З повагою до Шона Пенна, Стінга і Бориса Джонсона...
Українські митці та діячі культури розповіли, хто з персон світової культури і мистецтва найбільше вразив та розчарував їх у перший місяць війни
Перший страшний місяць війни Росії проти України. Життя тисяч українців обірвалося, життя мільйонів - зруйновано. Вихід з оціпеніння, переосмислення ціннісних орієнтирів, намагання побачити в цьому мороці майбутнє, спроба жити, хоча життя вже ніколи не буде таким, як колись. На нас напав безжальний кровожерливий ворог, але нас підтримав світ. Люди з усієї Земної кулі – хто як може, з полум’яним і відкритим серцем допомагають Україні озброєнням, продовольством, тимчасовим прихистком. З різних країн різними мовами ми чуємо слова підтримки і нам важливе кожне.
Ми запитали у відомих українських митців та представників культурної спільноти, чия позиція на підтримку України в перший місяць війни вразила їх найбільше, а хто (чи що) став для них тотальним розчаруванням.
Наші питання звучали так:
1. Назвіть діяча світової культури та мистецтва, чия позиція на підтримку України в перший місяць війни вразила вас найбільше?
2. Хто або що стало для вас найбільшим розчаруванням за останній місяць у світовій культурі та мистецтві в контексті війни росії проти України?
МЕНЕ НАЙБІЛЬШЕ ВРАЖАЮТЬ ВЧИНКИ І СЛОВА ЛЮДЕЙ, ЯКІ НЕ ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ШИРОКОГО МЕДІЙНОГО РОЗГОЛОСУ
Дмитро Богомазов, головний режисер Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка:
1. Я відчуваю глибоке почуття вдячності кожній людині (не лише відомим діячам культури, але й пересічним громадянам різних країн), яка висловлює свою солідарність з нашим народом і надає нам усіляку допомогу.
Безумовно, це дуже важливо і дієво, коли відомі особистості виступають з підтримкою України. Але сьогодні мене особисто найбільше вражають вчинки і слова людей, які заздалегідь не передбачають широкого медійного розголосу.
Одним з перших, хто написав мені у початкові дні війни, був художній керівник Клайпедського драматичного театру Гінтарас Гражаускас з питанням, чим вони можуть допомогти. Чим? Здавалося, чим може допомогти драматург з Литви в той час, коли нам не до театру? Але сьогодні, завдяки допомозі литовських друзів, до Києва вже їде вантаж обладнання для одного з підрозділів ТрО Київської області.
І ще одна людина, яку хочу згадати у зв’язку з вашим запитанням. Це художній керівник Угорського національного театру і мій добрий друг – режисер Аттіла Віднянський. Його театр щорічно проводить у Будапешті один з найбільш представницьких театральних фестивалів Європи – Фестиваль МІТЕМ. 22 квітня наш театр мав грати у них на фестивалі виставу.
З початком війни афіша фестивалю зазнала значних змін. Керівництво фестивалю відмовило в участі дуже відомим театрам з Москви і Санкт-Петербурга. В той же час Аттіла зробив усе можливе, щоби вистава Українського національного театру залишилася в програмі фестивалю. Розуміючи, що війна завадить нашому театру приїхати до Будапешту, він запропонував провести відеопоказ вистави і зазначив, що хоче показати на фестивалі саме українську класику.
2. Для мене найбільшим розчаруванням є таке явище, як відсутність позиції по відношенню до цієї війни. Байдужість – не менш вбивча річ, ніж зброя.
ПРИЄМНО, ЩО ОДНИМ З ПЕРШИХ СТАВ НА ПОЗИЦІЇ ЗАХИСТУ УКРАЇНИ ШОНН ПЕНН
Олег Вергеліс, театральний критик, заступник з літературних питань художнього керівника Івано-Франківського національного театру імені Івана Франка:
1. Насправді, дуже багато фігурантів світової культури та культури масової виявили до нас увагу і підтримку нашої країни в час теперішньої злочинної воєнної агресії РФ.
Навіть не несподіванкою, а особливою особистою приємністю був для мене той факт, що одним з перших став на позиції захисту України Шон Пенн, не гламурний голлівудський піар-фантом, а реально видатний драматичний актор, про що свідчить, наприклад, його головна роль у фільмі режисера Клінта Іствуда "Таємнича ріка", за яку він свого часу отримав "Оскара" у номінації "кращий актор". Шон Пенн був в Україні, підтримував Україну, говорив про Україну на різних майданчиках в США. А міг би собі і тихо сидіти осторонь, або витрачати свій дорогоцінний час на зйомки у якомусь високобюджетному блокбастері.
2. Про розчарування. Мабуть, раніше я прочитав чимало книжок великих класиків, щоб зараз аж занадто «розчаровуватися» у людській природі, у якій є і величне, і потворне, і небесне, і земне.
З приводу культурних розчарувань, то стосовно багатьох митців (зокрема, з РФ) і раніше у мене не було особливих «зачарувань», бо давно відомо, хто є хто на службі у царя, підгавкуючи його галюцинаціям.
Серед митців з уже відрізаного від нас культурного материка РФ у мене ще з давніх мирних часів був певний особистий сентимент лише до декількох персонажів того творчого світу. І, на щастя, ці люди залишилися людьми. Вони не є активістами кремлівських пропагандистських кампаній. Не все вони можуть говорити. Але вони і не говорять того, чого від них чекають. Російська культура 20 століття, яка формувалася на пацифізмі та ідеях гуманізму після Другої світової війни, тепер у деяких своїх агресивних виявах покликана владою виправдовувати теперішні воєнні злочини проти України. І вже навіть лише одна спроба такого "виправдання", насправді, також є серйозним воєнним злочином.
Ні з ким з колишніх знайомих представників російської культури наразі спілкування нема, і у цей час його і не може бути. Одна втекла від гріха (від Кремля) подалі, аж у Ізраїль, другу ледве не загнав у домовину пан Мединський, ексміністр російської культури, а нині важливий чин у складі російської делегації на "мирних" перемовинах з Україною. З деякими іншими персоналіями обірвані контакти відразу після 2014 року, після їхніх листів «одобрямсу» стосовно анексії Криму.
Насправді, є і те, що навіть не розчаровує, а обурює вже у нашому культурному середовищі. Це дикунський хайп та «диванна агресія» з боку деяких наших так званих митців або медійників стосовно представників і української вищої політичної влади, і стосовно нашого внутрішнього культурного поля.
Я усвідомлюю, що Зеленський - не Леонардо Ді Капріо, і він не зобов'язаний подобатися геть усім абсолютно. Але майте вже совість і прикрийте, нарешті, свої чорні пельки, коли намагаєтеся хейтерити чи якось "повчати" зі своїх проломлених диванів ту людину, що опинилися у трагічних жорнах сучасної історії України, взяла на себе колосальну відповідальність за Україну, за Європу і тримається у цей час винятково гідно, достойно, як справжній сучасний видатний політик і як людина великого серця. Коли у свій час я писав у "Дзеркалі тижня" критичні фейлетони на деякі телевізійні витівки Зеленського, то, звісно, тоді навіть уявити не міг, що через декілька років він буквально ошелешить не тільки мене, а цілий свій світ своєю політичною витримкою та надзвичайним і чесним неспекулятивним патріотизмом у період воєнних випробувань, що настали для України.
Та що там диванна агресія стосовно Зеленського? Він хоча би на першому плані. Тут нещодавно декілька нікчемних істот (опускаю імена) спробували вчинити справжній хейт-шабаш вже стосовно такої скромної і малопомітної персони, як моя. Причепилися до репліки з соцмережі стосовно Чулпан Хаматової (яка підтримала Україну і виїхала з РФ у Латвію), буцім-то не можна згадувати прізвища російських артисток у цей період. Може, і не можна їх згадувати зараз, цей дискурс я усвідомлюю. Однак, відповідаючи окремим хейтериням, скажу, що так само "не можна" було робити свої статки та будувати заміські маєтки на продажному російському телевізійному милі, з купелі якого ви не вилазили десятиліттями, підтримуючи також "взасосні" стосунки з деякими представницями "Партії політики Путіна" в Україні, що одночасно і серіали для вас знімали, і свою політику тут проводили. Війна, як стрес, виявляє у людях і героїчне, і потворне. Прикладів першого і другого достатньо, але це окрема, детальна тема. Мій друг, директор Львівського театру "Люди і ляльки" Олекса Кравчук, що перебуває зараз у ЗСУ, захищаючи Батьківщину на передових рубежах, прочитавши в мережі пост мого обурення диванними диверсантами, написав мені у особистому повідомленні: "Олеже, не витрачай емоції на провокаторів, які працюють проти України. Сьогодні культурна спільнота має працювати "на" Україну, бо ця війна, насамперед на захист нашої культури, мови, ідентичності". Кравчук не тільки талановитий режисер, але і мудрий чоловік. І я з ним погодився.
РОЗЧАРОВУЄ МОВЧАННЯ РОСІЙСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ДІЯЧІВ
Наталка Ворожбит, драматургиня, режисерка:
1. Жадан.
2. Я не знаю відповіді на друге запитання. Занадто багато розчарувань: мовчання російських культурних діячів, тенденція влаштовувати за кордоном культурні події росіян з українцями. А також срачі між українськими творчими спільнотами дуже мене засмучують. Хтось щось хоче зробити хороше, а йому починають пригадувати все погане. Не можу назвати щось конкретне. Але можу додати, що «очарувань» більше все одно.
МЕНЕ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ЗАСМУТИЛО ВИКЛЮЧЕННЯ СЕРГІЯ ЛОЗНИЦІ З ЛАВ УКРАЇНСЬКОЇ КІНОАКАДЕМІЇ
Олександр Гусєв, кінокритик:
1. Доволі складно виділити найбільш яскраву постать серед великої кількості видатних художників сучасності, чиї висловлювання переконливо продемонстрували ясне усвідомлення світовим співтовариством суті того, що відбувається. Для мене особливо цінним було те, що в низці імен тих, хто висловився на підтримку нашої країни і засудив розв’язану путінським режимом війну, повсякчас зустрічалися мої улюблені автори, письменники, кінематографісти і музиканти - Маріо Варгас Льоса, Том Стоппард, Світлана Алєксієвич, Френсіс Форд Коппола, Шерилін Фенн, Пол Маккартні.
2. Мене по-справжньому засмутило виключення Сергія Лозниці з лав Української кіноакадемії. Бачиться, що дехто з членів правління скористався нагодою для зведення особистих рахунків і демонстрації свого патріотизму, не подумавши, яким ударом по вітчизняній культурній дипломатії може стати ця спроба вигнати з національної культури найбільш авторитетного в Європі українського кінематографіста, який з початку російської агресії послідовно і жорстко закликав Захід до більш рішучої підтримки України і протистояння РФ.
НА «ОСКАРІ» ВЛАШТУВАЛИ ХВИЛИНУ МОВЧАННЯ ЗА ЖЕРТВАМИ ВІЙНИ В УКРАЇНІ, НЕ НАЗВАВШИ ПРИ ЦЬОМУ ВІЙНУ ВІЙНОЮ
Дарія Бадьйор, кінокритикиня, членкиня ФІПРЕСІ та Українського Оскарівського комітету:
1. Я дуже радію кожному вияву підтримки України та українців, особливо, коли це робиться з щирістю і з розумінням, про що йдеться. Дуже сподобався український гімн у виконанні Патті Сміт – вона виконує його неодноразово і всіляко висловлює свою позицію стосовно війни в України. Напевне, з найбільших проявів також можу відзначити Девіда Бекхема, який у рамках роботи з ЮНІСЕФ віддав свій інстаграм на один день харківській лікарці Ірині Кондратовій, яка показала 71-мільйонній аудиторії, як вона наразі працює. Це невеликий жест, але він дає доступ до аудиторії, і це важливо.
2. Напевно, те, що відбулось на церемонії "Оскар". Ведучі церемонії (і Шон Пенн) закликали Американську кіноакадемію включити Володимира Зеленського, але цього не зробили, вочевидь, з остраху надто політизувати церемонію. Утім, на "Оскарі" влаштували хвилину мовчання за жертвами війни в Україні, не назвавши при цьому війну війною – слайд на екрані пропонував розмите формулювання про "вторгнення, конфлікт і упередження в рамках власних територій", від яких потерпає народ України. Ані слова про те, хто це вторгнення організував, ані слова "війна".
МОЄ РОЗЧАРУВАННЯ – ЦЕ ВІСІМ РОКІВ МОВЧАННЯ БАГАТЬОХ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ І ТЕАТРІВ
Стас Жирков, директор - художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:
1. В першу чергу хотів би висловити неймовірну подяку за підтримку Біргіт Ленгерс. Це драматургиня «Дойчес театр Берлін» та Франкфуртського театру, яка зробила неймовірне – зібрала підписи понад 150 різних європейських театрів на підтримку організації «Ukrainian Artistic Task Force» - це новостворена організація нашої команди, яка займається питаннями наших митців у Європі та інформаційно-культурною боротьбою з російською агресією в Європі.
Хотів би подякувати Інесі Пільвеліте – це директорка Алітуського театру (Литва). В перший день війни, 24 лютого, вона влаштувала вечір підтримки України, де збирали кошти, де були тексти про Україну. Там була і моя вистава «Маріте», яка зараз їздить європейськими театрами і заробляє кошти на Україну. Керівниця театру «Золоті Ворота» Ксенія Ромашенко зараз знаходиться в Алітуському театрі, де організовує різноманітні акції на підтримку України.
Італійський режисер Маттео Спіацці прийняв у себе у Вероні близько 50 студентів наших театральних вузів. Завдяки його величезному серцю вони отримали можливість продовжити навчання.
Також просто неймовірну підтримку українським митцям надав Малий театр Вільнюса - директор театру Сімонос Кеблас і худрукиня Габріела Тумінайте, які прихистили у себе дуже багато українських акторів. Усі ці люди показали неймовірну консолідацію і приклад, як має діяти кожен з нас у кризовій ситуації по відношенню до інших людей.
2. Щодо розчарувань. Звісно, це російська інтелігенція та російські театральні діячі, які зараз засунули голову в пісок, або в дупу і мовчать, нічого не говорять. Але, хочу пояснити, що для мене війна розпочалася не 24 лютого 2022 року, вона для мене почалася ще в 2014 році, тому моє розчарування – це вісім років мовчання багатьох наших українських митців, українських театрів, коли у виставах лише деяких з них порушувалася тема війни. Це неймовірний програш українського театру. І я щасливий з того, що в репертуарі театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, в театрі «Золоті Ворота», в Одеському театрі імені Василька та деяких інших йшли такі вистави. Мені не соромно, ми ці 8 років не мовчали.
РОЗЧАРУВАННЯ - ВСЯ РОСІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРНА СПІЛЬНОТА, ЯКА ВДАЄ, НІБИ ПОЗА ПОЛІТИКОЮ
Антон Мартинов, видавець, засновник видавництва «Лабораторія» та еКрамниці еКнижок «Librarius»:
1. Стівен Кінг за відмову від продажу прав на книги в росію.
2. Розчарування – вся російська літературна спільнота, яка сидить тишком- нишком і вдає ніби поза політикою.
МЕНІ ВЖЕ ДАВНО ІМПОНУЄ ПОСТАТЬ БОРИСА ДЖОНСОНА, В МИНУЛОМУ ЖУРНАЛІСТА ТА ПИСЬМЕННИКА
Богдан Струтинський, директор - художній керівник Національного театру оперети:
1. Якщо чесно, то в останній місяць моя увага більше прикута до політичних діячів, які приймають ті чи інші рішення про допомогу Україні, до їхніх висловлювань і реакцій. Мені вже давно імпонує постать Бориса Джонсона, в минулому журналіста та письменника. Тож умовно його можна віднести до діячів культури. Незадовго до початку війни я закінчив читати його книгу «Фактор Черчилля» - цікаву, ґрунтовну і певним чином мотивуючу. І реакція Бориса Джонсона щодо війни і росії не розчарувала – він не боїться називати речі своїми іменами, висловлюється досить відверто і конкретно.
Що стосується представників креативних індустрій – викликає повагу позиція британського актора Бенедикта Камбербетча, який постійно нагадує світу про Україну, діяльність Міли Куніс, яка разом з чоловіком за кілька днів зібрала понад 30 млн доларів.
2. Найбільшим розчаруванням є спроби перетворити росіян на жертв путінського режиму і таким чином реабілітувати їх. Хибний наратив «путін – це не вся росія» дедалі стає все популярнішим. І скільки вже в Європі цих псевдодисидентів, яких ще вчора влаштовував режим. Особливо це відчутно в науковому та культурному середовищі. Розчаровує, що деякі колеги не хочуть відмовлятися від російських зв’язків, і навіть більше – приймають росіян, як Національний балет Нідерландів прийняв Ольгу Смирнову. Або ж намагаються «примирити» українців, росіян та білорусів спільними проєктами, що зараз є абсолютно неприпустимим. Ми працюємо з цим, наполягаючи на посиленні культурних санкцій та ізолюванні росії і на цьому полі.
ВРАЗИЛИ ЛЕГЕНДАРНИЙ БРИТАНЕЦЬ СТІНГ, І ЖІНКА, ЯКА РИЗИКУЄ УСІМ - ЛІЯ АХЕДЖАКОВА
Ігор Осташ, надзвичайний і повноважний Посол України в Лівані:
1. Я хотів би назвати відразу двох таких діячів. Це легендарний британець Стінг, який мене як великого поціновувача гітари та його творчості, здивував новим записом на підтримку України пісні з часів Холодної війни «Russians», у якому він запитує росіян, «чи люблять вони своїх дітей?». Він став також моєю «дипломатичною» зброєю. Нам було важливо домовитися про трансляцію недільного телемарафону «Save Ukraine» з такими потужними телеканалами арабського світу, як «Аль-Джазіра», LBC, MTV і одним з важливих аргументів був саме Стінг.
І це, звичайно, наймужніша жінка, яка ризикує усім - своїм життям і кар’єрою. Це Лія Ахеджакова.
2. Великим розчаруванням для мене стала церемонія вручення Оскарів за участі одного з ідеологів російського імперіалізму. Я не хочу навіть називати його прізвище, бо він на це не заслуговує.
Любов Базів, Київ.
