Юрій Дрогобич. 1. Аскет від науки

Юрій Дрогобич. 1. Аскет від науки

Укрінформ
Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проєкту "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

У день Венери, що символізує важливі зміни, трансформації та метаморфози, – а саме, у середу, 7 лютого 1483 р. – у Римі знаний вчений, філософ, астроном і астролог Юрій Дрогобич (власне: Юрій Донат-Котермак) видав трактат "Прогностична оцінка поточного 1483 року" ("Ludicium pronosticon Anni MCCCCLXXXIII"), що став першою відомою друкованою книгою українського автора! Прикметно, що власними стараннями видання здійснив відомий нюрнберзький компасних справ майстер Ехуаріус Зільбер (Equarius Zilber; 1460-1532), наче то був орієнтир – куди слід рухатися народам і державам.

Вирувала епоха Ренесансу, коли інтеграційно все було вперше, коли все було можливо. Не віриться, але саме тоді, наприклад, з’явилась і перша європейська друкована карта. Щоправда, нею стала… гравюра на дереві, і народилась вона у м.Ауґсбурзі, Німеччина у 1472 р. як ілюстрація до географічної частини наукової розвідки під назвою “Etymologiae” (“Походження”), що була своєрідною стислою енциклопедію “всього і про все”, складеною Ісидором Севільським та виданою значно пізніше, у XVII столітті.

Хто він був, отой професор медицини Яґеллонського університету – Юрій Дрогобич, лекції якого у Кракові кілька семестрів відвідував Миколай Коперник, у майбутньому – видатний астроном? Хто він був, отой загадковий український Нострадамус, чиї лекції з астрології та медицини протягом навчального року слухав відомий німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс, душа і голова Дунайської колегії поетів і математиків?

Ще ХIХ століття справжнє ім’я та реальна національність Юрія Дрогобича ховалися від загалу в архівних нетрях, тому до 1920-х років українець був відомий або як… Джорджо да Леополі, або й взагалі – Georgius Drohobicz de Russia. Хоча самої тієї "Russia" за життя Юрія Дрогобича ще не існувало, а була лишень така собі миршава Московія. У його науковому імені йшлося про інші терени – Руське воєводство Королівства Польща. Даючи вступ до одного з авторських трактатів, творчий метод він викладав у такий спосіб:

- Більшість тепер виставляє напоказ свої праці, святотче, / Дбаючи щонайпильніш про честолюбство та зиск. / Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням: / Хай буде користь від них роду людському в житті, – скаже український енциклопедист, як зав’яже…

*   *   *

Від народження звався він Юрій Михайлович Донат-Котермак. І побачив він світ у 1450 р. у місті Дрогобичі Руського воєводства Королівства Польща (нині – Львівська область), тому такий безхитрісний псевдонім відомий вчений епохи Відродження й обрав. Хлопчик з’явився на світ у родині Михайла Доната, простого солевара (за іншою версією – збіднілого дрогобицького шляхтича). Як насправді було – хтозна, але, здавалося, ніяких сподівань на майбутнє молодша в сім’ї дитина не мала. Бо ріс Юрко із завжди заклопотаним батьком та старшою сестрою замість матері, яка пішла зі світу занадто молодою.

Топка (конічна грудка солі), черин (пательня, де варять сіль), жупник (керуючий родовищем солі) – то була побутова мова дрогобицьких солеварів. Від початку ХV століття Зварицьке передмістя Дрогобича мало славу потужного осередку видобування солі. Про це свідчать три найстаріші місцеві храми – згадувані в документах ХV ст. церкви: Юра, П’ятницька та Чесного Хреста. А дерев’яні Божі будинки тоді, нагадаю, в тутешніх місцях ставилися поблизу соляних промислів, на невеликій віддалі один від одного, аби знесилені солевари мали здоров’я та час прийти до Бога – сповідатися, послухати напучання панотця в парафіяльному соборі та, звісно, дати грошви на храм.

Разом із сусідніми хлопчаками першу освіту малий Юрко Котермак здобув у парафіяльній школі, у літнього пароха тридільної церкви Святого Юра, о.Євтимія. Той доживав віку при храмі, а бідним дітям городян щедро давав читати книги додому. Тоді син солевара навчився читати, отримав перші навички із розрахунків пасхалій, засвоїв ази латини.

Церква Святого Юра в Дрогобичі 1
Церква Святого Юра в Дрогобичі

*   *   *

Випливає доволі цікава деталь. Як пише у розвідці “Солеварня в Дрогобичі та його околицях у XVI-XVIII ст.” Ярослав Ісаєвич:

- Досить часто Скарб (Королівська казна – О.Р.) давав ці жупи (родовища – О.Р.) в оренду або під заставу позичених грошових сум, найчастіше тим же жупникам, але зберігав нагляд над виробничою і фінансовою діяльністю, давав адміністрації розпорядження виплачувати від імені Скарбу великі грошові суми різним особам. У другій половині ХV ст. жупниками найчастіше були італійські (!!!) купці, яким вдалося значно підвищити рентабельність. Так, у 1454 р. за 1400 гривень на рік дрогобицька жупа разом з міським митом була орендована ґенуезцями Христофором Ґвардія де Санкто Ромуло та Юліаном де Валетаріо. У 1485 р. їх наступник, флорентієць Айнольф Тедальді сплатив до королівського Скарбу вже 2000 гривень, перевищивши контрактом розмір річної орендної плати.

Парох парохом, та, вірю, допитливий і кмітливий хлопчина Юрко Котермак не міг не скористатися Божою ласкою і не потрапити в науку до носіїв справжніх європейських знань. Біля однієї з шахт (чи, українською – криниці), що їх солевари між собою називали “вікнами” чи “шибами”, котрийсь із випещених італійців звернув увагу, як “бамбіно Джорджо” вправно пише й рахує. Ось ґенуезці й доручили хлопчині рахувати... топки (конічні грудки солі), які робітники вантажили на вози.

Коли 1466 р. наглою смертю помер батько, покладатися юнак мав лише на власні сили, бо старша сестра пішла заміж. За пропозицією італійського власника дрогобицької жупи Юрій “Джорджо” Котермак став писарчуком у львівській конторі, а згодом навіть супроводжував вантажі солі до містечка Білгорода на Дністровському лимані чи – навіть аж до кримської Кафи (нині – Феодосія).

Наприкінці 1468 г., не без заступництва Богородиці, Юрій Котермак закінчив у Львові кафедральну школу (ліцей) та наступного року вступив на факультет вільних мистецтв Яґеллонського університету (Uniwersytet Jagielloński; 1364) у Кракові. Тоді, якось несвідомо з’явився перший документ про сина солевара із Дрогобича. У книзі вступників у 1469 р. Юрій син Михайла Доната (латиною – Georgius Michaelis Donati), як відтепер він називався, підписався про сплату ним вписової вкладки в розмірі… одного гроша. Багато це чи мало? Скажімо, шляхтич з Литви Григорій син Матвія того ж року заплатив 16 грошів вписового.

За легендою, як незаможний вступник, першокурсник заплатив за навчання… один гріш. Отож, багатієм він був неабияким, та не дарма ж краківський вуз тоді називали “Дім, який Мати Божа плащем накриває”.

Яґеллонський університет, Краків, сучасний вигляд
Яґеллонський університет, Краків, сучасний вигляд

*   *   *

Чи було аж так удивовижу, аби український селюк опинявся в освіченій Європі?

Аж ніяк. Як стверджує дослідник із Тернополя Володимир Цуп:

- В аудиторіях середньовічних університетів українська молодь з’явилася майже одразу по їх заснуванні. В паризькому університеті, в Сорбонні зустрічаємо українців не лише студентів, а й докторів наук – як львівський русин Петро Кордован (1253) чи Іван з Рутенії (1368), котрий у 1391 р. отримав ступінь доктора; за ними – Герман Вілевич, Самійло Лінкевич, Бенедикт Сервін, Іван Тінкевич, Андріян Заторикус. Із XVI століття у списках студентів почастішав припис “з України”, хоча націю й далі називали… рутенською. У Сорбонні, зокрема, розуму набирався Петро Могила. Безліч українців знання здобували й в англійських університетах – так Оксфорд закінчив козацький дипломат Юрій Немирич, а Кембрідж – наступник Петра Могили, архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Ґізель.

Існувала цікава тенденція: якщо змагання в науці серед бурсаків у Києві переважно велося в шинках, то серед шпудеїв, котрим вдалося потрапити на навчання за кордон, – у професорських колегіях, де викладачі й проживали.

Чи багато українців навчались у Кракові? Дослідники пишуть, що у реєстрах вступників до Яґеллонського університету за 1411-1600 pp. знайдені імена 32 вихідців з одного лише міста Дрогобича!

*   *   *

Мешкало краківське студентство переважно у бурсах – своєрідних платних гуртожитках. У ті часи в місті їх існувало кілька: бурса філософів, бурса “Єрусалим”, бурса Длуґоша (проіснувала аж до 1840 р.) і бурса вбогих (Bursa Ubogich; Contubernium Pauperum). Або, як її інакше називали, бурса професора теології Яна Існера (Bursa Isneri), що, згідно з заповітом засновника, призначалася для литовців та русинів. У тому гамірному вулику для незаможних студентів, першому в Кракові kollegium (навчальний заклад з інтернатом), що стояв на розі вулиць Голубиної та Вісляної (Gołębia i Wislnа), – мешкало близько 200 юнаків.

З-поміж них – і Юрій Котермак. Природно, що жив українець у задніх кімнатах гуртожитку, бо фронтальні мали за привілей лише ті бурсаки, хто міг за вид з вікна… заплатити.

У Яґеллонському університеті задніх українець не пас. Аби заробити на навчання, він викладав молодшим студентам на канікулах у літні місяці, читав лекції, проводив диспути по неділях, брав участь у суботніх диспутах магістрів.

Дрогобицький звіздар
Дрогобицький звіздар

*   *   *

Зрівнялівок у науці Середньовіччя не знало. Лише незначна частина вступників успішно закінчувала навчання й отримувала наукові ступені. А ось Юрій Котермак послідовно здобував наукові ступені. Бакалавра він отримав 1470 р., а магістра – 1473 р. Чи було складно? Як порахували скрупульозні українолюби: бакалаврами в 1470/1471 навчальному році стало тільки 66 студентів Яґеллонського університету, а ступінь магістра 1472/1473 навчального року здобули… дев’ять претендентів.

Першою великою перемогою позначився 1476-й рік, коли Юрій Котермак здобув у Яґеллонському університеті ступінь доктора вільних мистецтв. Та не в його вдачі було спочивати на лаврах – належало рухатися далі. Тоді йому знову поталанило – так стали зірки. Адже за тогочасними правилами, випускник мав два роки попрацювати в рідній alma mater, та виявилося, що молодих магістрів у “Домі, який Мати Божа плащем накриває” задосить, тож від факультету українець отримав відпустку.

*   *   *

Науку можна лише почати, закінчити освіту неможливо.

І життєві стежки покликали вічного спудея до омріяної Італії. Утім, запитайте себе: а як туди було дістатись у другій половині XV століття? Потягів нема, Боїнґи не літають. Та українцеві з полотняною торбинкою скільки там іти – якихось півтори тисячі кілометрів! Отож разом з іншим студентом Яґеллонського університету, Михайлом Водкою з Квідзина (?-1495) вони пішки (!!!) почвалали до Апеннінського півострова.

Дорогою спудеї відвідали Угорщину, а ще – втілили давні мрії: на власні очі побачили Венецію, Падую й опинились у Болоньї Папської області. Ноги самі привели мандрівників на Велику площу (Piazza Maggiore; Пьяцца Маджоре). Очі не йняли віри, але ось він – найстаріший у Європі Університет, відомий під солодкими прізвиськами “вчена Болонья”, “красна Болонья” і навіть… “Товстунка”.

Певен, що заклад той міг претендувати і на звання колиски Відродження, де світоглядно формувалися та зароджувалися гуманістичні ідеї епохи. У перші століття Болонського університету тут навчалися Данте Аліґ’єрі, Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка, Салімбене Пармський, Чіно да Пістойя, Чекко д’Асколі, Колуччо Салютаті, Торквато Тассо, анґліканський архієпископ Кентерберійський Томас Бекет, голландський філософ Еразм Роттердамський, німецький живописець Альбрехт Дюрер, швейцарський лікар і природознавець Теофраст Парацельс і т.д.

Болонский университет 3
Болонський університет

…До матрикулу (списку студентів) Юрія Котермака записали як Джорджо да Леополі (Georgius de Leopoli; Юрій зі Львова). Адже у тій alma mater всі десять тисяч студентів гуртувались у чотири великі земляцтва (нації), належність до яких визначало місце народження: тосканці, римляни, ломбардійці, об’єднані у надвелику групу цитрамонтани, та – ультрамонтани, тобто гості з усіх усюд, чужинці. Членами братства іноземців виявилися і Юрій Котермак із Дрогобича та Михайло Водка з Квідзина.

*   *   *

У Болонському університеті запит на природничі науки та медицину лише посилювався. Тут син солевара удосконалив свою латину, а паралельно вивчив давньогрецьку мову і продовжив вивчення натурфілософії. Усе, начебто, йшло по плану… Два роки в університеті Джорджо да Леополі вивчав медицину та вільні мистецтва, у 1478 р. став доктором філософії, а за шість років – і медицини (1482). Між іншим, Юрій Дрогобич – перший в Україні відомий доктор медицини. Повірте, це свідчило про непересічні здібності вихідця з Рутенії.

Аби, наприклад, стати доктором медицини, в епоху Відродження замало було чотири роки вивчати фахові дисципліни. Кожному викладачеві-медику, як і інші слухачі, Юрій Дрогобич сплачував по 30 сольдів. І це – попри факт, що він здобув звання доктора філософії у тому самому університеті. Статут є статут.

Утім, у порівнянні з більшістю студентів-медиків, Юрій Дрогобич знаходився у вигіднішому становищі. Адже за доби Ренесансу астрономія й медицина нерозривно поєднувались у практиці. Будь-який лікар мав розумітися на астрономії, аби за розташуванням планет робити висновки, коли слід вдатися до операції, чи пускати кров, застосовувати ті чи інші ліки. Вважалося, без опанування астрології – доктор подібний до ока сліпця, позбавленого здатності бачити.

лекція у середньовічному університеті, графюра
Лекція у середньовічному університеті, гравюра

Далі – більше. Ті дві науки – на перший погляд, далекі одна від одної – викладались однаково: лекційно подавалися класичні твори грецьких та арабських авторів у перекладах латиною, а потім на семінарах, у колеґіях, пояснювалися деталі. В обох випадках велику роль відводили диспутам, де головним науковим авторитетом вважався… Аристотель. Практичних занять майже не було. До прикладу, тільки на третьому курсі медичного факультету Юрій Дрогобич здобув право бути присутнім… в анатомічному театрі при розтинах. За чотири роки навчання на факультеті кожен студент допускався на розтин лише… двічі. Хто прагнув більшого, міг наразитися на небезпеки і пошкварчати на вогнищі – за блюзнірство. Не забуваймо: усе це діялось у Середньовіччі.

Лист Юрія Дрогобича до Миколи Чепіля, 1478 р, 1
Лист Юрія Дрогобича до Миколи Чепеля, 1478 р.

*   *   *

Отож, ой, нелегко давалася друга вища освіта в Італії!

Довелося докладати колосальних зусиль. 6 лютого 1478 р. українець зізнавався в листі до польського приятеля Миколи Чепеля, надісланого в Познань:

- Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці та величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусив опікуватися найнеобхіднішим.

Із жовтня 1478 р. упродовж наступних двох років у Болоньї старшокурсник Джорджо Дроґобіч де Русса читав студентам молодших курсів із цілої Європи лекції з астрономії. Аби іноземця із Червоної Русі допустили до викладання, за свого колишнього студента слово замовив один з найвідоміших астрономів Італії XV століття, професор астрономії Джіроламо Манфреді (Girolamo Manfredi; 1430–1493).

Одного дня саме той сивочолий наставник познайомив багатообіцяючого учня з видатним німецьким астрономом Йоґаннесом Мюллером (Johannes Müller), який ще лише інтуїтивно сповідував ідеї геліоцентризму; однак це не було математично доведено на той час. На жаль, ім’я Реґіомонтан (Regiomontanus), під яким у науковому світі колись також був відомий Йоґаннес Мюллер, тепер ні про що не говорить. Але… Саме Реґіомонтан видав “Ефемеріди” – таблиці координат зірок, положень планет і обставин з’єднань і затемнень на кожен день у період 1475-1506 рр.

“Ефемеріди” були першими в Європі астрономічними таблицями, виданими друкарським способом; ними, між іншим, користувалися Васко да Гама, Колумб й інші видатні мореплавці, здійснюючи нечувані відкриття. Знайомство Юрія сина Михайла Доната із Йоґаннесом Мюллером набуло величезного значення, особливо тоді, коли в Яґеллонському університеті в 1491-1494 рр. лекції з астрології Юрія Дрогобича… слухав Миколай Коперник! Утім, не випереджатимемо події.

*   *   *

У 1478 р. Юрій Дрогобич здобув ступінь доктора філософії, але навчання продовжив; цього разу увагу він зосередив на медицині.

Після двогодинного викладу нового матеріалу 28-річний доктор виводив вихованців на Ринкову площу (Piazza della Mercanzia; Пьяцца делла Мерканція), де кожен по черзі брав участь у диспутах на теми, пов’язані зі змістом поточних лекцій, що називалися ординарними. Окрім того, українець, як і решта викладачів астрономії, раз на рік мав обов’язок влаштувати урочистий диспут на загальну тему – куодлібет (quodlibet; “будь-що”, “усяка всячина”), під час яких порушувалися найрізноманітніші питання, які хвилювали науковців, політиків, ремісників, селян.

Про високий рівень кваліфікації Юрія Дрогобича свідчила платня: українцеві поклали подвійну ставку – 200 лір, це в той час, коли італійські професори діставали лишень… сто. Саме тоді з-під його пера постали перші наукові роботи: “Прогностик на 1478 рік” (“Ludicium anni 1478 currentis ex plantarum figures siderumque influxibus”), “Оцінка сонячного затемнення 29 липня 1478 року” (“Ludicium Mri Georgii de Rossia supra ecclipsi currenti 29 Jilii 1478”), “Оцінка місячного затемнення 4 липня 1479 р.” (“Significatio ecclipsis lunaris die quarte Julii future in Iuditio ecclipsis solis anni preteriti exposita satis clare patuit”), оригінали яких нині зберігаються в Паризькій національній бібліотеці.

перший аркуш рукопису прогностика на 1478 р.

Перший аркуш рукопису

прогностика на 1478 р.

*   *   *

Де тепер ті артефакти, – відомо.

Наприклад, “Прогностик на 1478 рік” зберігся… у відділі латинських рукописів Баварської державної бібліотеки в Мюнхені й являє собою астрологічний прогностик на період від березня до грудня 1478 р. Складений Юрієм Дрогобичем, трактат присвячений правителю Болоньї Джованні II Бентівольо (Giovanni II Bentivoglio; 1443-1508) Окрім астрологічних віщувань, обчислення зміни фаз Місяця й орієнтовного прогнозу погоди – автор подав схему розташування планет у дванадцяти “небесних домах” станом на 12 березня 1478 р. У трактаті було також складено “оцінку” сонячного затемнення 29 липня 1478 р., паралельно до астрологічних викладок вчений наводив географічні відомості про Східну Європу, наприклад, про “Білу Русь” (“Russia Alba”), цитував Сенеку і Петрарку.

Цікаво відзначити, що цей “Прогностик на 1478 рік” – не оригінал, а переписаний рукою доктора медицини Нюрнберзького університету Хартмана Шеделя (Hartmann Schedel; 1440-1514). У тому трактаті Юрій Дрогобич звертається до робіт арабського астронома Алхабітіуса Абдулазі, який жив в 950-ті рр. та написав книгу “Libellus isagogicus”, перекладену Іоанном із Севільї (Johannes Hispalensis) та вперше надруковану 1473 р. в Мантуї.

Гадаєте, можна було вижити на 200 лір у тогочасній Болоньї? Ні.

Тож майже на рік Юрій Котермак залишив академічний світ, виїхав до Казале-Монферрато, італійського міста (тепер – провінція Алессандрія, регіону П’ємонт), розташованого на схід від Турина. Там, у столиці маркграфства Монферрат вчений обіймав посаду особистого лікаря та астролога при дворі Вільгельма VIII Палеолога (Guglielmo VIII Paleologo; 1420-1483), маркіза Монферратського, родича останнього імператора Візантії. Та досить швидко світське життя й пусте базікання йому остогидли.

*   *   *

обкладинка трактату 1
Обкладинка трактату

У долі українського гуманіста жага до просвіти виявилася сильнішою за жагу до благополуччя, і в жовтні 1480 р. Джорджо да Леополі повернувся до університету, аби, як і раніше, викладати астрономію та опановувати медицину. Не минуло й півроку, як кардинально змінився його статус у “красній Болоньї”.

Ті події детально виклала у своїй розвідці “Перші українські доктори: Юрій Дрогобич” Ольга Радул, доцентка, професорка кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка:

- 24 березня 1481 р. був особливим для Болонського університету і для Юрія Котермака – того дня студенти медики та артисти (студенти підготовчого факультету) обирали собі нового ректора. У ті часи очільників університету вибирали по черзі, з числа представників усіх чотирьох згадуваних земляцтв (націй). З огляду на те, що теперішній ректор Бернардіно Ґозадіні був ломбардцем, на наступний рік треба було обрати когось із ультрамонтанів.

За статутами закладу, ректором ставав лише студент, записаний до університетських книг. Він мусив закінчити два роки навчання медицини, бути віком старше 25 років, а головне – “перевищувати інших наукою і чеснотами”. Заборонялося обирати студеїв, котрі вивчали… граматику чи хірургію, бо на керівну посаду не розглядалися кандидатури представників тих наук, що в університеті вважалися… початковими. Чому так прискіпливо добирали кандидатів? Студентський ректор ставав одноосібним “князем” отієї “вченої Болоньї”, верховним правителем юнацької держави в мініатюрі, якою за Середньовіччя бачив себе європейський університет.

Годі зітхати, мовляв, сів ректор на грошові потоки – та й опинився у повному шоколаді. Часи були інші, доба – просто вражаюча! Так, за порядками епохи Ренесансу посада ректора університету вважалася чи не найпочеснішою в місті, але й обов’язки покладала на здобувача численні й складні. Вдатися до самовідводу забороняли статути університету. Проголошуючи присягу, новообраний ректор медикам та артистам урочисто обіцяв: протягом року всіма силами служити розвитку університету, бути справедливим до студентів, дотримуватися статутів, слідкувати, щоб і всі інші шанували закони.

Болонский университет 1А
Болонський університет

*   *   *

Отже, багатомовна нація ультрамонтанів висунула єдиного кандидата – магістра Джорджо Дроґобіч де Русса, старшокурсника факультету медицини. Голосували як дорослі: подібно до єпископів у Ватикані при обранні Папи – мовчки кидали до урни чорні або білі кульки. Того дня вони одностайно вибрали сина русинського солевара, який за п’ять років перебування у Болоньї здобув незаперечний авторитет.

І наступного дня зайду при високій виборній посаді уже зустрічав подеста (podestà; від potestas, “влада”) – голова адміністрації (подестата) у середньовічних італійських містах-державах. Українця здивувало, що під час офіційної аудієнції не лише він, новообраний ректор, присягнув на вірність, а й подеста, за стародавнім звичаєм, від імені міського самоврядування склав обітницю – шанувати університетські статути і звичаї. Повірте, той феномен мав економічне підґрунтя: земляцтво нації цитрамонтанів, що прибувало на навчання звідусіль, у міському кошторисі Болоньї складало найбільшу статтю прибутку подестата. Більшу, аніж товарний обіг усіх міських купців, разом узятих.

Ота взаємна відповідальність, як нова риса Відродження, пов’язувала новообраного ректора із педагогічним складом. За перший тиждень після обрання студенту медицини, 30-річному Джорджо Дроґобіч де Русса присягнули на вірність та дотримання статутів, виконання розпоряджень ректора не лише професори, доктори та магістри, а й переписувачі, ілюстратори, коректори, палітурники, книгарі – кожен, хто входив до педагогічного складу, іншими словами, мав шматок хліба за рахунок оплати навчання студентами “Товстунки”.

*   *   *

За два тижні вервечка постійних відвідувачів до його колеґіуму почала втомлювати. Відвідувачів, що мали особисто складати присягу на вірність університету, “ректору медиків та артистів” доводилося приймати упродовж навчального року, адже увесь час прибували нові студенти, кожен із яких, перш ніж слухати лекції, мусив відвідати його і скласти присягу ректору. Стежив Джорджо Дроґобіч де Русса і за тим, аби новачки невідкладно імматрикулювалися – вносилися до списків кожної з чотирьох націй.

Майже два роки (1481-1482) наш земляк поєднував обов’язки професора й ректора, викладацьку роботу – із адміністративною діяльністю. Зважте, а він тим часом заледве вступив у четвертий десяток. До історії найстарішого в Європі (1119) вузу Юрій Дрогобич увійшов під ім’ям “Джорджо да Леополі”, українською – Юрій зі Львова.

Уточнимо: що входило в коло обов’язків ректора? Із професурою формувати курси обов’язкових та затребуваних дисциплін, перевіряти й затверджувати розклад лекцій, заповнювати вакансії, визначати порядок та рівень оплати праці, стежити за якістю викладання, влаштовувати наукові диспути й симпозіуми, здійснювати право цивільної та кримінальної юрисдикції над педагогічним складом і студентством.

Він не просто увійшов до еліти вчених – Юрій Дрогобич очолив “красну Болонью”. Якось природно виникли тісні зв’язки Джорджо да Леополі із визначними італійськими вченими-гуманістами. Серед них були мислитель та окультист Марціо Ґалеотто (Marzio Galeotto; 1427-1497), видатний картограф Джіроламо Манфредо (Girolamo Manfredo; ?-1492), професор медицини і викладач риторики Джованні Ґарцоні (Giovanni Garzonі; 1419-1506), доктор граматики і красномовства Антоніо Урсео Кодро (Antonius Urceus Codrus; 1446-1500), історик Юлій Помпоній Лет (Julius Pomponius Laetus; 1428-1498). Спілкування в такому колі розширило світогляд українського вченого. Ось один штрих. У 1472-1473 рр. професор Помпоній особисто здійснив подорож по землях Південної Русі, із Рутенією (Україною) включно, враження про яку він виклав у коментарях до дидактичної поеми “Ґеорґіки” Верґілія.

Уявляєте, на скільки тем вони могли із Юрієм Дрогобичем поговорити?

Отже, здобувши ґрунтовну європейську освіту, сформувавши власний погляд на сучасний йому світ, оволодівши точними науковими інструментами, він відчув, що точно готовий зазирнути у Майбутнє.

(Закінчення буде)

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-