Вишиванка Франка з альбому Пчілки

Вишиванка Франка з альбому Пчілки

Укрінформ
Як переселенка з Донецька відтворює сорочки видатних українців

Вишиті сорочки Лесі Українки й Тараса Шевченка – це не просто музейний експонат. Вони «оживають» у руках майстринь, і кожен охочий може або вишити собі такий же візерунок, або придбати сорочку. Те саме з комірцями, які дівчата з інтелігентних родин вдягали з сукнею. Їх відтворює переселенка з Донецька Тетяна Зез. 

Тетяна Зез
Тетяна Зез

Нині вона живе в Києві, бо з чоловіком були вимушені виїхати з шахтарської столиці, коли ту окупували кремлівські найманці. Вишивання Зез називає своєю війною і розвіює міфи про те, що сорочки носили тільки селяни. Про це вона розповіла в рамках спецпроєкту «Вишити, щоб вижити», який Укрінформ підготував до Всесвітнього дня вишиванки.

«КОЛИ ПОЧАЛИСЯ БОЇ В АЕРОПОРТУ, Я ЗРОЗУМІЛА: ЦЕ ВІЙНА»

Тетяна Зез жила в центрі Донецька. Як дружина військового, встигла побачити і Росію, і Чехословаччину. 

Коли Україна проголосила Незалежність, чоловік зробив усе, аби повернутися додому. Служив у Національній гвардії. Тетяна – піаністка, викладала гру на фортепіано. Коли вийшла на пенсію за вислугою років, зайнялася вишивкою.

«Це було за рік до початку Майдану і два роки до початку війни. У нас була обласна бібліотека ім. Крупської напроти ОДА, там було щось типу вишивального гуртка. Це був такий собі протест проти влади Януковича, – сміється жінка. – Спершу хотіла купити чоловікові вишиванку. Але потім вирішила вишити сама. Але більше навчилась не в гуртку, а завдяки сайту «Спілкування за вишивкою». Познайомилась із багатьма вишивальницями. І коли почався Майдан, мені багато хто писав: «Їдь до нас».

Рукави сорочки Лесі Українки
Рукави сорочки Лесі Українки

У Донецьку вишиванки не надто носили, розповідає жінка. Навіть якщо був якийсь тематичний захід, зазвичай у сорочки перевдягалися вже на місці. Йти містом у вишиванці було не прийнято.

«Коли я приїхала до Києва, відчула, що в Україні», – каже Зез.

Вони виїхали ще на початку російської агресії.

Анжеліка Гірич в сорочці Марії Заньковецької
Анжеліка Гірич в сорочці Марії Заньковецької

«Закінчився Майдан, а потім ти в один момент чуєш на вулиці якісь гупання. Чоловік каже: «Це вибухи». Каже, що треба йти у військкомат. І я починаю верещати: «Тільки не в Донецьку! Де завгодно, але не тут!» А він тоді вже був на пенсії, за кілька днів приходить і каже: «Ти була права, я зустрів тих, із ким служив. А вони мені пропонують генеральську посаду. Мовляв, ми тут зараз молоду республіку побудуємо, у Росії стільки платять». 

Ми зрозуміли, що треба виїжджати. А коли почались бої в аеропорту, я зрозуміла: це війна. У мене ще були суперечки зі знайомими, я їм доводила, що не може просто так бути: захотіли – проголосували за від’єднання. Люди не розуміли. Вони виросли в наративах радянських. 

Ірма Вітовська в сорочці Марії Заньковецької
Ірма Вітовська в сорочці Марії Заньковецької

Ми зібрали швейні машинки, книжки і деякі речі і виїхали 13 травня», – пригадує Тетяна.

Думали виїхати до Львова, але її мама, хоч і націоналістка, побоювалась, мовляв, там буде складно «східнякам».

ВИШИВАНКА ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ЖЕСТ

У Києві Тетяна зайнялася проєктом етнографічної вишивки. Відтак – створенням сучасного одягу з вишивкою з книги Олени Пчілки «Український народний орнамент». Каже, ідея відтворювати одяг визначних українців у якийсь момент опанувала її:

Ахтем Сеітаблаєв в сорочці М Старицького
Ахтем Сеітаблаєв в сорочці М. Старицького

«Так буває, що ти просто мусиш щось зробити. Крім того, я з родини інтелігенції, мій прадід навіть товаришував із Павлом Грабовським, а прабабця ховала на горищі його документи» .

«Народна вишивка – це чисниця, три на три, сорочки аристократії, інтелігенції зроблені на крамному полотні – фабричному, тонкому, не грубому, як домоткане, тож чисниця міняється. І коли Леся Українка вишивала, у неї змінена чисниця. Вона навіть мережки трохи інакше робила. Ми робимо сучасний крій, щоб наші моделі мали сучасний вигляд. Я б нашу роботу назвала візуалізацією», – говорить переселенка-майстриня.

Вона може годинами розповідати про вишивання в колах інтелігенції. У ті часи кожна панна повинна була вміти вишивати. Байдуже, що. Але ця навичка була також обов’язковою, як і знання іноземних мов та гра на музичних інструментах.

Іван Леньо в стилізованій сорочці Шевченка
Іван Леньо в стилізованій сорочці Шевченка

«Україноцентрична інтелігенція свідомо замовляла собі народне вбрання і носила, показуючи: «Ми українці». Це почав іще Шевченко робити. Старицький часто носив народний одяг. Франко під сюртук вдягав вишиванку. Але вільні художники могли собі більше дозволити. А ось, наприклад, Лисенко працював у театрі, не міг так ходити на роботу. Тому у вільний час, на вечірки, вдягали обов’язково українські сорочки. Так ці видатні українці показували свою українськість. Це була політична боротьба», – пояснює Тетяна.

Аби вдягти сорочку, потрібно було мати мужність. Скажімо, збереглися листи письменниці Людмили Старицької-Черняхівської, у яких вона описує дитинство. Пише, що через українську мову та вишиті сорочечки інші дворянські діти дивилися на неї та її родину як на ненормальних. Також є спогади, як Микола Лисенко організував новорічне свято. Щойно пройшла «офіційна» частина, всі перейшли на російську, Лисенко навіть робив зауваження…

Леся Воронюк в сорочці Лесі Українки
Леся Воронюк в сорочці Лесі Українки

«Думаю, це була спільнота націоналістів-інтелігентів, яка трималася купи, а загал був різний, як і зараз. Тим більше, що за українську мову, виступи могли ув’язнити, скажімо, Драгоманова», – говорить Зез.

Крім того, жінки з інтелігентних родин із темними сукнями вдягали білі вишиті комірці. У родині Олени Пчілки їх також вишивали народними орнаментами. І це теж було своєрідним маніфестом.

Команда проєкту складається із науковців та вишивальниць. Історики-мистецтвознавці (Оксана Константинівська, Марина Олійник) досліджують старовинні сорочки та описують, а вишивальниці відтворюють. Проєкт живе за рахунок самої Тетяни Зез. Щось вдається продати, комусь щось пошити на замовлення. Спонсорів немає.

Євген Нищук в сорочці Тараса Шевченка
Євген Нищук в сорочці Тараса Шевченка

«Воно трохи втомлює – не мати фінансування. Але це для мене як війна, моя війна, на культурному фронті. Треба українізацію проводити. Ми, вихідці з Донецька, відчуваємо небезпеку шкірою. Якщо не українізувати і нічого не робити, то нічого й не буде хорошого. Просто в Києві інакша атмосфера, люди більш безпечні, але й тут достатньо людей, яким байдуже, російська чи українська. А ми їхали з Донецька, щоб боротися за Україну».

ПОВЕРНУТИ УКРАЇНІ ЕЛІТУ

Кожен охочий може замовити таку ж сорочку, як у Лесі Українки чи відшити за орнаментом. Одну із сорочок Лесі Українки відтворювали лише за фрагментами рукавів. А на відшиття сорочки Марії Заньковецької пішло 325 годин. Сорочку Шевченка можна зробити за день, адже там вишито тільки комір.

Софія Волошина в сорчоці гетьманівни Скоропадської
Софія Волошина в сорчоці гетьманівни Скоропадської

«Візитівкою нашого проєкту я пропонувала зробити сорочку Шевченка і комірець Пчілки, які можна вишити за вечір. Батька нації і мами нації. У нас лишилися ті речі, що можуть бути загалом візитівкою України як представницькі подарунки. Чому це ще так важливо? Та тому що це не просто народні сорочки, а сорочки Тараса Шевченка, Лесі Українки – як державні маркери. Радянським Союзом витравлювалося поняття української еліти. Я про Олену Пчілку вперше почула в 2012 році! А з Лесі Українки в СРСР зробили якусь комуністку. Тому потрібно піднімати тему еліти, осучаснювати її», – переконана переселенка.

Олена Пчілка вміла вишивати, але не мала для цього часу. Багато вишивали і добре шили Ізидора Косач, Ольга Косач, Леся Українка. Остання, наприклад, вишила сорочечку Михайлику Кривинюку – сину сестри Ольги.

«Коли я побачила сорочку Івана Франка, була здивована, бо вона виконана полтавськими техніками, але візерунок із альбому Пчілки. І сорочка Лисенка так само звідти», – говорить Зез.

Олена Пчілка збирала в селах орнаменти і класифікувала їх. Брат Михайло Драгоманов спонукав її до цього. Зрештою такий етнографічний чин вилився в одну з найкращих і найповніших збірок узорів.

«Я вважаю, що вона має бути настільною книгою кожної вишивальниці. Там стільки орнаментів, що можна вишивати все життя!» – каже Тетяна.

Анастасія Федченко. 

Фото з архіву Тетяни Зез.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-