Микола Кащенко. Перетворити пустелю на квітучу країну

Микола Кащенко. Перетворити пустелю на квітучу країну

Укрінформ
Проєкт "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ" продовжуємо розповіддю про біолога, доктора медицини та зоології Миколу Кащенка

Попри багатовіковий великоруський шовінізм на теми “малоросійської” меншовартості, підкреслено зверхнє ставлення російської науки до українства взагалі й до українських вчених зокрема, – хто став першим сибірським професором зоології? Та не сушіть голови, це був українець!

Про факт, просто в очі, щоразу тицяє абзац із довідки з історії Зоологічного музею Томського університету:

- Під керівництвом першого сибірського професора зоології М.Ф.Кащенка було започатковано сибірські збори: у класичному для зоологічних музеїв варіанті – з епіцентром у районі Томська. Так закладалися підвалини найбільшого азійського збору тварин у наукових колекційних фондах Росії.

Золотий період, як людського, так і наукового життя, невтомний природодослідник поклав на вивчення суворого краю Західного Сибіру. І це – попри зверхнє ставлення російського царизму до природничих наук, що завжди гальмувало розвиток продуктивних сил Імперії, стишувало науково-технічний прогрес у феодальній країні. Поодинокими осередками народно-просвітницької та науково-дослідної діяльності могли в тодішній Росії стати, хіба що, університети та громадські природничі товариства.

Ось чому вдруге наголошу: в останній декаді ХIX – першій декаді XX століття у ще несходженому Західному Сибіру, тобто на голому місці й на голому ентузіазмові, розпочалася наукова, педагогічна та громадська діяльність видатного українця, екстраординарного професора Миколи Кащенка.

На кого він на чужині міг спиратися? Виключно на себе і власну родину… Із роками, проведеними у добровільному вигнанні, дружина М.Ф.Кащенка – Ольга Миколаївна (1869-1959) народила чоловікові шістьох дітей: Олену (1891), Марію (1893), Галину (1898), Ольгу (1898), Миколу (1900) та Ксенію (1910). Як стверджує у розвідці “Документи про життя і діяльність академіка М.Ф.Кащенка у Музеї історії Національного ботанічного саму імені М.М.Гришка НАН України” Наталя Чувікіна:

Ольга Миколаївна Кащенко з дітьми Ольгою, Галиною, Миколою, Оленою, Марусею,  Томськ,1902 р.

Ольга Миколаївна з дітьми Ольгою, Галиною, Миколою, Оленою, Марусею, м. Томськ,1902 р.

- Всі діти допомагали Миколі Феофановичу доглядати за Акліматизаційним садом і в Томську, й у Києві. Часто вони були єдиною робочою силою, бо бракувало грошей для платні найманим робітникам.

*   *   *

Один із перших українських академіків, доктор медицини та зоології, засновник акліматизаційних садів у Томську та Києві Микола Феофанович Кащенко народився 25 квітня (7 травня) 1855 р. у селі Веселе Лукашівської волості Олександрійського повіту Катеринославської губернії (нині – Вільнянський район Запорізької області) у дворянській родині, родовід якої тягнувся від запорозьких козаків. Він був восьмою дитиною у великій родині олександрійських хуторян.

Адріан Кащенко
Адріан Кащенко

Його батько, небагатий поміщик-бібліофіл Феофан Гаврилович Кащенко (1807-?) свого часу служив штабс-капітаном, а вийшовши у відставку, обирався засідателем від дворянства Олександрівського повітового суду. Мати – Марія Семенівна (1820-?). У сім'ї народилося п’ятеро синів і чотири дочки. Про всіх не писатиму, а ось молодший син – Адріан Феофанович Кащенко (1858-1921) згодом став українським письменником, автором численних історичних нарисів і повістей про Запорозьку Січ.

Миколине дитинство минуло на батьківському хуторі Веселому, на березі тихоплинної річки Московки. Читати хлопчик навчився від старших сестер, але змалку виявляв неабиякий інтерес до природознавства. Улюбленою книгою Миколи був… “Світ Божий” (1857), написаний перший редактором журналу “Вокруг света”, дитячим письменником Олексієм Разіним. Подарований дядьком фоліант містив чимало відомостей саме із природознавства. За дивним збігом обставин “Світ Божий” зберігався в професорській родині навіть після смерті видатного вченого.

* * *

Чи заможною була сім’я?

Як пригадував у автобіографії “Curriculum vitae” (“Біографічні відомості”) сам Микола Кащенко, коли він навчався в Катеринославській чоловічій гімназії, батьки не могли собі дозволити придбати для сина підручники… Улюбленими предметами від першого класу стали у підлітка природознавство і малювання, за якими він завжди встигав на “відмінно”.

Катеринославську класичну гімназію юнак закінчив зі срібною медаллю і в 1875 р. вступив на медичний факультет Московського університету. На практичних заняттях під впливом ординарного професора зоології Анатолія Петровича Богданова (1834-1896) другокурсник захопився зоологією, що зумовило майбутній вибір наукової спеціалізації. Одного часу Микола Кащенко намагався перевестися на фізико-математичний факультет, але через острах втратити один рік відмовився від рішучого вчинку. Сумнівів додавали слова його наукового керівника, професора Богданова: “Не медиком би вам бути, юначе...”

Микола Кащенко, 1875 р.
Микола Кащенко, 1875 р.

У 1876 р. за матеріальної скрути, яку зазнавала велика родина, студент перевівся на другий курс медичного факультету Імператорського Харківського університету; навчатися тут було набагато дешевше, ніж у столиці. На чистій науці, зокрема – ембріології, він ніколи не зосереджувався, а завжди резонував із соціальними завданнями. У липні-серпні 1878 р. під час відрядження в Еріванську губернію на посаді помічника ординатора тимчасового Джаджурського госпіталю №2 Кавказького військового округу четвертокурсник удосконалював медичні навички, лікуючи солдатів, що прибували з фронтів Російсько-турецької війни 1877-1878 рр.

Університет Микола Кащенко закінчив у 1880 році й після іспитів був “удостоен степени лекаря и звания уездного врача”. Якось органічно в молодого медика розвивалися дві лінії фахових інтересів – наукових студій та практичних досліджень. У рік закінчення вишу друком з’явилася перша наукова праця випускника.

*   *   *

За наказом №3650 від 12 червня 1881 р. очільника Харківського навчального округу молодий вчений далі працював в ембріологічному кабінеті професора Зосима Івановича Стрельцова (1831-1885), відкритому із річним бюджетом… 150 рублів у Імператорському університеті. За рік, 8 квітня, 1882 р. він став стипендіатом, який почав готуватися на наукове звання професора з ембріології та порівняльної анатомії. Невдовзі професор Стрельцов влаштовував свого протеже домашнім лікарем у приватний жіночий пансіон мадам Бауман. Але правдолюб Кащенко виступив проти роботодавиці, котра наживалася за рахунок своїх підопічних, обмежуючи їх у харчах та ліках. Тож спеціалісту довелося шукати інше місце роботи.

Від 1881 р. п’ятикурсник працював приватним асистентом ембріологічного кабінету, а також помічником директора у земській повивальній школі, де читав курси анатомії, гістології, ембріології, вів акушерську практику, завдяки чому мав можливість брати людські атрофічні зародки і вивчати їх для підготовки дисертації. Тоді ж він видав наступну наукову працю – результати своїх досліджень.

Зрештою, молодий науковець зосередився на докторській дисертації “Епітелій людського хоріону та роль його у гістогенезі посліду” по кафедрі порівняльної анатомії, де асистент вивчав будову людської нематоди, відкрив та описав невивчену частину в її будові. Прилюдний захист наукової роботи відбувся 30 квітня 1884 р., і за наказом №506 Микола Кащенко отримав диплом доктора медицини. В архіві збереглася власноручно написана автобіографія “Біографічні відомості” новоспеченого доктора, де той зазначив: “Одержав ранг доктора медицини та чин приват-доцента порівняльної анатомії, яку й читав два роки”.

Насправді ту дисципліну молодий спеціаліст викладав лише протягом трьох семестрів, оскільки університетський статут 1884 р. виключив предмет з учбової програми. У 1885-1886 навчальному році приват-доцент Микола Кащенко читав практичний курс із гістології та ембріології.

*   *   *

Перебуваючи у закордонному відрядженні в Німеччині та Італії, у 1886 р. він слухав лекції та працював у лабораторіях: у Ґумбольдтському університеті Берліна – у швейцарського ембріолога та гістолога Вільгельма Гіса (Wilhelm His; 1831-1904) та у німецького анатома й гістолога Вільгельма Вальдеєра (Heinrich Wilhelm Gottfried Waldeyer; 1836-1921) у Єнському університеті, Тюрингія – у природодослідника та філософа Ернста Геккеля (Ernst Heinrich Philipp August Haeckel; 1834-1919) та у Мюнхенському університеті – у біолога Оскара Гертвіґа (Oscar Wilhelm August Hertwig; 1849-1922). Тоді ж українець удосконалив деякі методи Вільгельма Гіса.

Під час зарубіжної поїздки, перебуваючи в Лейпцигу, Микола Кащенко, як член Імператорського Товариства любителів природознавства і Товариства досвідних наук при Харківському університеті, виступив із науковою доповіддю на 1-му з'їзді Міжнародного анатомічного товариства.

Через два роки 33-річний доктор повернувся в Україну і продовжив викладати на двох факультетах – медичному та фізико-математичному, а в серпні 1888 р. узяв у дружини 18-річну Ольгу Миколаївну; питання коштів стало гостро... Тож на пропозицію помічника міністра народної освіти Російської імперії М.І. Делянова №16869 від 17 листопада 1888 р. Микола Кащенко виголосився прийняти посаду екстраординарного професора по кафедрі зоології, порівняльної анатомії та фізіології у щойно відкритому Імператорському Томському університеті. Так відкрився новий період наукової діяльності українського вченого, що тривав майже чверть століття.

…Дехто із російських дослідників стверджує, мовляв, талант вченого у Миколи Кащенка розквітнув лише в Західному Сибіру. Гаразд, давайте кинемо погляд і… побачимо: упродовж Харківського періоду молодий вчений опублікував 17 наукових робіт, як у російських, так і в зарубіжних спеціалізованих виданнях. Саме на Слобожанщині він розробив метод “графічного ізолювання”, що на основі вивчення гістологічних препаратів дозволяє реконструювати загальну форму органів. Йому належить першість (1883) у вивченні аномальних людських зародків за допомогою мікроскопа й таке інше.

*   *   *

З дружиною, 1880-ті рр.
З дружиною, 1880-ті рр.

Тим часом не кар’єра, а государева служба повела його світ за очі.

І разом із молодою дружиною Ольгою Миколаївною восени 1888-го Микола Феофанович вирушив до Томська, куди вони дісталися лише у… березні 1889 р. Уявляєте, путь у 4000 км довжиною у півроку? Бездоріжжям Орди.

Чому його запроторили у ведмежий кут Західного Сибіру?

В автобіографії “Біографічні відомості” вчений чітко прояснив ситуацію:

- Замолоду я брав участь у так званих “студентських заворушеннях” і часом опинявся під арештом. До приват-доцентури мене ледве допустили, а коли постало питання щодо професури, міністр народної освіти Делянов (письменник Володимир Короленко влучно назвав пана М.І. Делянова людиною, котра “багато років лежала гнилою колодою поперек дороги народної освіти”. – О.Р.) визнав за неможливе дати мені катедру в європейській Росії, а заслав до Томська, хоч ні в якій політичній партії я не перебував.

Зауважу, перший у Сибіру університет – Томський, був заснований у 1878 р., а відкритий лише у 1888 р. Усе тут довелося починати з нуля. Тож, засукавши рукави, Микола Феофанович став до роботи на кафедрі зоології та порівняльної анатомії, яка мала… одного професора, тоді як на медичному факультеті їх викладало вісім! Перші роки перебування у Томську творча наукова енергія доктора медицини вирувала довкола досліджень ембріологічних проблем. І лише поступово М.Ф. Кащенко переорієнтувався на інші теми: спочатку – на зоологію, а тільки потім – на наукове плодівництво.

Ось коли екстраординарний професор із головою занурився у проблеми вивчення флори і фауни Сибіру, що визначило його наукову і людську долі. У 1902 р. у Томську на пустирі поряд із купленим для родини будинком дослідник на 15 сотках землі заклав садок, який постійно поповнював новими саджанцями, повертаючись із численних експедицій на Алтай, на Барабинські озера, на річку Об, на озера Чани, Сартлан та Убинське і таке інше. Завдяки самовідданій праці тут, де зима іноді сягала – 50С°, прижилися яблуні, вишні, малина, аґрус, плоховник (обліпиха), а також помідори, кукурудза, спаржа, артишоки, троянди, тюльпани і багато що ще.

Як він здійснив такий рішучий поворот у науковій спеціалізації, Микола Феофанович чітко пояснив у своїх “Біографічних відомостях”.

- Ідею акліматизації пробудила в мені суворість сибірського клімату, і я спочатку намагався акліматизувати тварин, але просто мав перейти на рослини, оскільки акліматизація тварин вимагала величезних коштів.

Упродовж цілого життя сам професор Микола Кащенко говорив про себе, що він, як справжній українець за походженням, палав незнищенною пристрастю до садівництва, хоч і пов’язав свої найкращі роки життя із Західним Сибіром. Як зазначила професорська дочка – Марія Кащенко: батько був не просто садівником, а “цікавим, освіченим і самодостатнім експериментатором”. Складалося враження, що Україну він може акліматизувати до будь-яких обставин нелюдського життя.

*   *   *

За численними справами не забував вчений орати й педагогічну ниву. Розуміючи, наскільки в сучасній природознавчій науці важлива наочність і практичні заняття, Микола Феофанович всіляко сприяв, аби в Томському університеті виник зоологічний музей. Його двері відкривалися для студентів не лише за розкладом, а й вечорами і навіть у вихідні та святкові дні.

Зоологічний інститут (музей) при Томському університеті
Зоологічний інститут (музей) при Томському університеті

Перебуваючи за 4000 км від Харкова, як ніхто інший, Микола Феофанович гостро відчував брак підручників та методологічної літератури. Із ситуації, що склалася, належало знайти рішучий вихід. Коли перші студенти завідувача кафедри зоології, порівняльної анатомії та фізіології законспектували лекції, прочитані М.Ф. Кащенком, з дозволу викладача їх літографували під назвою “Нотатки із зоології” (1890). Це було хоч щось… Утім, невдовзі екстраординарний професор доопрацював і переробив студентські конспекти, і той повний курс “Стисле керівництво із зоології, переважно – для студентів медицини” (1890) був виданий у двох частинах і надрукований як… додаток до університетського щорічника “Відомості Томського університету” (1891-1893), перетворившись на перший у Російській імперії російськомовний підручник із зоології.

Нехай наші північні сусіди на носі собі зарубають: саме завдяки українському подвижнику М.Ф. Кащенку Томський університет від першої декади свого існування перетворився в Сибіру на центр зоологічної науки Російської імперії!

…У 1980 р. з нагоди 100-річчя заснування Томського університету син учня українського професора – російського зоолога, фенолога, орнітолога та ентомолога Германа Едуардовича Іоганзена (1866-1930) – радянський біолог, один з основоположників розвитку екології як науки в СРСР Бодо Германович Іоганзен (1911-1996 ) зауважив:

- Самовідданою працею Миколи Феофановича Кащенка і М.Д. Рузського (професор М.Д. Рузський – куратор Студентського наукового товариства. – О.Р.) в Томському університеті була створена наукова зоологічна школа, яка успішно розвивається донині. Із неї вийшло чимало відомих вітчизняних зоологів.

*   *   *

Окрім іншого, у Західному Сибіру українець став одним із перших екологів. Аби в цих непролазних за мораллю місцях пропагувати гуманне ставлення до тварин, 17 вересня 1899 р. у Томську за активної участі професора Миколи Кащенка було відкрито відділення Російського товариства захисту тварин. До складу ввійшло 85 представників томської інтелігенції. До того ж, за ініціативи українського дослідника виникла “Травнева спілка”, що свою діяльність спрямовувала на охорону птахів, вела насадження дерев.

Авторитет вченого у краї був величезним. Уже у 1890 р. Товариство сприяння народній освіті обрало М.Ф. Кащенка почесним членом. Важливо й інше: від часу запровадження судової реформи (1897) і до переїзду в Київ Микола Феофанович безперервно ставав почесним мировим суддею та особисто брав участь у засіданнях Томського окружного суду.

З погляду сучасності та значення українського вченого-енциклопедиста для Західного Сибіру – це видається природним та логічним. Проте в Автобіографії невтомний перетворювач світу зазначав, демонструючи власну стабільність:

- Зміна осіб у Томську відбувається швидко, і тому в 1912 році я залишився єдиним професором серед призначених у перший рік існування університету і єдиним почесним мировим суддею з числа призначених від часу запровадження судової реформи в Сибіру.

*   *   *

Микола Кащенко, 1893 р.
Микола Кащенко, 1893 р.

Лише-но трапилася нагода, у 1892-1893 рр. ординарний професор Микола Кащенко вирушив у наукове відрядження, відвідавши Неаполь і Рим, Київ та Харків, інші європейські міста. До Томська дослідник привіз майже 100 фахових книг і збірок наукових статей із зоології. Відновивши у повному обсязі виконання лекційних обов’язків, за кілька місяців педагог продовжив регулярні експедиційні роботи.

Деякі дослідники пишуть, мовляв, Миколі Кащенку довелося виконувати обов'язки ректора вишу і декана медичного факультету та голови клінічної господарської ради (кілька місяців – у 1906 та 1912 рр.). Насправді вже у січні 1894 р. М.Ф. Кащенка офіційним наказом призначили ректором Томського університету; ту посаду він обіймав до січня 1895 р. Пізніше вчений згадував:

- Цей бік діяльності особливо важкий, забирав багато часу, зрідка потребував моїх спеціальних знань. Та адміністративної роботи я ніколи не любив і за першої ж нагоди позбувся обтяжливих обов’язків.

Разом із тим, Микола Феофанович виховував не відмінників навчання, а самостійних вчених. Приділяючи, окрім іншого, чимало уваги паразитології, він першим у Сибіру почав науково-дослідні роботи в галузі паразитології, залучаючи до теми своїх учнів – студентів-медиків. Аби експедиції набули законного характеру, довелося при Томському університеті створити… Комітет для вивчення рибальства в Західному Сибіру, одним із завдань якого стало вивчення хвороб риб та усунення їх причин.

Щоб розв’язати надважливе для держави завдання, професор Микола Кащенко запропонував студенту-гуртківцю В.Шипачеву дослідити риб Томського краю на зараженість внутрішніми паразитами. Виконуючи завдання наукового керівника, старшокурсник став першим дослідником паразитофауни риб цілого Томського краю. Він виявив понад 5000 типів різних видів риб зимового і літнього улову, знайшов у них 12 видів паразитів, серед яких патогенних для людини не виявилося. У 1912-1913 рр. результати досліджень вихованець оформив у ґрунтовну наукову працю, яку присвятив своєму вчителю.

*   *   *

Про наукові дослідження та фантастичні розвідки М.Ф. Кащенка слава докотилася до Першопрестольної. Отож, у 1901 р. за величезний обсяг наукових розробок у галузі зоології Вчена рада Московського університету за поданням професорів О.О. Тихомирова, М.О. Мензбира та М.Ю. Зоґрафа надала українцю ступінь доктора зоології (honoris causa). Упродовж шести місяців того ж року вчений працював в Імператорській Академії наук у Санкт-Петербурзі.

На берегах Неви він глибше проаналізував раніше зібрані матеріали і підготував до публікації кілька наукових розвідок, надрукованих в академічних виданнях. Відомо, що більшість наукових праць професор Микола Кащенко оприлюднював як у виданнях Томського університету, так і Академії наук Російської імперії, і лише деякі – в іноземних виданнях. У томський період дослідник опублікував понад 150 наукових робіт, а в 1898-1905 рр. навіть вів у газеті “Сибірське життя” колонку “Відгуки про російські видання із зоології та біології”.

У той час у педколективі Томського університету авторитет завідувача кафедри зоології та порівняльної анатомії вважався незаперечним. У власній автобіографії “Біографічні відомості” вчений наводить промовистий факт:

- Коли в 1894-му році вирішувалося питання про надання мені права викладати наступні п’ять років, було організовано закрите балотування (читай: голосування. – О.Р.) кулями. Причім факультет виказав мені величезну довіру, бо в балотувальному ящику не виявилося жодної чорної кулі, самі білі.

Хочу, щоб у вас не складалося враження, мовляв, титанічну працю подвижника оцінювали виключно колеги із Томського університету та підлеглі. Зовсім ні… Як стверджує у розвідці “Томський період діяльності академіка Миколи Кащенка” кандидат історичних наук Олена Готра:

- У 1894 році вченого нагороджено орденом Святого Станіслава ІІ ступеня. У пам’ять імператора Олександра III М.Ф. Кащенко отримав срібну медаль. А ще – Микола Феофанович став кавалером ордена Святої Анни ІІ ступеня (1899). У 1902 р. він отримав чин дійсного статського радника (цивільний чин IV класу з 14-и “Табелів про ранги”), що відповідав військовому званню генерал-майора та надавав права привілейованого спадкового дворянства. У 1906 р. дослідника вшанували орденом Святого Володимира IV ступеня, а 1 січня 1909 р. за видатні заслуги нагородили орденом Святого Володимира ІІІ ступеня.

*   *   *

З огляду на Валуївський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), які в Російській імперії повністю заборонили українську мову, брати участь у громадському житті маленької української громади Томська не було можливості. Навіть на засланні та на нових поселеннях діяли суворі закони: ні національних шкіл, ні українських товариств, ні видань рідною мовою, ні “малоруської науки”. Доводилося задовольнятися тим, що дозволялося, – бурхливою діяльністю у науковій, педагогічній та просвітницькій царинах.

По-перше, окрім викладання в Томському університеті, Микола Кащенко читав зоологію в міській акушерсько-фельдшерській школі (1910-1911), а в 1913-му брав участь у ХІІІ з'їзді російських природознавців та лікарів. Крім того, він працював над книгою “Смерть і довголіття з біологічної точки зору”, виданій у 1914 р. Та наукова праця підсумувала власні роздуми, дискусії з колегами та висновки практика, а також подала системний аналіз праць знаменитого академіка Іллі Мечникова. Цікаві висновки зробив дослідник про те, що у рухливості живих організмів закладено подовження життя. Згуслі речовини стримують рушійні процеси в людському організмі, а їх накопичення спричиняє передчасну смерть.

По-друге, у період 1889-1912 рр. Микола Феофанович очолював Зоологічний інститут (музей) при Томському університеті. З року в рік він читав студентам курси зоології, анатомії й систематики безхребетних, порівняльної анатомії хребетних із коротким їх систематичним оглядом, а також вів для бажаючих цікаві екскурсії. За господарювання українці з нуля було створена матеріально-технічна база Зоологічного музею. Коли палкий прихильник дарвінізму залишив посаду, експозиція налічувала майже 1000 опудал тварин, скелетів, моделей і спиртових препаратів. Адже він особисто виїжджав у Гірський Алтай, де досліджував фауну Шебалінського, Онгудайського, Усть-Канського та Усть-Коксинського високогірних аймаків.

По-третє, ще в квітні 1895 р. разом із губернським агрономом Володимиром Гавриловичем Бажаєвим (1865-1916) український професор організував Томське відділення Імператорського Московського товариства сільськогосподарських наук. Головою учасники одноголосно обрали М.Ф. Кащенка.

По-четверте, у 1897 р. Микола Феофанович влаштував та провів цикл публічних лекцій за участю професорів Томського університету. Протягом всієї діяльності Томського відділення Імператорського Московського товариства сільськогосподарських наук його членами читалися лекції з 14 тем. Автором чотирьох з них був Микола Кащенко. У 1898 р. за редакцією вченого публічні лекції були видані під назвою “Наукові нариси Томського краю”.

*   *   *

Прикметно, що у 1907 р. за вислугою років (25 літ) М.Ф. Кащенка було виключено зі штату професорів Імператорського Томського університету та переведено позаштатним професором, хоча через два роки дослідник отримав звання заслуженого професора. Неймовірно, але подібні трансформації відбувалися саме за його рекомендаціями, трохи раніше поданими Міністерству народної освіти Російської імперії. Адже ще у 1903 р. Микола Кащенко брав активну участь у роботі державної комісії, очоленої міністром народної освіти Григорієм Зенгером, що опікувалася модернізацією вишів країни, для якої українець розробив пакет документів про порядок заміщення професорських вакансій в університетах та правила захисту докторських дисертацій.

Тим часом суворий клімат Західного Сибіру, інтенсивна наукова, педагогічна та громадська діяльність, шалені перевантаження, велика родина – п’ятеро дітей, лише 3000 рублів платні на рік ординарного професора (для порівняння: армійський полковник, командир полку, мав на той час 3711 рублів), скромний харчовий раціон підкосили здоров’я М.Ф. Кащенка. Під час чергової наукової експедиції дослідник захворів на невралгію сідничного нерву (ішіас).

Ситуація погіршувалася з кожним тижнем.

Відтепер читати лекції викладачеві доводилося в напівлежачому стані, на спеціально пристосованому кріслі-візку. Але у 1912 р. після раптового загострення хвороби лікарі наполягли на поверненні пацієнта в Україну. Просто негайно належало змінити континентально-циклонний клімат на більш м’якіший.

І в серпні 1912 р., розбитий після інсульту паралічем, М.Ф. Кащенко прибув із родиною до Києва. Задля відновлення здоров’я знадобився не один місяць… Лише на другий рік після повернення в Україну 58-річний вчений підвівся з візка і самостійно почав ходити. Утім, невдовзі він став до праці професором по кафедрі зоології на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту, поволі відновлюючи громадську та просвітницьку діяльність. Від 1913 р. у Київському товаристві сприяння початковій освіті Микола Феофанович подеколи виступав із публічними лекціями на коло тем “Смерть та довголіття. Сучасна розробка питання про смерть”.

*   *   *

Чи зупинився він у свої 60 років?

Ні, лише з новою силою М.Ф. Кащенко захопився ідеями акліматизації. На проданому йому Київським політехнічним інститутом, за особистим розпорядженням тодішнього ректора Івана Діомидовича Жукова (1860-?), невеликому клаптику землі площею 30 соток – мовляв, “у тимчасове користування для домашнього садочка” – вчений відновив роботу з акліматизації рослин, звичайно, з іншим набором порід і сортів. Результати виявилися вражаючими – вже у 1914 р. дослідник виступив із публічним звітом про перші кроки свого Акліматизаційного саду, або, як він його називав, – розплідника. Матеріал вчений виписував з ботанічних садів, відшуковував у монастирських садах та колекціях приватних садівників, дикі рослини отримував від друзів, які поверталися з експедицій.

Як справжній енциклопедист у сучасній науці, М.Ф. Кащенко не перший рік працював на стику двох наук – медицини та біології. У петербурзькій “Врачебной газете” він поставив важливе питання, надрукувавши статтю “Про необхідність більш ретельного вивчення народних лікарських рослин”, адже прагнув створити в Києві Інститут вивчення рослин, здатних служити медицині. У січні 1915 р. дослідник запропонував керівництву вишу базовим осередком у цій справі зробити… сад КПІ. І вперше, на урядовому рівні Російської імперії, на потреби саду царське Міністерство землеробства виділило 4,5 тис. рублів, за які звели огорожу, упорядкували штат, викопали басейн. У перший рік природодослідник зібрав більш як 100 видів рослин.

тераси з персиками в Акліматизаційному саду
Тераси з персиками в Акліматизаційному саду

Плани і масштаби швидко ширшали, і за кілька років вчений опікувався акліматизацією рослин у чотирьох київських розплідниках загальною площею 12 га. Прикметно, що, окрім фруктових дерев, ординарний професор КПІ (1916) Микола Кащенко вирощував лікарські рослини, тому невдовзі перетворився на знаного фахівця у тій царині, котрий ретельно вивчав вплив народних засобів на організм, а також методи застосування за різних хвороб та дозування трав. До 1916 р. в Акліматизаційний саду налічувалося близько 150 видів лікарських рослин.

Новий напрям у медицині Микола Феофанович вважав перспективним, і невдовзі відкрив у Києві тримісячні курси з вивчення лікарських рослин. Особисто він розробив план лекцій, написав усі тексти, але департамент землеробства Міністерства землеробства і державного майна… проєкт відхилив. Та від власних задумів послідовного природодослідника мало що могло завернути, і за допомогою ботаніка Василя Васильовича Пашкевича (1856-1939), котрий працював у департаменті землеробства Міністерства землеробства і державного майна, М.Ф. Кащенко домігся відкриття безкоштовних курсів у приміщенні КПІ.

*   *   *

Лише-но була створена Українська Академія наук, як із-поміж перших 12 вчених, які стали апостолами вітчизняної науки, 14 листопада 1918 р. М.Ф. Кащенка ввели в число її дійсних академіків, а Акліматизаційний сад невдовзі став однією з наукових установ АН. Більше того, зважаючи на авторитет академіка в науковому світі, Президія АН запропонувала Миколі Кащенку на вибір дві кафедри – зоології та акліматизації. Сумнівів вчений не мав і прийняв посаду очільника кафедри акліматизації.

У Києві Микола Феофанович зблизився та почав спілкуватися з українським зоологом та мандрівником Володимиром Опанасовичем Караваєвим (1864-1939). У 1919 р. вони разом створили у нашому місті Зоологічний музей Академії наук України. Директором закладу став М.Ф. Кащенко й обіймав ту посаду до 1927 р.

З 1921 р. він відмовився від викладання зоології в Київському політехнічному інституті, аби повністю зосередитися на акліматизації рослин. Але після Української революції 1917-1920 рр. та Громадської війни на що він міг сподіватися? З усього штату київських розплідників залишився один (!!!) робітник – доглядач Семен Дмитрович Лубкін і сам академік із власними дітьми.

*   *   *

Портрет, виконаний онуком, 1950 р.
Виконаний онуком портрет, 1950 р.

За Сов’єтів не лише наука, саме народне господарство потонуло у безкінечних реорганізаціях, чистках, репресіях. Поки це було можливо, Микола Феофанович всіляко ухилявся від адміністративних посад, уникаючи контактів із радянською владою. Цього “розумнику” не подарували. Занадто далеко він зазирав у майбутнє, передбачаючи надзвичайно стрімкий розвиток біології й написавши в авторській повісті “Через тисячу років. Розповідь Ніла Зарубіна”:

- Був час фізики, нині час хімії, настане й час біології.

Партії там чомусь не було. Але у 1920-1921 рр. у Київському політехнічному інституті почала працювати Організаційна рада, головним завданням якої була… пролетаризація вишу; “колишніх” викидали на вулицю. І 66-річного М.Ф. Кащенка не обрали на посаду професора зоології, натомість наказом №8 від 4 травня 1921 р. звільнили з КПІ. Попри те, що в Державному архіві Києва знайдена заява робітників та службовців Акліматизаційного саду із проханням залишити академіка на посаді.

Микола Кащенко з працівниками Київського аАкліматизаційного саду, вересень 1926 р.

Микола Кащенко з працівниками Київського аАкліматизаційного саду, вересень 1926 р.

Отже, по завершенні роботи Організаційної ради в Київському політехнічному інституті були зроблені оргвисновки і призначено нового ректора, яким став інженер-технолог Іван Антонович Кухаренко (1880-1937). Новий очільник вишу заявив, що має намір використати землю Акліматизаційного саду для корисних потреб інституту, тому дерева слід… знищити, а всіх його співробітників звільнити. Ситуація завмерла, бо чекали на рішення згори, і врешті-решт 3 серпня 1921 р. надійшла телеграма від наркома освіти УСРР Григорія Гринька, який зажадав негайно повернути Акліматизаційний сад Київському політехнічному інституту та припинити “приватне господарювання Кащенка”.

*   *   *

Слухняно Академія наук України підтримала сумне політичне рішення і родина видатного природодослідника опинилася на межі виживання – не лише сам Микола Феофанович, а й дружина Ольга Миколаївна, дочки Олена, Марія, Галина, Ольга, Ксенія та син Микола. Проте, невтомний дослідник самотужки вирішив почати все з нуля. На Лук'янівці у Києві безробітний академік знайшов заболочену ділянку з комарами та жабами, де заклав… новий Акліматизаційний сад.

На голому ентузіазмі справа зрушила з місця, і це, в свою чергу, додало надії. Придбавши ділянку землі біля залізничної станції Клавдієве, разом з іншими ентузіастами він влаштував плантацію лікарських рослин. Але невдовзі працювати стало нікому – насувалися жахливі часи першого радянського Голодомору 1921-1923 рр.

Аби власній справі, бодай якось, надати прискорення, академік писав об'яви, що лікує хворих травами, бо знавцем справи він і справді став неперевершеним. Рідні та знайомі розклеювали оголошення по Києву. Поволі до квартири М.Ф. Кащенка потягнулися пацієнти, та виправити матеріальну скруту не пощастило. Ні, лікар-травник точно визначав діагноз, чітко пояснював властивості та механізм дії трав, часто безкоштовно давав відвідувачам лікарські рослини, одначе хворі платити… були неспроможні.

Невдовзі, за українською традицією, знайшлися “доброзичливці”, які доповіли президенту Української Академії наук В.І. Вернадському (1863-1945), мовляв, академік Кащенко промишляє знахарством. Наче школяра, його викликали на килим і зажадали пояснень. Спересердя Микола Феофанович написав доповідну про користь лікування лікарськими рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.

*   *   *

Ситуація змінилася лише у 1923 р., коли несподівано Акліматизаційний сад отримав фінансуванням просто з Москви – цільовим призначенням. Стало можливим повернути на роботу частину колишніх працівників і запросити нових. Селекція – це наукова творчість, повільно розтягнена в часі. Лише у 1930 р. Акліматизаційний сад сягнув максимального розквіту. Тоді під дослідження академіка М.Ф. Кащенка було виділено п’ять ділянок загальною площею 12 га; кількість різноманітних видів і сортів, не рахуючи однорічників, перевищила 500.

Персик “Київський ранній”
Персик “Київський ранній”

Попри свої 75 років, Микола Феофанович фонтанував ідеями та надихав оточення бурхливою енергією. З дня у день, іноді – від четвертої години ранку, дослідник проводив у саду, керуючи роботами, приймаючи відвідувачів, особисто влаштовуючи екскурсії. Йому було що показати, але особливий інтерес складала селекційна робота з плодовими культурами. Скажімо так: видатною заслугою М.Ф. Кащенка у розвитку акліматизації по праву вважається виведення нових сортів бросквин (персики – “Серпневий Кащенко”, “Київський ранній”), абрикосів, груш… із айвою, винограду (сіянець №247, що успадкував зимостійкість лози амурського винограду, але давав великі смачні ягоди), інших плодових рослин, селекційна робота з лікарськими і технічними рослинами. Не випадково, на честь вченого названі ряд плодових культур (персики та абрикоси – “Пам’ять Кащенка”), сорт яблуні – “Багрянка Кащенка”.

Абрикос “Пам’ять Кащенка”
Абрикос “Пам’ять Кащенка”

І – про дуже важливе. Навіть наприкінці життя академік М.Ф. Кащенко не перетворився на сухаря, який нічим іншим – окрім наукової роботи – не цікавиться. Він стежив за новинками художньої літератури, сам написав чотири п’єси, дві повісті (“Міражі”, “Через тисячу років. Розповідь Ніла Зарубіна”), низку оповідань (“Паштет”, “Два Попови”, “Клямка”) та віршів (“Зізнання”), прекрасно малював, опанував мистецтво фотографії, знався на музиці, любив подорожі на велосипеді, але найбільше його захоплював доглянутий сад.

*   *   *

Ніколи Микола Феофанович не колупався у землі, а мав високу мрію. Таку, які колись мали світоперетворювачі епохи Відрождення. Зокрема М.Ф. Кащенко писав:

- Кінцевим результатом акліматизації в її широкому розумінні неминуче стане повний переворот в усьому живому світі. Відтоді все живе зароджуватиметься, розмножуватиметься і вмиратиме не інакше, як із волі людини. Гібридизацією та відбором, а може, ще чимось іншими, невідомими нам способами будуть абсолютно перетворені не тільки дикі, а й сучасні культурні породи. Це неодмінно має статися, тим паче, що людина навчиться більш-менш міняти клімат. Зрошення та лісівництво зможуть пустелю перетворити на квітучу країну.

Цей ембріолог, доктор медицини, селекціонер, доктор зоології, біолог, приват-доцент порівняльної анатомії та акліматизатор належав до тієї частини української нової, соціально свідомої інтелігенції, яка в останню чверть ХІХ - першу чверть ХХ століття відіграла важливу роль у відродженні національної науки і культури. Саме вона, маючи енциклопедичні знання та самобутній талант, утворила могутній потенціал для формування в майбутньому української еліти новітньої доби.

О п’ятій годині ранку, 29 березня 1935 р. у Києві академік Микола Феофанович Кащенко помер від крововиливу у мозок. Поховали покійного на Лук'янівському цвинтарі – ділянка № 21, ряд 13, місце 12. Не справдилися його високі сподівання:

- Я хочу спролетаризувати персик, скинути з нього іноземну аристократичність. Мрію, щоб біля кожної селянської хати – поряд з вишнею і яблунею – безбоязно ріс персик.

У сиру землю видатного вченого поклали буквально на відстані півкілометра від його будинку, що стояв на вулиці Мельникова, 36-39, (не зберігся; у 1980-х рр. там збудували Київську вищу партійну школу при ЦК КПУ), і неподалік від його улюбленого Лук'янівського розсадника. Тим часом на могилі, згідно з заповітом, рідні посадили ялинку. Як на могилі його колишнього наукового керівника – харківського професора Зосима Івановича Стрельцова.

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-