Електронні плати, оперний спів і Орфей-Іздрик

Електронні плати, оперний спів і Орфей-Іздрик

Укрінформ
У Мистецькому арсеналі в Києві відбулася світова прем’єра археологічної опери «Чорнобильдорф»

Режисерами постапокаліптичного оперного театру стали композитори формації NOVA OPERA Роман Григорів та Ілля Разумейко, відомі за своїми несподіваними й приголомшливими мистецькими проєктами: опера-реквієм «ЙОВ», опера-антиутопія GAZ, футуристична опера «Аерофонія», опера-цирк «Вавилон».

Цього разу поспіль в останній день жовтня і в перший день листопада під височенними стелями однієї з галерей Мистецького Арсеналу перед небагаточисельними (через карантинні обмеження) глядачами, розсадженими амфітеатром, ожило і видихнуло людськими/нелюдськими голосами синтетичне мереживо нашого майбутнього світу. Персонажі химерного й величного дійства вижили після Апокаліпсису, але вщент втратили історичну пам'ять.

Назва «Чорнобильдорф» – поєднання топонімів Чорнобиль та Цвентендорф (австрійське місто, де у 1978 році мали ввести в дію атомну станцію, проте через масові протести екологів та національний референдум її так і не запустили, перетворивши на технологічний музей 70-х років).

Це багаторівневий культурологічний проєкт, який поєднує живу оперу, віртуальну реальність, антропологічний музей та Інститут дослідження Чорнобильдорфської культури.

Сім магічних новел-роздумів про суспільство, яке колись може народитися на уламках нашої цивілізації. Орфей та Еврідіка у виконанні реального поета Юрія Іздрика та віртуальної (в даному випадку) австрійської актриси Анн Беннент, яка з’являється у опері у вигляді аватара. Поєднання кіно, хореографії, перформансу та оперного і давньоукраїнського співу (в опері звучить одна із найдавніших автентичних пісень часів Київської Русі, під яку наші давні предки водили хороводи). На великих екранах – відеотрансляція, герої якої оживають на сцені.

У проєкті залучені унікальний носій чорнобильської традиції співу Олексій Заєць, актриса та співачка Марічка Штирбулова, солісти формації Nova Opera: Анна Кірш, Мар'яна Головко, Андрій Кошман, Руслан Кірш та Андрій Надольский, мультиінструменталіст Ігор Завгородній, танцівниця Марія Потапенко.

«Все почалося рік тому – коли ми вперше потрапили до маленького містечка Цвентендорф, де розташована законсервована атомна станція, яку я називаю «непорочною», тому що вона чиста, свіжа, пофарбована», – розповіла мені про зародження цього полістилістичного мистецького проєкту його продюсерка Ольга Дятел.

Ольга Дятел / Фото: Фейсбук
Ольга Дятел / Фото: Фейсбук

От саме тоді, у тому тихому місці в головах креативної мистецької команди виникла ідея порозмислити над утопічною цвентендорфською історією та історією нашого Чорнобиля, й подивитися на них у різних аспектах.

Тобто, «Чорнобильдорф» не зовсім про Чорнобиль (як може здатися з назви), а радше про бачення майбутнього на прикладі цих утопічної й антиутопічної історій.

«Це така глобальна і дуже масштабна робота, яка включає багато паралельних процесів, починаючи від антропологічного музею і закінчуючи віртуальною археологічною оперою. Ця опера – кардинально не схожа на ті, які ми створювали раніше. Для опери «ЙОВ», наприклад, ми препарували рояль, а в постановці «Чорнобильдорф» ми препаруємо навіть музику Баха. Він би сам себе не впізнав! У нас багато оброблених та інтегрованих музичних цитат з Баха, з Лисенка, з фольклорної автентичної української музики»,пояснив композитор та режисер проєкту Роман Григорів.

Роман Григорів
Роман Григорів

«Для нас обох (Григоріва і Разумейка – ред.) – це режисерський дебют. Як композитори ми завжди працюємо в тандемі, й це перша наша робота без режисера. Важко робити все, але у нас велика команда, без якої ми б абсолютно не впорались.

Ясно, що через карантинні обмеження суттєво скоротилася кількість глядачів, але, хоч як дивно звучало б, для творчої формації карантин зіграв фундаментальну роль у створенні проєкту. Весь цей час ми займалися творчістю, бо відключились від звичного життя, стали «асоціальними», але гіпертворчими», – зізнався у позитивних, якщо можна так висловитися, моментах карантину Григорів.

У постановці залучено багато незвичних інструментів: наприклад, унікальне алгоритмічне фортепіано, створене австрійським винахідником Вінфрідом Рітчем, вперше представлене на Венеційській бієналє у 2004 році. Таких у світі всього сім. Також спеціально для проєкту було створено постапокаліптичну ударну установку, на сцену повернувся струномобіль, що діяв у опері «Вавилон».

Мультиінструменталіст Ігор Завгородній грає на старовинних та новітніх музичних інструментах: цимбалах, гуслях, флейті, зурні та морін хуурі (двострунному монгольському інструменті).

Морін хуур
Морін хуур

«Ми використовуємо мікротональну бандуру, мікротональні цимбали, граємо на них смичком, щипком та різними іншими засобами. Ще є гітара, акордеони, баяни, сопілка – дуже широка палітра, в тому числі й духових інструментів. Вперше за всі наші постановки опер ми не використовуємо контрабас та віолончель. Ми використовуємо усілякі мікроінструменти, бо для нас важливу роль відіграє спосіб звуковидобування – для цієї опери способи дуже різні, починаючи від катання колеса до звуку пружини», – розповів композитор.

Пам’ятаю, як солістка музичної формації «NOVA OPERA»тендітна красуня з неймовірним голосом – Мар’яна Головко зізнавалася мені минулого року після прем’єри опери-антиутопії «GAZ», що вже просто неможливо співати сильніше, вище, краще і незвичніше. Але, виявляється, все не так! Григорів та Разумейко вигадали, куди оперним співакам рухатися далі.

Мар’яна Головко
Мар’яна Головко

- Як завжди, нам працювалося цікаво й місцями непросто, – говорить після виступу Мар’яна. – Це завжди виклик і ми (вокалісти) його приймаємо, але потім маємо реально важкі репетиції-пошуки. Бо неможливо одразу знайти той звук, який саме зараз закладений у голові композитора, який він чує, який він собі намислив, а ти, як репродуктор, маєш це відтворити!

- Довелося заглибитися в створений ними чорнобильдорфський світ для того, щоб знайти ті звуки?

- Набагато легше перетворювати свій спів на спів майбутніх людей, коли ти трошечки уявляєш себе людиною майбутнього. Людиною, яка народилася в новому світі, але світі, в якому ще не існувало пісень, а був лише голос. І цей голос може йти за емоцією. А коли ти йдеш за емоцією, то виходить – крик, стогін, шипіння, зітхання – дуже різні звукові відтворення. Але може вийти й спів.

Якщо ти не знаєш, як було до цього, то ти створюєш нове, а створювати нове цікавіше, ніж повторювати або переробляти старе. От цим ми й займалися – намагалися зрозуміти наших композиторів і звернутися до своїх первісних станів. Це дуже цікавий досвід доторкнутися до історії, яку хлопці віднайшли у себе в свідомості й побачили такий світ», – розповіла Мар’яна Головко.

Те, що опера «Чорнобильдорф» незвична для глядачів, вже абсолютно зрозуміло, а от чим конкретно вона незвична для самих вокалістів, я розпитала у соліста, баритона Андрія Кошмана.

Андрій Кошман
Андрій Кошман

- Виконавці активно використовують і горловий спів, і навіть техніку, коли ви співаєте на вдиху, тобто, не видихаєте повітря, а навпаки, як пилосмок затягуєте його в себе! І фактично вся арія побудована на такій техніці. Тому для вокалістів було над чим попрацювати.

Є цікаві моменти і з точки зору гармонії, і з точки зору драматургії – всі ці тілесності твору, наприклад. Адже твір – достатньо деталізований та ретельно вибудуваний, але для пересічного глядача, напевно, не все буде зрозуміло, якщо він не почитає лібрето, розповів оперний співак.

Кошман радить глядачам прочитати лібрето перед тим, як дивитися «Чорнобильдорф», тому що це відкриє набагато більше сенсових шарів, до яких дійти власноруч, напевно, неможливо.

Одну з ролей в опері виконує відомий український поет Юрій Іздрик – він грає Орфея. «Мені подобається те, що ця роль одночасно і центральна, й епізодична. Дуже короткий сценічний час, що мене влаштовує. В опері звучать мої вірші, написані спеціально для австрійської актриси Анн Беннент, вона мала б приїхати, але, на жаль, через карантин нічого не виходить.

Юрій Іздрик
Юрій Іздрик

А крім того, монолог Орфея, який я буду оголошувати, теж довелось написати самому. Мені пропонували читати щось італійською мовою, але оскільки я італійську не знаю, то довелося написати оригінальний монолог», – розповів поет.

Іздрик разом з «NOVA OPERA» – вже в 4-му проєкті. Говорить, що любить їх шалено, бо вони геніальні.

«Це такий дуже дивний приклад не ієрархічного, а мережевого контакту, бо вони всі солісти, всі харизмати, всі генії – тут жодної ієрархії бути не може. Тут – несамовите перетікання струменів енергії, і перебувати в цьому полі – вже є радість.

Я думаю, що вони й збираються разом для того, щоб мати можливість пограти з музикантами свого рівня, і в цій колаборації завжди виходить щось несподіване, несамовите. Власне, монолог я написав після однієї з репетицій, коли тут сидів, слухав і мене накрило цією вокальною хвилею», – говорить він.

Пан Іздрик жартує, що формально його запросили, бо він чорнобилець, ліквідатор, а опера – дотична до Чорнобильських подій, але – не був би він чорнобильцем, то однаково потрапив би сюди. «Це все експеримент. Мені цікаво в цьому брати участь, це круто, дуже круто», – говорить митець.

- А до знайомства з «NOVA OPERA» у вас були відносини з музикою, бо я вас, наприклад, більше як поета знаю?

- Я свою відомість ніяк не переоцінюю, вона така специфічна, але музикою я усе життя займався (сміється). Закінчив музичну школу по класу віолончелі. В інституті грав у рок-групі на клавішах, і так все життя переважно на клавішах – вже 10 років існує хіп-хопова група «DRUMТИАТР», я і Грицько Семенчук створили такий музично-поетичний проєкт.

Намагаюся скрізь встигнути, ось зараз ще знімаюся у фільмі Ірини Цілик. Я й раніше епізодично знімався, і в кліпах якихось, навіть в якомусь фільмі, який, здається так до кінця і не довели. Це якісь епізодичні потрапляння в суміжні види мистецтва. Я в усіх сферах, умовно кажучи (сміється).

- Ну, не применшуйте свою популярність!

- Це така мережева популярність, яка в своїй «фейсбучній» бульбашці може ще зачіпає кілька десятків моїх прихильників з раніших років, хто ще пам’ятає, що я прозу взагалі-то писав.

Якщо вже брати якісь формальні ієрархії, то Жадан у нас номер один як був, так в останні роки й тримається. Він – такий трибун, Чегевара української поезії, він здатен збирати стадіони.

Я ж постійно мушу наголошувати, що не вважаю свою поезію поезією високого ґатунку. Це нормальна, добре зроблена поезія зрілого письменника, який володіє словом. Але якщо брати мої поетичні вподобання, то безперечно – я віддаю перевагу Жадану, Андруховичу, Калитко, Каті Бабкіній, Олені Крук. У нас є чудесна українська поезія, на відміну від решти видів мистецтва. Так що тут є з ким конкурувати.

- Роман Григорів сказав, що карантин суттєво вплинув на його творчість, у позитивному розумінні. А чи не зачепила вас «пандемічна криза»?

- На мене це дуже вплинуло, просто прибило. Особливо в перші 2 місяці карантину – я просто не знаходив собі місця. Тому що, як на мене – це приклад ідіократії й краху світових еліт. Те, що зараз відбувається в світі, мені в голові не вкладається! Я, чесно кажучи, не чекав, що доживу до такого. Вірус тут ні при чім, він існує, ходить, шириться, і люди від нього навіть вмирають. Але те, як реагує на це наш так званий глобальний світ, це просто катастрофа!

На початку цієї істерії я навіть казав, що не хочу в це ваше майбутнє. Мене вже в комунізм вели, тепер теж ручне управління світом почалося, я вже цього надивився добре...

- Чи є знаковою поява опери «Чорнобильдорф» саме у цей аномальний 2020 рік?

- Хлопці поставили перед собою цього разу дуже амбітну задачу – це антиутопія чи постапокаліптика. Це світ, який навіть не будується, а по крупинках збирається з уламків старого світу, старої цивілізації, старої культури.

Тут ще немає ні музики, ні слова, ні ритму. Все, що відбувається упродовж вистави, це, по-суті, пошуки людиною якихось клаптиків старої цивілізації й намагання з того зліпити щось нове. Фольк, який тут звучить, – це абсолютно хтонічні енергії, в яких відчутне щось дуже дике, нелюдське, – говорить митець.

Стиль створених для опери костюмів Іздрик назвав «антифутуристичний мінімалістичний етнокіберпанк» і сама їх авторка – художниця Катя Маркуш абсолютно погоджується з таким визначенням.

Катя Маркуш
Катя Маркуш

Для створення образів вона використовувала шматки дерева, метал, пластик, льон, поліетилен, навіть частини музичних інструментів, зокрема в такому на сцену вийде Орфей-Іздрик.

- Катю, вам треба було одягнути людей майбутнього, які забули своє минуле. З чого ви починали? Від чого відштовхувалися, уявляючи їхнє вбрання?

- Насамперед у хлопців з’явилася ідея фікс щодо застосування електронних плат – як такий дивний відголосок техногенного світу, який загубили нові люди. В їхній пам’яті вже немає згадок, що це й навіщо це було, тому вони розглядають плату як абсолютно новий об’єкт і використовують у дуже дивний спосіб – максимально декоративно! Вони роблять з неї фетиш, тотем – монтують в головні убори, вживляють у етносорочки на місця, які колись люди оздоблювали вишивкою. Біля цієї плати «танцюють» дуже багато танців, вона навіть вмонтована у дивний іконостас.

(До речі, додам, що електронні плати, крім перерахованого декоративного застосування, беруть участь і в створенні музики – точніше у звуковидобуванні – створюють додаткові вібраційні хвилі).

Маркуш розповіла, що, зокрема, багато часу пішло на створення головного атрибуту божественності – антифутуристичні шоломи-корони з металу та мікросхемних плат.

А головний убір чорнобильдорфської жінки виготовлено з фортепіанних клавіш. (Це саме ті клавіші, що вціліли з опери GAZ, де виконавці, зображаючи кінець системи, на друзки розбили фортепіано!).

Тобто, герої використовують матеріали, які знаходять на «уламках цивілізації», матеріали, які колись були надважливі, продукувались у безкінечній кількості, а зараз використовуються людьми, які прийшли на цю територію, у свій спосіб, – продовжила розповідати художниця.

- А чому ви вдягли чоловіків у сукні?

- Тут пряма відсилка до давньогрецького театру. Він є й у базисі самої опери і фрагментарно з’являється весь час – починаючи від розсадки глядачів амфітеатром й до моментів, коли ми бачимо чоловіків, одягнених як жінок.

Солісти Нової Опери також виконують свої арії у барокових сукнях, і це пряма відсилка до грецького театру.

Але є ще один момент щодо чоловіків у жіночому вбранні – чорнобильдорфці підносять і оспівують владу жінки та її тоталітарну матріархатну могутність. Тому, коли ми спостерігаємо сцену весілля, то бачимо, що він одягнений точно так, як вона.

Жінки у нас верховні божества – тут є дві богині Електра й Уранія, які символізують енергію жіночої матріархальної сили, – говорить художниця.

Зовнішній вигляд богинь (Христина Слободянюк та Марія Потапенко) – це перетікання він одного образу до іншого, який не є константою, а дуже органічно вливається в сюжети новел і стає їхньою невід’ємною часткою, при цьому лише одним елементом змінюючи (доповнюючи) свій образ. Насправді, їхній природний костюм – це оголене тіло. У відео ми бачимо фрагменти, де вони працюють абсолютно голими, з одягу – лише шоломи-корони як символ їхньої божественності. Потім вони додають по одному елементу вбрання і в завершенні опери перед нами – вже зовсім інший, трансформований образ.

Так само й солісти Нової Опери, відпрацювавши частину драми, з абсолютного пафосу і барокових пишних золотих нарядів перевдягаються в кардинально протилежні – чорні ряси.

Маркуш не лише зробила костюми для чорнобильдорфців, а також є й автором сценографії. Захоплено говорить, що по підходах, роботі з матеріалом і людьми – це найбезумніше, у чому вона брала участь.

Актриса та співачка Марічка Штирбулова залучена в опері всіма своїми талантами: частина її роботи стосується автентичного фольклорного співу, який дуже цікаво і правильно ліг у цій опері, інша частина – акторська – вона грає у кількох новелах, в тому числі й у згаданій новелі про весілля.

Та у неї є ще один образ – маленька дівчинка з акордеоном.

«Ця новела доволі проста і людська, знайома всім, але маю надію, що цим вона й зворушлива. Моя героїня – дівчинка, яка в цьому постсуспільстві не може знайти когось, хто говорить її мовою. Вона сама не до кінця розуміє, вона говорить дивними звуками на якихось високих частотах і зрештою вона зустрічає людину, яка має дивний інструмент – і вони порозумілися.

Сюди ж вплітається українська давня пісня, як бекграунд, який лишився на підсвідомості навіть після численних катастроф.

Ця новела завершується тим, що хлопець, з яким вони зустрілися, зникає. Це був начебто сон, звучить музика Баха, є акордеон і маленька дівчинка, ось так якось…», – розповіла Штирбулова.

Марічка Штирбулова
Марічка Штирбулова

«У мене днями з’явилося таке відчуття, що якась особлива в цьому є фарба, в тому, що вона випускається саме цього 2020-го року.

Я репетирувала і думала: це так дивно, півроку тому я сиділа в квартирі й взагалі не ясно було – чи доведеться вийти на сцену й коли. І хоча сама ідея опери «Чорнобильдорф» виникла ще задовго до карантину, мені здається – дуже правильно, що вона зараз виходить. Це як фон, це відчуття і тривоги, мені здається, зараз воно присутнє, і нам є над чим поміркувати», – ділиться самобутня актриса.

Проєкт створено за підтримки Українського культурного фонду та Європейського Союзу за програмою «Дім Європи». Співорганізатор – Мистецький арсенал.

Загальний бюджет склав близько 2 мільйонів гривень. Це ніби й великі гроші, але – це рік роботи команди, приблизно 50 людей, і за словами продюсерки Ольги Дятел, ці кошти повноцінно не оплачують ту абсолютну залученість, яку вони всі вклали в проєкт.

- Чи можливо «відбити» закладені кошти? – запитую.

- Щоб «відбити» це – треба робити дуже дорогі квитки, а купівельна спроможність у нас така, яка є... Якщо подивитися на закордонні театри, то вони або фінансуються державою, або мають перелік філантропів, котрі постійно інвестують у них. Таким культурним продуктам самим по собі важко бути окупними.

- В такому випадку, яка подальша доля опери? Два дні показали, а потім що?

- «Чорнобильдорф» – це не лише опера, це цілий світ, який формувався, починаючи від археологічних експедицій, створення сторінки у Фейсбуці (яка поступово розповідала концепцію та містила окремі фрагменти), створення чорнобильдорфського музею, та завершуючи оперою. Відео, які ми знімали в експедиціях у Чорнобильській зоні, на Каховському водосховищі, поблизу Кривого Рогу, увійшли в виставу й далі існуватимуть у віртуальній реальності на сайті.

«Чорнобильдорф» має не репертуарний формат, а є мистецьким актом, тому в подібних культурних продуктів – кілька сценаріїв існування: або він показується одноразово (таке теж буває), або далі мандрує українськими та міжнародними фестивалями, – розповіла мені продюсерка.

Боюсь загадувати, але доля нової опери, напевно, буде багатою на подорожі світом – наразі відомо, що у 2022 році її покажуть у Відні, також незвичайним археологічним проєктом вже зацікавились у Роттердамі та у Венеції.

А вже найближчими днями глядачі, які не були в Мистецькому арсеналі на прем’єрі (і їм складно уявити – про що я тут так довго й захоплено пишу), зможуть побачити відеоверсію «Чорнобильдорфу» і зануритися в окремий світ, де переплетені реальність і візія того, як цю реальність зможуть для себе пояснити та реконструювати ті, хто прийде після нас. Відповідей не чекайте, у кожного вони будуть свої.

Любов Базів. Київ

Фото Геннадія Мінченка, Артема Галкіна та Анастасії Мантач

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-