Трагедія Бабиного Яру через музику

Трагедія Бабиного Яру через музику

Укрінформ
«Пісні Бабиного Яру» пролунають у Лондоні та Києві, а згодом їх почують в інших країнах

У неділю, 21 листопада, у лондонському Єврейському громадському центрі (JW3) відбудеться прем’єра постанови «Пісні Бабіного Яру» у рамках Лондонського джазового фестивалю EFG 2021. 7 грудня її зможуть побачити в Києві.

Автори проєкту, Міжнародна мистецька організація Dash Arts із Лондона, спробували за допомогою музикальних засобів, віршів Мар’яни Кияновської, Олени Теліги, Нехами Ліфшиц, тексту Анатолія Кузнєцова, а також оповідання 93-річної Рахіль Бланкман, яка втратила в Бабиному Яру всю свою родину, розповісти про одну з найстрашніших трагедій минулого століття.

Здається, у них вийшло: від «Пісень Бабиного Яру» на їдиші та івриті, українською і російською у виконанні трьох музикантів – Світлани Кундиш, Мар’яни Садовської і Юрія Гуржи – мороз по шкірі, неймовірні почуття.

Автору довелося побачити та почути маленьку частину постанови. Цей допрем’єрний показ було організовано німецьким Федеральним центром політичної освіти під час дводенного заходу «Україна: 30 років» у Берліні. Пощастило побачити та поспілкуватися з авторами та виконавцями.

ІСТОРІЯ РАХІЛЬ

Постанова об’єднує поезію сучасних авторів, традиційну фольклорну музику – єврейську і українську, молитви, церковні пісні, а також розповідь надзвичайного свідка, яка змогла уникнути долі вбитих у Бабиному Яру, колишньої киянки Рахіль Бланкман, ділиться директор «Пісень Бабиного Яру» і артистичний директор Dash Arts, відома продюсерка Джозефін Бертон.

Рахіль Бланкман
Рахіль Бланкман

«Рахіль є благословенням, її історія – надзвичайна, вона стала тим, що проходить крізь всю нашу виставу. Ми бачимо Рахіль на початку, ми чуємо її голос упродовж усієї постанови. Вона несе в собі неймовірну любов до життя», – каже Бертон.

Автор не знайшла повідомлень про Рахіль Бланкман у ЗМІ, отже її історію, яка є водночас унікальною та «типовою» для того часу, глядачі почують уперше.

У 1941-му Рахіль було тринадцять років. Розуміючи, що в рідному Києві залишатися небезпечно, батьки посадили дочку на потяг до Красноярська в надії, що самі невдовзі приєднаються до неї. Але потім був Бабин Яр…

Нікого з рідних Рахіль живими вже не побачила. Після війни вона повернулась з Сибіру до Києва. З екрана літня жінка розповідає, як пішла до Бабиного Яру попрощатися з найближчими людьми, з любов’ю показує все, що їй залишилось, – маленькі фотографії мами, тата, брата.

У 1991 році Рахіль переїхала до Німеччини, до міста Брауншвейг у землі Нижня Саксонія.

У синагозі Брауншвейга з нею познайомилась Світлана Кундиш, яка є кантором тамошньої єврейської громади, а також однією з трьох музикантів «Пісень».

Світлана Кундиш
Світлана Кундиш

АКТОРСЬКА СИНЕРГІЯ

Про виконавців варто сказати окремо. Їх участь у проєкті є цілком логічною і гармонійною. І не тільки через те, що всі вони – надзвичайно талановиті музиканти, але є цікавими особистостями.

«Ми зібрали трьох блискучих, надзвичайних артистів, усі вони родом з України, всі наразі живуть у Німеччині, всі мають ортодоксальний і єврейський бекграунд», – пояснює Бертон.

Світлана Кундиш народилася в Чорнобилі. Коли їй було 4 роки, родині довелося тікати від ядерної аварії, згодом емігрувати до Ізраїлю. Світлана виконує широкий спектр єврейської музики, виступає з відомими ансамблями по всій Європі, бере участь у різноманітних фестивалях. У квітні 2018 року приєдналася до проєкту Frank Londons Ghetto Songs в Ельбській філармонії в Гамбурзі, в 2018 році зіграла роль співачки Рушки в голлівудському фільмі «Гаррі Хафт» оскароносного режисера Баррі Левінсона.

Мар'яна Садовська
Мар'яна Садовська

Мар'яна Садовська з’явилась на світ у Львові. Східноєвропейські критики називають її «українською Бьорк». Співачка, актриса, професійна піаністка, композитор під час своїх етномузичних експедицій сільською місцевістю України та Польщі зібрала велику колекцію традиційних пісень, оповідань і обрядів. Мар'яна пише власні інноваційні композиції, аранжує, експериментує, об’єднує фольк та авангард. Брала участь у різних мистецьких проектах, зокрема, «Chernobyl. The Harvest». У 2013 році музикантка з Кельна отримала німецьку світову музичну премію RUTH, у 2017 році була номінована на премію Беррімора театру Філадельфії у категорії «Видатна оригінальна музика».

Юрій Гуржи родом із Харкова. В Берліні випустив десять збірок на різних європейських звукозаписних лейблах, деякі з яких стали бестселерами, є автором низки успішних проєктів, записав три альбоми та багато гастролював як поп/рок-музикант і діджей. Пише музику для кіно та театру. Останні постанови Гуржи — «Нова симфонія Донбасу» (2021), «Бандера», «Пісні з HipHopera» (2018) і «Who WasEssad Bey?» (2017).

Юрій Гуржи
Юрій Гуржи

«Пісні Бабиного Яру» вперше звели цих трьох виконавців разом. Якщо Гуржи був знайомий з обома співачками, то Мар’яна та Світлана вперше зустрілися на проєкті. «Познайомилися і після цього почали працювати: спочатку все було в Zoom, а цього року в червні провели першу репетицію в Берліні», – посміхається Юрій.

Від початку обговорення минуло майже 18 місяців. За цей час усі троє створили кілька композицій і аранжувань для вистави: Світлана, яка є знавцем єврейської та єврейсько-української музики, – тематичні композиції з хасидського репертуару, Мар’яна – композиції на вірші Маріани Кияновської, Юрій – електронні колажі.

18 МІСЯЦІВ ПРАЦІ ТА ТИЖДЕНЬ РЕПЕТИЦІЙ

«Репетиції розпочалися та закінчилися в червні. Рівно тиждень. Минулого тижня зібралися знову», – розповідає Юрій Гуржи. Цього разу вперше всі зустрілися фізично разом із лондонською командою проєкту, раніше спілкувалися лише он-лайн.

Репетиції тривали по 8 годин на добу в берлінській студії Гуржи. А генеральна відбудеться в Лондоні перед прем’єрою.

В останні дні доведеться багато чого доробити, адже треба звести разом музику, візуальну графіку та світлові ефекти. В музичне оповідання буде вплетено зйомки з репетицій у студії – як актори експериментують з музикою, як розмовляють між собою. До всієї вистави мають бути підготовлені субтитри: у Лондоні це буде англійською, в Києві – українською. Тексти та відеозапис із Рахіль проєктуватимуться не лише на екран, але скрізь – на стіни, техніку, людей... Отже дизайн є дуже важливою складовою.

«Ми створюємо театральну постанову, дуже унікальну, яку веде музика. Це справжній колаж поезії, пісень та історії», – захоплено жестикулює Бертон.

Джозефін Бертон
Джозефін Бертон

Продюсерка за кілька днів до прем’єри ще навіть не знає точно, якою буде тривалість шоу. Вона розраховує на 90 хвилин. І на те, що проєкт буде жити довго.

Dash Arts (dasharts.org.uk) – не новачок. Починаючи з 2005 року, агенція створила відзначені міжнародними нагородами постанови, організувала події та програми за участі понад 9 тисяч митців для аудиторії в понад 350 тисяч осіб у всьому світі.

У самої Бертон в «багажі» багато великих міжнародних проєктів – театральних, музичних, танцювальних, а також дуже тісні зв’язки з Україною – вона першою привезла гурт DakhaBrakha до Великої Британії в 2014 році, товаришує з багатьма українськими митцями.

КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ

Постанова фінансується насамперед Українським інститутом, долучилися також Меморіальний фонд Марії Бьорнсон, благодійний фонд Shoresh, Гете-Інститут, підтримали проєкт низка єврейських і не лише єврейських благодійних організацій.

«Ця суміш підтримки – української, єврейської, німецької є суттєвою частиною проєкту. Важливим партнером і основним фінансистом став Український інститут у Києві. Для мене велике значення має те, що Український інститут не висунув жодних умов, вони нам довірилися. Сподіваюсь, їм сподобалось», – каже Бертон.

Креативній директорці Українського інституту Тетяні Філевській, яка вперше побачила «начерк» шоу в Берліні, схоже, сподобалось.

Тетяна Філевська
Тетяна Філевська

Вона називає «щасливим збігом» те, що до Інституту звернулась продюсерська агенція Dash Arts, яка спеціалізується на підтримці проєктів у Центральній та Східній Європі і мала ідею, а Український інститут якраз планував заходи, присвячені роковинам трагедії Бабиного Яру. Сумнівів у тому, що продукт буде якісним, не було. «Ми вже неодноразово до цього співпрацювали з Мар’яною Садовською, добре її знаємо, розуміємо, що вона не піде в будь-який проєкт, а тільки в дуже хороший, якісний, вона завжди робить хороші речі; до того ж, ми вивчили попередні роботи Dash Arts. Ідея, концепція нам дуже імпонує, тому ми вирішили підтримати проєкт», – пояснює Філевська.

Вона вважає унікальним те, що постанова являє собою поєднання театрального і музичного мистецтв на таку складну тему і говорить про всіх, хто постраждав у цій трагедії, усіма мовами людей, які загинули в Бабиному Яру.

«Для нас це було потрапляння в десятку – ідейно, концептуально. Ми дуже раді, що пішли на це», – підкреслює Філевська.

Культурна дипломатія, просвіта, насамперед за кордоном, – профільна діяльність Українського інституту, який опікується підтримкою різноманітних культурних ініціатив і проєктів. Але водночас в Інституті чудово розуміють, що не можуть виробляти виключно експортний продукт, який не сприйматиметься на Батьківщині.

«Ми не можемо вигадувати щось, що є для нас неприроднім, непритаманним», – зауважує креативна директорка. Тому, переконана вона, дуже важливо, щоб і Україна теж бачила ці проєкти. Інститут намагається знаходити партнерів і можливості показати їх в Україні.

У даному випадку партнером, який хоче привезти «Пісні Бабиного яру» в Україну, став німецький Гете-Інститут. Цього року, 7 грудня, планується показ у Києві, але наступного року, як сподівається Джозефін Бертман, виставу зможуть побачити і в Харкові, Львові, Чернівцях та інших містах України. Згодом вона хотіла би привезти постанову також у Німеччину, США й Канаду.

***

У вересні 1941 року нацистські окупанти протягом лише двох днів вбили понад 33 тисячі євреїв в Бабиному Яру в Києві. У наступні два роки нацистської окупації Бабин Яр став місцем загибелі понад 100 тисяч дітей, жінок, чоловіків. Вічна їм пам’ять.

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора та Анни Павлюк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-