Вічне повернення і краще завтра: Нотатки з Одеського кінофестивалю

Вічне повернення і краще завтра: Нотатки з Одеського кінофестивалю

Укрінформ
Про фільми «Додому» – Нарімана Алієва та «Звуки революції» – Білла Гуттентага і Дена Стурмана

Нашій здатності справлятися із втратами та нероздільному сплетінню минулого і сьогоденнятемам, які були підняті найпомітнішими фільмами перших днів фестивалю, – була присвячена і українська стрічка з міжнародного конкурсу, одна з найбільш очікуваних для вітчизняних синефілів у програмі ОМКФ, «Додому» Нарімана Алієва, прем'єра якої відбулася в рамках конкурсу «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю.

Події зустрічають нас у київському морзі, де кримський татарин Мустафа (Ахтем Сєїтаблаєв), який приїхав з окупованої республіки, забирає тіло сина, який загинув в зоні АТО. Юнак, який залишив захоплений Крим, щоб битися з російською агресією на іншому кінці України, здається, змушений переживати митарства і після своєї смерті, потрапивши в коловорот українських державних інституцій. Їхні представники, замість вшанування загиблого героя і його сім'ї, всіляко перешкоджають батькові, який вирішив перевезти тіло в рідне село, щоб поховати в землі предків.

Втім, Мустафа незворушно роздає купюри медикам і прикордонникам, якими запасся, очевидно, не чекаючи від української влади іншого ставлення. На відміну від загиблого сина, він не схильний перейматися долею країни. Батьківщина для Мустафи не простягається далі Криму, і під своїм народом він розуміє виключно своїх одноплемінників. Тому має намір повернути в Крим не лише загиблого сина, але і другого, Аліма (Ремзі Білялов), студента факультету журналістики київського університету. Алім, в якому любов до батька співіснує з неприйняттям його переконань, а спрага особистої реалізації пригнічена інфантильною невпевненістю, що підсилюється в присутності цільного, жорсткого Мустафи, намагається то заслужити його схвалення, то продемонструвати свою незалежність. При цьому повернення в батьківські краї у свідомості молодої людини не надто відрізняється від перспективи бути похованим живцем.

Кадр из фильма
Кадр з фільму «Додому»
У подорожі Мустафи і Аліма – за безмовної і незмінно відчутної присутності третього, – курними шляхами і непоказними селами південної України, соціально-політична проблематика постає виразним, достовірним фоном для вічної історії про протистояння батьків і дітей, в якому утиск і бунт невіддільні від тієї безумовної любові, яку не можна заслужити і яку не можна втратити. Поява в розповіді брата Мустафи дозволяє розповісти історію сім'ї, яка задовго до Революції гідності та російсько-української війни наповнилася образами, проявами ксенофобських забобонів і незжитими національними травмами.

Архаїчна система цінностей Мустафи, з його рабською покорою традиціям і деспотичною вимогливістю до близьких, у яких він готовий, знову ж таки, в ім'я виконання звичаїв і ритуалів, відняти вільну волю, з його сприйняттям представників інших народів як чужинців (здається, навіть релігія є для нього усього лиш міткою етнічної приналежності), відштовхує його сина. Тією же мірою і космополітична відкритість Аліма, його бажання стати частиною великого світу, вирвавшись з-під влади родових законів, чия жорстокість і безглуздість виправдані лише їхньою давниною, неприйнятні для Мустафи. Спільне горе і подолані в дорозі неприємності поступово зближують героїв, роблять їх більш терпимими до відмінностей у світогляді. Між тим, як засвідчує розповідь, у дні війни і соціально-політичної смути фінальне торжество нового над старим не видається таким вже неминучим. В нас, розгублених і озлоблених, оживають старі, забуті страхи, пробуджується готовність захищатися і нападати, і мертвим часом вдається ховати не лише своїх мерців, але і своїх живих.

Життєствердний приклад боротьби з демонами минулого за краще завтра представлений у документальній стрічці Білла Гуттентага і Дена Стурмана «Звуки революції» з програми «Спеціальні покази». Фільм роповідає про наймасовіші в американській історії акції на захист расової рівноправності, які почалися з демаршу негритянської громади Монтгомері, столиці штату Алабама. Очолений молодим баптистським священиком Мартіном Лютером Кінгом бойкот громадського транспорту, де білі і чорні повинні були сидіти окремо, вилився в протести по всій країні, в яких брали участь представники усіх рас, віку і соціальних категорій. Цей пронизливий, чудово змонтований з хронік і розповідей очевидців фільм, прикрашений своїми в назві звуками, госпелами і спірічуелс, переконує в ефективності ненасильницького спротиву, який виявився куди більш дієвим, ніж кулі та гранати радикальних антиурядових угруповань – і вимагає від учасників руху набагато більше мужності, ніж збройна боротьба. Продемонстрована в хронікальних кадрах готовність послідовників Кінга, які надихнулися ідеями християнського всепрощення і тактикою Махатми Ганді, зносити побої навіть не намагаючись вдарити у відповідь, здається неймовірною – як і абсурдна жорстокість, з якою влада південних штатів і конфедератські обивателі намагаються придушити протести, орудуючи кийками, нацьковуючи собак без розбору статі і віку, б'ючи, каструючи, вішаючи людей, які вимагають реєстрації на виборах або права заходити в кафе. Подібні фільми свідчать про нашу здатність протистояти тиранії можновладців і суспільства, яке перебуває в темряві упереджень – і про те, що світ все ж таки змінюється на краще.

Серед іншого, фільм Гуттентага і Стурмана показує, як утиск меншин зрештою обертається утиском найкращих представників більшості. Обиватель, щирий у своєму мракобіссі, який підтримує репресивні закони та дискримінаційні подання, не замислюється, що може поставити під удар кийків і образ власних онуків – які одного разу зважаться реалізувати гомосексуальні схильності, стануть жертвами домашнього насильства або вийдуть на акцію на підтримку емігрантів. Таким чином, боротьба проти дискримінації навіть найбільш нечисленної групи є боротьбою за права кожного громадянина. Як зауважив Кінг у процитованому у «Звуках революції» виступі: «Звертаючись до білих, які співчувають нашій боротьбі, але бояться нас підтримати через сімейні відносини, політичні, ділові зв'язки, хочу пообіцяти: ми звільнимо вас».

Олександр Гусєв. Одеса

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-