Чи праві в Книгарні “Є” та чи є майбутнє в української книги?

Чи праві в Книгарні “Є” та чи є майбутнє в української книги?

Укрінформ
Українські книговидавці та письменники прокоментували рішення Книгарні «Є» не обмежувати частку російськомовних книжок

14 вересня на своїй сторінці у Фейсбук Книгарня «Є» розмістила пост, який багатьма був сприйнятий так, нібито ця мережа у подальшому планує збільшити кількість російськомовних книг.

«Є» пояснили, що впродовж останніх 13 років створювали надійний ринок збуту для українськомовного продукту та відкривали можливості для українських видавців, попри існування в штучно монополізованому російськими структурами книжковому середовищі.

Але зараз настав час підвести риску під важливим періодом діяльності їхньої мережі, оскільки стало абсолютно очевидно, що турбота про формування повноцінного та успішного українського книжкового ринку – «це функція держави і завдання усього суспільства, а не окремої мережі книгарень».

Таке рішення поважної книжкової мережі (яка своєю кропіткою і наполегливою роботою врешті довела, що більшість наших громадян все ж готові купувати українськомовну книгу), викликало шквал неоднозначних емоційних реакцій у соціальних мережах.

Чи справді заслуговує на осуд та негативні репліки їхнє рішення, чи все ж варто розуміти ситуацію глибше, ми запитали в українських видавців та письменників.

БУДЬ-ЯКА МЕРЕЖА КНИГАРЕНЬ, ЯКА ОБМЕЖУЄ СЕБЕ УКРАЇНСЬКИМ АСОРТИМЕНТОМ, ПРОГРАВАТИМЕ КОНКУРЕНТАМ, ЯКЩО ДЕРЖАВА ПЛЮВАТИ ХОТІЛА НА ВЛАСНИЙ КНИЖКОВИЙ РИНОК

Віталій та Дмитро Капранови, видавництво «Зелений Пес»:

- Історія з Книгарнею «Є» підтверджує просту істину: не може одна організація самотужки зробити те, що має робити держава. Це держава повинна дбати, щоб в Україні продавалися українські книжки, це держава має захищати ринок від інформаційної війни з боку Росії. А будь-яка мережа книгарень, яка обмежує себе українським асортиментом, буде програвати конкурентам, якщо держава плювати хотіла на власний книжковий ринок.

Поки економіка розвивалася нормально, Книгарня «Є», звісно, могла сяк-таки виживати та розвиватися, а тільки оголосили карантин та цим зупинили економіку, Книгарня «Є» не витримала. І це цілком передбачувано.

Якщо держава не буде захищати кордони, добровольці самі не зможуть це зробити. Той самий закон діє й в інформаційному просторі. Ну а обурення людей має бути направлене не на Книгарню «Є», а на Держтелерадіо та Інститут Книги, які репрезентують державу.

МОСКОВСЬКІ ВИДАВНИЦТВА СКЛАДАЮТЬ КОНКУРЕНЦІЮ УКРАЇНСЬКИМ, ЗМУШУЮЧИ НАС БІГТИ ШВИДШЕ І ВИРОБЛЯТИ ЯКІСНИЙ ПРОДУКТ ОПЕРАТИВНІШЕ

Антон Мартинов, видавництво «Лабораторія» (колишній співвласник видавництва «Наш формат»):

- Можна ще довго обговорювати пост і саму «Книгарню Є», але краще подивитися в корінь проблеми і напрацьовувати варіанти виходу із ситуації.

Точний розмір ринку ми порахувати не можемо. Книжкова Палата веде облік тільки кількості виданих книг (метод обліку — ручний, автоматизація відсутня, кількість помилок завелика = довіряти цим даним можна максимум наполовину). Зведеного обліку продажів по країні не має ніхто, адже з касовими апаратами працює тільки незначна частина книготорговців. Шляхом експертного опитування – ми виходили на цифри 50-60 млн доларів без навчальної літератури і 80-120 млн – з навчальною літературою. Доля української книжки на ринку оцінюється зараз в 50-60%.

На піку, у 2006-2008 роках, ринок був у 3-4 рази більший у грошовому вимірі, але «український голос» був малопомітний через контроль ринку і дистрибуції російськими мережами й малу долю ринку в 10-20% українських видавців у себе вдома.

Російська книжка буде тут ще дуже довго. Ситуація не зміниться за рік чи п’ять. Це гра в дуже довгу. Московські видавництва складають конкуренцію українським видавцям, змушуючи нас бігти швидше і виробляти якісніший продукт оперативніше. Не слабкий такий тренажер для м’язів укрвидавця — четвертий у світі ринок за кількістю опублікованих тайтлів після китайського, американського та британського.

Питання в тому, що присутність російських книг на українському ринку поступово знову почала зростати, і ми мусимо контролювати ситуацію, адже це питання інтелектуальної безпеки, якщо хочете.

Й останнє. Книжка – це переважно емоційна покупка. У правильній книгарні зароджується емоція та імпульс до книжок, підкріплюється бажання й мода на читання. Мережа книгарень – дуже важливий механізм передачі знань і надзвичайно важливий елемент видавничої індустрії, який ми не можемо загубити.

Якщо середній чек і кількість транзакцій не дозволяють утримувати книгарню, що базується на українському асортименті – треба описати модель підтримки книгарень суспільством або державою за гроші того ж суспільства. До цього треба додати питання деструктивних знижок, які вбивають бізнес. Потрібні правила fair play і, працюючи над ними, очевидно, доведеться виходити з зони комфорту.

Глобально по галузі. Якщо ми самі не можемо оцінити проблеми ринку, – треба скидатися грошима і обирати професіоналів не з видавничого середовища, які здатні дослідити питання, промодерувати основних гравців, виписати драйвери й деструктори ринку, а також кристалізувати нинішній і бажаний стан. Треба дорослішати.

НАЙІДЕАЛЬНІШИМ БУЛО Б СТВОРЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО РУХУ «ЗБЕРЕГТИ КНИГАРНІ», ЯКИЙ МАВ БИ ЗБІЛЬШИТИ ВІДВІДУВАННЯ КНИГАРЕНЬ І КУПІВЛІ КНИЖОК

Анатолій Івченко, видавництво «Урбіно»:

- Українці свято вірують, що негатив спричинить позитив. Але так не буває. Негатив завжди породжує негатив. Що мене завжди дивує в українцях, то це пристрасть до срачів. Цього разу його розпочав молодий перекладач Євген Лір із приводу збільшення, на його думку, пропозиції російських книжок на сайті Книгарні «Є». Чи подобається це мені? Ні! Чи подобаються мені безкінечні знижки і Інтернет Книгарні «Є»? Ні!

Але від перших книжок нашого видавництва – це наш найважливіший торговий і промоційний партнер вже 10 років. Без Книгарні «Є» ми точно б не змогли стати не дуже великим, але успішним видавництвом.

Книгарня «Є» – це не тільки мільйони гривень за продані книжки нашого видавництва, це сотні презентацій за участі наших авторів і перекладачів. В останні два роки нашим другим важливим партнером стало ЯКАБУ. Саме без цих двох партнерів ми б зупинилися під час карантину. Саме завдяки ним ми змогли надрукувати під час карантину кілька нових книжок.

Дивуюся, що люди побачили у відповіді Книгарні «Є» на срач ортодоксальних патріотів зміст, якого в поясненні немає. А йдеться про ситуацію на ринку. На 14 вересня, за даними Книжкової палати, наклади українськомовних книжок в Україні видано лише 23,5 відсотка рік до року. За назвами немає і половини назв від минулого року. Дурню зрозуміло, що в книгарнях збільшиться кількість назв із Росії, бо в них падіння зовсім маленьке, якихось 5 відсотків.

Найідеальнішим варіантом було б створення громадянського руху «Зберегти книгарні», який мав би збільшити відвідування книгарень і купівлі в них книжок як для власних потреб, так і для поповнення місцевих бібліотек. Тут було б важливо залучити й органи місцевого самоврядування, які могли б зробити понадпланові закупівлі книжок для місцевих громад.

Важлива також позиція політичних партій, які б мали більше уваги звертати на культурну політику, зокрема, на книговидання. Індивідуально варто більше писати про книжки і книгарні свого міста.

Було б круто, якби мери міст хоча б раз на тиждень розповідали про якусь прочитану книжку або про читання в родині.

ТРЕБА ВЧИТИСЯ ПОВАЖАТИ РОБОТУ ІНШИХ І ХВАЛИТИ ЗА УСПІХИ, А НЕ ОБЛИВАТИ БРУДОМ, НАВІТЬ ЯКЩО ТОБІ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ЩОСЬ ЗРОБЛЕНО «НЕ ТАК»

Микола Кравченко, видавництво «Нора-Друк»:

- Право мережі книгарень «Є» змінювати свою маркетингову стратегію є беззаперечним. Будь-який бізнес проголошує свою місію (а також соціальну відповідальність) і також має право її змінювати або трансформувати.

Як на мене, в цій конкретній ситуації проблема в іншому: піарник (smm-ник або той, хто готував заяву від імені мережі) трохи «перетис» з акцентами, і читачі сприйняли меседж трохи емоційно й персоніфіковано.

Я особисто зрозумів основну ідею так, що оскільки державні інституції в скрутному становищі досі не приділяють уваги галузі української книжкової торгівлі, то ми, мережа, після стількох років боротьби за «українську книжку» змушені «послабити» свою активність у цій царині. Це все. Немає приводу для хайпу, мені здається.

Так, полиці книгарні не гумові, і якщо на деякі з них буде виставлена російська книжка, то, відповідно, звідти знімуть українську.

Обговорення заяви Книгарні Є на більш широкий загал винесло дві основні проблеми: державні інституції (Міністерство культури та інформполітики, Держтелерадіо, Інститут книги) досі серйозно не займаються стратегічними питаннями книгорозповсюдження і промоції української книжки, стимулюванням покриття вітчизняними видавцями всіх тематичних і жанрових ніш книжкового ринку, а, з іншого боку, наші учасники ринку не можуть сформулювати ставлення до елементарних речей, які б суттєво на нього вплинули, наприклад, ембарго на книжки, що видані в країні-агресорі.

На завершення додам, що нам усім ще треба вчитися поважати роботу інших і обов’язково хвалити за успіхи, а не обливати брудом, навіть, якщо тобі здається, що щось зроблено «не так».

СУТТЄВЕ «ГАЛЬМО», ЯКЕ БЛОКУЄ РОЗВИТОК КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ – ЦЕ ПІРАТСТВО, ЯК ПАПЕРОВОЇ КНИГИ, ТАК І ЕЛЕКТРОННОЇ

Олександр Афонін, президент Громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів»:

(На моє прохання висловитися щодо ситуації довкола Книгарні «Є», Афонін відповів, що не коментує дії бізнес-суб'єктів видавничої справи, якщо вони не виходять за межі чинного законодавства, а тим більше, коли вони вимушені це робити задля збереження себе, як бізнесу. Проте дозволив процитувати його есе про долю українського книговидання, щоб зрозуміти, що є першопричиною того, що відбувається).

- Упродовж 29 років вітчизняне книговидання розглядалося владою і, на жаль, розглядається надалі як певний необов’язковий соціально-виробничий атрибут, а не ключова галузь, від якої, з погляду влади цивілізованих країн світу, величезною мірою залежить моральний, культурний і духовний стан суспільства, підготовка високопрофесійного і креативного кадрового ресурсу, розвиток науки, техніки й технологій, сучасного виробництва, економіки та обороноспроможності країни. В Україні ж яке бачення, таке і ставлення.

Од початку часів незалежності жоден президент і жоден уряд нашої держави навіть не намагалися зберегти, а в подальшому досягти хоча б сумнозвісного, визначеного країнами ЄС «деградаційного порога» з виробництва не менше 2,5 книги на одного мешканця країни. А навіщо? Скільки надрукували, стільки й надрукували. Українську владу ніколи не цікавили розміри щорічного «доробку» вітчизняної книговидавничої галузі.

Жодного разу з боку очільників держави ми не відчували стурбованості тим, що в Україні друкується лише від 0,4 до 1,6 книги на душу населення, а не 2,5 чи 3, або й 4. До того ж, єдиним жанром, який впливав на коливання щорічного сумарного накладу, була навчальна література для учнів загальних закладів середньої освіти, тобто для школярів. Усе залежало від кількості учнів, для яких друкувалися підручники за державним замовленням.

Влада опікується лише цим сектором книговидання, адже забезпечення учнів підручниками є конституційною нормою, та й, зрештою, дітей треба ж навчити читати.

У той же час нікого не обходив той факт, що населення всього світу по-справжньому навчається не за шкільною партою, а після того, як полишить шкільні стіни. Саме тоді люди обирають свій життєвий шлях і професію, оволодівають навичками професійної майстерності, відкривають нові наукові горизонти, висувають креативні ідеї, засвоюють технічні й технологічні знання, які надихають їх і спонукають на дії, спрямовані на вдосконалення соціальних, культурних, індустріальних та постіндустріальних процесів для поліпшення життя людей, збереження їхнього здоров’я і продовження строку їхньої активної життєдіяльності».

«На перший погляд, в Україні завелика кількість літератури для наймолодшої категорії наших громадян. Хоча насправді це не так. У нас замала кількість літератури для дорослих. І якби зараз держава виділила кошти на вже згадувані 5% для поповнення фондів бібліотек, то фактично бібліотеки мали б скупити майже всю видану впродовж року літературу в жанрових нішах художньої літератури для дорослих, видань для дітей і юнацтва та дозвілля, незалежно від її якості. Власне, вибір невеликий.

Найстрашніше, що останні 20 років у нас фактично зникли жанрові ніші, як-от література з питань інженерії, технологій, наукова з природничих наук, медицини, особливо в царині генетики, біохімії, біофізики та вірусології, які стрімко змінюються і прогресують у розвитку. До того ж ідеться як про праці вітчизняних авторів, так і про перекладні видання з усіх наукових, технічних і технологічних галузей, які повністю зникли з нашого ринку через відсутність у вітчизняних видавництв фінансових можливостей видавати цю апріорі збиткову й малотиражну літературу, та ще й надто дорогу у виробництві».

«Тридцять років тому в Україні налічувалося близько 4 000 стаціонарних книгарень державного підприємства «Укркнига», Укоопспілки, товариства книголюбів та місцевих виконкомів. Власне, не залишалося не тільки міст і містечок, де б не було книгарень, а навіть більш чи менш значущих селищ міського типу та сіл. Нині ж на пальцях можна перелічити населені пункти, де книгарні є, хоча облік цей вже давно ніким не ведеться. Тому питання відновлення системної книжкової торгівлі стоїть у переліку із трьома попередніми стратегічними завданнями.

Певна річ, ніхто не очікує, що держава раптом розпочне власноруч відновлювати книгарні, проте перейняти досвід європейських країн чи хоча б найближчої до нас Польщі не завадило б».

«Залишається ще одне суттєве «гальмо», яке жорстко блокує розвиток книговидавничої справи. Це піратство як у царині традиційної паперової книги, так і електронної. Та ліквідація цього «гальма» має бути реалізована лише за умови тісної співпраці МКІП, Держтелерадіо та правоохоронних органів.

Усі ці завдання й стратегії цілком реальні за наявності у керівництва держави розуміння непересічної значущості вітчизняної книги для формування особистості сучасного українця і політичної нації, розбудови держави та її економіки, а також політичної волі на рішення, що дозволять ліквідувати ті проблеми, які заважають нині розвитку вітчизняної книги».

КНИЖКОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ ПАДАЄ ДУЖЕ ШВИДКО, І ВСЕ БІЛЬШЕ КНИГАРЕНЬ ЗАЧИНЯЮТЬСЯ ПІД ТИСКОМ БЕЗГРОШІВ’Я

Видавець Олександр Красовицький (видавництво «Фоліо») опублікував на своїй сторінці 10 тез щодо роздрібної книжкової торгівлі:

1. Чи існують проблеми з роздрібною торгівлею книжками в Україні? Так, ринок падає дуже швидко, і все більше книгарень зачиняються під тиском безгрошів’я.

2. Чи повинна держава терміново втрутитись? Ні. Держава повинна відпрацювати систему адресної підтримки місцевою владою на оренду книгарень (сума повинна залежати від площі та місця книгарні, а не від статусу власника приміщення – приватний чи державний).

3. Які проблеми призвели до такого стану? Відсутність скоординованої політики держави в книжковій галузі – з бібліотеками, видавництвами, електронним, паперовим піратством та контрабандою.

4. Чи допоможе книга з Росії підтримати книжкову торгівлю в українськомовній книгарні? Ні, не допоможе настільки, щоб суттєво підняти обсяги продажів. Вона просто замінить частину книжок українських видавців, але навряд чи додасть нових клієнтів.

5. Що потрібно терміново зробити для книжкового ринку, щоб всі ланки запрацювали прибутково? Провести бібліотечну реформу, наповнити бібліотеки новими книгами згідно з міжнародними нормами, завдяки цьому суттєво підняти асортимент на ринку. Заставити працювати соціальні нормативи по книготорговельних послугах для населення (так, прийняті Кабміном Яценюка). Прийняти антипіратське законодавство, яке діє в Євросоюзі або Росії.

6. Чи у нас переважно російськомовний попит? Так було до 2013 року, коли не було масової пропозиції українською (75% книг із Росії, 80% книг російською). Тепер я би оцінив долю книг на ринку з Росії в 25%, включно з старими залишками, книжок російською – в 40%. Думаю, попит російською вище на 10%, ніж пропозиція.

7. Чи переможуть інтернет-книгарні книжковий оффлайн? Протягом найближчих 5 років у великих містах – ні. В населених пунктах менше 100.000 вже перемогли.

8. Чи достатньо назв книжок видається в Україні? Ні, це приблизно третина того, що мінімально повинно бути в країні такого рівня. Олександр Афонін запропонував стратегію підняття рівня видання книг з 1 до 2,5 на душу населення на рік.

9. Чи у нас читаюча країна? Так, ми зберегли читацький потенціал, але пропозиція сучасних та класичних книжок набагато менше, ніж навіть у країнах рівня Фінляндії або Словаччини.

10. Чи існує українська масова література, без якої не можна створити справжній масовий ринок? Так, за останні 20 років зроблено багато. Але це приблизно 1/5 від ринку власної масової літератури у Польщі».

НАША ГОЛОВНА МЕТА – ЯКІСНІ КНИЖКИ, ЩО ДРУКУЮТЬСЯ В УКРАЇНІ

У видавництві «Book Chef» на моє звернення відповіли: «Це – позиція мережі, наша ж головна мета – якісні книжки, що друкуються в Україні. Тож ми від коментарів утримаємося. Дякуємо за розуміння».

Я вирішила також дізнатися думку відомих українських письменників.

ЗАПЛАНОВАНЕ ЗНИЩЕННЯ РИНКУ «ПЕТРІВКА» ТЕЖ ПІДШТОВХНУЛО КНИГОТОРГОВЕЛЬНИХ МЕНЕДЖЕРІВ ДО ДУМКИ, КУДИ ПІДУТЬ ЛЮДИ В ПОШУКАХ РОСІЙСЬКОЇ КНИГИ

Андрій Курков, письменник:

- Думаю, що якби «Є» не бойкотувала з політичних чи інших причин книжки видавництв «Фоліо» (з 2016 року), «КМ букс», «Видавництва Києво-Могилянської академії» та інших, то сьогоднішня ситуація не постала б.

Тепер виглядає на те, що російські видавництва для книгарні більші «друзі», аніж деякі українські. З іншого боку, державна політика й економічна ситуація в країні не найкращі для книжкової торгівлі й для видавництв.

У цивілізованому світі в країнах з «частково спільним мовним ринком» все організовано так, що в США неможливо продавати в книгарнях книжки Австралії, а в Великобританії неможливо продавати в книгарнях напряму книжки, видані в США.

Є окремі процедури, які завжди захищають національний книжковий ринок. Хоча видавничі корпорації й ставлять на задній обкладинці ціни в американських і канадських доларах і фунтах, це не означає, що те саме видання продається скрізь. Воно друкується в кожній країні окремо.

Заплановане знищення книжкового ринку «Петрівка» теж підштовхнуло книготорговельних менеджерів до думки про те, куди підуть люди в пошуках російської книги, яку раніше купували на «Петрівці». Тож тут – ще й свіжі можливості взяти участь у конкуренції з помираючим ринком і переманити частково до себе тих, хто роками купував книжки там.

КАРАНТИН ПІДКОСИВ КНИЖКОВИЙ БІЗНЕС. «ВРЯТУВАТИ» ЙОГО МОЖЕ ЛИШЕ ПІДТРИМКА ДЕРЖАВИ І... ЧИТАЧІВ

Ірен Роздобудько, письменниця:

- Мережа книгарень «Є» від початку заснування в 2007-у році позиціонувалась, як «книгарня української книги».

В цьому була її «родзинка» й унікальність. Карантин підкосив у тому числі й книжковий бізнес. «Врятувати» його може лише підтримка держави і... читачів.

Оскільки про культуру, на жаль, у цей час взагалі на державному рівні не йдеться, а читач «забув дорогу» до «духовної їжі», піклуючись про їжу реальну – книжковий бізнес мусить виживати самотужки. Все це дуже прикро, боляче і тривожно.

Я люблю книгарні мережі «Є» саме через великий український контент і теплу атмосферу, яка створювалася роками. Питання «бути чи не бути» – філософське на всі часи. Воно, певно, зараз гостро постало і щодо книгарень. А от чи «бути», як на мене, залежить і від нас – тих, хто хоча б раз на місяць зайде в книгарню й купить УКРАЇНСЬКУ книгу!

ПОТРІБЕН ЗАКОН, ЯКИЙ ЗАБОРОНЯЄ ТОРГІВЛЮ БУДЬ-ЯКИМИ ТОВАРАМИ З РОСІЇ, ВІД КНИГ ДО ЗУБНОЇ ПАСТИ

Андрій Кокотюха, письменник:

- Я не можу впливати на бізнес-політику ані книгарні «Є», ані на будь-чию іншу. Але є очевидний факт: Росія випускає в рази більше книг у всіх сегментах.

Ці сегменти або не представлені, або – мало представлені українськими видавцями. Мене цікавить, наприклад, актуальний зарубіжний детектив, крім російського, звісно.

Частина такого сегменту – європейський, зокрема, представлений у книгарні «Є» давно. Наголошую: книги ці мають такі самі невеликі тиражі, як і українські українськомовні в Україні. І в них нема антиукраїнського змісту. Який антиукраїнський зміст може бути у французькому чи шведському нуарі?

Історія з "Є" – це не про асортимент, а про можливість співпраці з Росією. Проте товари, виготовлені в Росії, є не лише в українських книгарнях. А спробуйте знайти в Києві курси будь-чого, де викладають українською!

Потрібен закон, який забороняє торгівлю будь-якими товарами з Росії, від книг до зубної пасти. І контроль за виконанням. Поки цього нема, громадяни не підмінять собою державу. А приватні структури нічого не порушують.

ТІ, ХТО ОБРАВ ПОЗИЦІЮ РАДИКАЛЬНОГО НЕПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ МЕРЕЖІ, ЗДАЄТЬСЯ, БЛИСКАВИЧНО ЗАБУЛИ ПРО ВСЕ, ЧИМ НАШ ЛІТПРОЦЕС – УПРОДОВЖ РОКІВ – ЗАВДЯЧУЄ «Є»

Маріанна Кіяновська, письменниця:

- Розповім одну історію. У 2001 році помер один чоловік, українець, який після Другої світової опинився в Канаді. Його внук розказав мені, що його дід, за фахом – тесля і різьбяр, намагався купувати майже всі українські книжки, що видавалися в діаспорі. Хоч далеко не всі читав. І це тривало майже півстоліття. Це була така діяльна любов до українського. Це була послідовна підтримка українського: він просто купував українські книжки.

Зараз мені виявів саме такої любові до українського надзвичайно бракує. Я за останні півтора року була свідком кількох великих цькувань в українському культурному середовищі. Кількох великих – і багатьох малих. Наслідок – нищення репутацій не тільки окремих людей та інституцій, а й усього, що на них тримається. Ця низка нищення репутацій здається мені низкою майже диверсій.

У випадку з книгарнею «Є» ті, котрі обрали позицію радикального неприйняття рішення мережі щодо розширення продажу російських книжок, здається, блискавично забули про все, чим наш літпроцес – упродовж років – завдячує «Є».

Адже «Є» – це не тільки книгарня, не тільки майданчик для виступів, це велике сформоване середовище. І воно не може бути дискредитованим. Воно має вціліти – заради всіх нас.

У мене теж, можливо, є аргументи, чому «Є» не варто було приймати це рішення, воно мені здається неоптимальним, але у 2020 році я не маю морального права на закиди в бік мережі, бо вперше в житті купила від початку року в них тільки 4 книжки.

Для порівняння – у 2019 році я купила в «Є» десь під сотню книжок. І ще один аспект. Історія з книгарнею «Є», як на мене, пов’язана з останніми президентськими виборами. Не тільки тому, що змінився рівень підтримки культури з боку держави. І не тільки тому, що життя в принципі хаотизувалося.

Мені здається – у нашому середовищі (малому – довколакнижковому і великому – на рівні громадянського суспільства) зникла взаємна моральна відповідальність. Мені хочеться повернутися до нормальності.

Тому я не цькуватиму книгарню «Є», а спробую зробити, як той старий тесля-українець із Канади, тобто знову купуватиму в мережі щомісяця по декілька українських книжок. І тоді в мене з’явиться право сказати «Є»: все ж таки ви помилилися.

ПРО ЗМІНУ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ НЕ ЙДЕТЬСЯ. КНИГАРНЯ БУЛА І БУДЕ НАЙБІЛЬШОЮ ПЛАТФОРМОЮ ДЛЯ ПРОДАЖУ УКРАЇНСЬКИХ КНИГ

Андрій Домаранський / Фото: gre4ka.info

Андрій Домаранський / Фото: gre4ka.info

Директор з розвитку Книгарні «Є» Андрій Домаранський прокоментував мені ситуацію так: «Мета нашої книгарні багато років поспіль – усіляко сприяти і захищати українську книгу. Щоб досягти цієї мети, ми не лише розуміємо самі, а й вважаємо за свій обов'язок донести це розуміння іншим: захистити українську книгу належним чином може лише ДІЄВА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА (зусиль патріотичного приватного капіталу, патріотичних видавців та патріотичних покупців для цього не вистачить, не ті масштаби внутрішніх ресурсів). Це й було основним змістом нашого нещодавнього допису». Він наголосив, що про зміну мовної політики чи стратегії формування асортименту не йдеться. Книгарня була і буде найбільшою платформою для продажу українських книг та авторів, але у тих умовах, що нині створені за відсутності належного державного клімату в книготоргівлі, робити це буде дедалі складніше, навіть таким відповідальним мережам, як наша.

Любов Базів. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-