Юрій Вороний. Тримати розмах крил

Юрій Вороний. Тримати розмах крил

Укрінформ
Проєкт "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ" продовжуємо розповіддю про видатного українського хірурга, професора Юрія Вороного

О 21:00, 3 квітня 1933 р. у Херсоні український хірург Юрій Юрійович Вороний завершив першу в світі операцію з пересадки органу людині. Цьому передували такі події…

Удень до хірургічного відділення 1-ої Радянської міської лікарні швидка доставила у напівпритомному стані 26-річну жінку з усіма симптомами сулемового отруєння.

Їй було надано першу медичну допомогу, але 26-річна Оксана Галушко знаходилась у вкрай важкому стані. Через сімейні чвари, після яких жінку покинув чоловік, вона проковтнула чотири грами нерозведеної сулеми – хлориду ртуті, що застосовується як дезінфікуючий засіб для протруєння насіння. Це призвело до відмови нирок, про що свідчила відсутність сечі протягом чотирьох діб.

Ефективного методу лікування подібних отруєнь солями ртуті людство ще не знало. Як правило, в ті часи подібним пацієнтам лікарі призначили б, хіба що, внутрішньовенне переливання п’ятивідсоткового розчину глюкози, сифонні клізми і… дієту. Тим часом хвора вмирала, практично не приходячи до тями...

*  *  *

Приблизно у той самий час до 1-ої Радянської лікарні просто з міської вулиці у непритомному стані потрапив 60-річний чоловік з переломом основи черепа. Невдовзі у приймальному покої він помер. Ситуацію ускладнювала одна велика проблема: групи крові можливого донора і реципієнта не збігалися! Молода жінка мала 0 (I), мрець – В (III). Однак, Ю.Ю.Вороний вважав, що кров пацієнтки (універсальна перша група) не аглютинуватиметься у тканинах донорської нирки. Іншого виходу не існувало, донором нирки довелося зробити 60-річного покійника.

Діяли швидко, головлікар 1-ої Радянської міської лікарні прийняв на себе всю відповідальність та трансплантував кадаверну (трупну) нирку 60-річного невідомого, який помер за шість годин до операції, 26-річній Оксані Галушці. Ось коли знадобились і великий досвід проведення експериментальних операцій, і володіння технікою судинного шва. Під місцевою анестезією на правому стегні хворої сформували ложе для донорської нирки. Відібравши орган у трупа, його судини зшили (спосіб Карреля) з артерією і веною стегна хворої. Потім хірург уклав нирку в підготовлене ложе, прикрив шкірними клаптями і наклав загальну пов’язку. Як тільки було накладено судинні шви, кровообіг в нирці відновився!

Звідки про все це я так точно знаю? Ці події херсонський хірург докладно відтворив у статті “До питання про блокаду ретикуло-ендотеліального апарату в людини при деяких формах отруєнь сулемою і про вільне пересадження цілої нирки, узятої від трупа, як метод лікування при цьому отруєнні”, надрукованій у Дніпропетровську у “Працях Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії і переливання крові” (1934, т.1).

Головлікарю 1-ої Радянської міської лікарні вдалося бездоганно виконати операцію, і пересаджена нирка на судини стегна з виводом кукси сечоводу на шкіру включилась у кровообіг, почала функціонувати. Бригада лікарів була на сьомому небі, адже 4 квітня 1933 р. – найближчий післяопераційний період! – минув спокійно. На жаль, 5 квітня настало різке погіршення і в 21:40 більше ніж через дві доби після трансплантації органа, хвора померла. Нічого не вдієш, тодішня наука ще не знайшла засобів медичної боротьби проти відторгнення організмом чужих органів. Отже, про характер сьогодні, про особистість, яка ціле життя тримала власний розмах крил.

*  *  *

Український хірург Юрій Юрійович Вороний народився 9 (21) серпня 1896 р. у родовому селі Журавки Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської області) в інтелігентній дворянській родині. До речі, у метричній книзі батьки записали хлопчика Георгієм Георгійовичем.

Георгій Феодосійович Вороний
Георгій Феодосійович Вороний

Його батько, Георгій Феодосійович Вороний (1868-1908) був одним із найвідоміших вітчизняних вчених, яких дала світовій науці українська земля, членом-кореспондентом Імператорської Академії наук (1907). Він закінчив Прилуцьку чоловічу гімназію (1885), Санкт-Петербурзький університет (1889), де став прямим учнем знаменитого математика, представника петербурзької математичної школи Андрія Андрійовича Маркова (1856-1922). Після захисту магістерської дисертації (1894) Георгія Вороного призначили професором математики Варшавського університету, де він захистив докторську дисертацію (1897) на тему “Про одне узагальнення алгоритму неперервних дробів”, відзначену престижною премією імені В.Я.Буняковського.

Від осені 1898 р. Георгій Феодосійович Вороний обіймав посаду декана механічного факультету Варшавського політехнічного інституту; там у нього навчався видатний польський математик Вацлав Серпінський (Wacław Sierpiński; 1882-1969). Проте під час революційних подій 1905-1907 рр. Варшавський університет і Варшавський політехнічний інститут царат закрив. Г.Ф.Вороний прагнув отримати посаду професора математики Київського університету, але його призначили деканом механічного факультету… Донського політехнічного інституту, заснованого у Новочеркаську. Окремо – про внесок у світову науку... Математичний термін “діаграма Вороного”, як вид розбиття метричного простору, було введено в теоретичну комп’ютерну науку в середині 1970-х рр. Розслідуючи одне з убивств, пов’язаних із археологічною знахідкою, у десятій серії другого сезону американського серіалу “4исла” (“Numb3rs”) професор Чарлі, вичислює можливий район наступних археологічних розкопок, які має здійснити вбивця, застосовуючи саме діаграму Вороного.

Феодосій Якович Вороний
Феодосій Вороний 

Дід нашого героя за батьківською лінією, Феодосій Якович Вороний (1837-1910), служив професором російської словесності (1864-1872) Ніжинського юридичного ліцею, а в Україні вважався ініціатором створення безкоштовних недільних шкіл для робітничої молоді Києва. Вийшовши у відставку, він брав діяльну участь у роботі Прилуцького сільськогосподарського товариства, у 1885 р. у селі Журавці власним коштом заснував школу, будівля якої збереглася до наших днів. У своєму нарисі про події в Києві 1860-х рр. цей факт наводила українська письменниця Олена Пчілка (власне: Ольга Петрівна Косач; 1849-1930), яка у 1861-1866 рр. навчалась у зразковому пансіоні шляхетних дівчат у Києві й мешкала у брата Михайла Драгоманова. А ще стараннями родини Вороних у селі Журавці було збудовано один із перших у Російській імперії заводів із переробки лікарських рослин.

*  *  *

Мати майбутнього хірурга – Ольга Митрофанівна (у дівоцтві – Крицька; 1864-1933), походила із родини полтавських дворян і доводилася сестрою полковнику Російської Імператорської армії, а пізніше – армії УНР Павлу Митрофановичу Крицькому (1868-1924).

Олександр Вороний

Олександр Вороний

Старший у сім’ї син – Олександр Георгійович Вороний (1892-1946), працював головним лікарем у Яготині. У 1938 р. цей онколог винайшов спосіб лікування раку. Деякі види пухлин йому вдавалося ліквідувати: у першу чергу, одужували шлункові хворі. Свого часу Олександр Вороний вивчив санскрит, захоплювався окультними науками, але у 1938 р. після доносу – за спробу надрукувати власну наукову працю за кордоном – медика заарештували, і через вісім років заслання у табори ГУЛАГу він загинув поблизу Сиктивкара.

Старша дочка, Олександра Георгіївна Ворона-Полуботко (1894-1966) працювала філологом. Дівчина закінчила Вищі жіночі курси, у 1920-1930-х рр. викладала в інституті, де на ФОПі (“факультет особливого призначення”) підвищували освіту вожді. Часто вона виступала в періодиці зі статтями про українську літературу. Її чоловік Костянтин Полуботко теж був науковцем, працював у ВУАН. Проте 1937 р. його заарештували і вислали на Охотське море, де засуджений карався у риболовецькому господарстві, але невдовзі помер. Олександра Георгіївна померла в будинку інвалідів.

Середня дочка, Марія Георгіївна Ворона-Василенко (1900-1984) працювала вчителькою української мови у Білій Церкві. Її чоловіка, місцевого ветлікаря Василя Василенка, заарештували і закатували. Бо той відмовився свідчити проти свого підлеглого і мав нахабність носити вишиванку. Сама Марія Георгіївна отримала десять років таборів, які відбувала на Далекому Сході.

Олена Ворона-Гришко
Олена Ворона-Гришко

Молодша дочка Олена Георгіївна Ворона-Гришко (1906-1993) у 19 років вийшла заміж за прилуцького міщанина Миколу Пилиповича Гришка, а у лютому 1927 р. народила сина В’ячеслава. Під час бурхливої колективізації вона вимушено залишила родове гніздо та мешкала в Запоріжжі. У 1933 р. Олена Георгіївна стала вдовою, закінчила медичний технікум і з шестирічним сином на руках ледь вижила, важко працюючи акушеркою в районі…

Завершуючи короткий огляд найближчих родичів піонера світової трансплантології, зауважу таке… Основним принципом сімейного виховання, за твердженням середньої сестри Юрія Вороного – Марії Вороної-Василенко, було: не дбати про себе, про багатство, навіть не про славу, а лише про славу України.

*  *  *

Із потужним бекґраундом ми закінчили, тож підступимося, власне, до нашого героя. Перші десять років життя Георгія Вороного минули у Варшаві, де на педагогічній ниві служив батько-професор. Одначе, наприкінці життя Георгій Феодосійович страждав від хвороби жовчного міхура. Скажу більше, восени 1908 р. хвороба перейшла в гостру форму. Унаслідок важкого ураження нирок 7 (20) листопада 1908 р. 40-річний професор математики помер наглою смертю. Тримаймо на увазі цей факт, адже на могилі батька обидва сини дали слово стати лікарями.

Будинок Вороних у Журавці
Будинок Вороних у Журавці

У 1913 р. Георгій Вороний починав учитися в одній з варшавських гімназій, хоча за сімейних причин гімназію закінчував у Прилуках. Потім Юрко, як хлопця називали селяни Журавки, вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира…. Проте Перша світова перервала навчання, а восени 1915-го докотилася до України. Як наслідок, Імператорський Київський університет евакуювали до Саратова. Тим часом у середовищі молодої української інтелігенції та студентської молоді здіймався потужний національно-патріотичний рух. Осторонь важливих соціальних процесів студент-медик Георгій Вороний не залишився, а в роки Першої світової війни працював у перев’язувальному загоні Південно-Західного обласного земського комітету допомоги хворим і пораненим на війні.

Доброволець Юрій Вороний, 1915 р.
Юрій Вороний, 1915 р.

Після утворення УНР студент-патріот добровільно вступив у пересувний перев'язувальний загін військ Центральної Ради. 16 (29) січня 1918 р. Георгій Вороний брав участь у бою під станцією Крутами на перегоні Бахмач-Ніжин, де український загін із 500 юнкерів, студентів і гімназистів-старшокурсників під командуванням сотника Аверкія Гончаренка мужньо перепинив шлях на Київ шеститисячному “московському загону особливого призначення” під командуванням Михайла Муравйова.

Того разу Георгію Вороному пощастило. Йому із п’ятьма пораненими студентами вдалося порятуватися. Студента-медика виходила медсестра Віра Йосипівна Нечаївська (1895-1972). Красунею вона була знатною. Саме їй, на думку деяких дослідників, присвятив один із віршів (1915) закоханий юнак, студент економічного факультету Київського комерційного інституту Павло Тичина.

- О, панно Інно, панно Інно! / Я – сам. Вікно. Сніги… / Сестру я Вашу так любив – / Дитинно, злотоцінно. / Любив? – Давно. Цвіли луги… / О, панно Інно, панно Інно, / Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. / Сніги, сніги, сніги… / Я Ваші очі пам’ятаю, / Як музику, як спів. / Зимовий вечір. Тиша. Ми. / Я Вам чужий – я знаю. / А хтось кричить: ти рідну стрів! / І раптом – небо… шепіт гаю… / О ні, то очі Ваші. – Я ридаю. / Сестра чи Ви? – Любив…

Невдовзі Віра та Георгій побралися, а любов закоханих проросла сином В’ячеславом (1918) та дочкою Галиною (1926-2013). Утім, молодий чоловік вдома не всидів, а воював за незалежність України у війську Симона Петлюри.

*  *  *

Життя змінювалося в усіх відношеннях. Зокрема іншим став сімейний стан молодого медика. Адже Георгій Вороний покликав заміж українську письменницю Віру Йосипівну Нечаївську. Раніше відома під псевдонімом Плужанка, свого часу вона була членом Української Центральної Ради від жіноцтва. Після 1918 р. Віра Нечаївська відійшла від активної політичної діяльності, трохи учителювала, працювала за фахом, у 1920-х рр. займалася літературною діяльністю, друкувалась у газетах та журналах, а головне, була гарною дружиною та чуйною матір’ю.

Зрештою, Георгій Вороний закінчив Київську державну медичну академію (тепер – Київський медичний інститут). 5 січня 1921 р. випускника затвердили у званні лікаря. Наче починаючи новий розділ власного життя, молодий медик змінив ім’я та по-батькові на… Юрія Юрійовича. Важко сказати, чому він зважився на подібний вчинок? У такий спосіб бажав трохи заретушувати дворянське минуле? Або: слідуючи за духом часу, надав імені та по-батькові простонародного звучання?

Хоч як би там було, але конкурс студентських наукових робіт він чесно виграв і тому став аспірантом кафедри хірургії. Наукова кар’єра складалась успішно,.. По закінченні аспірантури 25-річного юнака залишили працювати на посаді професора-стипендіата кафедри хірургії, якою керував його перший учитель, професор травматології Євген Григорович Черняхівський (1873-1938), між іншим, зять одного корифеїв українського побутового театру Михайла Старицького.

Ю. Ю. Вороний (стоїть третій зліва) - ординатор кафедри хірургії Київського медінституту, 1923 р.
Вороний (стоїть третій зліва) – ординатор кафедри хірургії Київського медінституту, 1923 р.

Із жовтня 1923 р. по вересень 1926 р. професор-стипендіат кафедри хірургії служив ординатором та аспірантом на кафедрі. Свою дослідницьку діяльність Юрій Вороний почав у Києві, ще під керівництвом професора Миколи Маркіяновича Волковича (1858-1928), який від 1908 р. та до кінця свого життя залишався незмінним головою Товариства хірургів Києва. Першою науковою розвідкою молодого лікаря стала стаття “До питання про вроджені лімфангіоми шиї” (1925), надіслана до часопису “Українські медичні вісті”.

У цей період Юрій Вороний вперше зацікавився питаннями трансплантології і брав безпосередню участь в експериментах професора Є.Г.Черняховського із пересадки нирки. До речі, свої дослідження у хірургічному відділі Олександрівської лікарні Києва Євген Григорович розпочав задовго до початку Першої світової війни, зокрема, у травні 1901 р. він вперше врятував людину зі смертельно небезпечним пошкодженням, зумівши зашити рану серця.

*  *  *

Тим часом трансплантологія перетворювалася на модний тренд.

Адже на зламі XIX-ХХ століть інтерес до експериментальних досліджень із пересадки органів у багатьох країнах світу зріс завдяки науковим працям віденського хірурга Еммеріха Ульмана (Emmerich Ullimann; 1861-1937). Саме він у 1902 р. здійснив у Відні перший експеримент на тварині, пересадивши нирку собаки на шию козі, хоча через п’ять днів сталося відторгнення.

Окремо в цій медичній царині світ має завдячувати французькому хірургу Алексісу Каррелю (Alexis Carrel; 1873-1944), котрий упродовж багатьох років працював у Нью-Йорку і, оперуючи тварин, розробив техніку судинного шва. Саме це згодом навчило людство зшивати судини. До мсьє Карреля техніка судинного шва вважалася хірургічним таїнством. Саме шов Карреля практично вирішив технічну проблему пересадки нирки. За своє відкриття Алексіс Каррель у 1912 р. отримав Нобелівською премією у галузі фізіології й медицини.

Минули довгі п’ять років, і в 1926-му Юрій Вороний перевівся асистентом на кафедру факультетної хірургії Харківського медичного інституту – до професора Володимира Миколайовича Шамова (1882-1962). Адже наприкінці 1920-х-початку 1930-х рр. під керівництвом цього завідувача кафедри (1923-1939) проводилися інтенсивні дослідження з питань трансплантології, зокрема, із проблем переливання трупної крові. На III Всеукраїнському з'їзді хірургів (1928) попередні підсумки досліджень були узагальнені в доповіді В.М.Шамова та М.Х.Костюкова, які повідомили про життєздатність посмертної крові в перші 8-10 годин після смерті організму. Новий набутий досвід виявися для Юрія Вороного безцінним надбанням.

*  *  *

Прошу, не лякайтеся. Це на перший погляд – термін “трупна кров” страшний. А тоді медики світу шукали відповіді на запитання про життєздатність посмертної крові в перші 8-10 годин після смерті організму. Саме ці дослідження М.Х.Костюкова, знай, більше переконували Юрія Вороного: в клінічних умовах існує можливість використання трупних органів людини в трансплантології.

Справжнє світило медицини визріває довго, повільно, адже йдеться про найдорожче, чим воно має оперувати в парадигмі “життя-смерть”, – людські життя. Під керівництвом професора В.М.Шамова асистент Юрій Вороний опановував сучасні методи складних операцій, а від 1927 р. зосередився на проблемах – трансплантації органів – яєчок та нирки. 31-річний хірург опанував техніку судинного шва, провів низку експериментальних операцій вільного пересаджування testis (яєчок), нирки, цілої відрізаної ноги собаки.

Невдовзі асистент кафедри хірургії Харківського медичного інституту виконав свою першу успішну операцію як трансплантолог, в експериментальних умовах пересадивши у харківській клініці професора В.М. Шамова нирку тварині. 28 травня 1930 р. у Харкові, на ІІІ Всесоюзному з'їзді фізіологів, Юрій Вороний вразив присутніх колег, продемонструвавши собаку із пересадженою ниркою… на правій стороні шиї, її артерію і вену молодий хірург зшив із загальною сонною артерією і зовнішньою яремною веною реципієнта. Аутотрансплантат добре прижився, нирка правильно функціонувала. Стверджувалося навіть, що давність пересадки (до моменту демонстрації) склала понад шість місяців.

Про подальші дослідженнях молодий український хірург повідомив колег у науковій розвідці “До питання про специфічні комплементозв’язуючі антитіла при вільній трансплантації яєчка” (1930). Чи давала собі звіт влада у доцільності таких досліджень? Безперечно…

У травні 1931 р. до ректорату Харківського медичного інституту надійшов наказ НКОЗ України №43, де йшлося: “Народний Комісаріат охорони здоров’я України, відзначаючи велику цінність науково-дослідних робіт асистента хірургічної клініки лікаря Ю.Ю. Вороного із вивчення імунобіологічних властивостей організму при трансплантаціях, а також у справі удосконалення техніки судинного шва, преміює Ю.Ю. Вороного науковим відрядженням до Ленінграда для удосконалення та поглиблення своїх знань”.

*  *  *

Медична кар’єра молодого хірурга розвивалася стрімко. Улітку 1931 р. талановитий асистент клініки професора В.М. Шамова Харківського медінституту отримав призначення в… Херсон. Вважаєте, то було підвищенням? Ніяк ні. Попри його фантастичні наукові досягнення, участь у бою під Крутами вплинула на все подальше життя Юрія Юрійовича Вороного. За “неблагонадійним” хірургом та “українським буржуазним націоналістом” спецслужби СРСР стежили пильно, не одне десятиліття. Саме за цієї причини із української столиці – Харкова, талановитий хірург мусив виїхати до провінційного Херсона.

Юрій Вороний (стоїть - крайній зліва, середній ряд) Херсонський медичний інституті
Юрій Вороний (крайній зліва у середньому ряду), Херсонський медичний інституті

Так, йому запропонували посаду головного лікаря, завідувача хірургічним відділенням у найстарішій лікарні міста – 1-ій Радянській лікарні (нині – Херсонська обласна клінічна лікарня), хоча до 1920 р. шпиталь той мав назву… Богоугодного закладу та знаходився на колишній Говардівській вулиці (нині – проспект Ушакова, 67). Справ згромадилася купа. У 1931-1934 рр. Юрій Вороний служив не лише головним лікарем лікарні в Херсоні, а й директором і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту, а потім – старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові.

заняття по топографічної анатомії в Херсонському медичному інституті
Заняття з топографічної анатомії в Херсонському медичному інституті

Коли довелося приймати господарство, він лише розвів руками… Тутешнє хірургічне відділення розташовувалося на другому поверсі основного лікувального корпусу. Складалося воно з двох відділень: у північному крилі містився гнійний хірургічний відділок, де завідувачем був знавець гнійної хірургії, лікар Володимир Романович Буссель (1891-1941). У південному крилі другого поверху розташовувався суто хірургічний відділок, ним керував Ю.Ю. Вороний. За операційний стіл їм доводилося ставати о будь-якій порі доби, виконуючи складні оперативні втручання, а у віваріумі опановувати нові операції на органах грудної та черевної порожнини, продовжуючи удосконалювати круговий судинний шов тощо.

*  *  *

На посаді головного лікаря Юрій Юрійович опікувався не лише медичними, а й численними адміністративно-господарськими питаннями. Специфіка Совка першої половини 1930-х мала химерні особливості. Наприклад, окрім забезпечення лікарні м’яким і твердим інвентарем, медичним обладнанням та медикаментами, ремонту будівель, головлікарю доводилося займатися… заготівлею очерету і хмизу у плавнях Дніпра, оскільки лікарня опалювалася піччю. Доводилося також дбати про фураж для стайні і лікарняну ферму, з якої на літні місяці худобу виганяли на пасовище Карантинного острова. Останнє було аж ніяк не другорядним питанням, оскільки лікарняна ферма забезпечували хворих продуктами харчування, а гужовий транспорт здійснював усі необхідні перевезення.

Окрім іншого, на посаді головлікаря 1-ої Радянської міської лікарні Ю.Ю. Вороному довелося опанувати ще й ази садівництва. Адже на території лікарні знаходився величезний сад, і в раціоні хворих віддавна фрукти не були рідкістю. Додайте до всього просторий і глибокий льодовик, призначений для тривалого зберігання продуктів у лікарні, льодові запаси якого з найближчих озер та річок поповнювались узимку, – і ви зрозумієте: угору глянути не мав коли Юрій Юрійович, але він знаходив час і, до всього іншого, ще й розвивав сучасну медицину.

Тим часом ніяких благ чи особистих преференцій – авто, п’ятикімнатна квартира і таке інше – головлікар у влади собі не витребував. Разом із дружиною Вірою Йосипівною та двома неповнолітніми дітьми: В’ячеславом і Галиною – у Херсоні вони жили у… будинку лікарні на другому поверсі. Крім житлових і спортивної кімнат, там розмістилася ще й лабораторія, де Ю.Ю. Вороний проводив дослідження, пов’язані з пересадкою нирки.

*  *  *

Тривалий час у СРСР наукову сенсацію, здійснену 38-річним херсонським хірургом 3 квітня 1933 р., замовчували, хоча факт підтверджувався офіційними документами.

Про знакову для світової трансплантології подію медична громадськість довідалася лише з доповіді… англійських трансплантологів, виголошеної на Всесвітньому конгресі анестезіологів і реаніматологів, а також з публікації про сенсаційну операцію, вміщену в італійському журналі “Minerva Chirurgica” (1934), де зазначалось: трупна нирка включилась у кровообіг 26-річної Оксани Галушки і почала самостійно (!!!) функціонувати.

Попри те, що перша реципієнтка прожила з новим органом лише 48 годин, операція українського трансплантолога стала першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людині. На практиці херсонський хірург Юрій Вороний довів, що в клінічних умовах живій людині можна пересаджувати не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи. Протягом всієї операції й у післяопераційний період харківський біохімік, професор Г.Лейбфрейд періодично робив аналізи крові, а автопсію після смерті пацієнтки виконав харківський патологоанатом професор М.Ф. Мельников-Розведенков (1866-1937).

Це було приголомшливе відкриття…

Не випадково, препарат пересадженої нирки дотепер зберігається на кафедрі патологічної анатомії Харківського національного медичного університету.

Відомо, що першу успішну операцію з пересадки нирки у клінічних умовах виконав 23 грудня 1954 р. у “Peter Bent Brigham Hospital” американський лікар Джозеф Мюррей (Joseph Edward Murray; 1919-2012). Тоді донором реципієнтом (Річард Геррік) і реципієнтом (Рональд Геррік) стали однояйцеві близнюки, у яких антигени повністю збігалися, тому імунна система реципієнта сприйняла донорський орган, як власний. Саме це дозволило уникнути реакції відторгнення. Пацієнт доктора Мюррея, Рональд Геррік прожив після шестигодинної операції вісім років… Тим часом сам Ю.Ю. Вороний усе життя принципово виступав за використання у трансплантації лише трупних органів.

*  *  *

У кожного птаха свій розмах крил. У провінційному Херсоні Юрій Вороний не перетворився на господарника, не згорнув медичні дослідження, а знаходив час займатися педагогічною діяльністю. З огляду на те, що у місті не було медичного інституту, завідувач місцевим хірургічним відділенням такий створив, як вечірній виробничий медичний інститут. З нуля…

Цьому передували такі події. 25 липня 1932 р., на підставі рішення Колегії Народного комісаріату освіти України, бюро Херсонського міського комітету ВКП(б) ухвалило постанову щодо організації в Херсоні Інституту профосу, який мав прискорити підготовку фахівців з вищою освітою із середовища робітничої та сільської молоді. Ясна річ, місцеві кадри відповіли: – “Єсть!” І в 1933 р. в обласному центрі відкрився вечірній виробничий медичний інститут із підготовки студентів з числа фельдшерів. У періодиці тих часів часто зустрічалася назва “ВИШ-лікарня”.

Відтоді у Херсоні щороку з числа фельдшерів, які мали досвід практичної роботи в сільській місцевості та стаж роботи в лікарні, для подальшого навчання у вищих навчальних закладах Харкова і Одеси, – готувалися кваліфіковані кадри. Директором вечірнього медінституту і завідувачем кафедрою топографічної анатомії оперативної хірургії став… сам Юрій Вороний.

*  *  *

За подвижницьку педагогічну працю у 1934 р. очільнику вечірнього Херсонського медичного інституту Ю.Ю. Вороному дали звання… старшого наукового співробітника Херсонської філії Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії й переливання крові. Ні, це його не образило. Ніколи за чинами та званнями він не пнувся.

Тим часом посилювалася не лише класова, а й фахова боротьба. У 1-й Радянській міській лікарні з’явилися прихильники та опоненти головлікаря. Медзаклад почали шматувати чвари серед співробітників, що, зрештою, позначилося на роботі установи. Як наслідок, 14 грудня 1934 р. бюро Херсонського міського комітету ВКП(б) і Президія міськради ухвалили Постанову… «Про захист тов. Вороного». Той офіційний документ морально підтримав відомого хірурга, визначив пріоритети, але не стримав потоків анонімних доносів та наклепів. Під проводом Партії знервований пролетаріат шукав ворогів народу, а "щирі друзі" Юрія Юрійовича завжди вдало розігрували факт соціального походження головлікаря 1-ої Радянської міської лікарні. Як наслідок, не один раз медика викликали на допити в ОГПУ.

Попри інтриги заздрісників та наклепи нездар, із року в рік авторитет Ю.Ю. Вороного у Херсоні зростав. Не випадково, у 1934-1936 рр. містяни обирали головлікаря депутатом Херсонської міськради та делегували на Одеський обласний з'їзд Рад, адже у ті роки Херсон територіально входив до складу… Одеської області.

Брати Олександр і Юрій Вороні з родинами, 1936 р.
Брати Олександр і Юрій Вороні з родинами, 1936 р.

*  *  *

Справедливість перемогла удруге, коли в грудні 1935 р. Ю.Ю. Вороному атестаційна комісія Київського медичного інституту своєю постановою присудила науковий ступінь кандидата медичних наук – навіть без захисту дисертації, а в листопаді 1936 р. херсонського експериментатора обрали за конкурсом, на правах професора, завідувачем кафедри хірургії Харківського стоматологічного інституту і Наказом НКРЗ України від 31.11.1936 року перевели до Харкова.

Масштаб особистості визначають подразники.

Доволі точно свого часу Зиґмунд Фройд зауважив:

- Масштаб вашої особистості визначається величиною проблеми, яка здатна вас вивести з рівноваги.

Повернувшись до колишньої столиці, у 1936-1941 рр. Юрій Вороний завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту. Тим часом авторитет медика із роками лише набував вагомості. У 1936-1941 рр. Юрія Юрійовича обирали членом правління товариства хірургів міста Харкова, а в 1938-1939 рр. – секретарем Всесоюзного з'їзду хірургів.

*  *  *

Потім зненацька, але передбачувано вибухнула німецько-радянська війна.

Руїни готелю Червоний,  Харків, червень-липень 1942 р.
Руїни готелю Червоний, Харків, червень-липень 1942 р.

З огляду на термінову доцільність, 45-річного Ю.Ю. Вороного перевели у розпорядження міськвідділу МОЗ Харкова із обслуговування поранених з числа цивільного населення. Отже, відповідно до нових службових обов’язків, лікар свідомо опинився на окупованій гітлерівцями території.

До лютого 1942 р. медик доліковував поранених, поки не була спалена 12-а лікарня на Холодній горі. Клятву Гіппократа він ніколи не забув. Зважте, у 1941 р., вже перебуваючи в окупації, у 12-й лікарні на Холодній горі він зробив ще одну унікальну операцію – пришив дівчині відірвану вибухом снаряда праву руку.

Минуло півтора десятиліття. І в 1956 р. подія знову відгукнулась у його великому серці, коли Юрій Юрійович отримав листа від Н.І. Дижевської зі словами:

- Пишу Вашою правою рукою…

*  *  *

Тим часом, аби порятувати родину: дружину та дітей, які починали голодувати в місті, – 23 лютого 1942 р. видатний вчений залишив Харків та виїхав до села Нова Водолага Харківської області. У тому райцентрі, що стояв за півсотні кілометрів від Харкова, Юрій Вороний працював до 13 лютого 1943 року… звичайним сільським лікарем.

Коли розпочався наступ радянських військ, Юрій Вороний служив хірургом у складі медсанбату 8-ої гвардійської стрілецької дивізії генерала Суржакова… Навіть після раптового виходу з бою дивізії він оперував бійців. Вимушено хірург залишився з пораненими воїнами і врятував від розстрілу німцями 70 поранених бійців і офіцерів 13-ої гвардійської кавалерійської дивізії, яка 5 січня 1943 р. під Кантемирівкою (Воронезька область) здійснила рейд у глибокому тилу противника.

На другому поверсі районної лікарні у Новій Водолазі був облаштований госпіталь, де під наглядом Ю.Ю. Вороного залишалися поранені. Вранці наступного дня в село увійшли фашисти, але колектив лікарні подальші 13 діб рятував від смерті поранених, тримаючи їх під виглядом… тифозних хворих.

*  *  *

Проте, коли 26 лютого 1943 р. почався наступ радянських військ, окупанти у паніці відступили, але полонили професора та утримували в пересувному німецькому лазареті як санітара-чорнороба. Минули весна, літо, почалася знову зима… І пересувний німецький шпиталь зупинився в Житомирі. 25 грудня 1943 р. українському хірургу і ще одному полоненому пощастило втекти і за допомогою місцевого жителя піти в ліс у пошуках партизан. 1 січня 1944 р. біля села Янушевича (нині – с.Іванівка Житомирського району Житомирської області) Юрій Вороний вийшов в розташування 273-го полку Червоної Армії.

У вересні 1944 р. Ю.Ю. Вороного призначили головним хірургом відділу госпіталів Житомирської області. Інспектуючи та консультуючи евакогоспіталі, безпосередньо біля операційного столу, він передавав досвід та знання колегам. Саме в той час піонер світової трансплантології запровадив у лікувальну практику оригінальний метод боротьби із травматичним шоком, спеціальну методу нервового шва та мікротрансфузії, як стимуляцію сполучної тканини. Це дозволило значно знизити інвалідність та смертність серед поранених солдат.

За підсумками Другої світової війни медика нагородили медаллю “За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” та медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

Автобіографія хірурга Ю. Ю. Вороного
Автобіографія хірурга Ю. Ю. Вороного

*  *  *

Утім, за часів сталінщини перебування у гітлерівському полоні розцінювалося як… зрада Батьківщині, хоча за Сов’єтів наш герой уникнув фільтраційного табору. По закінченні Другої світової війни комуністичний режим видав йому “вовчий білет”, заборонивши Юрію Вороному працювати у Харкові…. практикуючим хірургом і займатися педагогічною діяльністю. Привід знайшовся класичний…

У 1947 р. у зв’язку зі скороченням штатів відділу госпіталів Житомирської області Ю.Ю. Вороного призначили: спочатку – консультантом, потім – науковим керівником Центрального обласного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни, затим – головним травматологом. Від 25 січня 1944 р. у лікувальних установах Житомира подальші шість років висококласному хірургу довелося працювати… урологом Житомирського облздороввідділу і завідувачем урологічним відділенням Житомирської обласної лікарні, але Юрій Георгійович не полишав наукових пошуків.

Не знаю навіть, як це розцінювати: медичне подвижництво, чи що? Але тільки за один 1949-й рік, працюючи в Житомирській обласній лікарні, уролог Юрій Вороний, як стверджував історик медицини, професор М.Б. Мирський, “виконав хворим на важкий хронічний нефрит чотири операції з трансплантації трупної нирки із терміном консервації органу від 12 до 28 днів”. Разом із тим, в той час трансплантолог розглядав пересадку консервованої трупної нирки тільки “як метод біостимуляції за важкого нефриту” і не ставив собі за завданням… “постійне її приживлення”.

*  *  *

Врешті-решт, здоровий глузд переміг політичну заангажованість, і 6 травня 1950 р. піонера світової трансплантології перевели до Києва. Ймовірно, це сталося за сприяння іншого учня професора В.М. Шамова – Платона Лукича Шупика (1907-1986), який на той час працював начальником управління медичних навчальних закладів Наркомату (Міністерства) охорони здоров’я Української РСР і добре знав Ю.Ю. Вороного за спільною роботою на кафедрі Харківського медичного інституту.

В Інституті експериментальної біології й патології імені О.О. Богомольця Юрія Вороного призначили завідувачем відділення експериментальної хірургії. У 1952 р. учений захистив дисертацію, присвячену питанням патогенезу і терапії травматичного шоку, та здобув науковий ступінь доктора медичних наук. Відтоді й до самої смерті у 1961 р. знаний професор очолював Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії, відкритий у березні 1935 р. у будинку колишньої Зайцевської лікарні як… Київська філія Харківського НДІ переливання крові та невідкладної хірургії.

До останнього він тримав свій розмах крил... Знаменитий український хірург не лише виконав ще кілька унікальних операцій, а й написав 48 наукових праць із найбільш актуальних проблем медицини, багато з них з’явилися… під грифом “секретно”.

*  *  *

13 квітня 1961 р. в Києві Юрій Юрійович Вороний помер від серцевого нападу, спричиненого хронічним коронарним захворюванням. Поховали піонера світової трансплантології на Байковому кладовищі.

Олександр Рудяченко. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-