Мало кому відомо, що окрім султанши українського походження Роксолани, історія Османської імперії славетна ще однією, не менш видатною українкою, – Хатідже Турхан. Саме за її присутності та в союзі її сина Мехмеда IV з козаками під проводом гетьмана Петра Дорошенка, було здобуто перемогу над польською шляхтою на Поділлі у 17 столітті. Ця та інша історії її життя лягли в основу трилогії, представленої цьогоріч на Книжковому арсеналі в Києві. Про Хатідже Турхан та Роксолану, їхню роль в історії Османської імперії, про міфи, якими обростають постаті султан-українок, та роботу над книгами – в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповіла письменниця Олександра Шутко.
УКРАЇНКА-СУЛТАНША СПРИЯЛА СПІВПРАЦІ КОЗАЦТВА ТА СУЛТАНАТУ
- Пані Олександро, на Книжковому арсеналі в Києві відбулася презентація трилогії про султану-українку Хатідже Турхан. Для багатьох в Україні ця особистість, її біографія – відкриття, на відміну від Роксолани. Як виникла ідея створення цієї праці?
- Пишучи першу книжку «Роксолана: міфи та реалії», вивчала турецькі історичні джерела і натрапила на біографію валіде (мати – ред.) Хатідже Турхан. Здається, це була книжка історика Халіля Шмішіргіля (Halil Şimşirgil) про валіде османських султанів. Так він прямо зазначив, що Хатідже Турхан була українкою, як до речі, і матір Османа ІІІ, Шехсувар-султан. Тож я почала копати глибше – перечитала багато турецьких досліджень на цю тему, а заразом – спогади польських, венеційських та навіть московських послів у Стамбулі 17 століття і знайшла чимало цікавої інформації.
Найбільше вразило дослідження професорки Анатолійського університету Халіме Дору (Halime Doğru), яка розшифрувала османські реєстри, де ішлося про шлях, котрий подолав син Хатідже Турхан – Мехмед ІV із армією до завойованого ним 1672 року Кам’янця (нині Кам’янець-Подільський), а потім Хотина. Так от у той похід нібито разом із султаном ходила валіде Хатідже Турхан та його хасекі (фаворитка – ред.) Гюльнуш. Пізніше цю інформацію трохи підкоригували історики Ерхан Афьйонджу (Erhan Afyoncu) та Уур Демір (Uğur Demir). Але факт того, що ці військові перемоги над польською шляхтою на Поділлі султан здійснив за присутності гарему й у союзі з українськими козаками гетьмана Петра Дорошенка, неабияк мене зацікавив. Тоді ж виникла ідея ознайомити українців із цими подіями з історії Османської імперії та України. Так я й вирішила написати художньо-біографічний роман для широкого кола читачів.
Перша книга – про те, як Хатідже Турхан потрапила до султанського гарему, про її життя там, фактично боротьбу за виживання поруч зі свекрухою. Друга – про роки фактичного реґентування Хатідже Турхан неповнолітнім сином-султаном Мехмедом ІV. Третя – про останні 20 років життя, про те, як вона заступалася за українське козацтво, як допомогла гетьману Дорошенку отримати протекторат її сина, об’єднатися у походах.
- Три книги – це титанічна робота, враховуючи, що сюжетну лінію вибудовуєте на реальних історичних фактах. Звідки берете фактаж? Маєте доступ до архівів?
- Здебільшого купувала книжки у Стамбулі та курортних містах Туреччини. На щастя, багато наукових публікацій турецьких, західноєвропейських та американських дослідників на цю тему є у відкритому доступі. Чимало цікавих літописів, хронік та документів про польсько-турецькі війни 17 століття знайшла у польських архівах. Додатково поглибила свої знання з історії українського козацтва, завдяки працям українських істориків. Докладну інформацію про залучені джерела наводжу наприкінці кожного тому роману в так званому слові автора, додаю тематичні ілюстрації та світлини.
- Який із документів вважаєте найбільшою знахідкою?
- Мабуть, це спогади польських послів Бєгановського та Радзієвського про аудієнцію у султана Мехмеда ІV та його валіде Хатідже Турхан, а також монографії Халіме Дору, Ерхана Афьйонджу, книжки Озлем Кумрулар (Özlem Kumrular) та наукові публікації, в яких ідеться про опис майна валіде Хатідже Турхан Юсуфа Саира (Yusuf Sağır) й Ісмаїла Киврима (İsmaїl Kıvrım). Це те, що так одразу згадується.
- В одному з інтерв’ю ви сказали, що хотіли б екранізувати життя Хатідже Турхан. Маєте вже конкретні пропозиції?
- На жаль, поки що це – лише мрії. Але найближчим часом маю намір серйозніше зайнятися втіленням їх у життя. Хотілося б, щоб це був турецько-польсько-український проект. Проте, розумію, що у наших суворих реаліях таке майже неможливо…
ПОСТАТЬ РОКСОЛАНИ В УКРАЇНІ ОПОВИТА МІФАМИ ТА ЛЕГЕНДАМИ
- Не можу не запитати про Роксолану. Ви видали кілька книг про неї, розвінчали міфи, які за багато століть з’явилися довкола її особи та життя, оприлюднили її переписку з Сулейманом І Пишним. Що найбільше вразило особисто вас, коли вивчали історію славетної землячки?
- Освіченість Роксолани, яка знала не лише Коран, а й перську поезію, давньогрецьку міфологію, ну і звісно ж – вивчила османську. Вона писала цією надскладною мовою вірші, що за рівнем не поступаються поетичним творінням султана Сулеймана, тобто Мухіббі. Це його літературний псевдонім, що у перекладі означає «закоханий». Саме розумом та вмінням зацікавити своїми думками Роксолана і підкорила серце освіченого султана.
Узагалі, під час збору інформації про Роксолану зі мною траплялися цікаві історії. От, приміром, минулого року я звернулася до відомого польського османіста Даріуша Колодзейчика, який досліджував османські документи Кам’янецького еялету, із запитанням про наявність у польських архівах листа Роксолани до угорської королеви Ізабелли Ягеллонки, яка була донькою польського короля. Так от, він погодився його відшукати в архіві. Але це видалося непростою справою, оскільки польські історики минулого століття помилково зазначили у своїх працях не ту теку, в якій містився лист Роксолани. Пан Колодзейчик уже був засмутився, коли не знайшов його у архіві. Аж тут раптом випала інша тека, з якої вилетів документ. Виявилося, що то був лист Роксолани. Так вдалося його відшукати. Його переклад уперше оприлюдню у книжці «Жіночий султанат: влада та кохання», яка вийде восени цього року.
- Один із міфів, який спростовуєте у своїй книзі, – що Роксолана не була настільки патріотичною, наскільки ми про це говоримо. А які ще міфи у нас вкорінилися і чи дійсно нічого не було зроблено нею для України?
- Українці переповідають легенди, наприклад, як Роксолану намагався розшукати коханий з Рогатина. До цього нібито були залучені й українські козаки на чолі з гетьманом Дмитром Вишневецьким-Байдою. Але до татарського полону майбутня султана потрапила в дитячому віці. Тривалий час її виховували у палаці кримського хана в Салачику (нині околиця Бахчисараю), а потім подарували султанові Сулейману на честь сходження на престол.
Дмитро Вишневецький з’являється у Стамбулі лише 1553 року. Про це нам відомо з листа князя Радзивіла до Сиґізмунда ІІ Августа. Вишневецький півроку прожив в османській столиці, де його пишно приймали і піднесли коштовні дарунки. Можливо, у цьому є заслуга Роксолани, яка допомагала чоловіку створювати коаліцію проти Габсбургів, куди мали увійти кримські татари, поляки і козаки.
А ще вона була вправною вишивальницею. Збереглися рушнички та надбрівні пов’язки – кашбашти, які Роксолана сама гаптувала. Так от візерунки вишивки мені особисто нагадують українські вишиванки.
УКРАЇНКИ-СУЛТАНИ ДОСЯГЛИ УСПІХУ ЗАВДЯКИ СИЛІ ВОЛІ ТА ВМІННЮ ВЧИТИСЯ
- Ви розповіли, що маєте копії оригіналів унікальних листів Роксолани. Розкажіть, будь ласка, що це за знахідка? Як вдалося отримати? Що маєте намір з ними робити?
- Так, копії любовних листів мені подарувала знімального група одного українського телеканалу, який працює над документальним фільмом про Роксолану. На жаль, я не можу поки що повідомити подробиці, окрім того, що особисто була причетна до зйомок. Чекаємо трансляції цього фільму в наступному році.
Для мене копії цих листів стали справжньою знахідкою, адже раніше бачила їх лише в електронному варіанті. Бо там, де вони зберігаються, у архівах палацу Топкапи, їх науковцям демонструють переважно в оцифрованому варіанті. Оригінали листів Роксолани дуже рідко виставляють на загальний огляд. Тепер от маю їхню правдиву копію і можу демонструвати на своїх лекціях про Роксолану.
- Роксолана, Хатідже Турхан. Унікальність їхніх доль важко переоцінити. Звичайно, часи змінилися, як і цінності, місце жінки в суспільстві. Та все ж. Який секрет, можливо, алгоритм ви можете вивести у тому, що ці жінки-простолюдинки мали таку велику силу над своїми впливовими чоловіками, змогли завоювати довіру та любов на довгі роки? В чому їхня жіноча мудрість? Чому можемо в них повчитися ми зараз?
- Як на мене, усі ці українки-султани досягли успіху завдяки незламній силі волі, умінню вчитися й досягати поставлених цілей. Я, чесно кажучи, сумніваюся, що змогла б вижити у ті часи та у тому середовищі. А вони не лише змогли досягти таких вершин, а й зробили багато корисного для народу Османської імперії. Маю на увазі їхні благодійні проекти: зведення мечетей, шкіл, лікарень, хамамів і пожертвування.
ПОТЯГ ДО ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ ТУРЕЧЧИНИ ЗАВЖДИ БУВ ЧАСТИНОЮ МЕНЕ
- Кілька книг про Роксолану, трилогія про Хатідже Турхан. Можна зробити висновок, що тема цікавить читача, відповідно і видавця? Над чим працюєте зараз? Які творчі плани маєте?
- Насправді, я фактично завершила усе задумане – це кілька науково-популярних книжок про Роксолану, одна з яких – під назвою Hürrem Sultan вийшла 2017 року в турецькому перекладі у Стамбулі, роман «Хатідже Турхан» у трьох книгах та дослідження «Жіночий султанат: влада та кохання». Думала, що на цьому – все із османською темою. Але тут пішли замовлення на п’єсу для музичної постановки, на книжку про історії кохання в султанському гаремі. Нещодавно звернувся до мене по історичні консультації відомий український виробник анімаційних фільмів, який знімає блокбастер про Роксолану. Тож роботи вистачає.
- Ви за освітою музикант, людина мистецтва, але реалізувалися дещо в іншій сфері – в літературі та журналістиці. На якому етапі стався цей перехід?
- Під час навчання у київській консерваторії відчула, що виконавська діяльність і викладацька – не моє покликання. Тоді почала писати про музику, продовжила навчання в мистецтвознавчій аспірантурі. У 2011 році отримала ступінь кандидата мистецтвознавства – захистила дисертацію про сучасних українських композиторів,. Журналістську діяльність розпочала у 2005 році в газеті «Вечірні вісті». Все почалося з того, що я написала про українофобські настрої певних діячів мистецтва. Стаття була досить скандальною. Запропонувала її редакції, а редактор натомість запропонував мені співпрацю. Згодом почала працювала штатним журналістом, але писала далеко не про музику та мистецтво, більше на соціальні теми: про наркопритони, незаконну забудову Києва, тощо.
- Цікаво, чому вирішили досліджувати й писати саме про невідомі сторінки з історії Османської імперії, пов’язані з Україною, через історичні постаті наших співвітчизниць?
- Пам’ятаю, що в якийсь період усі знайомі та подруги працювали над удосконаленням своїх знань з англійської. Мені це не відгукувалося, тому пішла іншим шляхом і почала вивчити досить екзотичну для українців мову – турецьку. Чому так сталося, зараз вже важко сказати. Припускаю, що це може бути пов’язано з моїми пращурами. Завжди мала потяг до історії та культури Туреччини. Моє дівоче прізвище Патай, воно містить натяк на східне походження. Але, на жаль, жодної інформації про східних родичів наша родина не має. Батько мій родом із Львівщини, мама – росіянка.
Згодом, вивчаючи мову, для її удосконалення та мовної практики, почала їздити до Туреччини. Звичайно, багато читала. Дуже мені були до душі історичні твори про гареми загалом та про нашу Роксолану особливо. Прочитала з десяток книг і усвідомила, що наше уявлення про неї пов’язане з великою кількістю міфів та легенд. Почала більш серйозно досліджувати це питання і коли матеріалу вже було дуже багато, вирішила його систематизувати та написати книгу про справжню Роксолану.
- Пані Олександро, зараз ви у відпустці й зовсім не дивно, що проводите її в Туреччині. Чим приваблює вас ця країна? Чи пов’язана ваша поїздка з літературною діяльністю?
- Ось уже сьомий рік поспіль я проводжу свою відпустку на морі у турецькій Анталії. Маю там улюблений готель, неподалік центру цього чудового міста, де є музеї, оперний театр, зелені парки, концерти просто неба, книгарні й виставки. Тобто лише лежанням на пляжі мій літній відпочинок не обмежується.
- Час, коли закінчився священний у мусульман місяць Рамадан і святкують Рамазан-байрам – це особливий період в Туреччині. Через переповнені готелі наші співвітчизники часто воліють обирати інші дати для відпочинку. Ви приїхали саме в цей час. Чим зумовлений такий вибір?
- Найулюбленішим для мене часом відпочинку є початок червня. Зазвичай він збігається із Рамазаном, коли у місті ввечері починається велике святкове дійство. Звідусіль линуть музика, сміх та аромати свіжозготованої турецької їжі. Мені ще подобаються святкові базари, на яких можна придбати недорого яскраві турецькі прикраси ручної роботи, рушники, каву та кухонне приладдя. На це та свіжі історичні видання на османську тематику, які я купую у книгарнях та букіністичних крамницях, йде чимало коштів. Але без цього я вже не уявляю свого життя.
Ольга Будник, Анкара-Київ
Aото з її архіву Олександри Шутко