Вона вперше стала мамою у розпал пандемії COVID-19. Пологи в української туристки Аліни Стремоухової почалися на шостому місяці вагітності у Нідерландах. 28-річна вагітна українка вирішила провідати маму, яка вже майже 10 років живе у Нідерландах. Через тиждень гостин в амстердамському аеропорту “Схіпхол” вона дізналася, що її рейс в Україну скасовано через коронавірус. Паніка, стрес та страх перед невідомим – саме це, за словами Аліни Стремоухової, призвело до передчасних пологів. Нідерландським медикам вдалося максимально продовжити вагітність і на восьмому місяці народився її син.

Отже, пологи та пандемія, скільки коштує народити у Нідерландах, за що можуть оштрафувати на 40 євро, і чому майже два десятки рятувальників через вікно виносили вагітну українку в машину швидкої допомоги. Аліна Стремоухова в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповіла про свої пригоди у Нідерландах.

РЯТУВАЛЬНИКИ, СПЕЦОПЕРАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ВАГІТНОСТІ

- Аліно, насамперед вітаю вас із народженням сина. Розкажіть, з чого почалася ваша історія? Як коронавірус перетворив візит до мами у Нідерланди на цілу спецоперацію з рятувальниками і пологами. І чому не змогли повернутися в Україну?

- Моя історія почалася з того, що на той момент я перебувала на 25-му тижні вагітності. Я вирішила до пологів з’їздити до мами в гості. Потім вона мала приїхати до мене і народжувати зі мною. Я не знала, коли наступного разу зможу до неї прилетіти в гості у Нідерланди, адже в мене вже буде дитина, тож можливість подорожувати з’явиться нескоро. Порадилася зі своїм лікарем, вона мені сказала, що все в порядку, можеш летіти, я поїхала. Я мала полетіти на тиждень. Купила квитки одразу туди й назад, це було у березні.

9 березня я прилетіла у Нідерланди і мала летіти назад 14 березня. А за день чи за два авіакомпанія повідомила мені, що висловлює свої вибачення (це була турецька авіакомпанія Turkish Airlines), але рейс скасовано. Вони запропонували мені дві інші дати, на наступний день або через день, коли я можу полетіти в Україну. Коли я вже приїхала в аеропорт в Амстердамі, то дізналася, що не можу полетіти. Цього разу рейс не було скасовано, але повернутися в Україну я не могла. На реєстрації мене спитали, чи маю я турецький паспорт: я відповіла, що ні. Спочатку я не зрозуміла, чому вони запитують про турецький паспорт. А коли почала з'ясовувати, то виявилося, що летіти я не можу. У мене мала бути пересадка у Туреччині, а от рейс з Туреччини на Харків вже було скасовано. Саме тому тільки люди з турецьким паспортом могли полетіти цим літаком, який прямував до Туреччини.

За кілька днів я дізналася, що є спецрейс із Нідерландів в Україну, але на нього вже не було місць. Тож я вирішила замовити квиток з Дортмунда на Харків. Квиток був на 5 квітня. Але оскільки через коронавірус ситуація постійно змінювалася, його також відмінили. Компанія Wizz Air повернула гроші.

- Після того, як авіакомпанія Wizz Air скасувала рейс, ви почали писати у соціальних мережах і бити на сполох, збирати довкола себе людей, які теж хотіли повернуться в Україну. Ви були готові їхати до Харкова автобусом, машиною, летіти через Мінськ. Коли вас охопила паніка? І чому ви не розглядали варіант скористатися можливістю полетіти в Україну спецрейсом, наприклад, 21 або 24 березня?

- Я не знала, що спецрейсів кілька, на перший я не встигла купити квиток. Також у мене був квиток із Дортмунда на Харків, тому я не замислювалася над тим, що маю шукати варіанти, аж поки цей рейс не скасували. Тоді разом з іншими українцями почали активно гуртуватися щодо повернення в Україну через Мінськ. Моя паніка та стрес почалися у той момент, коли я зрозуміла, що не можу полетіти ще першого разу в аеропорту. Моя перша думка була: чи надовго цей карантин? Адже мені потрібно було на медогляд, я стояла на обліку в Україні у лікаря. Мені потрібно було робити УЗД, багато було всього, і природно, що я почала переживати, бо мені було не зрозуміло, скільки триватиме це все, до якого числа…

Усюди була різна інформація. Родичі та друзі говорили одну інформацію, яку озвучували в Україні, тут була інша інформація, а в інтернеті – третя, після чого ми з мамою почали зв'язуватися з консульським відділом у Нідерландах. Тоді мене зорієнтували, що у Фейсбуці є спеціально створені сторінки, наприклад – одна з них у рамках програми “Захист”. Також були інші сторінки, на яких гуртувалися всі, хто не полетів, і шукали варіанти повернутися в Україну. Так я дізналася, що можна повернутися через Білорусь. І я почала переживати, як буду летіти одна через чужу країну, ще й Білорусь, і як потім звідти потрапити до Харкова.

Я сама по собі, по натурі, взагалі великий панікер, ще до вагітності такою була. А після стала ще більше панікувати. І вся ця невідомість, для мене це було дуже страшно. І не зрозуміло, наскільки це все затягнеться, і нехай мене простять лікарі в Нідерландах, але я навіть боялася допускати таку думку, що мені доведеться народжувати тут, у чужій країні, без страховки, під час пандемії. Це мої перші пологи. І я почала панікувати, збирати групки людей, щоб ми якось разом шукали варіанти та могли виїхати. Розглядали варіант летіти у Мінськ. Потім почали шукати, як із Білорусі кожному потрапити у своє місто в Україні. Це був рейс з Амстердама до Мінська, а з Мінська нам вже потрібно було знайти транспорт в Україну. І в якийсь момент у мене відійшли води. Як сказали лікарі (вже потім я здавала аналізи), що це сталося, бо я була на нервах, від стресу. Коли вночі у мене відійшли води, викликали швидку. І лікарі мене вже нікуди не відпустили ні летіти, ні їхати, бо була вже загроза.

- Який це був місяць вагітності?

- Це був вже 28-й, 29-й тижні. Це кінець 6 місяця.

- Коли ви зрозуміли, що народжуєте, викликали швидку, але окрім неї приїхали ще й рятувальники. Що це за історія зі спецоперацією “вагітна” через вікно?

- О так, мої перші пологи запам'ятаються не тільки мені, а й лікарям з Амстердама та Заандама: медикам, які зберігали мою вагітність, тим, із ким народжувала. Я думаю, що вони мене та Тихона запам'ятають на все життя. І ми з ним їм неймовірно вдячні за все, що вони зробили. Ви питали про швидку. Вона приїхала дуже швидко, просто неймовірно швидко. Ще по телефону в нас уточнили, що сталося. Приїхала швидка, в ній було три людини. Через коронавірус вони прийшли у масках, у спецодязі. Потім ще один лікар, через те що я була вагітна. Вона мене оглянула і сказала, що потрібно їхати у спеціальний медичний центр у Заандамі, щоб там мене оглянули і вирішили, що робити далі, бо у мене не повністю відійшли води, але я могла почати народжувати у будь-який момент.

Мені заборонили взагалі вставати, навіть сидіти. Я повинна була тільки лежати і не вставати. Лікар комусь дзвонила, консультувалася, а потім викликали рятувальників. Приїхали рятувальники, я не знаю, десь 15-20 людей. Вони мене з другого поверху, через балкон виносили на спеціальних ношах, щоб я не рухалася, не вставала. Це була ціла спецоперація. Я не ходила ні секунди. Коли доправили до лікарні, я також не могла там самостійно пересуватися. Мене відвезли до центру в Заандамі, там оглянули, все перевірили, порадилися і вирішили відправити мене в Амстердам. Там є центр, де народжуються недоношені дітки до 32-го тижня. Там є спеціальне обладнання для таких діток, кваліфікований персонал, і я повинна була перебувати там. Мені вирішили зберігати вагітність, щоб я якомога довше виношувала дитинку. Я повинна була лежати та не вставати до 32-го тижня.

- Які були умови в палаті? Вам взагалі не можна було вставати?

- Так, у мене була спеціальна кнопка біля ліжка. Там і світло, і регулювання ліжка, і виклик терміновий медперсоналу. Я могла пересуватися тільки по палаті, в туалет, душ. І там теж кнопки всюди були, раптом погано стане.

- Ви одна були в палаті чи були сусіди? Як до вас ставився медперсонал?

- Нідерландці, вони, знаєте, насамперед думають про дітей. Їх найперше цікавило, як дитина. Палата була просто чудова, персонал неймовірний. До мене заходили кілька разів на день, я навіть не можу порахувати скільки. Постійно запитували про моє самопочуття. Найдивовижніше те, що всі приділяли увагу, навіть люди, які прибирали, були небайдужі. Усі запитували у мене, чи комфортно я почуваюся, адже я у чужій країні, не знаю мови. Лікарі, щоб їм усе було зрозуміло, залучали перекладача. А перш ніж зробити мені будь-яку процедуру, у мене обов'язково питали дозволу, пояснювали – що збираються робити і для чого. Всі були дуже турботливі, дуже теплі люди. Кожен, хто заходив до мене в палату – не важливо, є у людини настрій, немає – всі до мене заходили з посмішкою.

У палаті було два ліжка. Більшість часу я була у палаті одна, загалом я пролежала там місяць, але періодично у мене з’являлися сусіди. Одну дівчину теж із загрозою привезли, але їй потім зробили кесарів розтин. Згодом була ще одна дівчина, вона полежала кілька днів і потім їй дозволили повернуться додому. Що цікаво, через коронавірус мене могла навідувати незмінно тільки одна людина. Це була мама, і окрім неї ніхто більше не міг до мене заходити.

- Як через коронавірус поводився з вагітними медперсонал? Чи був він у спецодязі?

- Ні, всі були одягнені у звичайну медичну форму і в масках. Скрізь антисептики. По всій палаті у мене були антисептики. Лікарі постійно обробляли руки антисептиком. Також у палаті було десь три упаковки рукавичок.

- Ви говорили, що спілкувалися через перекладача. Це була спеціально найнята людина?

- Ні. Вони дзвонили в якусь організацію. Це було у телефонному режимі, не з мобільного, а був такий спеціальний телефон, який використовували для зв'язку та перекладу.

СТРАХ ЇСТИ ТА 10 ТИСЯЧ ЄВРО ПОЛОГИ

- Ваша мама розповідала, що спочатку ви дуже хвилювалися за дитину, потім додалося ще переживання про те, скільки коштуватимуть такі умови. Це правда, що ви навіть боялися їсти місцеву їжу, бо думали, що за це може бути окремий рахунок? Про які взагалі суми йшлося?

- Так, я думала, що їжа може коштувати додаткових грошей – і у мене був страх їсти. У середньому 500-800 євро, як говорили, якщо немає страховки, коштує доба перебування з людини, це з усіма процедурами. Звісно, коли я це почула, я подумала: Боже мій, у мене зарплата була в Україні 300-400 євро до декрету. І я розумію, що я ось лежу – і це більше, ніж моя зарплата. Природно, що я переживала, нервувала. Коли я дізналася, скільки коштують пологи для людини, у якої немає страховки – це близько 10 тисяч євро, – то я навіть не хотіла переводити, скільки це в гривнях. Я розуміла, що мені просто нема де взяти такі гроші, мені й моїй родині. Звичайно, що я боялася та переживала, і мене весь персонал заспокоював, я ж плакала там.

Мені всі постійно говорили: думайте про дитину. Я думала про дитину, але як я можу не думати, де мені брати такі гроші на це все. Швидка, щоб поїхати від будинку мами, де я була, до лікарні – 450 євро, і плюс – переїзд в іншу лікарню. То нам загалом нарахували 1200 євро від будинку до лікарні в Заандамі, а потім із Заандама – до лікарні в Амстердамі. Я дуже переживала. Також я хвилювалася за сина. Я постійно в інтернеті гуглила про 30-й тиждень вагітності: що у малюка змінюється, що і як розвивається. Я вела календарик і кожен день відзначала, що мені вдалося зберегти вагітність цього дня, наступного, аж до самого дня його народження вела цей календар.

- На скільки лікарям вдалося продовжити вагітність?

- Мені допомогли ще місяць зберегти вагітність в Амстердамі. На 32-му тижні мене перевели в Заандам. Тобто, я місяць пролежала в Амстердамі. Мені говорили, що у мене як через 10 хвилин можуть початися пологи, так і на 9-му місяці. Вони постійно спостерігали, як дитина розвивається, і говорили, що потрібно максимально довго зберегти вагітність, але, звісно, головне, щоб не на шкоду дитині. До мене ставилися дуже уважно. Постійно питали, може вам водички, від лікаря до прибиральниці – всі цікавилися мною, всі були дуже люб’язні. В Амстердамі я пролежала місяць. Коли настав 32-й тиждень і я не народила, то мене перевели в Заандам, бо там із таким терміном вже могли прийняти пологи, але у них було завдання продовжувати зберігати вагітність. Тож у Заандамі я ще тиждень пролежала.

- А потім почалися пологи?

- 28 квітня я почала відчувати біль внизу живота, це вже починалися перейми. Всю ніч я терпіла, а о 5-й ранку я вже натиснула на червону кнопку, і потім мене повезли народжувати. Біль був жахливий. Мені вкололи знеболююче. Біля мене сиділи медики, гладили мене по руці, заспокоювали, викликали маму, потім заспокоювали маму, організували цей телефон-перекладач. Зі мною у Нідерландах народжували всі, навіть лікар тужився, він був чоловік, уявляєте, як всі переживали та які всі неймовірні. Народжувала вся лікарня. Мама була зі мною. Їй запропонували урочисто перерізати пуповину, але вона відмовилася, побоялася. Мама сказала, що в неї було таке відчуття, що вона народила четверту дитину і що їй було простіше народжувати, ніж бути на моїх пологах. Мій син народився 29 квітня 2020 року о 16:12.

НАРОДИВСЯ У СОРОЧЦІ

- З яким зростом, вагою народився ваш син? Як він почувався? Яке ім'я ви обрали?

- Коли у мене народився син, то він уже сам дихав, без апаратів, але після народження лежав у спеціальному боксі. Тут заміряють лише вагу. У мене запитали, чи я придумала дитині ім’я. Я відповіла, що так. Я розмовляла з дитиною весь час, поки не народила. Я кожен день говорила: «Синочку, нам потрібно протриматися ще трохи і ще трохи. Не поспішай народжуватися: чим довше ти побудеш, тим потім ми швидше будемо разом. Менше будеш лежати без мами в спеціальному боксі». І у нас вийшло. Ім'я я вже давно придумала. Ми назвали його Тихон. Після народження його помістили у спеціальний бокс. Потім ми були з ним разом. Він народився з вагою 2,21 кг. Лікарі були шоковані, бо за їхніми підрахунками виходило, що дитина народиться до двох кілограмів. На 33-му тижні через два дні він народився. Це перший тиждень 8-го місяця. Як я вже говорила, він народився та дихав сам. Ще коли забирали в лікарню, мені в ногу вводили спеціальні ліки, які допомагають розкрити легені, не знаю, можливо це також вплинуло та допомогло. Лікарі сказали, що мій хлопчик молодець, що він народився в сорочці, він дійсно народився у плівочці. Що цікаво, тут діток, які недоношені, залишають, а мама до них може приходити після виписки, але мені зробили виняток. Лікарі зрозуміли мою ситуацію, зважили на те, що я панікер і в якій ситуації я опинилася. Знаєте, я дуже, просто неймовірно вдячна кожному з них. Вони дозволили мені залишитися з дитиною в лікарні.

- Як ви почувалися після пологів? Як вирішилося фінансове питання?

- Мені вже було набагато легше після пологів. Я говорила із соцпрацівниками, фондами, різними службами. І хоча мені казали, що все буде добре, я на підсвідомості не могла не переживати. Я постійно хвилювалася, що я іноземка, і де мені брати такі гроші, виписатися – і після пологів йти шукати, де продавати нирку, щоб за все це розрахуватися. Почувалася фізично добре, але через нерви у мене зникло молоко, десь через місяць. Я все розумію, але я просто не могла контролювати свої емоції. Ти переживаєш, хоча тобі всі говорять, що все буде добре.

- Тож ви змогли заспокоїтися лише тоді, коли вам не прийшли рахунки?

- Так, закінчилося все добре. Спасибі величезне Нідерландам за все. Коли я перший раз потрапила в лікарню, до мене прийшов соціальний працівник. Вона зі мною розмовляла через перекладача, попросила пояснити мою ситуацію: чому я опинилася в їхній країні, чому в лікарні зараз. Ставила мені дуже багато різних запитань. Мене перевіряли. Я все пояснила. Мене уважно вислухали. Минуло кілька днів і знову повернувся соцпрацівник. Коли вона приходила до мене в палату, підключали спеціальний телефон-перекладач і вона мені пояснила, що не варто переживати, що є організація, яка готова оплатити мої пологи та допомогти мені в цій надзвичайній ситуації, у якій я опинилася через коронавірус, що я навіть не побачу цих рахунків. Вони мені так сказали. Я в це не могла повірити. Але мені також сказали надіслати всі мої квитки. Спасибі величезне посольству України в Нідерландах за допомогу. Рахунків ми дійсно так і не побачили, але я до останнього переживала і не вірила, що таке диво можливе.

Потім до мене приходив уже інший соцпрацівник, який говорив, що вони готові допомогти в усьому, навіть купити візочок, дитячий одяг, суміші, надати будь-яку допомогу, але звісно, що я відмовилася. Ми самі купили все необхідне. У мене постійно запитували, що потрібно, чим можуть допомогти, адже у мене, як у туриста, може не бути на це грошей. Я не могла такого навіть уявити. Я все життя буду їм вдячна за допомогу, взагалі цій країні, нашому посольству і консульству. Консул постійно був зі мною на зв'язку. Мені надавали допомогу з документами, зокрема, міграційна служба, все роз’яснювали, продовжили термін мого перебування. Адже я не могла більше 90 днів перебувати в іншій країні. У міграційній службі дали відповідь і з розумінням поставилися до моєї надзвичайної ситуації. У мене зараз великий пакет документів. Також і для моїх лікарів в Україні. Нідерландські медики описали все, надали детальну інформацію покроково, що робили з дитиною.

- Що написано у свідоцтві про народження у Тихона?

- Я громадянка України і тато його громадянин України, який від нього відмовився. Моя дитина жодного відношення до Нідерландів, крім того, що він тут народився, не має. Моя дитина – громадянин України. Якщо хтось думає, що народиш тут – і дитина буде нідерландцем, то це не так. У мене нідерландський документ про те, що я його тут народила, а не вкрала.

- Як часто вашу дитинку оглядав лікар?

- Я повинна була перебувати в цій країні до 40-го тижня і постійно відвідувати лікаря. Через кожні два тижні дитину дивилися лікарі. І після 40-го тижня, з дозволу лікаря, я вже могла повернуться додому в Україну, у Харків. У мене була купа документів, щоб я могла виїхати. Що цікаво, на адресу мами, не на її ім’я, а на Тихона, приходив лист, не електронний, а саме звичайний лист поштою, з інформацією, коли нам потрібно з'явиться на медогляд. І якщо не приходиш вчасно, то штраф 40 євро, бо в цей час міг прийти інший пацієнт.

- Ви згадали раніше, що батько відмовився від дитини…

- Як вихована людина, я не хочу нічого говорити. Потрібно пробачити і відпустити. Людина злякалася, що я ще можу сказати. Я вважаю, що ніякі гроші не можуть бути важливіші за дитину. Я ж не злякалася народжувати. Світ не без добрих людей і все закінчилося добре. Дитина народилася передчасно, тож йому було це на руку, щоб відмовитися і не нести ні за що відповідальність. Йому було дуже зручно сказати, що це просто не його дитина. Я ще і цей стрес мала додатково переживати. Він відмовився, але дякую йому. Значить, так і має бути. Він вирішив, що це все дуже дорого для нього і легше відмовитися. А те, що є документи, які підтверджують, що це були передчасні пологи, нікого це не цікавить.

Я вважаю, кожен робить свій вибір у житті сам. На мою думку, це великий гріх – відмовлятися від дитини, але нічого. Так, мені було дуже, просто неймовірно боляче, але значить так має бути. У мене народився син – і копія він, навіть ямочка. Та я сподіваюся, що хоч візуально він схожий на нього, але виросте іншою людиною, яка ніколи не відмовиться від своєї дитини. Прізвище я дитині дала своє. У свідоцтві про народження батько відсутній. Я не буду нікуди звертатися, вимагати аліменти, бо я не хочу, щоб коли мій син виросте, він йому заявив, що моя дитина йому щось винна і має його доглядати. Ні – так ні. Я і моя сім'я самі виховаємо.

- Розкажіть про ножиці, які вам подарували. Що то за традиція така?

- Так, на пам'ять нам дали ножиці, якими перерізали пуповину. А ще, коли дитина була у боксі, мені роздрукували фото Тихона і розвісили у мене в палаті, уявляєте, як мені було приємно. І на день матері мені теж приготували сюрприз. Це було зображення частинки кавунчика із фото Тихона та написом «Я мамина частинка. Цілую, Тихон». Це було так мило та зворушливо. Я неймовірно вдячна Нідерландам за все. Мої пригоди у Нідерландах закінчилися 16 липня, коли я повернулася додому в  Харків.

Ірина Драбок, Гаага

Фото автора