Вадим Дубовський, співучий далекобійник
Я вирішив заспівати дуетом з виконавцями з усіх частин світу
25.10.2020 09:00

У 2014 році політичні пісні Вадима Дубовського стали відомі всім, хто стежив за подіями в Україні. Вони були на злобу дня, дуже точно відображали події й жорстко характеризували «героїв» цих памфлетів.

Як зараз живе їх автор, прозваний у народі «співаючим далекобійником»? Адже багато хто навіть не знає, що людина, яка водить багатотонний вантажний автомобіль і співає за кермом, – професійний артист, який має чудову музичну освіту, володіє приголомшливим голосом і величезним репертуаром. Його шанувальники за кордоном і в Україні цілком серйозно радять йому покинути кар’єру водія й зайнятися співом. І не підозрюють, що насправді він зробив точнісінько навпаки.

Журналістка Олександрина Кругленко взяла інтерв'ю у Вадима Дубовського. Як виявилося, у них є дещо спільне: обидва родом з Донбасу, обидва емігранти. Дубовський свого часу вирішив побудувати нове життя в іншій країні, а журналістка була змушена покинути рідний край через його окупацію Росією.

- Я справді народився в Донецьку. Щоправда, коли мені виповнилося одинадцять років, ми переїхали, спочатку на короткий час у Міллерово (Ростовська область), а потім до Києва, де я й прожив до самого від'їзду за океан. Проте, донецький край вважаю своєю малою батьківщиною, з болем стежу за тим, що відбувається там, і всупереч усім прогнозам і загрозам упевнений, що рано чи пізно справедливість переможе, й окупована частина Донбасу знову повернеться в Україну. І треба постійно всім нагадувати, що захоплені Росією території – це тільки 25 відсотків Донбасу, а більша його частина була і є українською.

- Вас не напружує прізвисько «співаючий далекобійник»? Як вийшло, що ви стали водієм, як кажуть в Америці, трака?

- Анітрохи, навіть подобається, як і моя нова професія – за кермом вантажівки я всього лише десять років, тоді як музикою і співом займаюся все життя. Я професійний співак, музикант, завжди, коли залишався наодинці з собою, наспівував. А коли ти в довгій поїздці, сам у кабіні, то можна співати і на повний голос – дорога дуже сприяє.

Свого часу, ще в армії, зі мною трапився не дуже приємний інцидент, після якого я для себе вирішив, що більше ніколи не сяду за кермо, але коли в 2002 році залишився жити в США, то побачив, що тут без цього просто неможливо. А потім і робота з'явилася – за кермом багатотонного автомобіля. Треба сказати, що я не маю власного трака, вважаю за краще найману роботу. За тиждень я зазвичай наїжджаю 2-2,5 тисячі миль – це 3-4 тисячі кілометрів. Але при цьому можу вибирати: куди і коли їхати, коли відпочивати, коли зробити перерву в поїздках. Мене такий режим влаштовує, але часу в мене вільного дуже мало. Я дуже тут став цінувати час саме тому, що його завжди не вистачає: якщо не в рейсі, то я зайнятий своїми проєктами, а є ж іще сім'я і просто життя...

- Коли ви почали записувати на відео пісні, які виконуєте?

- Пробувати почав у 2013 році, коли у мене з'явився недорогий смартфон. Мені сподобалося, що можна в кабіні трака, в закритому просторі, досить чисто записати звук разом із відео. При цьому до 2016 року я взагалі ніяк не обробляв свої записи, майже одразу ж викладав в Інтернет. Все це відбувалося в дорозі, доробляв десь на стоянці, як я кажу, «на коліні». Природно, були деякі дефекти у зйомці, це можна побачити на перших відео. Але я робив, бувало, по 8-10 дублів, вибирав найкращий – його і викладав.

Та коли почав записувати після 20 червня 2014 року (це була перша антирашистська пісня), то дублів стало ще більше, я почав переінакшувати пісні, а це вже вимагало додаткової роботи, з'явився навіть невеликий монтаж. Проте, я намагався їх публікувати одразу ж, бо потрібна була оперативна робота, як раніше говорили: вранці в газеті – ввечері в куплеті. Події вимагали негайного відгуку, тому що швидко сходили з новинних шпальт. Мені хотілося багато чого сказати – свою позицію щодо окупанта я визначив одразу ж.

- Так, в інтернеті повно ваших політичних пісень-памфлетів. Пам'ятаю, кілька років тому ми відкривали соцмережі й YouTube в очікуванні нової гострої пісні. Тим більше, що подібного ніколи не було. А хто вам писав нові слова на відомі пісні?

- Так, такого варіанта виконання сатиричних куплетів я більше ніде не зустрічав. Я його придумав сам. І всі слова в піснях-памфлетах написав теж сам. Мені часто надсилали різні за якістю тексти, але я ніколи жодного не використав, мені цікавіше виконувати своє. Ніхто ніколи мені не допомагав, усі переробки – мої.

- Ваші пісні можна побачити на багатьох ресурсах, у соцмережах. Чи вважаєте ви, що оприлюднення їх без вашої згоди – це порушення авторських прав? За шість років ваші музичні ролики, особливо політичні, набрали в сукупності мільйони переглядів. Зараз модно заробляти в інтернеті. Ви не пробували це робити?

Мої сатиричні ролики вільно гуляють мережею, я перешкод не чиню, завжди хотів, щоб їх побачило якомога більше людей

- У 2014 році багато моїх фоловерів і друзів настійливо рекомендували монетизувати мій канал. Я так і зробив. У перші кілька місяців надійшла тисяча доларів. Я їх зняв і відніс у благодійний фонд, у нас є такий у церкві Святого Йосипа, називається «Фонд захисту героїв», його створили українці Чикаго. З того часу всі надходження я передавав у цей фонд і в компанію «Міст-Карпати», яка займалася відправкою посилок на передову – все це документально підтверджено. Але після цієї тисячі надходження зійшли нанівець. На даний момент при 12 мільйонах переглядів і 33 тисячах передплатників – за шість років надійшло трохи більше 2300 доларів, вони, як я вже сказав, усі пішли на благодійність. Чому впали доходи від каналу? Відповідь проста: я не укладав жодних угод із фірмами, які відстежують публікацію роликів на всіляких ресурсах, і дотримання законодавства про авторське право, тому мої ролики вільно гуляють мережею. Я перешкод не чинив і не чиню, бо завжди був тільки за те, щоб сатиричні ролики побачило якомога більше людей. Так і вийшло, що на них часом заробляють інші ресурси.

- Іноді ваш голос звучить на тлі двигуна, це заважає сприйняттю. Але останнім часом записи стають все чистішими. Як ви цього досягли?

Інтерес глядачів до російських проблем згас, уже мало цікавлять дивацтва няш-мяш, рогозіних, не до жартів над маразмами Путіна

- Так, мої дописувачі спочатку про це писали. Мені довелося піти назустріч побажанням вимогливих глядачів. У мене вдома є невелика студія, точніше, кілька досить якісних мікрофонів. Коли я повертався з рейсу, на вихідних ставав перед мікрофоном і записував пісню в «чистому» вигляді. А посилання на аудіофайл давав під уже викладеним роликом. Всі аудіофайли є на ресурсі SoundCloude – «звукова хмара», який сам і оплачую. Альбом я назвав «Культурна диверсія».

- Зараз ви вже не викладаєте політичні ролики, або робите це дуже рідко. У вас з'явилися нові проєкти?

Зараз я зайнятий проєктом, який народився через ковід: спільні дуети з виконавцями з усіх частин світу

- Так, останній ролик я записав у 2019 році. Мабуть, на все свій час. Дещо згас інтерес глядачів до російських проблем. Їх уже мало цікавлять дивацтва всяких няш-мяш і рогозіних. Та й широко відомі й впізнавані моїм поколінням пісні радянської доби я вже майже всі використав. Думаю, що люди за шість років дуже втомилися від війни і їм уже не до жартів над маразмами Путіна та його поплічників. І я, чесно кажучи, втомився від негативу, більше хочеться чогось світлого, доброго. Не знаю, може, старію...

Зараз зайнятий дуже цікавим проєктом, який народився у зв'язку з ковідом. І якщо у випадку з політичними піснями я був ніби першовідкривачем цього жанру, то новий проєкт – ідея, що захопила весь світ під час карантину. Пам'ятаєте, як почали з'являтися спільні виступи хорів, дуетів, квартетів, оркестрів, солістів?.. Так виник і перший наш дует – з моєю колишньою колегою з одного з колективів, де я виступав. Вона давно пропонувала мені заспівати удвох, але все якось не виходило. А тут коронавірус підвищив винахідливість, і ми виконали дует Одарки та Карася з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Технічну частину я забезпечував сам. Партнерці було складніше, бо вона мала тільки смартфон. Наш кліп був приємною спільною працею, і він став першим із низки спільних дуетів із виконавцями з усіх частин світу.

- Що найбільше подобається вашим шанувальникам, то це виконання українських народних пісень, які дозволяють продемонструвати не тільки вокальні дані, а й щиру любов до української музики. Втім, думаю, варто нагадати про вашу музичну освіту і покликання, оскільки багато хто щиро пропонує вам кинути роботу далекобійника і вийти на велику сцену.

Мама, їй 84 роки, мій відданий слухач – саме їй я зобов'язаний любов'ю до української пісні

- Ну, люди просто не знають, що я зробив якраз навпаки: пішов із великої сцени. Я закінчив музичне училище, інститут і Київську консерваторію. За освітою я піаніст, потім вивчав оперний вокал. Співав в Академічній чоловічій хоровій капелі імені Л.Ревуцького, а потім дев'ять років – у Національній хоровій капелі «Думка», з якою об'їхав увесь світ. І якщо в світі нас приймали “на ура”, то в Україні бували й порожні зали. Втім, це були важкі дев'яності – може, це одна з причин. У 2002-у я прийняв непросте для себе рішення, обравши постійним місцем проживання США. Артист, який співає українською мовою, має тільки базові знання англійської, без зв'язків і засобів — ризик був сильний. Але я ні про що не шкодую. Тут відчув себе вільним у будь-якому своєму виборі, відповідальним за кожен крок життя. Ця країна прийняла мене по-людськи, за що я їй дуже вдячний. У мене з'явилося набагато більше можливостей, зокрема й матеріальних. Зі мною поруч сім'я: дружина, син закінчує університет, і мама, їй 84 роки, мій відданий слухач – саме їй я зобов'язаний любов'ю до української пісні. А музика, пісня – вони залишилися зі мною. Можливо, навіть більшою мірою, ніж сам думав. По суті, я вже повернувся на свою «велику сцену» – мене слухають тисячі людей.

- Коли в Україну прийшла біда, ви беззастережно стали на її бік. Що зробило вас патріотом країни, у якій ви вже багато років не живете?

- До чіткої проукраїнської позиції я прийшов не одразу. У молодості я ніби відчував себе «п'ятдесят на п'ятдесят», у мене є рідня по батькові в Ростовській області, щоправда, всього лише за кілька кілометрів від Донецької, в російському Приазов'ї, а глибше коріння моєї родини – з Київщини, по лінії мами – з-під Білої Церкви. Але забути край, де ти народився і ріс, можуть, я думаю, одиниці. А значить, якщо є необхідність, потрібно підтримувати свою рідну землю, чим можеш, тим більше, що правда на боці України – це бачить весь світ, що не твердили б російські пропагандисти. Але найбільше враження на мене справила місцева українська діаспора. Тут, у Чикаго, я побачив безліч людей, які залишили Україну багато десятиліть тому, але відданих ідеї незалежної України. Я побачив українські школи, церкви, банки, культурний центр – масштаб вразив мою уяву. У Чикаго є район, де живуть українці, – так звана «Українська околиця». Але це центр міста, дорогий, престижний район! Ніяке не село і не околиця!

Я спілкувався з людьми, мене розпитували з величезним інтересом, адже я був «з Великої України», так вони називали Лівобережну Україну. При цьому з величезним пієтетом говорили про країну, в якій багато хто ніколи не був, тому що народилися в США.

Через деякий час після того, як я приїхав у Штати, мені запропонували роботу на українському радіо – я став ведучим. Радіостанцію створили й утримували на власні кошти вихідці з України, емігранти нової хвилі, які виїхали в 1990-і роки. На жаль, світова криза, яка вибухнула згодом, змусила власників радіостанції перенести її діяльність виключно в Інтернет. Ну, а моє життя пішло іншими дорогами, причому в буквальному сенсі.

- Якби отримали офіційне запрошення з України на гастролі, приїхали б?

Я б хотів, аби українці зрозуміли, що тільки в тих країнах, де особистість у пріоритеті, хочеться жити і творити

- Ковід вніс корективи в наше життя, змінив його і навіть у чомусь збагатив – проявилося багато надзвичайно гарного в людях (як і поганого, на жаль). Так що це скоріше риторичне питання. Проте відповім: звичайно, приїхав би.

- Традиційне питання: що ви побажали б своїм передплатникам, слухачам, друзям – усім українцям?

- Я бажаю українцям свободи, незалежності, поваги одне до одного. Бажаю миру в Україні й розуміння, що на першому плані завжди – окремо взята особистість, і держава існує для людей, а не навпаки. Я б хотів, аби українці нарешті зрозуміли, що тільки в тих країнах, де особистість у пріоритеті, доля вибудовується так, що хочеться жити, творити і бути відкритим усьому світові.

Олександрина Кругленко

Фото з особистого архіву Вадима Дубовського

*  *  *

Вадим Дубовський і автор інтерв'ю Олександрина Кругленко нині реалізують ще один проєкт: створення українських версій відомих й улюблених в усьому світі пісень. Не так давно Вадим Дубовський записав романс “Білих акацій пахучими гронами...” в чудовому перекладі відомого українського філолога Олександра Даниловича Пономарева, який, на жаль, недавно пішов із життя. Але ця традиція продовжиться: улюблені романси й пісні, вальси і танго прозвучать українською мовою.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-