Ніч у музеї, або Історія звичайної качки, яка прагне знайти свого качура. Путівник топ-виставами

Ніч у музеї, або Історія звичайної качки, яка прагне знайти свого качура. Путівник топ-виставами

Укрінформ
Продовжуємо знайомити читачів з відгуками театральних експертів на вистави-переможці IV всеукраїнського Фестивалю-Премії «ГРА»

Сьогодні виставу «А хай то качка копне» Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки, яка перемогла у номінації «За найкращу виставу для дітей», рецензує театрознавець, журналіст, спеціаліст навчально-культурологічної лабораторії Національного університету «Києво-Могилянська академія», журналіст журналу «Кіно-Театр» Юлій Швець (Київ).

Драматурги нерідко використовують складну «екзистенційну комедію», як і «сюжет у сюжеті», в якості моделі для висловлення думок, які у традиційних жанрах висловити важко. От і цього разу сучасна польська драматургиня Марта Гушньовська запропонувала театру непростий екзистенційний концепт жінки, котра повідує печалі свого життя, вкладаючи їх в уста депресивної, але наповненої вітальною енергією Качки. Український режисер Ніко Лапунов разом з однодумцями з Тернопільського театру актора і ляльки доповнює цей тваринно-людський «сюжет у сюжеті» ще однією, цього разу – вкрай «чоловічою» кримінально-сюжетною рамкою.

Кілька молодих незграбно-милих грабіжників проникають у нічний музей, однак, брязканням антикварного посуду пробуджують старого охоронця, котрий солодко сопів, примостившись у кріслі. Аби відволікти ошелешеного службовця від думок про злочин, який коїться на його очах, і відтягнути неминучу розплату, грабіжники (ніби казкова героїня «Тисячі й однієї ночі») захоплюють уяву охоронця розіграною «історією качки», котра й є центром оповіді п’єси Марти Гушньовської. Майстерне поєднання гендерно діаметральних – інтимної «жіночої» історії та її детективно-чоловічої «рамки» – справляє у виставі надзвичайно комічний ефект: «історія Качки» й депресивної письменниці, яку інсценують маскулінні чоловіки, засвічується цілим спектром відтінків, виявляючи неочікувані смисли.

Оповідь про «життя і його сенси», про те, що кожен «може ці сенси віднайти, нерідко там, де на це найменше сподівається», насправді є самоіронічною історією немолодої екзальтованої сучасниці, яка розказує «своє життя» у формі сюжету, котрий відбувається нібито з представниками  тваринного світу. Таким чином загальна архітектоніка вистави отримує навіть не подвійний, а потрійний смисл, а вільні переходи між «смислами» (жінки–тварини–чоловіки, котрі історію «реконструюють») смішать глядачів так, що у деяких можуть випасти вставні щелепи. Епізоди трьох дійових пластів, до яких інколи додається ще й четвертий з елементами телешоу, примхливо монтуються, вбираючи в себе кілька ексцентричних сюжетних ліній.

Не всі з них однаково важливі, але одна, безсумнівно, придумана з концептуальною ціллю.

У кінцевому підсумку вистава – ні про що інше, як про долю звичайної «качки, яка прагне знайти свого качура» ціною власного життя. Справжніх качурів, звісно, обмаль, тому емоційна інтелектуалка (спосіб мислення якої, зазвичай далекий від традиційного) знаходить справжнього… вовка, мачиські схильності якого врешті локалізує.

Марта Гушньовська, вочевидь, має всі підстави мислити подібним, «несвоєчасним» у європейській феміністській парадигмі, чином, а український режисер чітко розуміє, про що вона пише: про необхідність оновлення новочасно-архаїчної парадигми говорять сьогодні чимало інтелектуалів. Але наважуються заявити про це лише дієві, художньо налаштовані митці: їм близькі ідеї інтелектуальності театру, вишуканості, монтажу атракціонів,  витонченої ексцентрики, і якщо вони використовують традиційні морально-етичні меседжі, то насправді цей смисловий прийом має у них свій прогресивний сенс.

Якісна інтелектуальна комедія для сімейного перегляду (в якій чутно відлуння образності гангстерської мови, а лісові й одомашнені звірі користуються діалогами з високим IQ людської мови), прекрасна у своїй простоті сценографія (поряд з акторським «живим планом» – невеличкий старовинний буфет-вітрина з двома поверхами, на кожному з яких відбувається своя лялькова дія), музичне оформлення (вдала мозаїка виразних мелодій від ігриво-хуліганського мотиву грабіжників до передсмертної арії Качки, яка вариться в бульйоні), – усе це, помножене на гідний рівень акторського виконання, цілком заслуговує на глядацьку увагу. Дітям тут сподобаються перипетії тваринного світу, а дорослим, які їх супроводжують, гангстерська екзотика та приховані сенси допоможуть також не марнувати час. 

Юлій Швець. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-