Василь Тарновський (молодший). Той, що звертав гори

Василь Тарновський (молодший). Той, що звертав гори

Укрінформ
Проєкт "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ" продовжуємо розповіддю про громадського й культурного діяча, аматора української старовини, мецената

У підмосковній Україні вітчизняні меценати ніколи з неба не падали, а до доброчинності йшли повільно, многотрудно, звивистими стежками. Тихо народжувалися покровителі національних геніїв, поволі дорослішали, із часом ставали свідомими патріотами, а лише потім бралися до справи колекціонування та збереження безцінних реліквій рідного народу. Так діялося і з Тарнавськими.

Людське “Я” має здолати безліч випробувань, перш ніж дорости до Особистості. З погляду сучасності, зокрема з точки зору американського дизайнера та футуролога Жака Фреско (Jacque Fresco; 1916-2017), навіть особистості як такої не існує:

- Усі ми – проекції нашого середовища проживання. З цим важко змиритися, але це справді так.

Сьогодні такий погляд на ситуацію мені здається правдою, принаймні історія, яку я збираюся розповісти, – доводить: спочатку гостинна садиба Качанівка створила затишне середовище проживання, де яскраві митці здобули можливість художньо генерувати свіжі ідеї. Потім великі Ідеї та Качанівка змінили самих господарів-поміщиків, аж поки не зорієнтували землевласників, куди їм слід по життю рухатися. І, нарешті, Ідеї та оновлені особистості стали жити власними життями, працюючи спільно і невтомно на вітчизняну історію та національну культуру.

І – останнє. На моє глибоке переконання, будь-яка яскрава індивідуальність – це тимчасова форма особистості, підсумковий продукт ухвалених рішень. Лише той, хто приймає рішення, приймає на себе відповідальність, а значить, глибшає як індивід. Здебільшого через прийняття складних рішень ми огранюємо власне “Я”, формуючи особистість. І замість епіграфу:

- Прагнути стати самим собою – найкоротший шлях зрозуміти себе.

В.В.Тарновський-молодший, 1860 р.
В.В.Тарновський-молодший, 1860 р.

*   *   *

Громадський діяч, колекціонер української старовини, меценат Василь Васильович Тарновський (молодший) народився 20 березня (1 квітня) 1838 р. у селі Антонівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської обл.), де його батько мав невеликий маєток. Одразу попереджу: знаменита Качанівка (нині – Ічнянський район Чернігівської області), тобто однойменний хутір, заснований наприкінці XVIII сторіччя, що колись входив до Ічнянської сотні Прилуцького полку, – славетній родині відійшла лише через півтора десятиліття.

Ні, навіть в Антонівці вони не бідували, хоч і як сир у маслі не каталися. Дослідники вважають, що Тарновські ведуть козацько-старшинський рід із Правобережжя, відколи під прізвиськом Ляшко на Прилуччині у другій половині XVII століття з’явився Іван Ляшко-Тарновський, котрий служив військовим товаришем Прилуцького полку (1661). Ще у 1685 р. він отримав від прилуцького полковника Горленка млин на річці Удаї та сіножать. Згодом гетьманським універсалом Іван Мазепа підтвердив маєтність Федора Ляшка, а той придбав собі прізвище Тарновський. Якщо ще заглибитись у віки, з’ясується: прізвисько Тарновські-Ляшки має польське походження. За часів Петра І вони отримали спадкове дворянство, примножили його та породичалися: з українськими родами – Бутовичами, Милорадовичами, Кулябками, Туманськими, Стороженками та іншою шляхтою.

У часі маєтність Федора Ляшка гуляла по руках, і в 1824 р. після смерті матері маєток Качанівку успадкував дід нашого героя, український дворянин та меценат Григорій Степанович Тарновський (1788-1853). Відтоді подальші 70 років садиба належала славетній родині колишнього камер-юнкера Імператорського двору, котрий більшу частину життя, звісно, прожив у Санкт-Петербурзі.

Попри те, що Григорій Степанович володів дев’ятьма тисячами кріпацьких душ і землями у Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях, серед друзів він мав Тараса Шевченка, Василя Жуковського, Карла Брюллова, Семена Гулака-Артемовського, Михайла Глінку, Віктора Забілу. Саме Г.С.Тарновський, як вважав російський композитор Михайло Глінка (1804-1857), перетворив Качанівку на “вирій, куди зліталося різне українське вчене, художнє та письменне птаство”. Не забули, яскрава індивідуальність – це тимчасова форма особистості, підсумковий продукт прийнятих рішень?

Василь Тарновський-молодший, 1860-ті рр.

 Тарновський-молодший,

1860-ті рр.

*   *   *

Кожному коліну славетної родини потрібен час, аби визріти… І годі пересмикувати факти: чиновник із особливих доручень Міністерства внутрішніх справ, статський, а згодом титулярний радник – Григорій Степанович Тарновський не мав у Чернігівській губернії слави світильника розуму, бо все життя залишався людиною… малоосвіченою, котра, одначе, дбайливо збирала величезну бібліотеку і приватну картинну галерею: Вірджіл ван Дейк, Девід Терніс-молодший, Бальтазар Деннер, Люсьєн Теньєр, Орест Кіпренський, Карл Брюлов. Як активний член “Товариства заохочення мистецтв”, він діяв так, наче й справді мав якийсь далекоглядний план.

Чи давав меценат звіт зі своєї стихійної добродійності, – не знаю. Але… До речі, , Товариша та однокласника Тараса Шевченка по Імператорській Академії мистецтв, молодого маляра-пейзажиста Василя Штернберга (1818-1845) Г.С.Тарновський утримував власним коштом, коли той навчався у Санкт-Петербурзі. Не випадково, у 1842 р. вдячний Кобзар подарував власнику Качанівки одну з найкращих авторських картин – “Катерину”.

І знаєте, то не був разовий приплив людинолюбства. Тривалий час Т.Г.Шевченко і Г.С.Тарновський листувалися, Зокрема 25 січня 1843 р. із Санкт-Петербурга Кобзар зізнавався власному благодійнику:

- Спасибі Вам, Григорій Степанович, що Ви мене таки не забуваєте, ще раз спасибі! А я вже думав, що мене всі одцуралися, аж бачу ні, єсть ще на світі хоч один щирий чоловік... Ох, якби то мені можна було приїхать до солов’я, весело б було!... Ще ось що: намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що Ви приїдете: бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував, але Скобелєв таки пронишпорив і одну вимантачив, мандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя “Катерина”), то я думаю послати її до Вас.

Що характерно, діла та вчинки титулярного радника Г.С.Тарновського шанувалися не лише національно свідомим українством чи діаспорою Санкт-Петербургу, але й, так би мовити, офіційними колами. За щиру любов до красних мистецтв і багаторічну допомогу художникам власника Качанівки вшанували званням “Почетного вольного общника Санкт-Петербуржской Академии художников”.

Андрій Горонович, портрет В.В.Тарновського-молодшого. 1860 р. А

Андрій Горонович, портрет

В.В.Тарновського-молодшого. 1860 р.

*   *   *

На рівні натурального господарства, де безтоварним чином оберталися краса та добродійність, Качанівка раз-у-раз спалахувала вчинками індивідуальностей. Це якось органічно вписувалось у бекграунд маленьких чернігівських Афін. Між іншим, у Качанівці діяла знана майстерня вишивальниць, і витвори чернігівських кріпачок і досі зберігаються в Музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві.

Сюди на гостини до Тарновських приїздили Микола Гоголь і Тарас Шевченко, Марко Вовчок і Пантелеймон Куліш, Микола Ге та Ілля Рєпін, Михайло Максимович та Віктор Забіла, інші видатні діячі культури: хто – погомоніти із щедрим донатором для митців, хто – набратися натхнення у чудовому палацо-парковому ансамблі, навколо якого розлігся величезний – на сто гектарів парк, де є дуб-тризуб і березовий гайок, що кронами нагадує… шапку Мономаха.

Є свідчення, що у 1835-1836 рр. у Качанівці гостював Микола Гоголь, який вчився у Ніжинському ліцеї князя О.О.Безбородька разом із небожом Григорія Степановича – Василем Васильовичем Тарновським-старшим. Кажуть, що саме тут 26-річний письменник читав першу редакцію своєї комедії “Одруження”. Не дивина, що у 1836-1838 рр. молодий маляр Василь Штернберг саме тут створив картину “У Качанівці у Тарновського” та низку пейзажів, а композитор Михайло Глінка написав романси “Гуде вітер вельми в полі”, “Не щебечи, соловейку”.

дід, український дворянин та меценат Григорій Степанович Тарновський

Дід, український дворянин та меценат

Григорій Степанович Тарновський

*   *   *

Не у власні проекти, не у власні мрії, а саме у себе ми вкладаємо найбільші сподівання. Тоді світ хитає... Від грудня 1853 р. садиба бездітного Григорія Степановича Тарновського в Качанівці перейшла у спадок його небожу Василю Васильовичу Тарновському-старшому (1810-1866).

Цікаво дізнатися, яким в очах сучасників виглядав наступник, український меценат середнього віку…. Оригінальні враження про Григорія Степановича залишив російський живописець Лев Жемчужников (1828-1912), котрий відвідував Качанівку:

- Григорій Степанович був оригіналом за манерами, за одягом, за музичним сумбуром в голові і з таким же уявленням про живопис. Попри це я лише знехотя підкреслюю його кумедні сторони, адже він був доброю людиною і мав гідні чесноти, хоча б ті, що у нього мешкали та користувалися гостинністю такі знаменитості, як Михайло Глінка, Тарас Шевченко, Василь Штернберг, Микола Маркевич.

Разом із тим, Григорій Степанович був живою людиною зі своїми примхами та типовими панськими слабинами. Які б до нього не навідувалися гості, а чітко за розкладом господар прощався та йшов відпочивати. Хоча було загальновідомо: із дружиною – Ганною Дмитрівною із дому Алєксєєвих, не перше десятиліття вони сплять окремо, навіть у протилежних кінцях будинку. Подейкували, що Григорій Степанович мав у Качанівці гарем із безліччю потаємних кімнат. Й оточення заплющувало на це очі, бо, мовляв, Тарновський не живе без відчуття закоханості. Із цього приводу Лев Жемчужников та Михайло Глінка відкрито глузували у власних спогадах; Марко Вовчок (!) праведно обурювалася, тоді як Кобзар зберігав мовчання. Хто він такий, аби судити добродійників?

груповий портрет Тарновських з гостями в Качанівці. 1860-ті рр.
Груповий портрет Тарновських з гостями в Качанівці. 1860-ті рр.

*   *   *

Тим часом у Качанівці покоління змінювало покоління, і середовище українського панства інтелігентнішало. Батько шанувальника української старовини та мецената, український етнограф, історик права та громадський діяч В.В.Тарновський-старший закінчив правничий факультет Московського університету, учителював у Житомирській гімназії та мріяв викладати в Київському університеті Св.Володимира. За рекомендацією свого друга-однокашника з Ніжинського ліцею князя Безбородька Миколи Гоголя, викладеною ректору Київського Імператорського університету М.О.Максимовичу, – згодом В.В.Тарновський-старший таки став професором російської словесності.

Як і покійник дядько, новий власник Качанівки товаришував із Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а за політичними поглядами наближався до учасників Кирило-Мефодіївського братства. Ні, в народники В.В.Тарновський-старший не записувався, але чим, міг сприяв звільненню українського кріпацтва. Він був членом Чернігівського губернського комітету, що опікувався поліпшенням та облаштуванням побуту поміщицьких селян, членом-експертом редакційної комісії при Головному комітеті з питань селянства.

Як справжній український аристократ, котрий стрімко перетворювався на інтелігента, Василь Тарновський-старший не гаслами мріяв, а діяв вчинки. Зокрема після арешту Кобзаря у квітні 1847 р. родина переконаного супротивника кріпацтва переховувала у себе крамольні вірші Тараса Шевченка, а після звільнення поета із заслання підтримала морально і матеріально, придбавши 17 малюнків українського генія, тим самим розпочавши колекціонування Шевченкіани.

Окрім іншого, не забуваймо: за 3660 карбованців Василь Васильович Тарновський-старший допоміг видати у Санкт-Петербурзі два фундаментальні твори Пантелеймона Куліша – фольклорно-етнографічну збірку “Записки о Южной Руси” (1857, у двох томах) і перший український історичний роман “Чорна Рада” (1857). Мова доброчинності проста, плавна та шляхетна.

вітальня, Качанівка
Вітальня, Качанівка

*   *   *

Переконаний супротивник кріпацтва Василь Тарновський-старший не лише співчував ліберальним ідеям, але й спробував себе у публіцистиці, написавши та опублікувавши розвідку “О крепостном праве в России и необходимости устранения его” (1857), а також брав активну участь у підготовці селянської реформи 1861 р. 56-річний аристократ духу, “ревний поборник селян, кращий з громадян України в цьому питанні” (П.Куліш) щиро вболівав справами народними, навіть помер В.В.Тарновський-старший раптово, в Чернігові, 4 (16) грудня 1866 р. від нервового нападу – після бурхливого засідання земського губернського зібрання.

У Качанівці, під час похорону покійного, хтось запитав у місцевого священика, чому перед домовиною не несуть орденів небіжчика: Золоту медаль на Олександріївській стрічці (1861), орден Св.Анни 2-го ступеню (1861), орден Св.Володимира 3-го ступеню (1864), бронзову медаль у пам’ять про звільнення селян від кріпосної залежності (1863). Хитнувши головою у бік заплаканих вдів та сиріт, які чвалали у траурній процесії, піп мовив:

- Ось його ордени, інших йому не треба.

…Мати нашого героя, майбутнього мецената Василя Тарновського-молодшого Людмила Володимирівна Юзефович (1813-1889), також походила з родини реєстрових козаків, що служили польським королям, а за це отримали шляхетські привілеї. Вона доводилася рідною сестрою куратору Київського учбового округу (1846-1858), голові Київської археографічної комісії (1857-1889), одному з засновників Південно-Західного відділу Російського географічного товариства Михайлу Володимировичу Юзефовичу (1802-1889). Між іншим, коли Кобзаря заарештували в Києві і звістка про це прилетіла до Качанівки, саме Людмила Володимирівна Юзефович особисто, уночі, потайки зашила вірші та малюнки Тараса Шевченка в свій матрац,

Шлюб Василь Васильович Тарновський-старший та Людмила Володимирівна Юзефович узяли у 1836 р., а невдовзі подружжя народило та виховало двох синів: Василя (1838-1899) і Володимира (1840-1921) – та доньку Софію (1847-1899).

За чайним столом, художник Олексій Волосков, картина, написана в садибі Г.С.Тарновського Качанівка, 1851 р. А
За чайним столом, художник Олексій Волосков, картина, написана в садибі Г.С.Тарновського Качанівка, 1851 р.

*   *   *

Жаданого у родині первістка – Василя Васильовича Тарновського-молодшого, охрестили в Покровській церкві села Антонівка і за традицією нарекли на честь батька – Василем. Ґрунтовну освіту хлопчик отримав удома. Але в семирічному віці малого віддали до відомого в Москві приватного пансіону ельзаського пастора Людвіґа Еннесса, що у 1845-1859 рр. займав флігель по Свєрчковому провулку. З-поміж інших видатних випускників закладу, де виховання велося німецькою та французькою мовами, слід назвати імена знаменитого лікаря-терапевта, патолога і фізіолога Сергія Боткіна та російського історика Володимира Ґерьє.

Навчаючись у Першопрестольній, Василь Тарновський-молодший на зманіженого панича не перетворився, а, наслідуючи батька, заходився… збирати українську старовину. Кишенькових коштів бракувало, тому полотнами Іллі Рєпіна чи Тараса Шевченка підліток не снив, а для початку збирав… вирізки з газет, потім купував окремі дрібнички на Сухаревському базарі чи в найближчих селах. Із часом московську колекцію Василь Тарновський-молодший привіз до Качанівки, де вдоволений батько знайшов їй місце у палацовій бібліотеці.

Маючи можливість, Тарновські прагнули дати первістку системну освіту, і в 1852 р. старший син вступив до Головного військового інженерного училища у Санкт-Петербурзі, де мали право навчатися лише діти дворян. Навесні наступного року хопець успішно закінчив навчальний рік, але залишив училище, оскільки інженерна служба виявилася йому не цікавою. Життя зробило різкий поворот, і в липні 1853 р. Василь Тарновський-молодший став студентом історико-філологічного факультету Імператорського Київського університету Св.Володимира.

За юності нащадком він був, м’яко кажучи, проблемним, про таких кажуть, мовляв, у них у голові маки цвітуть… У книжці “Незнайомий вам Тарас Шевченко та його друзі” (2011) Володимир Сиротенко описав гранично відверту історію, що трапилася із неповнолітнім паничом:

- Найбільшим бабієм був Тарновський-молодший. Ось саме цього 17-річного хлопчину і застав Опанас Васильович Маркович (український етнограф; 1822-1867. – О.Р.), який був найнятий батьком в управителі маєтку, в ліжку… своєї молодої дружини Марії (вона була старшою за Василя лише на чотири роки. – О.Р.). Великого скандалу чоловік не зчиняв, але наказав дружині зібрати речі. Збентежений В.В.Тарновський-старший, дізнавшись від Марії (майбутня українська письменниця Марко Вовчок; 1833-1907. – О.Р.) про причини від’їзду, намагався відрадити Опанаса Васильовича, а потім запропонував йому близько 10 000 рублів відступного. Від грошей Маркович відмовився, так що повернулося подружжя до Києва без копійки.

мати господаря Качанівки Людмила Володимирівна на веранді варить варення. Онуки готові зняти пробу, приблизно 1880 р.
Мати господаря Качанівки Людмила Володимирівна на веранді варить варення. Онуки готові зняти пробу, приблизно 1880 р.

*   *   *

Натомість ретельно вивчати “догматичне й моральне богослов’я, історію церкви та канонічне право”, 17-річний студент снив темою... верхової їзди та малюванням. Навіть домігся свого, щоб батько, Василь Васильович винайняв йому репетиторів – художника-рисувальника Олександра Агіна (1817-1875), який наприкінці 1850-х рр. оселився в Качанівці, а потім живописця Олексія Волоскова (1822-1888). Так що художній смак нащадок славетної фамілії мав, виховував і розвивав.

Разом із тим, у цей період студент активно спілкувався з групою молодих чернігівчан з числа ліберального дворянства, які почали замислюватися над селянською реформою та дбати про майбутнє кріпаків. Маю на увазі членів нелегального клубу, до якого входили Михайло Імшеницький, Іван Петрункевич, Василь Волк-Карачевський, Володимир Савич та інші представники ліберального дворянства та повітової бюрократії.

І цей політичний флірт виявився для Василя Тарновського-молодшого передчасним. Право на помилку – одна з ознак вільного розвитку особистості. Адже поки зреалізувати себе в життя, як більшість юнаків із аристократичних сімей, Василь просто не міг. По-перше, він не мав аніякого нахилу до кар’єри чиновника, по-друге, не бачив себе “діловою людиною”, як того бажала мати, і, нарешті, по-третє, свідомо давав собі звіт, що пожиттєве каліцтво не дозволить йому зреалізувати ні перше, ні друге.

інтерєр одного із залів, Качанівка
Інтерєр одного із залів, Качанівка

*   *   *

То був непростий для становлення особистості рік… Юнак із заможної української родини розгубився: Василь Тарновський-молодший навіть збирався записатись… у Гвардію, на що мати, Людмила Володимирівна, усіляко відмовляла старшого сина:

- Якщо ти нас любиш і цінуєш турботу про тебе, якщо розумієш, з якими труднощами тато дістає кошти на ваше виховання, ти, мабуть, припиниш думати про Гвардію... Будь же, мій ангеле, настільки розумним, щоб зрозуміти обставини твого батька на користь Інженерного училища.

Найважче плисти проти течії власної крові, але саме на це він і зважився.

Вихід Василь знайшов у справі служіння народній просвіті, повністю присвятивши себе колекціонуванню, що, у свою чергу, виховало доброчинність та заклало підвалини свідомого меценатства. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Імператорського Київського університету, студент напрацьовував пошуковий апарат, адже знаходив нові експонати не стільки в антикварних крамничках, скільки у старожитніх панських маєтках.

 Особисто Василь Тарновський-молодший подорожував повітами і селами, вишукував дрібнички та раритети, нотував побачене, листувався з власниками реліквій, радився з вітчизняними дослідниками українських старожитностей: Олександром Лазаревським, Миколою Костомаровим, Дмитром Яворницьким та іншими. Плисти проти течії власної крові ставало дедалі… солодкіше.

Разючі зміни в характері нащадка фамілії Тарновських сталися у 1859 р., коли батько В.В.Тарновський-старший разом із дружиною терміново виїхали до Санкт-Петербурга, де мали долучитися до розробки державного проекту селянської реформи. Вперше, нехай і на короткий термін управління численними землями та маєтками, що знаходились у Чернігівській і Полтавській губерніях, лягло на плечі В.В.Тарновський-молодшого. Практичне знайомство з технологічними процесами та виробництвом у різних галузях поволі почало перетворювати розпещеного панича, котрий вправно навчився тринькати батькові рублі, на запопадливого господарника, який, розвиваючи власні економічні вміння, примножував добробут цілої родини.

«Поміщиця», портрет Людмили Володимирівни Юзефович-Тарновської, картина Костянтина Маковського, 1886 р. 1

«Поміщиця», портрет Людмили

Володимирівни Юзефович-Тарновської,

картина Костянтина

Маковського, 1886 р.

*   *   *

Відтоді В.В.Тарновський-молодший якось органічно поринув у громадську діяльність, адже збагнув, на що вона спрямована і які високі цілі переслідує. Від 1862 р. 24-річний юнак працював у Чернігівській губернії: спочатку – кандидатом, а потім – мировим посередником Парафіївської дільниці Борзнянського повіту, де вдосконалив систему медичного обслуговування населення села Парафіївки, де заснував Борзнянську земську публічну бібліотеку, а згодом власним коштом утримував народне початкове училище.

Не очима пробігши, а усвідомивши думку Віссаріона Бєлінського, не чекав на звання та медалі, а просто діяв. Адже:

- Будь-яка шляхетна особистість глибоко усвідомлює свою кровну спорідненість, свої кровні зв’язки з батьківщиною.

Становлення відбувалося стрімко, а після похорон батька у грудні 1866 р. невідворотно. Як прямий спадкомець, В.В.Тарновський-молодший став повноцінним господарем Качанівки. На момент ревізії голови Борзнянського повітового земства в серпні 1866 р. його нерухоме майно оцінювалось у розмірі 44700 руб. Лише у Качанівці знаходилися: двоповерховий будинок з двома флігелями на 50 кімнат; чотирьохкімнатна кухня з коморою; стайня й сарай для екіпажу в дворі; оранжерея, теплиця, сторожова хата в саду; два водяних млини та кузня на ставку; дві комори, кухня, сушня й стайня на гумні; вітряк на полі; сільська школа тощо. Коли з’являються потужні економічні інструменти, служити ідеалові стає вимогою часу.

альтанка Михайла Глінки, Качанівка
Альтанка Михайла Глінки, Качанівка

*   *   *

Вступивши у володіння колосальними маєтностями, відтоді він міг розкошувати на широку ногу, але не став: виховання та батьківська наука до такого вдатися більше не дозволяли. У 1869 р. В.В.Тарновський-молодший дослужився до чину губернського повітового секретаря. Набираючи авторитету, Василь Тарновський-молодший обирався Борзенським (1869-1872) та Ніжинським (1875-1887) повітовим маршалком шляхецтва. В останньому випадку за участю В.В.Тарновського-молодшого було розроблено проект замощення кам’яною бруківкою дороги від вокзалу Курсько-Київської залізниці до Чернігівської застави, у Ніжині почалися роботи із спорудження пам’ятника Миколі Гоголю, а ще – у повітовому містечку було закладено новий сквер.

Національно свідому та громадянську позицію, він ніколи не приховував. Збереглися свідчення, що стійкий інтерес Василя Васильовича Тарновського-молодшого до народних традицій, звичаїв, історії рідного краю. Це стало для повноправного володаря Качанівки звичайним ділом. Вбравшись у козацький стрій: вишита сорочка, чемерка, сині шаровари, – відтепер він полюбляв зустрічати найближчих товаришів у садку біля хати “Поради”, дотримуючись традиційних правил вітання гостей – із хлібом та сіллю. Не випадково, у колі друзів і близьких товаришів В.В.Тарновський-молодший щвидко зажив дружнє прізвисько “Гетьман”, а сам Пантелеймон Куліш, ніколи не схильний до пієтетів, відтоді повсякчас нахвалював “щирослов’янський” стиль будинку Тарновських.

За Шекспіром власник Качанівки міг повторити: “Наша особистість – це сад, а наша воля – його садівник”. Справді, не перше десятиліття до них на гостини часто приїздили видатні діячі української культури: історики та фольклористи Микола Костомаров, Володимир Антонович, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Василь Горленко, літератори – Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок, Марко Вовчок, художники – Михайло Врубель, Микола Ґе, Володимир і Костянтин Маковські, скульптор Пармен Забіла, архітектор Віктор Сичугов, археолог Микола Біляшівський та інші. Подейкують, що Качанівка настільки захопила Іллю Рєпіна, що у серпні 1880 р. він так надихнувся козаччиною, що узявся за панорамну картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану” і ціле літо малював (31 етюд) козацькі реліквії, портрети господарів садиби, пейзажі, а також знамениту картину “Вечорниці”.

палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області, сучасний вигляд
Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області, сучасний вигляд

*   *   *

Чи були це виключно ігри позера-патріота? Як зауважувала Аліна Кліпак у розвідці “Громадська та меценатська діяльність В.В.Тарновського-молодшого в Україні”:

- Свідому громадську позицію, що вимагала активних дій у питаннях суспільних інтересів, В.В.Тарновський-молодший продемонстрував під час роботи археологічних з’їздів в Україні, виконуючи обов’язки почесного члена Чернігівської губернської вченої архівної комісії, яка займалась виявленням та упорядкуванням цінних місцевих документів, члена Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Чернігівській губернії, почесного члена товариства “Просвіта” у Львові тощо.

молодша сестра Софія Василівна Тарновська, портрет Опанаса Рогачевського

молодша сестра Софія Василівна

Тарновська, портрет Опанаса

Рогачевського

Настав час, і Василь Васильович Тарновський-молодший одружився на далекій родичці – Софії Василівні Тарновській (1846-1889), дочці предводителя дворянства Прилуцького повіту В.П.Тарновського, відомого своїми значними благодійними пожертвами. Усе у молодят попервах складалося по любові… Дружина виявилася освіченою пані, свого часу вона закінчила Санкт-Петербурзьке училище ордена Св.Катерини. З роками Софія Василівна перетворилася на добросердечну жінку, котра залюбки займалася благодійництвом.

Згодом вона стала попечителькою Борзенської земської жіночої школи, очолювала Товариство опікунства над пораненими і хворими воїнами під час російсько-турецької війни (1879-1880), а в 1879 р. нагороджувалася знаком Червоного Хреста. Проте все життя Софія Василівна страждала від надмірного потягу чоловіка до... жіночого товариства, аж поки одного дня не випливло: від котроїсь із жительок Власівки Василь Васильович має позашлюбного сина Василя, котрий отримав гарну освіту і тепер навіть став… директором підприємства.

*   *   *

Ясна річ, особисте життя будь-якої непересічної особи – темний ліс. Утім, й тема у нас сьогодні дещо інша: причетність В.В.Тарновського-молодшого до знакових подій у культурному житті України останньої третини ХІХ століття. Тож і зосередимося на цьому, адже загально відомими стали щедрі пожертви мецената українських культурних починань на спорудження пам’ятників – Богдану Хмельницькому в Києві та Івану Котляревському в Полтаві, на видання першого українського історико-літературного щомісячника “Киевская старина”, заснування Київської громадської книгозбірні.

Окремим абзацом слід сказати таке.

Після смерті Тараса Шевченка саме В.В.Тарновський-молодший узяв на себе всі витрати, пов’язані з похованням Кобзаря, доглядав за могилою на Тарасовій горі в Каневі. Окрім іншого, щороку благодійник влаштовував великі поминальні обіди та був особисто присутнім на кожному із вечорів київської Літературно-артистичної громади, присвячених Кобзареві.

На знак глибокої пошани В.В.Тарновський-молодший щороку організовував колективні подорожі пароплавом до Канева, аби українці мали можливість вклонитися праху генія. Зрештою, у 1891 р. накладом 100 примірників меценат видав альбом “Офорти Шевченка в коллекции В.В.Тарновського”.

меморіальна дошка на палаці в Качанівці

Меморіальна дошка на палаці в

Качанівці

*   *   *

Все це так, Василь Васильович Тарновський-молодший зібрав величезну колекцію козацько-гетьманської музейної й архівної старовини, продовжив створювати унікальне зібрання Шевченкіани. Все це так, благодійник видав каталог власних музейних колекцій, а також гетьманський альбом “Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. По коллекции Василия Васильовича Тарновського” (1883), упорядкований Володимиром Антоновичем і Володимиром Бецом і присвячений історичним особистостям періоду “Гетьманщини”.

Утім, найбільше враження особисто на мене справили не ці загальновідомі діла, а історія з археологічними знахідками на Княжій горі під Каневом. Діялося це так… Коли наприкінці 1830-х рр. київських антикварів накрила хвиля артефактів Києво-руської доби, на це одразу звернув увагу Василь Васильович. Відомо, що віддавна Княжа гора вважалася серцем літописного городища, укріпленого міста Родень на півдні від Канева , що згадується в “Повісті временних літ” у розділі про події 980 р. І була то не дивина, що здавна біля села Пекарі селяни знаходили крем’яні, срібні й навіть золоті речі, а в пошуках шалених скарбів не одне покоління місцевий люд родинами копав Княжу гору.

Коли стало зрозумілим, що масово неосвічені селяни винищують артефакти, а потім через спритників безцінні речі зникають за кордоном, разом зі своїм родичем Василь Васильович Тарновський-молодший вирішив… купити Гору в місцевого поміщика, а розкопки сконцентрував у руках кваліфікованого археолога Миколи Біляшівського (1867-1926). Чи вартувала гра свічок? Пошукові роботи, які виконувалися коштом В.В.Тарновського-молодшого, тільки протягом першого літа до колекції додали 1500 предметів: хрести і хрестики, нашийні гривні, золоті й срібні каблучки, сережки, підвіски, браслети, намиста з коштовного каміння, бронзові люстерка, емалі тощо.

недалеко від садиби розташована Георгіївська церква, побудована 1816-1824 рр. Вона була родинною усипальницею Тарновських.
Недалеко від садиби розташована Георгіївська церква, побудована 1816-1824 рр. Вона була родинною усипальницею Тарновських.

*   *   *

У 1892 р. редакція часопису “Киевская старина” надрукувала звіт “Раскопки на Княжей горе”, в якому Микола Біляшівський розповідав про археологічні знахідки на Княжій горі влітку 1891 р., здійснені за дорученням В.В.Тарновського-молодшого та під науковим керівництвом колишнього декана історико-філологічного факультету Імператорського Київського університету Володимира Антоновича. Звісно, значна частина артефактів поповнила фонди приватної колекції В.В.Тарновського-молодшого. Та, на жаль, через різке погіршення матеріального становища чернігівського мецената археологічні дослідження довелося згорнути.

Тим часом у торбу, аби було, благодійник нічого зайвого не складав. Коли основні розкопки на Княжій горі під Каневом закінчилися, землю Василь Васильович Тарновський-молодший продав місцевим селянам.

Тим часом Качанівка, здавалося, жила власним життям, дихаючи історією і перетворюючись на національну Історію… 4 червня 1887 р., у сумний день, коли було зруйновано Запорозьку Січ, український історик, археолог і фольклорист, дослідник козаччини Дмитро Яворницький (1855-1940), якому В.В.Тарновський-молодший фінансово допоміг видати двотомне дослідження “Запорожье в остатках старины и преданиях народа” (1888), написав у захваті, відвідавши Качанівку:

- На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осаулів, митрополитів, архієреїв, гетьманш, дружин полковникових, різних жінок “панського достоїнства”. На підлозі, попід стінами, стояли гарного виробу шахви, де лежали булави, перначі, дорогі шаблі, розкішні сідла, і чого тільки там не було! У мене на все розбігалися очі: дивлюся на одне, а кидаю погляд на інше. Мене підвели до круглого, інкрустованого, оббитого бронзою стола, на якому лежала розгорнута, із золотим обрізом, книга, і попрохали написати в ній своє імення та прізвище. Я устромив очі у ту книгу і там побачив такі прізвища: Шевченко, Глінка, Гоголь, Костомаров, Рєпін. Еге, та тут цілий Пантеон! Страшно було й ставити коло таких прізвищ твоє убоге прізвище.

Ілля Рєпін, «Біля рояля», Софія Тарновська за роялем, І1880 р.

Ілля Рєпін, «Біля рояля», Софія

Тарновська за роялем, 1880 р.

*   *   *

Тим часом подружнє життя В.В.Тарновського-молодшого пройшло всі фази: від запалених смоляних бочок повздовж проспекту, що вів до церкви на вінчання та стрільби з гармат, до тихого людського суму. 23 березня 1872 р. у пари народився первісток, якого за українською традицією назвали іменем батька – Василем. Коли сину виповнився місяць, Василь Васильович зібрав всіх жителів Качанівки і після хрестин з гордістю виніс нащадка на срібному блюдці, аби пред’явити люду. Через чотири роки, 6 липня 1876 р. народилася дочка Софія (1876-1919), а ще через чотири – 15 липня 1880 р., – син Петро (1880-1898), котрий згодом наклав на себе руки.

По щирості сказати, діти В.В.Тарновського-молодшого ні на Шевченкіану, ні на старожитності, розвішані по стінах Качанівки, особливої уваги не звертали. Росли вони зманіженими паничами, у розкошах, серед знаменитих людей та високих інтелектуалів, що навідувалися до батьків. Пустими витівками з-поміж інших вирізнявся первісток – “Васючок”. Як пильна хазяйка, мати Софія Василівна не стерегла на Великодень крашанку, а в ту мить, коли запечене порося подавали до столу, безсоромна крашанка завжди опинялася… під хвостом. Це, кажуть, довельми забавляло гостей, і тривало доти, доки “ще один Василь Тарновський” не підріс, не порозумнішав, аби затямити, наскільки його дикунські пустощі зводять нанівець материні старання – за традицією! – побожно справити Великдень.

Після народження останньої дитини Софія Василівна Тарновська захворіла й попри найкращу медичну допомогу у 43-річному віці померла в тяжких муках. Удівцеві світ став не милим... Згромадилися негаразди, ламалися століття у сяйві первісного капіталізму, і в 1897 р. за 1 мільйон 400 тисяч рублів Василь Васильович Тарновський-молодший продав Парафіївську економію й улюблену Качанівку багатому цукрозаводчику П.І.Харитоненку (1852-1914)… Згідно з документами від 27 квітня 1897 р. у власність Павла Івановича перейшли земельні угіддя та інвентар у Борзнянському, Конотопському, Ніжинському повітах Чернігівської губернії – 4833 десятин, у Прилуцькому повіті Полтавської губернії – 563 десятин.

Що цікаво, саме за участі нового власника, знаного сумського мецената Качанівку електрифікували й телефонізували. Керував революційними будівельними роботами відомий німецький архітектор Карл Шольц (Johann Carl Heinrich Scholz; 1837-1907), під наглядом якого капітально реконструкціювали палацовий ансамбль, розширили паркову зону до 500 га та створили шедевр палацово-паркового мистецтва.

парк Качанівка
Парк Качанівка

*   *   *

За радянських часів унікальні культурні цінності Качанівки були розграбовані та знищені. Адже у 1918 р. їх націоналізували та передали Чернігівському губернському відділу народної освіти. Відтоді колишній палац у стилі класицизму та один із найбільших пейзажних садів Європи постійно міняли власника і переходили з балансу однієї організації на баланс іншої: медичні лікувальні заклади, Прилуцький лісгосп, Держриброзплідник, колгосп імені Ернста Тельмана.

Особливої шкоди перлина Чернігівщини зазнала в 1925-1929 рр., коли в Качанівці більшовики розмістили комуну для безпритульних дітей, так зване дитяче містечко імені Воровського в системі Ніжинської окрнаросвіти.

Чого тут тільки далі не було...

1929-1935 рр. – окрправління ВУСМР (три ставки).
1935-1941 рр. – неврологічний курорт республіканського значення для колгоспників у системі Укркурупра.
1944-1945 рр. – окрправління ВУСМР.
1945-1953 рр. – військовий госпіталь в/ч 25060.
1948 р. – курорт для лікування інвалідів війни офіцерського складу в системі Міністерства охорони здоров’я УРСР.
- Прилуцький лісгосп – 400 га парку зі ставками.
1950 р. – Качанівський держриброзплідник.

Тільки у 1981 р. виник державний історико-культурний заповідник “Качанівка”, якому через два десятиліття (2001) Указом президента України наданий статус Національного.

*   *   *

Коли з власності В.В.Тарновського-молодшого зникла Качанівка, світ звузився до малого. Коли вимушено було продано фамільний маєток, величезну колекцію, бібліотеку та значну частину меблів довелося вивезти до Києва. Все це прикрасило нове помешкання, придбане на розі Театральної площі й вулиці Великої Володимирської, 48; праворуч – від Національної опери України.

Розуміючи, що власним сину й дочці Шевченкіану та зібрання українських старожитностей не довірити, 61-річний меценат шукав вихід із непростої ситуації. Адже вся справа їхнього із батьком колекціонування не могла піти нанівець.

І часу залишалося все менше і менше. Відчуваючи подих смерті, на початку листопада 1897 р. , взявши у свідка духівниці одного із своїх найближчих друзів, українського історика та видавця Олександра Лазаревського (1834-1902), Василь Васильович Тарновський-молодший склав заповіт:

- Колекцію мою малоросійських старожитностей,… а також зібрання речей, паперів, книжок та всього, що стосується пам’яті поета Тараса Шевченка, я заповідаю у власність Чернігівському губернському земству, без права відчуження та переміщення їх з міста Чернігова, з тим, щоб музей називався моїм ім’ям.

Оформили все вчасно, буквально за кілька місяців до смерті. При повній пам’яті і здоровому глузді спустошений меценат свідомо подарував Чернігівському губернському земству (нині – Чернігівський державний історичний музей) унікальне зібрання – колекцію українських старожитностей. Зокрема 400 речей передісторичного періоду, понад 1700 – князівської доби, 860 – часів козаччини. Найбільшими раритетними колекції стали особисті речі Івана Мазепи, шаблі Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Дем’яна Многогрішного, полковницькі перначі Павла Полуботка, Семена Палія, прапори і корогви Війська Запорізького, гетьманські булави Богдана Хмельницького, тогочасні ікони й оклади тощо.

Василь Тарновський-молодший, на схилі літ

Василь Тарновський-молодший,

на схилі літ

*   *   *

На основі приватного зібрання, переданого Чернігівському губернському земству, у 1902 р. було створено Музей українських старожитностей імені В.В.Тарновського.

Ще й окрема увага: без Шевченківського зібрання В.В.Тарновського-старшого і В.В.Тарновського-молодшого не існувало б і теперішнього музею Тараса Шевченка в Києві. Упродовж двох поколінь родина меценатів дбайливо збирала малюнки, рукописи, автографи Т.Г.Шевченка: загалом – 758 одиниць.

Як і батько, до останніх днів син-меценат Василь Васильович Тарновський-старший підтримував родину Пантелеймона Куліша. Він доклав чимало зусиль до підготовки українського видання “Біблії”, основним перекладачем якої виступали П.О.Куліш та Іван Пулюй. Після смерті письменника благодійник допоміг впорядкувати могилу літератора в Матронівці, а також матеріально підтримував вдову покійного, письменницю Ганну Барвінок.

*   *   *

Помер Василь Васильович Тарновський-молодший 13 (25) червня 1899 р. в Києві. Поховали знаного мецената 16 (28) червня на Аскольдовій могилі – поряд з дружиною, молодшим сином та матір’ю. На могилі, обпарканеній залізною огорожею, у яку були вмонтовані зображення ліри, а на дверцятах – гербовий щит, – поставили чотири плити з білого мармуру, у головах яких виріс фамільний мавзолей, що вінчався хрестом із рослинним орнаментом із білого мармуру.

Спокою йому більшовики не дали – у 1930-х рр., у зв’язку зі знищенням київського некрополя Аскольдова могила… Лише у 1980-х рр. прах В.В.Тарновського-молодшого перенесли на Звіриницьке кладовище, де благодійник спочиває донині.

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-