страшно, наступного дня прийшли червоні, шкіра злазила. Отака жертва заради мистецтва. Але наприкінці знімального дня всі були втомлені, але дуже щасливі. І зараз все те забулося, а позитивні враження від зйомки залишилися.
- Можна сказати, страждання в кадрі були майже непідробними. А проект волонтерський? Працювали на ентузіазмі чи вдалося оплатити роботу команди?
Це фільм, можна сказати, студентський, малобюджетний, власна ініціатива, яку ніхто не продюсував. Бюджету ні в кого не просили, все зроблено за власні кошти. Вся знімальна команда працювала на волонтерських засадах, але з цим ніяких проблем не було. Весь бюджет пішов на техніку – БТР, автомати, форму військову. Але група – герої, бо працювали на ентузіазмі, за що я безмежно вдячний – в такий непростий час, робити це суто заради країни… Ніхто навіть не питав про гроші, всі були настільки «зголоднілими» за ті 4 місяці війни, що хапалися за будь-яку можливість творити, брати участь в зйомках.
- А БТР де взяли? Один з тих, що десь на дорогах Київщини валялися?
Ні, це ж не російський БТР, ми його так загримували вже просто під російський. То наш бронетранспортер, нам підігнали його, так би мовити, наші друзі з броварської тероборони - добровольчого формування ССК «Булат». Домовилися з ними та й допомогли.
- Запитаю ще – чи будете продовжувати тему? Які ще виношуєте ідеї, маєте творчі плани?
По секрету скажу, що через тиждень вже знімаю новий фільм. Теж на патріотичну тематику, але вже в протилежному руслі за змістом. Не розкриватиму всі карти, але - це буде політична сатира, гостро-соціальний фільм, більш яскравий за жанром. Не стільки про жахи війни, скільки про геополітичну ситуацію в Європі на сьогодні. А головний герой – наша країна.
Тетяна Негода, фото Володимира Тарасова