Про "маленькість української культури"
А саме: здійснити невеличку персональну археологію свого сприйняття української культури (демонстративно презентованої в радянських і пострадянських школах і університетах як "маленької", "провінційної", "недалекої"), зняти ідеологічний шар всіх стереотипів, на неї накинутих цією системою, і застосовувати своє "критичне мислення" хоча би на цьому фронті. І бути готовим до відкриттів.
і тоді виявиться (дивовижно), що:
Сковорода - це цікавезний синтез античності, середньовіччя та модерності з, вивляється, вкрай важливою сьогодні теорією персональної природи - яку зараз відновлюють шукають всі модні теорії щастя та гуманістичної психології
Котляревський - це іронічне переописання імперського міфу "Енеїди" в антиімперську травестію, і підпільний удар по римській Енеїді (римському міфу про перенесення дому в будь-яке інше місце) з боку грецького Одіссея (міфу про повернення додому) -- а відтак деконструкція імперської міфології про можливість і легкість "копіпасту" цивілізації
Шевченко - це зусилля (дуже важливе для Європи того часу) розширити станово-воїнське розуміння політичної спільноти і зробити його значно більш інклюзивним - поширеним на селян і міщан. З цього, в принципі, і починається теорія демократії
Драгоманов - це дуже навіть універсальне і досі гостро актуальне мислення про те, як узгодити децентралізацію та централізацію політичних спільнот, право націй на самовизначення та необхідність їм жити разом в республіці націй - а це одне з ключових питань 21 століття
Леся Українка - це взагалі наше все, якраз в сенсі універсальності, бо її здатність охопити такий масштаб культур, епох, цивілізації, моральних питань, зробити це настільки геніально в своїй драматургії, можна порівняти хіба що масштабом шекспірівським
це тільки малесенькі точки, де українська культура демонструє свою універсальність і масштабність - і, звісно, цих точок значно більше. Просто ця універсальність дуже часто не відчитується, ігноруються або свідомо замовчується.
і, звісно, українською мовою можна і треба говорити про Платона, Христа, Наполеона, єгипетських фараонів, теорію відносності, проблеми сучасної демократії і реформу світопорядку. Було би бажання. А фундамент для цього є.
Володимир Єрмоленко
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама