Хлопчики окремо, дівчатка – теж окремо, або Як Сталін гендер у школі ділив

Хлопчики окремо, дівчатка – теж окремо, або Як Сталін гендер у школі ділив

Аналітика
Укрінформ
Чоловічі і жіночі школи – це не таке вже й далеке минуле. Наші дідусі та бабусі цілком можуть згадати, як це було…

Уже півмісяця триває такий незвичний і непростий «карантинний» 2020-2021 шкільний рік. Але за «старим стилем» 14-го – це перше вересня, тож маємо нагоду згадати про те, як школярі навчалися колись – зокрема… про роздільне навчання хлопчиків і дівчаток. Нині подібне навчання в Україні існує радше як експериментальне, а колись, 65-75 років тому – було обов’язковим.

Крок уперед і два кроки назад

За часів Російської імперії, так само, як і Австро-Угорської, до якої входила Західна Україна, навчання було роздільним. Захопивши владу, більшовики, декларуючи загальнодоступність освіти і рівність статей, майже одразу поставили питання про спільне навчання хлопчиків і дівчаток. Воно було запроваджено в 1919 році. Втім, ще до початку німецько-радянської війни, в СРСР вирішили, що рівноправ’я статей досягнуто, тому можна повертатися до роздільного навчання. Запроваджувати його мали у 1941 році, але на заваді стала війна. До реформи повернулися в 1943 році. Тоді багато до чого «поверталися» – легалізували православну церкву під приглядом НКВД, повернули «царські» погони, георгієвську стрічку... Ну, і роздільне навчання. Орієнтувалися – теж на імперський досвід. Радянський партійний функціонер Андрій Жданов писав до наркома закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова: «Я ознакомился с правилами для учеников гимназий и прогимназий, утвержденными в 1877 г. Там очень много правильных и заслуживающих перенесений в наши правила (с существенными исправлениями) положений». Тоді ж була підготовлена доповідна записка Відділом шкіл ЦК ВКП(б) і Народним комісаріатом освіти РРСФР «Про запровадження роздільного навчання хлопчиків і дівчаток у неповних середніх і середніх школах Союзу СРСР». У ній зокрема йшлося про те, що «…Совместное обучение стало создавать затруднения педагогического и организационного порядка... Введение раздельного обучения будет содействовать укреплению дисциплины и устранит не всегда здоровые взаимоотношения между противоположными полами».

Дівчатка. Москва. 1946 рік
Дівчачий клас

У липні 1943 року роздільне навчання було введене в семирічних і середніх школах Москви, Ленінграда, столиць союзних республік, обласних і крайових центрів і ряду крупних промислових центрів СРСР. Втім, Київ та більша частина України ще залишалися під окупацією.

Не вистачало ресурсу. Педагогічного – теж

Свердловськ
Хлопчачий клас

В 1953-1954 роках школи з роздільним навчанням вже працювали в 150 містах Радянського Союзу. Згідно з інструкцією, кожна школа – і чоловіча, і жіноча – повинна була мати окрему навчальну будівлю, а також усе необхідне військово-навчальне, спортивне і лабораторне приладдя.

Саратов
У чоловічих школах планувалося суттєво збільшити лабораторні та практичні навчання

У чоловічих школах планувалося суттєво збільшити лабораторні та практичні навчання з фізики, хімії, біології. Але для переважної більшості шкіл нові вимоги виявилися утопічними. Розділення шкіл створило чимало проблем, вирішити які місцева влада не змогла. Подекуди одну й ту саму шкільну будівлю доводилося ділити між хлопчиками і дівчатками. Вчитися в таких школах доводилося в дві, іноді й у три зміни. Суттєво зросла наповнюваність класів: у середньому в школі було до 30 класів із понад 40 учнями в кожному. За двомісними партами подекуди сиділи по чотири школяра.

"...важко буде впоратися з нами студентці-практикантці"

«Ну й важко буде впоратися з нами студентці-практикантці…», – так коментував появу молодої вчительки у своєму «хлопчачому» класі один із героїв радянського художнього фільму 1953 року. Виникли також і проблеми з персоналом: не вистачало вчителів, високою була плинність кадрів. Згідно з інструкцією, директорами чоловічих шкіл мали бути чоловіки, а жіночих – жінки, але чоловіків директорів було насправді мало. Вимоги були високими, так само як і відповідальність, тому багато хто не витримував навантажень.

Як познайомитися з дівчинкою?

Яким чином спілкувалися хлопчики й дівчатка, розділені шкільною реформою? Звісно, передусім у родині: у більшості дітей були брати й сестри, а в тих, у свою чергу, друзі. До того ж, і в гості одне до одного тоді – в далеко доінтернетні часи – ходили частіше, ніж зараз. По-друге, існували Палаци піонерів, піонерські табори, тощо. А ще юнаки та дівчата із різних шкіл зустрічались на свята: новий рік, річниці революції, 8 березня. Окремою сторінкою планувалися спільні шкільні бали-маскаради, особливо новорічні. Сучасниця згадувала: «Головне було – встигнути захопити «гарні» костюми. Їх видавали напрокат за досить доступну ціну зі спеціального складу… Це були справжні театральні костюми усіх епох і народів з масками! Можна було… вбратися англійським матросом з піратським минулим…»

Це були справжні театральні костюми усіх епох і народів
Це були справжні театральні костюми усіх епох і народів

За задумом, ці вечори були своєрідним копіюванням дореволюційних балів, але іноді вони були схожі «на дивну суміш концтабору і першого балу Наташі Ростової…» Втім, на них все одно чекали з нетерпінням. Одна з сучасниць згадувала, як старші дівчата чекали і готувалися до балу, який мав відбутися 8 березня 1953 року, і як мало не плакали з розпачу через те, що свято скасували… через смерть Сталіна.

Сталінський вальс проти бугі-вугі

На карнавали запрошувалися учні з чоловічих шкіл, інколи курсанти військових училищ. Як згадує сучасник, «На вечорах парами танцювали па-де-катр і па-де-патінер, радянські кадети-суворовці в чорних мундирах і брюках з пурпуровими лампасами давали 100 очок фори звичайній цивільній шпані, яка ніяково топталася на місці…» В добу пізнього сталінізму найбільш популярним офіційним танцем був вальс. Саме вальс вважався найбільш пристойним, «благородним» танцем. Вальсами є популярні радянські пісні про школу тієї доби: "Школьный вальс" (1950) і "Школьные годы чудесные" (1956). Останній став своєрідним гімном тогочасної радянської школи на всіх теренах СРСР, включно з УРСР. Поява українського аналогу стала можливою лише в 1960 році – саме тоді була написана "Пісня про вчительку" Платона Майбороди і Андрія Малишка.

Танцювальна програма шкільних балів затверджувалась заздалегідь. І не тільки шкільна, але й на танцмайданчиках. Популярним танцем була також полька. Танцювати танго і фокстрот було не бажано. Їх можна було замовити хіба що раз на вечір. І то не завжди… А ще строго забороненим танцем в СРСР у середині 50-х років було бугі-вугі. Журнал «Смена» в 1954 році писав: «Это папина заслуга. / Это волосы до плеч. / Это танец буги-вуги / И с похабщинкою речь…» Бугі-вугі сприймався як абсолютно аморальний танець. Чому? Тому що там чимала складова– імпровізація. Будь-яка імпровізація в тоталітарному суспільстві сприймалася як певна загроза державному устрою. Все мало бути суворо регламентованим. Танці – теж.

Глас народу в СРСР? І – кінець експерименту

У 1950-1954 роках – виявляється, бувало в СРСР й таке – розгорнулася дискусія щодо доцільності роздільного навчання. Вона проходила переважно в пресі. Якщо рішення про запровадження роздільної системи навчання в 1943 році приймалося на найвищому рівні кулуарно, то відмова від неї була доволі публічною. До газет надходили сотні листів від професорів, домогосподарок, школярів, лікарів, учителів і навіть кадрових військових. Більшість дописувачів висловлювалися за повернення спільного навчання.

Шкільні роки – важливий етап соціалізації дитини
Змішаний клас – це, за великим рахунком, модель суспільства

Одним з головних аргументів на користь спільного навчання, було питання повноцінної комунікації дітей. Шкільні роки – важливий етап соціалізації дитини, адже змішаний клас – це, за великим рахунком, модель суспільства, в якому і хлопчикам, і дівчаткам доводиться всіляко комунікувати: домовлятися, сперечатися, товаришувати, закохуватися, сваритися, миритися, знаходити спільні рішення…

і хлопчикам, і дівчаткам доводиться всіляко комунікувати
Кадр з фільму "Два друга" за сценарієм киянина Миколи Носова

Дехто вбачав у роздільній системі навчання «перепевы теорий буржуазных идеологов об интеллектуальной неполноценности женщин», а також вказував на появу в дівчаток «ознак споживацтва і міщанства». Начебто дівчатка оцінювали хлопчиків тільки по тому, наскільки вправно ті танцювали. Хлопчики ж, кепкували з дівчаток, ставилися до них зверхньо, називали жіночі школи «бабськими». Ті ж, хто відстоював ідею роздільного навчання наголошував на тому, що це надзвичайно прогресивний підхід, адже дозволяє поліпшити результати навчання, а також сконцентруватися на вихованні юнацтва «в кращих традиціях» – дисциплінованих, вишколених, розумних – справжніх чоловіків. Консерватори підтакували: «а дівчатка – майбутні матері, і виховувати їх потрібно відповідно…». Тож дискусії точилися запеклі.

У лютому 1953 року, ще за життя Сталіна, Константін Симонов – тодішній головний редактор «Литературной газеты» передав копії листів – понад 800 – у ЦК КПРС і направив власного листа секретарю ЦК КПРС Михайлову, який був куратором освіти. В липні 1954 року роздільне навчання скасували. Мотивація була та ж сама, що й у 1943 році: «прагнення покращити дисципліну учнів».

Що було потім

Усіх розсадили парами
Усіх розсадили парами

Тож період роздільного навчання хлопчиків і дівчаток був недовгим – 11 років. Після цього все повернулося: діти знову почали вчитися разом. Десь з півроку їм довелося звикати одне до одного і вчитися не сприймати іншого – іншу – за «інопланетянина». Один із сучасників згадує: «…Спільне навчання з дівчатками дуже хвилювало. Знайомі дівчатка у нас, звісно, були, але школа сприймалася як якась подоба казарми, тому присутність там дівчаток було якимсь страшним порушенням. Усіх розсадили парами "хлопчик – дівчинка". Це сприймалося почасти як шлюб – причому з розрахунку (вчителів). Хлопчики заговорили про достоїнства і ґанджі «моєї» і «твоєї». Заздрили тим, кому дісталась «красива». Більшість хлопчиків чесно закохались у «своїх». Дівчатка роздивлялися навсібіч… Роздільне, а потім і спільне навчання дуже загострило увагу на різниці статей…»

закінчився сталінсько-імперський шкільний експеримент
Кадр з фільму "першокласниця", 1948 рік

Ось так закінчився сталінсько-імперський шкільний експеримент. До ідеї роздільного навчання вже не поверталися, хіба що на рівні дискусій. Спільне навчання існувало до кінця розвалу СРСР, та й потім. Що ж у кожної моделі навчання досі є як прибічники, так і противники. І це природно.

Так само, як і те, що спогади старших людей про шкільне минуле теж різні. Хтось з них посміхнеться, а у когось в очах заблищать сльози. Але все одно – спитайте в своїх дідусів та бабусь – їм зараз по 80, або близько того...

Свєтлана Шевцова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-