Зернина для дівчинки. Чому так важливо добудувати музей Голодомору?

Зернина для дівчинки. Чому так важливо добудувати музей Голодомору?

Укрінформ
Відтепер кожен зможе долучитись до збору благодійних внесків для створення основної експозиції Музею

Не можна навіть уявити, що може бути страшніше, аніж коли у матері на руках від голоду помирає дитина. І ціна її життя – крапля молока чи одна зернина, якої ніде взяти…

У 1932-1933 роках Україна стала місцем одного з найбільших злочинів в історії людства – Голодомору-геноциду – спланованого вбивства мільйонів людей.

Ця трагедія назавжди розписалася в наших альбомах відсутністю родинних світлин, а у нашій пам’яті – неможливістю згадати навіть близьких родичів поіменно. Повернути усе це неможливо.

Але, відкриваючи правду про геноцид, вшановуючи жертв Голодомору, ми відновлюємо свою історію і застерігаємо людство від подібних злочинів у майбутньому.

Історія створення в Україні першого в світі музею Голодомору-геноциду тягнеться з січня 2006 року – тоді було ухвалено рішення про проведення всеукраїнського відкритого конкурсу на кращий проєкт Меморіального комплексу пам’яті жертв голодоморів.

В листопаді 2006 року на офіційному рівні Голодомор 1932-1933 років було визнано актом геноциду українського народу та передбачено спорудження Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні.

Меморіал «Свіча пам’яті» є першою чергою Музею – його здали в експлуатацію в липні 2010 року. В тому ж році музею було надано статус національного та включено до Державного протоколу та Церемоніалу України. Проте в тому ж 2010-му, після приходу до влади команди Віктора Януковича – будівництво Музею було повністю зупинено.

І досі Національний музей Голодомору-геноциду існує лише як меморіальна частина, а власне музейної частини із відповідною розвиненою інфраструктурою, досі не побудовано.

Для того, щоб врешті допомогти зібрати кошти на створення та втілення основної експозиції Музею Голодомору, який постане на дніпровських схилах, у Києві 18 листопада 2020 року була започаткована краудфандингова платформа «Зерна правди».

Її розробила команда Міжнародного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору спільно з однією з найуспішніших українських IT-компаній – SoftServe – на підтримку Музею Голодомору.

Відтепер кожен охочий, незалежно від фінансової спроможності, соціального статусу, зможе долучитись до збору благодійних внесків для створення основної експозиції Музею Голодомору.

Кожна віртуальна «зернина» – персональна, і благодійний внесок відкриває одну зернину з іменем жертви Голодомору з Мартиролога, складеного у 2008-2010 роках у рамках унікального проєкту «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні». Про більшість цих жертв надзвичайно мало інформації…

Наприклад, 393-тя зернина на платформі відкрила ім’я однорічної дитини – це маленька Віра Онищенко із села Бахмач-2 Чернігівської області…

Про сім’ю Онищенків лишилися спогади Марії Григорівни Онищенко, якій батько розказував про пережиту трагедію: на початку 1930-х родину її дідуся та бабусі (Онищенки Герасим Филимонович та Пелагея Терентіївна) розкуркулили, згодом Герасима вислали на примусові роботи на Донбас.

Восьмеро дітей та їхня мати залишилися без годувальника. Голодомор 1932-1933 років вбив найменших – двох хлопчиків і дівчинку Віру.

Кількість благодійників і загальна сума внесків постійно змінюються, за перший тиждень роботи краудфандингової платформи «Зерна правди» понад 460 благодійників з України та світу зробили свої внески на суму 166 тисяч гривень.

Внески надходять практично з усіх регіонів, при цьому, найбільш зворушливим є те, що одразу понад 50 відвідин сайту і кілька донейтів надійшли з тимчасово окупованих територій – Донецька, Луганська та Севастополя.

Іван Васюник
Іван Васюник

 «Правда про Голодомор формує новітню українську націю. Закріплює наш дух свободи. Наше завдання – розповісти світу про цю трагедію та не допустити нових», – вважає голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору Іван Васюник.

Проєкт «Зерна правди» підтримує український дипломатичний корпус, долучаються українські громади з-за кордону: свої кампанії розпочали Франко-Українська асоціація Ніцци та регіональний віцепрезидент Світового конгресу українців (СКУ) Північної, Південної і Західної Європи Павло Садоха.

Павло Садоха
Павло Садоха

«Тяглість більшовицької агресії проти України та українського народу не лишилася на сторінках історії. Сучасна московська агресія проти України, інформаційна війна проти нас за кордоном – це все той же порядок денний, яким керувалися очільники злочинного комуністичного режиму у 1932-1933 роках. Відтак створення потужного музейного комплексу – це ще й інформаційне, культурне та історичне щеплення проти нинішніх воєн довкола соборної та незалежної України.

Отож, і ми, українська діаспора у країнах ЄС, маємо можливість долучитися до цієї важливої місії, зробивши свій внесок на платформі «Зерна правди», проростивши зерна жертв, які промовляють до світу не з проханням помилувати, а зі своїм особистим свідченням про злочин, задля справедливого вироку світу. Творімо Музей Голодомору! Станьмо адвокатами для власної держави у світі», – говорить Садоха.

Блаженніший Святослав (Шевчук), глава Української греко-католицької церкви вважає, що це «всенародна справа – долучитися до розбудови Музею Голодомору. Згідно з запланованим проєктом, він має стати центром, де справді ми зможемо зібрати по крупицях і зберегти пам’ять про тих, кого намагалися витерти з пам’яті, історії нашого народу і нашої землі. Ця справа увічнення пам’яті жертв Голодомору є справою святою. Зберігаючи пам’ять про жертв Голодомору, насправді ми запишемо своє ім’я в Книгу життя».

Блаженніший Святослав
Блаженніший Святослав

Крім Української греко-католицької церкви підтримку проєкту надає і Православна церква України, а Блаженніший Митрополит Епіфаній входить до Наглядової ради Фонду.

Олена Кошарна, віце-президентка Світового конгресу українців зізналась, що Голодомор – особиста трагедія її родини: бабуся Олена Гайворонська-Кошарна пережила голод у теперішньому Стаханові, що на Луганщині. «Музей Голодомору – точка нашого об'єднання. Разом ми зможемо донести світу про причини і наслідки Голодомору, а також вголос називати імена його жертв», – говорить вона.

Олена Кошарна
Олена Кошарна

Також про свою особисту сумну історію розповів Володимир Шевченко, власник київської мережі кав’ярень Veterano Coffee, ветеран 2-го аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади: «Мій дід розповідав про його молодшу сестру, яка в свої чотири роки не розуміла, чому немає їжі, й одного дня просто не прокинулась. Я ніколи не забуду, як у мого кремезного діда тремтів голос, коли він говорив про цей факт. Це – наш болючий спадок, і про нього потрібно говорити. Музей Голодомору потрібен.

Це буде мій особистий храм сили, куди я буду приходити зі своїми дітьми, з друзями і потім з онуками», – говорить він.

Тарас Кицмей
Тарас Кицмей

Співзасновник та член Ради директорів компанії SoftServe, яка розробила платформу «Зерна правди», Тарас Кицмей переконаний, що наша пам’ять про людей, що загинули від голоду 1932-33 повинна бути оберегом. «Ця тема об’єднує нас – українців на Сході, Заході, Центрі, Півдні й Півночі, об’єднує українців Канади, Європи, Австралії… всього світу. Ми, як соціально відповідальна компанія, завжди підтримуємо різні ініціативи, що вшановують історію, культуру. Ми вміємо вибудовувати технологічні рішення, тому створили краудфандингову платформу, але на цьому не зупинимось. Продовжимо роботу і як Амбасадори проєкту», – сказав Кіцмей.

На переконання журналіста Віталія Портникова, музей солідаризує людей у пам'яті про ту страшну трагедію. «Голодомор, Чорнобиль, Бабин Яр – три основні пам’ятки 20 століття України світового значення. Величезна кількість українців, які втратили свої родини в роки Голодомору, навіть не уявляють глибини цієї трагедії. Не знають про це – бо ж не було кому їм розказати. Втратилась історична правда, боялись про це говорити і навіть згадувати. А в правді твориться народ», – говорить Портников.

Письменниця, член Наглядової ради Фонду Оксана Забужко переконана, що ми – народ, що пережив Геноцид, вижив у Геноцид, більше того – три наступні покоління жили під карним страхом про нього згадувати і говорити.

Оксана Забужко
Оксана Забужко

«Про Голодомор нам потрібно промовляти не раз на рік у День пам’яті. Нам потрібно його мати постійною рубрикою у всіх провідних ЗМІ, адже необхідно дослідити, як цей факт з минулого впливає на нас сьогоднішніх, на наш вибір, як ми нині ставимось до власності, майна, до бізнесу, кар’єри, до своєї країни і її майбутнього. У цьому полягають наші підсвідомі страхи щось мати, аби інші не прийшли і не забрали. Потрібно осмислити Голодомор. Ми всі родом звідти. Це має стати нашим усвідомленим повсякденням», – підсумувала Забужко.

Після написання цього матеріалу я зайшла на сайт платформи і відкрила 457-у зернину – там було ім’я Тесленко Денис Дмитрович, 60 років, село Вертіївка, Харківської області. Жертва Голодомору. Чийсь тато, чоловік, брат, дідусь… Ще одне замучене голодом життя.

Радянський режим зробив усе можливе й неможливе, щоб приховати свій людожерський злочин і зараз наше завдання таке просте і таке важливе – не дати піти у небуття усім цим замученим мільйонам. Проростити зерна правди. Допомогти зібрати кошти на створення та втілення основної експозиції Музею Голодомору, який постане на дніпровських схилах у Києві 2023 року.

Ми – мільйони живих – можемо стати голосом тих, у кого відібрали слова у 1932-1933 роках.

Любов Базів. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-