Юрій Тимошенко. 2. То Неру, а це ж Тарапунька

Юрій Тимошенко. 2. То Неру, а це ж Тарапунька

Укрінформ
Завершуємо, в рамках проекту "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ", розповідь про Праотця українського стендапу – до 100-річчя від дня народження

Нехай вам казки не розказують про підпільних мільйонерів Корейко від радянської естради. Так, заробляли артисти непогані гроші, але… По-перше, на піці популярності Тарапуньки і Штепселя доводилося давати до тисячі концертів на рік, інколи – по три на день. По-друге, з усіма надбавками та званнями у кожного за виступ виходила не ставка – 18 рублів 50 копійок, а по 40 рублів. По-третє, аби не дражнити гусей, в “Укрконцерті” вони отримували зарплату не в загальній черзі, а касир закривала віконце, учасники дуету заходили в кімнатку, аби ніхто не бачив тих сум.

Заробляти Тарапуньці доводилося добре, із молодою дружиною вони почали з нуля. Першою серйозною покупкою стала чеська розкладна канапа на металевих ніжках, про яку за великим блатом артист домовився з директором меблевого магазину. До народження другої дитини у 1966 р. – Юрія-молодшого, усім хатнім господарством та вихованням чоловік і дружина займалися самі. На диво сусідам, милий і приязний Тарапунька залюбки гуляв із малим, тоді як домашні клопоти лягли на дружину.

Прожили так вони п’ять років, а потім із первістком Сашком Тимошенком (1962-1987) переїхали на вулицю Володимирську. Велика, красива квартира розташовувалась у старому будинку, поруч із Золотими воротами. Тоді в сім’ї з’явився другий син, і їм знадобилася хатня робітниця.

Роександр Сегал, Павло Вирский та Юрій Тимошенко
Роександр Сегал, Павло Вирский та Юрій Тимошенко

*   *   *

Ще до весілля він попередив другу дружину:

- Юлю, запам’ятай: клоуни, коміки – найсерйозніші люди.

Яким Юрій Трохимович був у побуті, Юлія Максимівна Пашковська пригадувала:

- Аби правдиво зобразити чоловіка, справжнім, його треба посадити у крісло з цигаркою в руці. Таким Юру ми запам’ятали. Зазвичай удома він мовчав, щось обмірковував, тримався “на своїй хвилі”. Коли приходили гості, деякий час чоловік розважався, жартував, а потім серйознішав і знову заглиблювався у себе. Тим, хто докучливо намагався господаря розтермосити, відповідав різко. Щоправда, потім Юрій Трохимович здебільшого шкодував. Характер він мав непередбачуваний, імпульсивний. У ресторані він міг зненацька замовити всім жінкам по шоколадці, а чоловікам – по чарці горілки.

Оскільки людьми Тарапунька і Штепсель були геть різними, поза сценою кожен із них будував власне приватне життя. Відверто кажучи, у гості один до одного ходили колеги мало коли. Мабуть, і це допомагало триматися разом півстоліття. За весь той час жодного разу вони серйозно не посварилися.

*   *   *

Минали десятиліття, а таким самим цільним і несхитним у поглядах на життя та творчість залишався Юрій Трохимович. В період пізнього застою, у 1970-ті рр., коли економіка розвиненого соціалізму почала хиріти на корені, за вказівкою Партії Міністерство культури України узялося регулярно втовкмачувати національним митцям нові казки про світле майбутнє. З цією метою раз у раз для труп київських театрів скликалися так звані партактиви. Отож, на плановому заході із посипання мозку нафталіном слово надали тодішньому міністру культури УРСР. Розводився товариш про економію: як ощадливо використовувати електроенергію, як зменшувати невиправдано великі постановочні витрати, одне слово, як по-соціалістичному вести творче господарювання.

І цілком на тверезу голову ідеологічний боєць бовкнув таке:

- Трапляється, артистка вашої трупи має виконати роль доярки, а тим часом вимагає від костюмера, аби взуття їй надали англійське. То марнотратність, товариші, розтринькування народних коштів. Тим часом наведу приклад, гідний наслідування: нещодавно до Києва приїздив театр із міста N., може, хтось і вистави їхні переглянув… Так ось. Усі декорації гастролери привезли у кількох ящиках. Мовляв, ось приклад соціалістичної культури: виступи пройшли добре, і економія яка! Отже, який висновок напрошується? Не варто замовляти вагони для перевезення реквізиту. Так що, товариші, міркувати слід ящиками, тоді й буде економія!

Коли міністр повернувся в президію, слово несподівано попросив Юрій Тимошенко. Довго актор розповідав про реальні потреби української естради, як складно виживати, що особливо заважає, а потім і цвях забив:

- А вам, товаришу міністре, пораджу: міркувати треба не ящиками, а головою. Тоді й сенс у справі з’явиться!

Як тоді Юрія Трохимовича не посадили, ніхто не второпав.

*   *   *

Знаєте, що мене особисто вражає? І за образ просторікуватого цибатого селюка Юрій Тимошенко ніколи не ховався, а, залишаючи сцену, перетворювався на освічену людину, справжнього українського інтелігента. Маю на увазі не лише його інтерес до іноземних мов: свого часу англійську вивчити він пообіцяв Олександрові Довженку, і – вивчив! На якому рівні?

Не поспішайте пхекати. Юрій Трохимович листувався зі знаменитим американським композитором, головним диригентом Нью-Йоркської філармонії (1958-1969) Леонардом Бернстайном (Leonard Bernstein; 1918-1990), батьки якого свого часу виїхали з Рівного. Окрім того, часто Тарапунька приймав у себе вдома найвідоміших у світі артистів. Зокрема видатний американський джазмен, піаніст, композитор і бенд-лідер Дюк Еллінґтон (Duke Ellington; 1899-1974) у мемуарах написав: кращим днем його перебування в СРСР у 1967 р. виявилися гостини у київського “коміка Юрка”, який частував українським борщем, варениками і соковитим гумором без перекладача.

При такому зоряному статусі – як Юрій Тимошенко ставився до простих людей, до молоді, мало захищених верств? Уповім такий випадок.

Якось на один помпезний концерт-солянку до Білокам’яної Тарапунька і Штепсель вирушили у так званому “штабному” вагоні добірної української делегації, де знаходилися виключно високі цабе: партійні функціонери, державні чиновники і виключно народні артисти. На якійсь зі станцій до VIP-вагону прослизнув бідний студент, котрий “зайцем” повертався до Москви. Привітно Юрій Трохимович завів із юнаком розмову, згадав про свій інститут, пожартував з приводу вічного студентського безгрошів’я, а потім якось по-батьківськи поцікавився:

- Звичайно, хочеш їсти?

Не чекаючи відповіді, усміхнений Тарапунька підвівся та попрямував до буфету, звідки повернувся навантажений пакетами. Але… У вагоні студента більше не було: на вимогу якогось високого чиновника на першій же зупинці провідник висадив “зайця”, що до того ж опинився з-поміж офіційної делегації. Свідки переказували, що в ту мить на Юрія Тимошенко було страшно глянути – то був саме той стан афекту, коли артист ставав некерованим. Так від реагував на кривду та несправедливість.

Юрій Трохимович мало не виламав двері в купе, де замкнувся переляканий чиновник, гупав у зачинені двері й горлав:

- Вийди, тварино! Я подивлюся в твої очі!.. Адже хлопець їсти хотів, а ти, падло, вигнало голодну людину!.. Ти молодість свою вигнав!

Колегам насилу вдалося вгамувати артиста та відтягти від поламаних дверей.

*   *   *

Чи були у Тарапуньки захоплення? Окрім марок, які вони зі Штепселем затято колекціонували. За рідкісним екземпляром, потрібним для хронологічної колекції, Юрій Тимошенко одного разу спохопився – і літаком дременув у Ташкент! Ще артист захоплювався більярдом, був затятим футбольним уболівальником. Як і належить українцеві, роботящу мав вдачу. Зокрема Юрій Трохимович любив теслювати. Удома у нього була справжня столярня: верстат, лещата, електроінструменти. На пам’ять про його захоплення синам залишилися батьківські вироби: тумбочка для взуття, кумедний дерев’яний світильник у вигляді собаки-такси з лампочкою на мордочці і вмикачем під... хвостом тощо.

Хто що віз до Києва з гастролей, а Тарапунька нишпорив по господарчих магазинах, вишукував потрібні цвяхи, шурупи, інше залізяччя, аби вдома скарб акуратно розкласти по шухлядах і підписати – що і де зберігається. Про його ремонт у квартирі, що обійшовся у 30-40 тисяч рублів, ходили легенди.

Так, він був рукастою людиною, умільцем, наприклад, дачу Юрій Тимошенко спроектував особисто. Під час робіт полюбляв він сісти у крісло так, щоб перед господарем був увесь двір, і роздавати вказівки. Надовго прискіпливості бракувало, непомітно артист занурювався у власні думки і оточуючі зникали.

*   *   *

На відміну від Юхима Березіна, який на дачу в Кончу-Заспу статечно возив родину на “Побєдє”, колега по дуету швидкість обожнював. Починав він із малого: спочатку в Тарапуньки з’явився чи не перший у Києві моторолер. У 1979 г. популярний артист пересів за кермо шестирічного “Dodge Chrysler” – така собі величезна американська клуня на колесах вагою в дві з половиною тонни.

Авто вартістю в 17 тис. рублів сім’я придбала в дипломатичному гаражі МЗС СРСР і пригнала з успішних московських гастролей… Машина нагадувала танк, бо ж Юрій Трохимович завжди хотів кермувати великим автомобілем... Ну, знаєте нашого українського хазяйнуватого дядьку, – отаким і був Тарапунька. Перш ніж розплатитися за “Додж Крайслер”, звичайною лінійкою покупець обміряв седан, аби переконатися, чи американець втиснеться в існуючий гараж.

На київських вулицях періоду пізнього застою диво американського автопрому викликало захват, тоді як малодосвідчений водій за кермом заглиблювався у думки: складав вірші, обмірковував нові інтермедії. Тим часом, здавалося, дорогою котиться бульдозер. Одного разу на вулиці Ямській Юрій Тимошенко, який кермував заморським авто, просто зніс із рейок трамвай. Не вірите? Так і було… Міський трамвай перекинувся, а “Доджу Крайслеру” – абищо. Пошкодженими виявилися лише два пластикових “ікла”, що на чверть метра стирчали з переднього бампера.

Подальші півтора року із зарплати естрадної зірки вираховували гроші за “руйнування громадського транспорту”. Дружині Юлії Максимівні він зізнався, що потравив у аварію, лише тоді, коли сплатив майже всі стягнення в міський бюджет.

*   *   *

Про той овіяний славою “Додж Крайслер” побрехеньки ходили по обидва боки Атлантики. Одного разу уже дорослий син Юрія Тимошенка познайомився з людиною, колишнім співробітником компетентних органів, і той розповів нечувану історію. Виявилося, свого часу новий знайомий працював резидентом КДБ СРСР у Сполучених Штатах. Ні більше, ні менше… І одного дня Центр поставив перед розвідником завдання: знайти... колінвал для “Крайслера”. У Сполучених Штатах, “Крайслера” – уявляєте?

У пошуках дефіцитної деталі агент Москви, разом із групою зовнішнього стеження, приставленою до резидента керівництвом ЦРУ, доїхав аж до самого Детройта. Правдами і неправдами завдання він виконав, але через багато-багато років дізнався, що вся ця “спецоперація” була проведена, аби найкращими силами радянських КДБ-шників допомогти… Тарапуньці підняти з мотлоху поламану в Києві машину. Кажуть, глибоко шокованою виявилася того року контррозвідка США.

Янкі щиро заздрили, що за “Залізною завісою”, у Сов’єтів, є власний Чарлі Чаплін, більш крутіший за американського колегу, якщо заради ремонту його авта – на вуха піднімалися дві найпотужніші розвідки світу… Відверто кажучи, то була напівправда, бо чиста правда увігнала б американців у кататонічний ступор. Адже на “Додж Крайслер” Юрія Тимошенка працював увесь оборонний комплекс СРСР.

І я не жартую. У Радянському Союзі легше було купити квиток на Місяць, аніж придбати запчастини до американської машини. Тарапуньці допомагали хист, кмітливість і… народна любов. Він зробив креслення спрацьованих деталей – і на гастролях країною відвідував військові заводи, де показував малюнки і просив зробити такі ж запчастини. Праотцю українського стендапу ніхто не відмовляв. Половина радянської оборонки трудилась у поті чола. І артист регулярно отримував посилки із бездоганно виточеними деталями. Автомобіль залишався на ходу, до самої смерті його власника...

*   *   *

Бійцям ідеологічного фронту, якими в Країні Рад від початку вважали митців, ніяк не можна було жити поза Партією. Так би мовити, партія настирно скучала за народними улюбленцями. Одного разу в гарному гуморі коридором “Укрконцерту” чимчикував Юрій Тимошенко, а назустріч вислизнув секретар парткому і улесливо:

- Юрію Трохимовичу, прошу вас, прийдіть на парткомісію! Навіть Статут можете не вчити – ми й так у партію вас приймемо.

Навіть не стишуючи ходи, Тарапунька йому у відповідь:

- Перепрошую: не достоєн, не достоєн...

Він ніколи не забував, як партком його всіляко фалував вступити в члени КПРС, але, так би мовити, без Штепселя, якому, зважаючи на шосту графу, сором’язливо навіть не пропонували... То була давня історія.

Спочатку Юрій Тимошенко навіть відмовлявся від звання заслуженого артиста, а на вмовляння відкритим текстом заявляв:

- Або двом, або нікому.

Дали двом.

Потім і народними артистами Української РСР разом стали.

А ось народних СРСР знаменитий дует так і не дочекався.

Двічі артисти подавали документи на отримання звання, але щоразу їхні теки дивним чином… губилися. Коли врешті-решт колеги намовили Юхима Березіна спробувати втретє, Юрій Трохимович категорично відмовився:

- Все, з нас досить! Не хочемо. У нас вже є звання – Штепсель і Тарапунька...

*   *   *

Схоже, що у 1950-1960-х рр. ніхто з українських естрадних артистів не перебував у такому фаворі, як дует Тарапуньки й Штепселя. Зі своїми музикантами вони записувалися на одинадцяти “Голубих вогниках” у Москві. Тричі Тарапунька, Штепсель і Юлія Пашковська ставали гостями урядових Новорічних свят у столиці СРСР. Прикметно, що у 1960-х рр. адміністратори Центрального телебачення їх раз у раз садовили за столик №17, разом із тодішнім подружжям Нонною Мордюковою і В’ячеславом Тихоновим. Втаємничений теле-Штірліц справляв враження галантного кавалера, тоді як кіно-Уляна Громова вражала безжурною веселістю.

Так діялося і на початку 1970-х рр. Факти?

Прошу: діалоги для українського дуету Тарапуньки і Штепселя писав навіть молодий автор, викладач Вищого театрального училища імені Б.В.Щукіна, актор Московського академічного театру сатири... Олександр Ширвіндт (1934).

Те, що обидві дружини Юрія Трохимовича всіляко ревнували, загальновідомо, а як сам Тарапунька ставився до подружніх зрад? Із незгасним гумором. Коли на якихось урочистостях Юлію Максимівну запросив на вальс перший секретар ЦК КПРС (1953–1964) Микита Хрущов (1894-1971), тривалий час артист кепкував:

- Серденько моє, за тобою підстаркуваті вожді зітхають.

Чим вимірювалася їхня популярність? Не статуетками і не дипломами, не званнями та орденами, а щирою народною любов’ю.

*   *   *

Одного разу Юрій Тимошенко вирішив повезти родину на море, на Південь. Чинно, без зайвого галасу зупинилися в готелі. Проте за чверть години під вікнами вже гула величезна юрба, яка ні на що не реагувала, навіть коли мимохіть зупинила громадський транспорт. Народ жадав побачити свого кумира та узявся скандувати:

- Та-ра-пунь-ка! Та-ра-пунь-ка! Та-ра-пунь-ка!

Коли Юрій Трохимович з’явився на балконі, навіть автомобільні гудки потонули в оваціях. І тоді в номер зайшла перелякана адміністраторка, яка зачинила балкон, щільно зачахнула фіранку та залементувала:

- Учора до нас приїздив Джавахарлал Неру, так на прем’єр-міністра Індії не так бурхливо реагували!

На це тітоньці хтось із присутніх у номері гостей парирував:

- Скажете таке: то Неру, а це ж Тарапунька!

*   *   *

Іншу кумедну історію при нагоди розповіла співачка Юлія Пашковська:

- Тарапуньку і Штепселя тоді знали всі: від піонерів до пенсіонерів. Професори, продавчині, колгоспники. Коли транслювався номер дуету, люди все кидали – і бігли до телевізора або радіо. Коли наша концертна бригада приїжджала з гастролей, навіть у дві-три години ночі, біля вагона їх зустрічали люди з хлібом-сіллю. З тих пір у мене назбиралася величезна колекція рушників… Або таке: пригадується, ми часто вирушали на Дні культури в різні республіки. Одного разу була така громіздка делегація, що довелося вилітати з Києва двома літаками: в одному – уряд, в іншому – артисти. Приземляємося в Алма-Ати. І народ на летовищі – як чкурне до першого лайнера, де офіційні особи, і давай питати:

- А де Тарапунька і Штепсель!?? – А нетерплячим казахам пояснюють:

- У другому літаку. – І офіційні особи – як чкурнули до іншого борту... Одне слово, керівництву УРСР така картина дуже не сподобалася.

Утім, епоха застою давалася взнаки. В останні роки існування естрадного дуету Тарапунька і Штепсель працювали під бридким ковпаком ідеологічного відділу Компартії України. Кожну нову, навіть найбеззубішу програму, кожну мініатюру, кожен жарт у виступі пильні партократи вихолощували до такої міри, що обох артистів нудило. Вони вмирали скаліченими радянською цензурою. Як наслідок, від їхніх гастролей доволі швидко відмовились усі обласні філармонії України, тож довелося прасувати околиці, ведмежі кути Радянського Союзу.

Випивши чарку, Юрій Трохимович зізнавався знайомому:

- І правильно зробили, що відмовилися! Кому це сподобається – з року в рік слухати: “Народився я на хуторі Козюльки, три роки старший від сестри Акульки”... Але ти ж зрозумій: і натяку на серйозний текст нам зі сцени говорити не дають. У кожній блощиці слона вбачають. Ледь що – загрожують прикрити наш дует раз і назавжди. Хіба ж так можна жити і працювати ?! Ми тому і вештаємося по Союзу, як цигани безрідні, аби на очі своєму начальству не показуватися. Відчуваю, що від такого життя довго я не протягну.

Юхим березын
Юхим Березін

Траплялися й дні, коли й Юхим Йосипович Березін розповів, як його викликав на килим секретар з ідеології ЦК КПУ Леонід Кравчук і люто розпікав за “єврейські штучки” на сцені та… за зв’язок із родичами в Ізраїлі. А інший державний вельможа одного разу при всьому чесному естрадному народі назвав його “жидівською мордою” і порадив “очистити українську естраду”.

- Господи, та хіба її чимось можна очистити? Ні, бо геть як обпаскуджена! Тільки уявіть собі: з нами на кожні гастролі завжди їздить спеціальний наглядач. Без його благословення зі сцени ми з Юрою не можемо слова пискнути.

*   *   *

В останні роки життя, в 1983-1986 рр. Юрій Трохимович Тимошенко жив у квартирі № 41, у п’ятиповерховому наріжному будинку з гостренькою баштою, по вулиці Рейтарській, 20/24. Тепер про це свідчить бронзовий барельєф.

Попри те, що на той час уже минуло півтора року, як Тарапунька оформив пенсію, до останніх днів життя у складі дуету він гасав по гастролях. Кінцевим містом виявився Ужгород. У столиці Закарпаття просто на сцені у коміка стався інфаркт. Гастролі скасували, а Юрія Трохимовича поклали в обласну лікарню. Пролежав артист розмовного жанру 21 день. За тиждень до смерті чоловіка Юлія Максимівна виїхала додому, аби підготуватися до Юриного повернення.

1 грудня 1986 р. разом із Юхимом Березіним та адміністратором колективу він мав повернутися до Києва. Але о пів на одинадцяту ранку дружині народного артиста Української РСР (1960) зателефонували, повідомивши: о 9:45 Юрій Трохимович помер від серцевого нападу.

Сталося це на пероні Ужгородського залізничного вокзалу. Чекаючи на київський потяг, у когось Тарапунька стрельнув сигарету, хоча йому було суворо заборонено палити, затягнувся вперше за три тижні, зненацька впав і знепритомнів. На кареті “швидкої допомоги” пацієнта доставили в реанімацію, але нічого вдіяти не змогли...

У затятого курця, який від “Прими” дійшов до “Camel”, все життя існувала проблема з палінням. Спинитися Юрій Трохимович не зміг, палив по дві пачки в день. Якщо тримався без сигарет дві-три тижні, то потім виправдовувався перед дружиною:

- Юлю, ну, не можу я жодного рядка написати – дай цигарку. Це для мене допінг...

*   *   *

Кількома роками раніше саме під час гастролей в Ужгороді відбулась якась дивна, але щемлива сцена. Перед концертом до столичних артистів навідалася невідома бабуся. Без поспіху та уповіла, що раніше ніколи не виїжджала зі свого далекого села, а оце вмовила зятя привезти її на концерт Тарапуньки і Штепселя.

- Ось побачила вас живцем, тепер і помирати можна, – мовила незнайомка на прощання, затим погладила обох, Тарапуньку – першого, і пішла здрейми.

Навіть на концерт не залишилася.

…Переказували, що померлого товариша на Байковій горі – ділянка №31, ховала вся концертна фронтова бригада. Окремою групкою від родичів стояли посивілі дядьки зі званнями і нагородами, якими, як і раніше, владно командував суворий прапорщик – сантехнік дядя Петя. Артист може піти, але слава залишиться.

У те, що трапилося, ніхто вірити не хотів.

*   *   *

- Як пішов невгамовний сміхотворець, говоруха та правдолюб?!?

Тим часом про смерть Тарапуньки не написала жодна з українських тодішніх газет. Ні слова не сказали на радіо і телебаченні. Хоча в день похорону біля будинку, де мешкала родина Тимошенків, юрмилися тисячі людей, стояла кінна міліція, а люд все прибував і прибував. Гіркій новині ніхто не йняв віри.

Минали дні, тижні… В помешканні Штепселя раз у раз теленькав телефон, і котрийсь із далеких знайомих висловлював співчуття щодо передчасної втрати колеги. І тремтячим голосом, що, здавалося, якось швидко зістарився, він бідкався:

- Ну, яке мені життя без Юри. Ми ж були з ним наче сіамські близнюки. Він по пальцю улупить собі молотком, а мені боляче... Ризикувати і дуріти на сцені – на це у нас саме Юрко був мастак. Я – людина урівноважена, на рожен лізти ніколи не любив, бо все прагнув вирішувати мирно, полюбовно. Мене, напевно, тому і називали ребе. Ні, що не кажіть, а ми дуже добре доповнювали один одного.

Різниця у віці у колег була 163 дні та п’ять годин.

*   *   *

Не вельми задовго до тих днів Юрій Трохимович разом із другою дружиною, естрадною співачкою Юлією Пашковською гостювали у полтавського племінника. Аж раптом балакучий жартівник замовк і, звертаючись до рідних, заповів:

- Хочу, аби ви запам’ятали: коли мене не стане, кремуйте тіло, а урну з прахом відвезіть до Полтави на цвинтар, де лежать мої батько і мати.

Коли зненацька підхмарний та цибатий Юрій Тимошенко помер, вдова перебувала в напівпритомному стані, на знеболюючих уколах. Її та двох синів “добрі люди” умовили залишити актора в Києві: мовляв, тут на могилу ходитимуть шанувальники. І Юлія Максимівна піддалася на вмовляння. Утім, майже двадцять років її мучили докори сумління, що дружина не виконала духівницю чоловіка.

…Від тих сумних подій минуло 33 роки: змінився світ, змінилась й Україна. Тепер до річечки Тарапуньки, що здавна тече через Полтаву – поміж Дальніми та Ближніми Павленками, по Підмонастир’ю, – містян не тягне, не те, що рибалити, а навіть підходити. Господи, як тхне фекаліями! У прибережній зоні повилазили численні лазні, кафе, фітнес-центри, які скидають стоки просто у пам’ять.

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-