Андрій Білецький. Сказати правду, хоча б езоповою мовою

Андрій Білецький. Сказати правду, хоча б езоповою мовою

Укрінформ
Проєкт "Калиновий к@тяг" продовжуємо розповіддю про українського мовознавця, поліглота, педагога

10 квітня 1995 р. на 84-му році життя у власній частині півбудинку на вулиці Водопровідній, 15, у смт Буча Київської області раптово помер видатний український філолог, фахівець із елліністики та антикознавства, перекладач, поліглот, мистецтвознавець, педагог Андрій Олександрович Білецький. Провівши сім років на пенсії, той титан національної науки не знудився, бо працював щодня.

щоденник А.О. Білецького, автограф_ березень 1953 р.
Щоденник А.О. Білецького, автограф,
березень 1953 р.

Його остання муза, у колишньому – хатня працівниця Валентина Борисівна Лободюк (1937) зойкнула. Чоловік, за звичаєм, увечері попрямував до кабінету, щоб накидати щоденниковий запис, але до столу так і не дістався. Смерть напівсліпого та напівглухого лінгвіста забрала миттєво. Наче давно на нього чатувала… Поховали великого вченого в Києві на Байковому кладовищі – поруч із батьками.

Такого енциклопедиста і поліглота Україна більше світові не подарувала. Андрій Олександрович Білецький вільно орієнтувався та писав ґрунтовні праці буквально з усіх галузей лінгвістики: класичної філології, граматики, лексикології, етимології, ономастики, типології, топоніміки, історії та теорії письма, порівняльно-історичного мовознавства (або лінгвістичної компаративістики), лінгвосеміотики, лінгвогеографії. Ні-ні, чекайте, це – не все!

Додайте літературознавство, прадавню історію, історію культури стародавніх народів, епіграфіку, палеографію, археологію. А тепер помножте на знання більш як півсотні мов, рахуючи китайську, арабську, японську, санскрит, хетську, давньогрецьку, латину, іврит, більшість яких вчений опанував самотужки. Усім своїм життям він спростовував прогноз Ф.М.Достоєвського, котрий іронізував: у ХХ столітті лише “збільшуватиметься кількість фахівців із лікування лівої ніздрі”, тобто вузьких спеціалістів.

Лавровим вінком український філолог-класик не хизувався, а в Передмові для філологів до фундаментальної праці “Про мову і мовознавство” (1996), що за життя професора так і не побачила світ, скромно зауважив:

- Я не маю ніяких претензій щодо новаторства в галузі загального або теоретичного мовознавства. Викладаючи його основи, я хотів показати його різноманітні зв’язки з іншими науками про людину, про людські суспільства, про природне оточення людини. Мабуть, саме в цьому моя книга де в чому відрізняється від інших підручників та посібників, у яких викладаються основи сучасного мовознавства. Моїм наміром було зробити цікавим для інших те, що цікавить мене самого.

*   *   *

Тетяна Чернишова
Тетяна Чернишова

Не часто трапляється, що можеш написати про відомих українських достойників, із якими був знайомий. Але – не в цьому випадку. На гостини до знаної з-поміж українських лінгвістів родини восени 1976 р. мене запросила дружина А.О.Білецького, доцент КДУ Тетяна Миколаївна Чернишова (1928-1993). У нас, другокурсників філфаку столичного університету, вона викладала латину. Прихильність я відчув, коли виконав креативне завдання – написати… латинське прислів’я. У цьому була суть фантастичної викладачки і просто чарівної жінки.

На наступну лекцію я приніс нову крилату фразу: – “In vere veritas” (“Істина у весні”), що було парафразом на теми відомого афоризму “In vina veritas” (“Істина у вині”). Мій дружбан та сусіда по студентській лаві – Віктор Бех, хай йому там легенько лежиться, написав: “In vina vermutas”. Його, ясна річ, на гостини не запросили.

видатний український філолог Андрій Олександрович Білецький
Андрій Білецький

Отже, приїхав я на Русанівку, де на першому поверсі дев’ятиповерхівки на бульварі Давидова (тепер – вул. Ігоря Шамо, 19) мешкала викладачка, теленькнув у дзвоник і лише-но набрав повні груди повітря, аби латиною привітатися: – “Salve, doctorem” (“Доброго дня, вчителю”), – як двері прочинилися. Звідти вийшов Микола Лукаш. Сам Микола Лукаш! – найгеніальніший у світі перекладач і дотепник, котрий відповів: “Слава КПСС!”, коли якийсь йолоп із КДБ намагався його спровокувати фразою “Христос воскрес”. За ним виріс мій педагог, професор Андрій Олександрович Білецький, котрий того року почав читати нашому курсу “Вступ до мовознавства”.

І я цим двом філологам-класикам бовкнув заготовлене:

- Salve, doctorem! – Не зупиняючись, Микола Лукаш продовжив тему:

- Bună ziua, tinere! – бо саме вивчав андалузький діалект циганської мови, якою, виявляється, писав іспанський поет і драматург Федеріко Гарсія Лорка:

- Оṃ maṇi padme hūṃ, – на сакскриті підсумував професор А.О.Білецький та додав: – Чую, латина ще у вас, юначе, попереду.

*   *   *

Того дня, під абажуром п’ючи на професорській кухні грецький гірський чай (τσαϊ του βουνού; цай ту воуноу) із чорними оливками, сиром фета і хрусткою соломкою, від Тетяни Миколаївни я довідався, що Андрій Олександрович знають, ну, може, півсотні мов, а може – 90. З огляду на те, що таке “знати мову”.

Потім мене запросили у святая святих, до вітальні. Зізнаюся, ні до, ні після таких квартир я не бачив… Всі три кімнати були заставлені… стелажами під стелю, просто забитими книжками! На підлозі стосами лежала періодика.

- Олександре, ви вже читали “Майстра і Маргариту”? – м’яким теплим сопрано запитала господиня і загадково посміхнулася.

- Звичайно, ні, – похнюплено відповів я. – Із бібліотек ті номери (№11 1966 та №1 1967. – ред.) журналу “Москва” давно вилучили…

Тим часом, нахилившись над стосом, Тетяна Миколаївна швидко знайшла заповітне, загорнуте в цупкий папір. Тицьнувши мені в руки, вона змовницьки прошепотіла: – “Сама кіндіну” (Σήμα κινδύνου; “сигнал небезпеки”). Це в її вустах значило: “Тільки обережніше, юначе”.

…Мене тоді вразили її грубі вовняні шкарпетки, взуті у неглибокі черевички. Лише потім я з’ясував: так вбиралися грецькі селянки, а Тетяна Миколаївна, як щирий сподвижник елліністики, була самовідданою гречанкою… Раніше у Давній Елладі шкарпетки (piloi) із тваринної вовни взували виключно жінки. Таким було їхнє хатнє взуття, що зовнішньо нагадувало сучасний чобіт без шкіряної підошви.

Оскільки грецькі крамарі торгували з римлянами, там невдовзі теж з’явилося зручне домашнє взуття, але називалося воно soccus (лат. “капці”). Ось звідси походить англійське – socks, “носки”, тобто шкарпетки…. Це блідий зразок лінгвістичної компаративістики, якій нас на IV курсі бурси трохи пізніше навчав Андрій Олександрович Білецький.

*   *   *

Андрій Білецький
Андрій Білецький

…Днів через десять я знову потрапив на гостини до Т.М.Чернишової: повернув два номери журналу “Москва” зі скороченою версією роману “Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова та привіз подарунок – ксерокопію журнального твору. Мені здавалося нерозумним давати “різним там студентам” безцінний оригінал, про що я і повідомив професорку.

Тетяна Миколаївна лише усміхнулася:

- Слід усіляко підтримувати допитливість молоді. – Тут я зрозумів, що у мене з’явився шанс – звернутися із запитаннями до Андрія Олександровича.

Стисло я виклав суть питання. Торік мені до рук потрапило польське перевидання класичної японської збірки “Хякунін іссю” (百人一首; “ Сто поетів по одному віршу [кожен]”), складеної знаним віршарем Фудзівара-но Тейка (藤原定家; 1162-1241). Захопившись, я взявся перекладати, аж поки не з’ясував: це не просто літературний пам’ятник, а культовий твір. І перш ніж зійти на трон, кожен новий імператор країни Ямато, мав неодмінно прокоментувати “Хякунін іссю”.

Бо, проливаючи світло на класичні п’ятивірші (短歌; танка; “коротка пісня”), саме так викладалися основи нової державної політики. За деякий час, знаючи про моє захоплення, один із однокурсників, – до речі, майбутній очільник Місії України при НАТО – правдами й неправдами дістав мені англомовну версію “Сто поетів по одному віршу [кожен]”. Робота пришвидшилася, але й відкритих запитань побільшало.

*   *   *

Отже, набравшись мужності, я простягнув Тетяні Миколаївні аркуш із перекладом:

小倉山峰のもみぢ葉心あらば / 今ひとたびの行幸またなむ

Ogura-yama mine no momijiba kokoro araba / ima hitotabi no miyuki matanan

- Якби ви серце мали, / клени на горі Огура, / просив уклінно б вас: / не опадайте доти, / допоки не повернусь я.

Професорка прочитала, уважно подивилася на мене, а потім весело гукнула:

- Андрію Олександровичу, ідіть помилуйтеся: ваш студент із японської на українську через польську мову здатен перекладати класику.

Із кабінету до кухні вийшов професор, покрутив у руках аркуш, а потім запитав:

- Юначе, а чому форма танка не витримана – тут 37 складів, а має бути 31, га?

- Важко втиснутись… Та й японською я не володію, – мимрив я.

- Це – не пояснення: ідіть мені й учіть. Мову оригіналу слід ЗНАТИ!

*   *   *

Слухняно я побіг через місток із Русанівки, повздовж паркану кіностудії “Укртелефільм”, на метро “Лівобережна”. Через два тижні я записався на 1-і Київські державні курси іноземних мов, де став студентом Ван-сана. Тішила одна думка. На щастя, професор мені не сказав, як, подейкували, пришпилив одного графомана:

- Робота написана зі здоровим невіглаством.

…Яким було моє здивування, коли приблизно за місяць поважний професор зустрів мене в коридорі та діловито поцікавився:

- Мій юний друже, як просуваються ваші справи з мовою оригіналу?

Стисло я розповів, що вступив на трирічні курси, навчаюся у кращого японіста, Ван-сана, а на підтвердження власних слів додав (вивчене на зубок):

- 日本人はとても難しい (Ніхондзін-ва тотемо мудзукасі; “Японська мова складна”).

На це пролунало, як я потім розпитав у Ван-сана, – давнє японське прислів’я:

-急いでいるカニは穴に落ちません (Ісойде іру кані ва ана ні отімасен; “Краб, який поспішає, в нірку не потрапить”; Мовляв, не перетворюй, голубе, власне життя на Книгу скарг!)

*   *   *

Ось чому я просто мушу сьогодні написати про мудрого Навчателя. Андрій Олександрович Білецький народився 30 липня (12 серпня) 1911 р. в Харкові в родині рафінованих українських інтелігентів.

свідоцтво про народження, видане А.О. Білецькому для отримання паспорта, Харків, 7 березня 1933 р.
Свідоцтво про народження, видане А.О. Білецькому для отримання паспорта, Харків, 7 березня 1933 р.
Олександр Іванович Білецький
Олександр Іванович Білецький

Його батько, академік (1937) АН УРСР Олександр Іванович Білецький (1884-1961) був знаним літературознавцем, приват-доцентом Харківського Імператорського університету. У 1944-1961 рр. він обіймав посаду директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР, а також очолював комітет українських славістів. За поданням Павла Тичини у 1946-1948 р. О.І.Білецький обіймав посаду віце-президента Академії наук УРСР, а в 1957-1961 рр. працював головним редактором журналу “Радянське літературознавство” (нині – “Слово і час”).

На смерть великого вченого Павло Тичина написав поему “Срібної ночі”.

- Твої світились серце й розум. / Тож і від тебе світло дійде / крізь тиск морозу й / просторо́ні / живим, отепленим промінням / аж до наступних поколінь...

Як учениця модного історика, приват-доцента, колишнього киянина Євгена Вікторовича Тарле (1874-1955), мати – Марія Ростиславівна Шпіцберг (1885-1963) закінчила Петербурзький університет, а в Харкові викладала німецьку та французьку мови в гімназії. До цього ж, вона вільно володіла давньогрецькою і латиною, хоча була жінкою твердої, мало гуманітарної вдачі.

Дід майбутнього академіка, Іван Іванович Білецький (1950-1936), був агрономом та ґрунтознавцем. У 1900 р. із Казані він переїхав до Харкова, де подальші 18 років служив у Харківському хліборобському училищі: спочатку – викладачем, потім – директором, змінивши на посаді педагога та вченого Олександра Андрійовича Колесова (1837 – 1901). Коли в Україну зайшли більшовики, І.І.Білецький прагнув триматися осторонь ідеології, але в 1920-х рр., тобто в добу НЕПу, у Харкові служив завідувачем агротехнічного відділу Укррадгосптресту. Нарешті, від своєї співучої бабусі, Софії Андріївни з дому Зерниченків, Андрій Білецький перейняв любов до українських пісень, взагалі – до народної творчості та літератури.

головний навчальний корпус Харківського хліборобського училища, збудований в 1885-1886 рр.
Головний навчальний корпус Харківського хліборобського училища, збудований в 1885-1886 рр.

Платон Білецький
Платон Білецький

У родині Олександра Івановича та Марії Ростиславівни також ріс молодший син, згодом – відомий живописець та мистецтвознавець Платон Олександрович Білецький (1922-1998). Із часом він став професором Академії образотворчого мистецтва та архітектури і написав 12 ґрунтовних монографій.

*   *   *

Раннє дитинство Андрія Білецького було безтурботним, бо промайнуло у харківському передмісті, у селі Данилівка, де служив батько. До них часто приїздили на гостини Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Зеров, Яків Мамонтов, Валер’ян Поліщук та інші. У спогадах “Про Олександра Білецького. Спогади, статті” (1984) залишені теплі оповіді про мандрівки до села, де жив його дідусь Іван Іванович, котрий у 1922 р. у Харкові став ініціатором створення Театру казки на базі Вищої театральної школи, а також захопливі подорожі з батьками до Криму.

Змалку майбутній “філолог милістю Божою” (Юрій Шанін) здобув блискучу домашню освіту. І мріяв хлопчик – це зрозуміло – стати, по черзі: астрономом, ентомологом, маляром чи істориком. Тим часом оволодіти латиною та давньогрецькою допоміг Андрію батько, французькою та німецькою мовами – матір.

Зачин був ґрунтовним, і згодом А.О. Білецький самотужки вивчив новогрецьку, англійську, іспанську, турецьку, арабську, санскрит, китайську, японську, азербайджанську та інші мови. Хоча у дитинстві він залишався не вундеркіндом, а звичайним хлопчиком, котрий більше за міфи Давньої Греції захоплювався різьбярством, навіть залюбки різав дерево до останніх літ життя, а власні витвори дарував друзям та… музеям.

робочі нотатки з мовознавства А.О.Білецького, автограф 1
Робочі нотатки з мовознавства А.О.Білецького, автограф

Із такою базовою домашньою підготовкою без проблем юнак вступив на романо-германський факультет Харківського інституту професійної освіти (тепер – Харківський університет). Це був один із провідних вузів колишньої Російської імперії, де викладали справжні світочі науки: етнограф і літературознавець М.Ф.Сумцов (1854-1922), історик-антикознавець, історіограф В.П.Бузескул (1858-1931), історик культури Стародавнього світу Є.Г.Кагаров (1882-1942), літературознавець та історик А.П.Кадлубовський (1867-1921) та інші.

*   *   *

Павло Ріттер
Павло Ріттер

Особливо студент чекав на лекції відомого літературознавця, індоєвропеїста та мовознавця-санскритолога, професора Павла Григоровича Ріттера (1872-1939), котрий у 1926 р. став одним зі співзасновників та активних діячів Всеукраїнської асоціації сходознавців (ВУНАС), а також єгиптолога, професора-класика Володимира Миколайовича Державіна (1899-1964).

Проте, під впливом наукового керівника дипломної роботи “Типологія мов СРСР”, академіка Леоніда Арсенійовича Булаховського (1888-1961), котрий, до речі, був другом батька, – старшокурсник А.Білецький вирішив спеціалізуватись у царині порівняльно-історичного мовознавства.

Леонід Булаховський
Леонід Булаховський

Практичною лінгвістикою студент займався з перших курсів, коли у 1927 р. під орудою професора Л.А.Булаховського разом із молодими мовознавцями О.Парадизьким і Миколою Сулимою (1892-1955) підготував до друку підручник для старшого концентру (5-7 класи) трудових шкіл, що став своєрідним додатком до загальнодержавного підручника “Українська мова”.

Оскільки у СРСР ідеологічні пертурбації були частими і непередбачуваними, у 1933 р. 22-річний юнак закінчував уже… факультет мови та літератури Педагогічного інституту професійної освіти за фахом “російська та українська мови й літератури”.

*   *   *

За прикладом батька Андрію Білецькому належало пристосовуватися до ідеологізованої роботи. Греки греками, та Партії вони були по цимбалах. І фантазеру, котрий мріяв про дослідження історії падіння Стародавнього царства, зі студентської лави довелося працювати… бібліографом, пізніше – заввідділом бібліотеки Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), у січні 1934 р. перейменованої на Інститут червоної професури при ВУЦВК. 

Кар’єра ніколи не була мрією його життя. Від ідеології юнак відсахнувся у бік… красного письменства, коли у 1934 р. влаштувався редактором-перекладачем до Дитячого видавництва ЦК ЛКСМУ. Інтуїтивним чи ні було таке рішення, – не знаю, але воно розвинуло літературні навички, що до кінця життя лише глибшали.

Чим заповнити вільний час, Андрій Олександрович ніколи не вагався, а поволі й самотужки опановував… східні, часом – мертві мови. То були давньоєгипетська та ассирійська, не кажучи вже про західноєвропейські. Здібності поліглота швидко виявилися затребуваними. Восени 1937 р. 26-річний юнак став старшим викладачем, а до кінця року посів кафедру іноземних мов Харківського юридичного інституту імені Л.М.Кагановича, паралельно викладаючи (1938-1940) латину в Харківському педагогічному інституті іноземних мов.

Його сміливий план: у тонкощах опанувати ієрогліфічне єгипетське письмо та ассирійський клинопис, аби потім написати дисертацію з історії Давнього Єгипту та Межиріччя, – перетворився на попіл. Як і сподівання мільйонів українських юнаків, у червні 1941-го спалахнула радянського-німецька війна, і рукописи були втрачені.

*   *   *

Томський університет імені В.В.Куйбішева
Томський університет імені
В. В. Куйбішева

Родину Білецьких евакуювали на Схід. Від жовтня 1941 р. Андрій Олександрович Білецький став доцентом Томського державного університету імені В.В.Куйбишева (ТДУ). Щоб ви знали, кафедри класичної філології у ТДУ не було, починаючи з 1922 р., коли загалом по СРСР радянська влада ліквідувала усі (!!!) університети. Довелося починати з нуля. Відновлювати кафедру прадавніх мов (первісна назва) почали на історико-філологічному факультеті 7 серпня 1941-го.

Очільником поставили колишнього професора кафедри педагогіки Московського університету Павла Івановича (Пейсах Іцкович) Кагана (1880-1958). Педскладом стали: доцент А.О.Білецький, колишній викладач 1-го Московського міського педагогічного інституту іноземних мов Олексій Львович Пінчук (1885-1954) та асистент Еліза Федорівна Моліна (1894-1983); два останні колеги викладали виключно латину. Ото й усе…

Лев Щерба
Лев Щерба

У далекому Томську в червні 1943 р. А.О.Білецький захистив кандидатську дисертацію із непростою назвою “Номінальна композиція (іменне відмінювання) у давньогрецькій мові (головним чином у зв’язку з питанням про аналогії та мовну наступність)”. Його науковим керівником виступив основоположник теорії лексикографії, академік Лев Володимирович Щерба (1880-1944), у якого філолог-класик запозичив наукове кредо: – “Я не дискутую на лінгвістичні теми, я пишу”.

У Томську змінився і цивільний стан вченого: А.О.Білецький пошлюбив старшу на п’ять років викладачку англійської мови ТДУ Ніну Олексіївну Пилаєву (1906-?).

*   *   *

Звільнення Харкова 23 серпня 1943 р. та Києва – 6 листопада 1943 р., відкрило можливість кандидату наук повернутися із Західного Сибіру на Батьківщину, але в науковій кар’єрі Андрій Олександрович бажав більшого. Тому ще 23 серпня 1943 р. він звертався до директора Інституту мови і писемності народів СРСР В.А.Петросяна щодо вступу до докторантури. І невдовзі до Томська надійшла позитивна відповідь, тож у лютому 1944 р. українця викликали до Москви.

У Білокам’яній ні житла, ні роботи не було... Щоправда, доля усміхнулася, коли у газеті А.О.Білецький прочитав оголошення, що Вища дипломатична школа (ВДШ) Міністерства закордонних справ СРСР відкрила вакансію викладача... новогрецької мови. Сонечко удруге зазирнуло в його віконечко. Хоча була то авантюра чистої води: оскільки новогрецької на ті часи Андрій Олександрович ще не знав, але поміркував, мовляв, від грецької вона… не дуже відрізнятиметься.

Робочі нотатки з мовознавства А. О. Білецького, автограф
Робочі нотатки з мовознавства А. О. Білецького, автограф

Сміливість, помножена на сумління, для поліглота – то друге “Я”. Повернувшись 1946 р. до Києва, 35-річний лінгвіст отримав місце викладача латини Київського державного університету, а за два роки очолив саму кафедру загального мовознавства та класичної філології.

Ось коли він закрив усі прогалині щодо теми. Бо за рік-другий А.О.Білецький написав стислий начерк – відносно стислий: майже сто сторінок! – новогрецької граматики, якою було доповнено “Новогрецько-російський словник” Амалії Анастасівни Іоаннідіс, виданий у 1950 р. у Москві накладом 40 тис. примірників.

На ті часи в Радянському Союзі то був єдиний підручник, за яким можна було ознайомитися з граматикою сучасної грецької мови.

*   *   *

Тривалий час я не міг збагнути, чому успішний у Москві докторант раптом повернувся до Києва? Ностальгія за малою батьківщиною? Бажання бути поряд із ріднею? Туга заробітчанина за кордоном?

Відповідь у розвідці “Феномен і трагедії родини Білецьких” (2014) дав український філолог Євген Чернухін, у 2002-2008 рр. голова Київського наукового історико-філологічного товариства Андрія Білецького:

- Можливо, що особливості викладацької діяльності в ВДШ МЗС СРСР та скрутні умови проживання в столиці позначилися на досягненні головної мети тих років: у серпні 1946 р. Андрія Білецького відраховували з Інституту мови й мислення імені М.Я.Марра (нині – Інститут лінгвістичних досліджень РАН. – О.Р.) – за неподання у визначений термін тексту докторської дисертації. Так закінчився московський період життя Андрія Олександровича Білецького.

Московія є Московія, де все визначає владна вертикаль… У Києві об’єдналася велика родина Білецьких – ще у 1944-му його батьки і молодший брат Платон із дружиною-маляркою Гориславою Михайлівною Біляч (1924-?) замешкали у квартирі №7 на вулиці Рейтарській, 13. Зважаючи на глибинні знання мов, від 1946 р. А.О.Білецький за сумісництвом працював старшим науковим співробітником двох наукових установ – Інституту мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР та Інституту археології АН УРСР.

вулиця Рейтарська, 11, Київ, де колись із батьками у кв.№7 мешкав А.О.Білецький
Вулиця Рейтарська, Київ

Із першою установою співпраця не налагодилася, бо керівництво одразу поставило співробітника на… укладання словника української мови. Ну, то однаково, що архітектора призначити учнем такелажника – пісок відрами носити. Чому так?

*   *   *

Він мав необережність відкрито висловити власні, а тому крамольні погляди. Як написала у розвідці “Невтомний мандрівник у світі мов” (2011) його вихованиця, доктор філологічний наук, професорка Ніна Федорівна Клименко (1939-2018)

- У далекому 1952 році, ще за умов жорстокого тоталітаризму і політики русифікації, у рецензії на український переклад російського “Словаря иностранных слов” (И.Лёхин, Ф.Петров; 1951), віддаючи належне зусиллям перекладачів, А.О.Білецький зазначав, що в принципі не може бути словника чужомовних слів взагалі й що завжди слід брати до уваги специфіку мови, для якої словник укладають. Вона виявляється не тільки в порівняно сталому основному словниковому фонді, а й у мінливому словниковому складі кожної мови…

Він стверджував: “Сучасна нам українська мова одержує міжнародні терміни іншомовного походження від російської із новими словами російського походження. Проте не можна погодитися, що в історії української мови не було випадків, коли міжнародні терміни іншомовного походження переходили до української безпосередньо з інших відповідних мов”.

Восени 1953-го Інститут мовознавства професору-українолюбу довелося залишити. З Інститутом археології велося трохи краще, і з деякими перервами А.О.Білецький працював у тій науковій установі у 1946-1990 рр. Траплялися й великі радощі. Зокрема, у січні 1952 р. у Москві А.О.Білецький блискуче захистив докторську дисертацію за темою “Принципи етимологічних досліджень (на матеріалі грецької мови)”, написану на основі однойменної монографії 1950 р.

Це притому, що опонентами 40-річного здобувача виступали провідні мовознавці: науковий керівник його кандидатської, академік Л.А.Булаховський, філолог-класик, індоєвропеїст, найбільший із фахівців з античної літератури, колишній колега за Інститутом мови і мислення Йосип Мойсейович Тронський (1897-1970), професорка Ленінградського державного університету, фахівець із індоєвропеїстики, германістики та албанської мови Агнія Василівна Десницька (1912-1992).

*   *   *

Наукові відрядження, етнографічні експедиції, ділові поїздки для новоспеченого доктора філологічних наук не були самоціллю, а стали точкою включення в… музейну справу. Сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка (так званий Червоний корпус; вул.Володимирська, 60) пишається першим у світі (1992) музеєм мов та мовознавства. Так ось…

Лінгвістичний міжфакультетський музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка 1
Лінгвістичний міжфакультетський музей КНУ імені Тараса Шевченка

Ту лінгвістичну міжфакультетську експозицію на зорі 1950-х почав створювати Андрій Олександрович Білецький, котрий звідусіль привозив перші, унікальні експонати. Мови світу, діалекти, ідіолекти, мовні структури і знаки, виникнення та історія мов, нарешті, галерея озвучених текстів мовами світу – тут вражає все.

Богу угодні пристрасні чоловіки, і навіть філологам Батько надсилає велике кохання. У році 1948-му чи у 1949-му – ніхто з учасників цієї історії точніше мені не міг сказати – за дивних обставин А.О.Білецький познайомився зі старшокурсницею фізичного факультету КДУ Тетяною Миколаївною Чернишовою.

*   *   *

Політично грамотна студентка, занепокоєна збройною боротьбою “широких народних мас” Греції проти “монархістсько-фашистського режиму”, записалася на прийом до функціонера ЦК ЛКСМУ, жадаючи аби їх із подругою відправили на допомогу грецьким антифашистам.

Причім, то було не стєбалово сучасного пранкера, а діялося за велінням серця, як того вчили партійні ЗМІ соціалістичної України. Схоже, з Тетяною спілкувався комсомолець, бувалий у бувальцях. Вислухавши полум’яну промову класової відвідувачки, він зненацька поцікавився:

- Перепрошую, а якою мовою ви спілкуватиметеся з грецькими товаришами? – Запала гнітюча тиша, і поки дівчина шукала відповідь, функціонер хутко поставив крапку: – Отож, повертайтеся додому та вчіть мову!

Мати гарячої комсомолки все життя пропрацювала лікарем-невропатологом і знала, як лікувати безнадію. Тому Анастасія Іванівна Чернишова (1896-1988) взяла старшу дочку за руку та відвела до поважного викладача Київського державного університету, попросивши навчити Тетяну… новогрецької мови. Можу уявити оте “Ку!” зніяковілого Андрія Олександровича Білецького, коли педагог дізнався, нащо учениці, обчислювачці Інституту математики АН УРСР, лінгвістична освіта...

*   *   *

Що не кажіть, а Господь любить покепкувати над філологами.

Не вірите? Далі – буде. Справно Тетяна Чернишова складала заліки та іспити на фізичному факультеті, у 1951 р. успішно закінчила фізичний факультет КДУ та вступила до аспірантури… Київського державного педагогічного інституту, де, ясна річ, взялася вивчати філологію та брати участь (поки що – колективну) в наукових дослідженнях. Як молодший науковий співробітник Інституту археології АН УРСР, у липні-серпні 1951 р. вона виїжджала в експедицію до Надчорномор’я, а з наступного року, упродовж чверті століття, профільно вивчала надазовських греків.

Одного разу навпрямки я запитав Тетяну Миколаївну:

- Даруйте, чому саме Греція? – Довгим поглядом вона подивилася на мене, а потім відповіла, наче давно це для себе сформулювала:

- Греція – це яскравий приклад того, що й нечисленний народ здатен дати світові щось значуще.

Потім сталося неймовірне. У 1953 р. Тетяна Чернишова поставила крапку на фізиці, аби вступити на аспірантуру філологічного факультету КДУ. Від 1955 р. вона викладала латину на кафедрі загального мовознавства і класичної філології. “Яким був лінгвістичний прогрес?” – запитаєте. Володіння новогрецькою мовою привело її до Греції, адже із травня 1956 р. по березень 1957 р. Тетяна Миколаївна працювала перекладачкою у Торговому представництві при посольстві СРСР в Афінах.

Восени 1957 р. філологиня подала до Вищої атестаційної комісії дисертацію за темою “Новогрецька говірка сіл Приморське (Урзуфа) та Ялта Першотравневого району Сталінської області. (Фонетико-морфологічний нарис)”, що підсумувала тривалі дослідження грецьких говірок повздовж узбережжя Азовського моря. Повсякчас розширюючи коло лінгвістичних інтересів, елінознавиця вдалася до перекладів із новогрецької, а потім – і класичної візантійської літератури.

Буквально за десяток років колишня студентка фізичного факультету КДУ, котра щиро переймалася боротьбою “широких народних мас” Греції проти “монархістсько-фашистського режиму”, перетворилася на одного із провідних фахівців СРСР з новогрецької мови. Воістину на дивні перетворення здатна сучасна лінгвістика.

*   *   *

Фантастичне подружжя
Фантастичне подружжя

У принципі, до цього йшлося, й улітку 1958 р. Андрій Олександрович Білецький подав заяву про розірвання шлюбу з першою дружиною – Ніною Олексіївною, а 4 червня 1959-го одружився з Тетяною Миколаївною Чернишовою. Склалося унікальне професорське подружжя, що стало в українській науці уособлювати ідеї “шістдесятників”. До них на гостини навідувалися Іван Драч, Іван Дзюба, Віталій Коротич, Юрій Щербак, Мирон Петровський, Вадим Скуратівський. Привітність господині та іронія господаря милували тих, хто мав вуха:

- Краще менше, та глибше.

Григорій Кочур
Григорій Кочур

Близькими друзями подружжя – і по духу, і по життю – стали яскраві літературознавці та перекладачі: неформальний лідер тлумацького цеху Григорій Кочур (1908-1994), дивак та хіпстер Микола Лукаш (1919-1988), котрий одного з персонажів “Дон Кіхота” вдягнув у… кептарик, культуролог та мислитель Григорій Померанц (1916-2013), за уривками з дисертації якого Андрій Тарковський попросив композитора Едуарда Артем’єва написати музику до кінофільму “Соляріс”, есеїст і поет Євген Сверстюк (1928-2014), котрого регулярно звільняли з роботи з політичних мотивів.

Неймовірно, але ця пара – Андрій Олександрович Білецький і Тетяна Миколаївна Чернишова – змінювала саме уявлення про українську науку. Їхніми спільними стараннями від осені 1958 р. після тривалих дискусій у вищих ешелонах влади у Київському державному університеті – як дисципліна, а не спецкурс – почалося викладання новогрецької мови й літератури.

Виник науковий обмін, а потім пряме спілкування з грецькими лінгвістами, за якими Україну почали відвідувати письменники, митці та, зрештою, політики Грецької Республіки. З легкої руки подружжя А.О.Білецького-Т.М.Чернишової філологія ставала посланцем миру.

*   *   *

Здавалося, крига скресла, почалася відлига. І хоча А.О.Білецького частіше звали назад – до Москви, але Батьківщина та кафедра елліністичних студій незмінного віце-президента товариства дружби “СРСР–Греція” були і залишалися тут, у Києві. Просто на очах оформлювалася національна школа перекладу, адже з новогрецької на українську літературні твори тепер тлумачили Ніна Клименко, Олександр Пономарів, Ася Рубанович, Тетяна Левченко, Ірина Цимбаленко. І були це не один-два улюблені автори, а провідні, як грецькі, так і кіпрські літератори, а саме: Яніс Ріцос, Еллі Алексіу, Менелай Лудеміс, Тевкрос Антіас, Яніс Гуделіс, Костас Клеантус.

академік Андрій Олександрович Білецький, 1962 р.
Андрій Білецький, 1962 р.

Виник і зворотний процес культурної дифузії. У 1961 р. на сторінках часопису “Πυρσός” (“Смолоскип”), що видавався грецькими політемігрантами у НДР, друком вийшов Шевченків “Заповіт” у перекладі грецької поетки та просвітниці Еллі Алексіу, котра також взялася популяризувати творчість Івана Франка та Лесі Українки. Тим часом Андрій Олександрович, як один із найбільших знавців давньогрецьких і латинських текстів, переклав українською кілька поем Гомера, виконав повний переклад (9 томів!) “Історій” Геродота, а також деяких творів Есхіла, Архілоха, Фукідіда, Езопа, Анакреонта, Вергілія, Горація. Як він любив примовляти:

- Професіонал завжди повинен уміти сказати правду, хоча б езоповою мовою.

Слід особливо відзначити, за будь-яких часів від надмірної совкової ідеологізації А.О.Білецький своїх студентів по-батьківськи опікав. На факультеті нам розповідали байку… На хвилі ура-патріотичних ідей, коли наприкінці 1940-х рр. усі поголовно студенти-філологи мали сконцентруватися на “військовому перекладі”, декан звернувся до викладача із запитанням, чи вивчають проблеми військового перекладу студенти-класики. Серйозно Андрій Олександрович відрапортував:

- А як же! Сьогодні, зокрема, вони перекладали “Нотатки про галльську війну” Гая Юлія Цезаря ". – І декан, як ви розумієте, залишився задоволеним.

*   *   *

Як зауважив грецький філолог Дімітріс Баколас (Dimitris Bakolas; 1946), котрий народився і виріс у Греції, але разом із матір’ю у 1961 р. знайшов політичний притулок в СРСР, а в 1980 р. закінчив Київський державний університет:

- Ви лише уявіть: нас, греків в еміграції, Андрій Олександрович Білецький навчив любити Грецію! Він вільно спілкувався стародавньою, середньовічною і сучасною грецькими мовами. У нього вдома всі говорили новогрецькою. У п'ять рочків донечка Марія складала віршики грецькою, вигадувала до них музику і співала.

будинок по вулиці Хрещатик, 21
Будинок по вулиці Хрещатик, 21

Як у побутовому сенсі жилося невгамовному доктору філологічних наук?

А.О.Білецький та Т.М.Чернишова із групою грецьких письменників, Київ,1960-ті рр.
А.О.Білецький та Т.М.Чернишова
із групою грецьких письменників,
Київ,1960-ті рр.

Більш як 20 років, якщо рахувати від часу повернення з Москви, А.О.Білецький із родиною, а в 1966 р. у них із Тетяною Миколаївною народилася донечка – Марія, – мешкав у… комунальній квартирі в будинку за адресою Хрещатик, 21. Оце вам і всі переваги розвиненого соціалізму. Тільки у 1968 р. професор КДУ отримав трикімнатну квартиру на вулиці Червоноармійській, яку невдовзі вони з Тетяною Миколаївною зміняли на трикімнатну, на більш затишному бульварі Давидова, 19.

Подружжя Білецьких, або – Біло-Чорних (Λευκομελάναι), як вони себе поіменували, відіграло надзвичайно важливу роль у житті десятків, якщо не сотень сучасних фахівців зокрема та новітньої української лінгвістики взагалі. Гостями їхнього помешкання часто ставали учні великого професора, молоді мовознавці Олександр Пономарів, Ніна Клименко, Станіслав Семчинський, Юрій Шанін, Галина Яворська, Сергій Єрмоленко, яких метр не без гумору повчав:

- Вчіться переконувати фактами, не можете – тренуйте інтуїцію їх відчувати.

*   *   *

У 1978-1987 рр. Андрій Олександрович очолював кафедру романістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, але його… пішли. Володіючи півсотнею мов, професор ніколи не знаходив спільну мову з чинушами. Йому відповіли взаємністю: дочекалися відповідного моменту – і спровадили на пенсію.

сторінка рукопису праці Генеалогічна класифікація мов А.О.Білецького_ 1970-ті рр.
Сторінка рукопису праці "Генеалогічна класифікація мов" А.О.Білецького, 1970-ті рр.

Статків за віддане науці життя А.О.Білецький не згромадив. Коли почався, мабуть, найважчий у матеріальному плані період, професор-пенсіонер запропонував Київському державному університету придбати його приватну бібліотеку. З боку ректорату навіть реакції не надійшло. Тоді вчений вирішив… подарувати бібліотеку рідному вузу. І на це відповіли мовчанням. Зрештою, знаний науковець звернувся до грузинських колег... Невдовзі Тбіліський університет надіслав групу бібліографів, які радо придбали унікальну для СРСР книгозбірню з питань лінгвістики.

Мешкати для 77-річного вченого в Києві стало не по кишені. У 1988 р. “філолог милістю Божою” придбав півбудинку і переїхав до смт Буча. Тут ніхто його не відволікав від… літературознавства. Нагадаю, у різні часи, за різних обставин у приірпінському Парнасі мешкало чимало представників української інтелігенції, що стала непотрібною державі: прозаїк Михайло Булгаков, поет Валер’ян Підмогильний, літературний батько “Незнайка” Микола Носов і його брат, художник-аніматор Петро Носов, композитор Левко Ревуцький, художник Микола Мурашко, інші.

До останку він здавався не з цих земель, якимось інопланетянином в українській дійсності. У віці 83 роки, у селищі Буча він складав танка, класичні японські п’ятивірші та з не меншою майстерністю каліграфічно виводив китайські ієрогліфи.

*   *   *

Чи знудьгувався тут відставний генерал українських лінгвістів? Як розповідав учень А.О.Білецького, український мовознавець, завідувач (1978-2005) кафедрою латинської мови НМУ імені О.О.Богомольця Юрій Вадимович Шанін (1930-2005):

- Під час одного з візитів у будиночок в Бучі, на робочому столі професора я побачив “Російсько-івритський словник” і монографію “Спірні питання граматики китайської мови”. Учитель скрушно мовив: “Щось почав забувати японську й угорську...”

Схоче, наклеп на себе зводив. Бо ж пам’ять до останнього дня Андрій Олександрович мав чудову. Буквально “кілометрами” він читав величні розділи з Гомера чи Евріпіда, сцени із улюблених комедій Плавта, аркуші трактатів на санскриті чи арабською мовою.

Як професор розважався? Здебільшого А.О.Білецький телефонував із Бучі в Ірпінь (це шість кілометрів) давньому другові й колезі, геніальному українському перекладачеві Григорію Порфировичу Кочуру. Ось коли починалася справжня Гра в бісер. По різні боки слухавки два невтомні філологи-класики наввипередки, наприклад, перекладали хрестоматійне, пушкінське, із поеми “Цигани”, “Пташка божа вік не знає / Ні турботи, ні труда...”: один – на давньогрецьку, інший – на новогрецьку, один – на латину, інший – арабською, один – узбецькою, інший – на санскрит. Уголос, по телефону, одне одному.

- Пташка божа вік не знає / Ні турботи, ні труда, / Клопітливо не звиває / Довговічного гнізда, / Довгу ніч дріма на вітті; / А настане ясний день, – / Бога славить у блакиті / Дзвоном радісним пісень.

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-