Як українські військові вишиванки приміряли

Український етнобренд «Едельвіка», профспілкова організація держпідприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» і столичне Агентство стратегічних рішень ShiStrategies влаштували позитивний стрес для родин службовців Севастопольської бригади тактичної авіації імені Покришкіна та їхніх партнерів з авіазаводу, організувавши для них тематичні фотосесії.

ОДЯГАЄ «ЕДЕЛЬВІКА»

Кожен свій пост у Фейсбук, присвячений фотосюжетам у рамках соціального проєкту з хештегом #ЛітатиНаЗемлі, керівник проєкту партнер агентства ShiStrategies Наталія Кононович закінчувала словами «Далі буде…». І я точно знаю, що буде далі. Найближчим часом, вже у вересні, у розташуванні легендарної Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна повітряного командування «Захід» Збройних сил України, яка нині базується в Луцьку, відкриється фотоекспозиція. Згодом виставка переїде до Києва. Та величезна кількість світлин, які з’являлися в інтернеті – лише незначна частка матеріалу. Тож команді проєкту дійсно є що показати широкому загалу. На днях завершилась остання серія тематичних зйомок представників двох споріднених підприємств, котрі живуть між небом і землею. І ми розпитали у авторів унікального проєкту про те, що залишилося по той бік світлин.

- Справа, яку нам удалося реалізувати, насправді дуже багатогранна й глибинна, у ній закладено багато смислів, а її результати матимуть своє продовження, сподіваюся, і через десятки років, – говорить Наталія Кононович, за освітою менеджер, філолог, психолог, економіст. – Ми хотіли підтримати армію, відтак узялися допомогти людям, які звикли жити в рамках суворої дисципліни і жорстких трудових вимог, подивитися на себе й навколишнє середовище іншими очима. Дали їм можливість бодай день прожити іншим життям, таким звичним для цивільних і зовсім забутим військовими, бо вважали це своїм обов’язком. Наш проєкт спрямований на соціальну адаптацію військових, виведених із Криму в 2014 році, та налагодження їхньої взаємодії з авіаремонтниками, які працюють для потреб військової авіації.

Як відомо, елітний підрозділ тактичної авіації 22 березня 2014 року на чолі з полковником Юлієм Мамчуром, не отримавши підтримки ЗСУ, самостійно здійснював оборону військової частини в Севастополі. На жаль, сили виявилися нерівними – частина була захоплена російськими окупаційними військами, а полковник Мамчур на кілька днів потрапив у полон. Одначе військовий склад бригади, який змушений був покинути військову частину, залишився вірним присязі народу України. Після виведення з Криму бригада дислокувалася спочатку в Миколаєві, а з 21 вересня 2018 року – на Волині. І держава, й місцева влада досі займаються облаштуванням належних соціально-побутових умов для вимушених переселенців.

Звісно, для адаптації та соціалізації на новому місці кожному дуже важливі увага й підтримка оточення. І найперше «севастопольці» отримали їх від колективу Луцького ремонтного заводу «Мотор». Певно, не випадково льотна бригада опинилася поряд з підприємством, яке займається ремонтом реактивних двигунів для винищувачів. Вони б не існували одне без одного. Це така собі колаборація. «Завод «Мотор» – найкраще у Східній Європі авіаремонтне підприємство. Бригада імені Покришкіна – елітний підрозділ Повітряних сил Збройних сил України. Але завдання у них одне – працювати на обороноздатність держави. Тож інтерес з обох сторін був взаємним. З ініціативи директора «Мотору» Володимира Маракуліна та голови профспілки Юрія Сікачова стали проводитися спільні сімейні заходи й зустрічі на вищих рівнях.

А святковий захід «Майбутнє у вишиванках», що відбувся минулого року в Луцьку, став початком співпраці авіаторів з компанією «Едельвіка». Тоді, за словами Юрія Сікачова, майже 250 дітлахів військовослужбовців отримали у подарунок вишиванки відомого етнобренду «Едельвіка».

У партнера агентства ShiStrategies Наталії Кононович виникла ідея об’єднати ці три колективи в одному соціальному проєкті. Таким чином, з’явилися унікальні світлини, на яких бачимо мужніх захисників неба та авіаремонтників з родинами у брендовому національному вишуканому одязі на фоні прекрасних поліських пейзажів. Для кожної родини одяг підбирався індивідуально з діючих колекцій «Едельвіки» в єдиному стилі, у відповідності до сюжету зйомок, і це виглядало дуже гармонійно.

ЦЕ НЕ ПРОСТО ГЕРОЇ ФОТОСЕСІЇ, ЦЕ ГЕРОЇ ЗА СВОЄЮ СУТТЮ

- Кожна локація зйомок у першій частині проєкту, за нашим задумом, була пов’язана з життям і творчістю Лесі Українки, 150-річчя від дня народження якої будемо відзначати наступного року, – каже Наталія Кононович. – Сюжети максимально відображали дух і сутність творчості видатної поетеси. Таким чином, наші герої ще й долучалися до духовного, побачили красоти Волині, яка надихала Лесю. Ми влаштували для них подорожі дорогими і значимими місцями для неї. Не всі військові льотчики, як виявилося, бачили надбрамну вежу в Луцьку, жодного разу не бували в екосадибах, не кажучи про знакові місця родини Косачів. Люди, вирвані зі звичного соціального середовища, із суворої дисципліни та казенних порядків, просто змінювалися на очах. Вони ставали розкутішими, вживалися в образи, заглиблювалися в історію й літературу. І досі продовжують переживати отримані емоції, обговорюючи в родинах, трудових колективах та соцмережах події, що з ними відбулися, показують своєму оточенню нові знімки. Тепер вони, переживши неповторні емоції, запрошують у подорожі Лесиними дорогами своїх колег і друзів. Участь у проєкті додала світла й різноманітності у їхнє життя, підбадьорила. Без перебільшення, подарували їм крила на землі. І це вони назвали позитивним стресом.

В учасників проєкту навіть з’явилася ідея створити фонд відродження історичних пам’яток, пов’язаних з іменем Лесі Українки. На жаль, багато чиновників, які проголошують патріотичні гасла й носять вишиванки, не помічають того, як потребують допомоги і родинна садиба Косачів у Новоград-Волинському, і літературно-меморіальний музей письменниці в Колодяжному…

- Наталію, як ви відбирали героїв для участі в проєкті? За їхнім бажанням?

- Я поділилася задумом щодо концепції майбутніх фотосесій з командиром Севастопольської бригади полковником Віктором Меретіним, директором заводу «Мотор» Володимиром Маракуліним та керівником профспілкового комітету Юрієм Сікачовим, з командою етнобренду «Едельвіка» на чолі з Юрієм Переходьком. Наголосивши, окрім іншого, що це ще й формування позитивного іміджу наших військових. Вони порекомендували нам своїх кращих підлеглих – людей з непростою історією. Звісно, ми не можемо розкривати всю інформацію про наших учасників, а народ уже може знати цих людей в обличчя. І бачити їх різними, в різних обстановках. Це не просто герої фотосесії, це герої за своєю суттю.

ПРАЦЮЮТЬ НА ЗЕМЛІ З ДУМКОЮ ПРО НЕБО

Нещодавно завершилася остання зйомка чергової серії, яка стартувала наприкінці липня на заводі «Мотор» і завершилася в Новоград-Волинському, у музеї-садибі родини Косачів, стіни якої завжди чекали на Лесю Українку, де вона черпала життєву енергію й омріювала перших героїв своїх творів. Учасниками сесії була дружна сім’я Олександра Федоренка, який уже 23 роки працює на виробництві, та його дружини Світлани, колишньої працівниці заводу. Два їхніх сини, Вадим і Дмитро, а також невістка Анастасія також пов’язали свою долю з «Мотором».

Звісно, на режимному об’єкті, як і в армії, теж усе строго. Порядки і правила на підприємстві так само суворі й чіткі, як і в бойовому підрозділі. Колектив заводу в значній більшості народ військовий, не публічний. Люди роками, з дня у день, зайняті виконанням стратегічних завдань, що позбавляє їх до якоїсь міри радості бачити світ у всіх його проявах. І, певно, це не просто: працювати на землі, а весь час думати про небо.

Фотографу в етнонарядах позували Валентина та Оксана Мачулко, Богдан і Христина Валерко, Людмила й Анастасія Трикуші. До речі, Валентина Мачулко, інженер-економіст за фахом, віддала улюбленій роботі 44 роки! На заводі працюють також її дві доньки й зять.

А родини двох братів Сергія й Олега Зубенків, завдяки фотозйомкам, нарешті змогли зібратися всім складом на озері Нечимне, яке оспівала Леся Українка в драмі-феєрії «Лісова пісня»: то робота була на заваді, то карантин. Батько й мати Зубенків віддали «Мотору» майже по тридцять років свого трудового життя. Самі вони очолюють дільниці майстрів на підприємстві. Сергій з Наталею виховали трьох синів – Дениса, Станіслава й Ярослава, а Олег з Мирославою – сина Захара. Родини не лише згадували героїв «Лісової пісні», настрою їм задавали весільний стрій та сопілка в руках Станіслава – студента Луцького коледжу культури і мистецтв ім. Стравінського, переможця багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

- Ми з чоловіком були як наречений та наречена, – поділилася емоціями Наталя. – Нам це дуже сподобалося, адже у нас незабаром срібне весілля. Мавка, Лукаш, сопілка… Це як продовження казки…

- У нас дома є збірники творів Лесі Українки. І хоча ми всі вивчали її біографію та твори, знову доторкнутися до пам’яті поетеси не доходили руки. Тому коли з’явилася можливість взяти участь у проєкті, були у захваті, – розповідає Мирослава. – Ми переконані, що цей проєкт допоможе привернути увагу до знакових місць, пов’язаних із видатною українкою, до того, у якому стані вони знаходяться. Ми хочемо, щоб туди їздили люди. Наша родина точно поїде знову. Там своя магія…

- Для колективу заводу співпраця з військовими льотчиками – це частина виробничого циклу, – розповідає директор заводу «Мотор» Володимир Маракулін. – Переконаний, що психологічний настрій для армії не менш важливий, ніж технічний стан бойових машин. Співпрацюємо і будемо продовжувати співпрацю з командирами та особовим складом Севастопольської бригади. Щодо проєкту, який реалізовуємо, переконаний, його учасники з часом будуть оцінювати його ще вище. Думаю, що це більше, ніж гарна згадка.

СУВОРИХ АВІАТОРІВ ПЕРЕПОВНЮЮТЬ ЕМОЦІЇ

А ось як відгукуються про участь у незвичній фотосесії військовослужбовці. 

Максим: «Я вже двадцять років у Збройних силах України. За цей час ми з дружиною, сином та донькою змінили 18 квартир у трьох містах. Бути з валізами в руках – для нас звична річ. Зазвичай, перевозимо свої речі тритонною вантажівкою. Ми з Катериною постійно у відрядженнях, рідко буваємо вдома і самим для себе організувати щось схоже – майже нереально. І дуже добре, коли є якась альтернатива, окрім протоптаного маршруту: робота–дім. Це щось нове для нас. Насправді, дуже важко знайти час та можливість, щоб спробувати себе в чомусь новому. Завдяки участі в проєкті ми отримали неоціненну моральну підтримку та спосіб відволіктися. Це незабутньо, це пам'ять на все життя».

Андрій, батько трьох дітей: «Все чітко, як в армії! Хоча, зізнаюся, спочатку почувався некомфортно. А коли в музеї сільського господарства Волині побачив кримську сосну, яка багато років тому пустила тут коріння, то дуже цьому зрадів. Сподіваюся, моя родина так само укоріниться на цій землі». 

Цікава життєва історія у подружжя Максима та Катерини, які нещодавно відсвяткували 15-річчя шлюбу. Катерина спочатку мала цивільну спеціальність, а після анексії Криму пішла на військову службу.

Серед героїв зйомок була також подружня пара військовослужбовця Романа та Алли. Жінка чекає на другу дитину, вже на останніх тижнях вагітності. «Дізнавшись про фотосесію, вирішили з дружиною, що мусимо спробувати. Бачили світлини жінок з нашої частини, які брали участь у попередніх зйомках. Це було чудово, – ділиться враженнями Роман. – Емоції переповнюють. Дуже вдячні всім за таке дійство! Як буде час, хочу ще раз перечитати твори Лесі Українки».

А Наталія Кононович зізнається, що під час фотосесії і команда проєкту, й співробітники музею милувалася Аллиним материнством і тим, як личить жінці в такому стані народний одяг…

ВІДЧУТТЯ ПОЛЬОТУ НА ЗЕМЛІ

Загалом, з пошуку жінок, які носять військову форму, усе й почалося. Автори проєкту хотіли ні мало, ні багато, а подарувати представницям прекрасної статі, котрі бережуть мирне небо над Україною, відчуття польоту на землі. Учасницями зйомок тоді стали дванадцять жінок. І кожна з них, на жаль, давно розучилася бути просто жінкою. Одна свою невпевненість на фотомайданчику пояснювала тим, що забула, як ходити на високих підборах. Інша – тим, що в її гардеробі давно немає жодної сукні. А для когось це була перша в житті професійна фотосесія. З учасницями працювали професійні стилісти й візажисти, а вся команда вчила їх посміхатися, тримати руки, повертати голову… Це займало цілий день у кожного члена творчої групи у складі чотирьох-п’яти чоловік. Сотні нарядів, десятки локацій! Поступово у моделей зникла ніяковість і сором’язливість, які були на початку, і вони уже з явним задоволенням приміряли на себе елегантні вечірні сукні, спокусливі блузи, вишиваний одяг в українському стилі (від традиційних вишиванок до ділових костюмів і весільного вбрання). Позували перед камерами… Вони собою тішились. Їм сподобалося змінюватися. Головне ж, принаймні, у цей день вони точно відчували крила за плечима!

«Для нас, військових, дуже важливо бути дотичними до занурення у середовище краси, традицій та історії. Це дає змогу нам трохи відволіктися від тяжких армійських буднів і в цей же час доєднатися до чогось грандіозного і гарного», – каже командир Севастопольської бригади тактичної авіації полковник Віктор Меретін.

ДАЛІ БУДЕ…

- Спочатку всі без винятку наші героїні й герої «пручалися» і говорили, що їм працювати легше, аніж фотографуватися. І точно ніхто з них не заздрив фотомоделям, – розповідає Наталія Кононович. – Але враження й непідкупні емоції наших захисників вартували сил, ресурсів та енергії організаторів й учасників. Я спостерігала за тим, як протягом тривалих зйомок (вони, переважно, розтягувалися на весь робочий день) наші моделі торкаються свого вбрання, розгладжують його, ніби зживаються з ним. Люди дійсно не хотіли з ним розлучатися.

Профспілка заводу спільно з «Едельвікою» зробили ще одну приємну несподіванку для наших учасників сімейних зйомок, подарувавши їм брендовий національний одяг. І коли ми говорили після зйомок, що тепер родина матиме його для майбутніх сімейних сюжетів, дехто, почувши про це, просто втрачав дар мови.

Тож у гардеробах учасників проєкту з’явилися оздоблені петриківським розписом, яворівською вишивкою й осучаснені старовинні вишивки родини Косачів. Адже компанія «Едельвіка», що спеціалізується на виготовленні вишитого одягу, який ось уже 26 років користується популярністю не лише в Україні, а й у світі, отримала право від Волинського краєзнавчого музею на використання колекції візерунків вишивок, яку збирала мати Лесі Українки письменниця Олена Пчілка (Ольга Косач).

Волинським вишиванкам притаманні чіткі, прості геометричні візерунки та ромбоподібна лінія композиції, яка повторюється кілька разів і виконана переважно одним кольором ниток на білому або сірому полотні лляної тканини.

«Проєкт відкрив нові грані не тільки в учасників, але й у нас, партнерів та організаторів. Ми стали друзями, навчилися розуміти одне одного без слів. Адже працювати з людьми – це означає бути готовим до зміни сценарію за одну хвилину. Бо не ми обирали образи учасників, а вишиванки знаходили та змінювали їх. Це справжня магія перевтілення: погляд стає глибшим, постать вища та стрункіша, а чарівність множиться у десятки разів. Вишиванка окриляє та прикрашає не тільки тіло, а й, у першу чергу, душу», – говорить голова правління ПрАТ «Едельвіка» Юрій Переходько.

- Ми хотіли бачити щасливі обличчя людей, чиєю справою життя став захист України, – каже Наталія Кононович. – Нам із творчим колективом етнобренду «Едельвіка» довелося витрачати багато часу та зусиль не лише на саму фотосесію, а й на створення образів у відповідності до запланованого сюжету. Це було нелегко. Адже ми не були попередньо знайомі з учасниками. Але відчувається, зроблене нами має великий соціальний запит: за кілька днів кожна розповідь партнера ShiStrategies про чергову серію зйомок набирає по півмільйона переглядів. Особливо це привертає увагу військовослужбовців та української діаспори.

Нас часто запитують, як ми таке могли придумати. Одним із задумів команди та партнерів проєкту було занурення захисників Вітчизни у середовище традицій, краси, історії та культурного надбання українського народу. А хто краще за сильних і мужніх людей може передати енергію, романтичність та непохитність духу, оспіваних видатною поетесою Лесею Українкою, яка є символом стійкості, нездоланності людського духу та боротьби в українській культурі? Тут усе так взаємопов’язано…

- А продовження буде?

- Я переконана: потрібно й надалі втілювати подібні теплі й гостинні проєкти. Можливо, не лише в Луцьку.

Ганна Волкова, Полтава
Фото: Наталія Кононович, Facebook