«Поліна» без таємниць. Кіно дня

«Поліна» без таємниць. Кіно дня

Укрінформ
Сезон осінніх прем’єр українських фільмів розпочався з картини «Поліна і таємниця кіностудії», яка вийшла на екрани 22 серпня

Цей фільм – одна з легенд сучасного українського кіно у найгіршому сенсі цього слова. Приклад невдалої копродукції  з Францією та Бельгією та зразок цілковитої творчої неспроможності.

Достовірну історію цього фільму знають небагато людей, які навряд чи захочуть нею з нами поділитися. Усе, як завжди, складно та заплутано. Відомо тільки, що фільм у виробництво запустився майже п’ять років тому, внесок української держави у виробництво становить десять мільйонів  вісімсот тисяч гривень, концепція стрічки кілька разів змінювалася і начебто завершений фільм Держкіно довго не приймало; врешті-решт, режисера було усунуто від виробництва картини. Тобто, те, що ми бачимо у своїх кінотеатрах, істотно відрізняється від первинного задуму.

Стрічка розповідає історію одинадцятирічної Поліни, яка  вирушає на кіностудію «Сінема», аби з’єднати докупи розірвану світлину, яка начебто має прояснити історію її родини. У цього сюжету є передісторія, яка, зрештою, не має особливого значення і є формальним обрамленням для виправдання самого фільму. Усі події обертаються навколо Поліни та друзів, яких вона зустріла. Дівчину переслідує її тітка Варвара та її син-каліка Ділан.

На самій кіностудії дівчинці також не раді, оскільки з’ясовується, що директор студії у змові із Варварою. Здається, дівчинка не зможе здійснити свою місію, проте їй на допомогу приходить голографічний Жан Рено. Цей дух кіно каже, що ситуація загалом непроста, бо і з Поліниним життям, і з фільмами трапилося щось дивне. Але вихід існує: Поліна має допомогти героям фільмів і тоді герої фільмів допоможуть їй. Він вчить дівчинку, як проходити усередину кінострічок, і незабаром Поліна вирушає у свою мандрівку.

Цікавий сюжет, чи не так? А для правдивих синефілів це просто мрія – опинитися всередині фільму, пожити там якийсь час. Це ж одна із найпоширеніших  фантазій. Ще краще – запросити вигаданих персонажів у реальний світ. Або перемішати героїв різних фільмів. Зрештою, можна вводити неіснуючі кінокартини у власну стрічку, пародіюючи кліше, жанрові умовності і тому подібне. Тут широке поле для фантазії.

Проте творці «Поліни» пішли іншим шляхом. Поліна потрапляє у фільми, проте синефілією тут і не пахне. А пахне отою самою творчою неспроможністю.

Загалом дівчинка опиняється у п’ятьох фільмах: воєнному, музичному, спортивному, фантастичному та про вікінгів. Усі п’ять фрагментів надзвичайно важко ідентифікувати – у воєнному фільмі невідомо, хто з ким воює, у музичному - ні драматургія, ні музика не відсилають  нас до жодного відомого кінотвору, у спортивному фрагменті також усе існує само по собі, так само, як і фантастика, та епізод з  вікінгами. Себто стрічка, у якій мало йтися про кінофільми, які начебто бачила головна героїня і які мають бути ідентифіковані широким глядачем,  виявляється цілком відірвана від глядацького досвіду. Перед нами чиста фікція.

Автори «Поліни» вдають, ніби ніякої історії кіно нема, і всі фільми були тільки-но створені, буквально у нас на очах. Це не просто непрофесійно, у цьому криється зневага і до глядача, і до історії кіно.

Варто тільки подивитися, як подібні теми розвиваються у закордонних фільмах! З якою любов’ю ставляться їхні творці до свого та чужого кінематографа! Як приклад назву хоча б «Хранителя часу» Мартіна Скорсезе, у якому йдеться про дітей, які відкривають для себе творчість Жоржа Мельєса.

Те, що вийшло на наші екрани 22 серпня, по-своєму характерне для продукції студії «Film.UA» та її підрозділів, які спеціалізуються на гібридних стрічках, що поєднують усе на світі у велике умовне ніщо. А було б цікаво, якби автори картини якось обіграли, наприклад, особливості українського класичного чи сучасного кінематографа у своїй стрічці.

Можна допустити, що подібне було зробити складно через французького режисера-постановника, а також більшості виконавців головних ролей, які не є українцями. Фільм взагалі знімався французькою і українською тільки дубльований. Проте і французького тут дуже мало. Загалом стрічка «Поліна і таємниця кіностудії» - це таке собі незаконно народжене чудовисько, яке застрягло між часами, культурами та різними народами. 

Перед нами експеримент, який не вдався, фільм, який не відбувся. Сподіваємося, він не затьмарить початок кіносезону і не відверне глядача від наступних українських фільмів.

Ігор Грабович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-