Шлях Майстра таким і має бути - щоб про нього зняли «Шлях Майстра»

Шлях Майстра таким і має бути - щоб про нього зняли «Шлях Майстра»

Укрінформ
Фільм про знаменитого актора і педагога Миколу Рушковського розповідає не лише про нього, а й про те, чим живе театральний світ

У театральних колах ім’я блискучого актора і театрального педагога Миколи Рушковського викликає особливий трепет. Його за життя називали «іконою», першою величиною, мріяли потрапити до нього на курс вчитися. А студенти, в яких він викладав, гордо називали себе “рушковцями”. Микола Миколайович  відійшов у вічність у віці 93-х років, можна сказати, на сцені: зазнав травми «у ролі», під час спектаклю, не захотів залишитися «лежачим», наполіг на операції, яку не переніс. Це сталося зовсім недавно, у грудні минулого року. Світла пам’ять…

Він залишив по собі яскравий слід – не лише ролі, а й своїх учнів. Можна сказати, що з ним відійшла ціла епоха, і про людей такого масштабу обов’язково пишуть книги і знімають фільми. І це ще три роки тому зрозуміли у студії “Лабіринт”, знявши документальний фільм про видатного актора під назвою “Рушковці. Шлях Майстра”. Робота над картиною почалася в 2016 році, ще за життя Майстра, тож глядач зможе дізнатися про Миколу Рушковського не лише з того, що каже дружина, актриса Ізабела Павлова, колеги, вихованці, а й з його особистої розповіді.

Прем’єра фільму відбудеться під час цьогорічного Київського міжнародного кінофестивалю“Молодість”, а згодом творча команда планує показати його на одному з телеканалів. Але Укрінформу випала честь стати одними із перших його глядачів.

Режисер Олександр Парфьонов наголошує на непередбачуваності акторської долі. І цей фільм – про те, як досягти успіху в професії і при цьому не втратити себе, залишатися людиною і чоловіком, бути прикладом для наслідування багатьох поколінь акторів. Але фільм, який починався як розповідь про талант, майстерність, людяність і любов Миколи Рушковського з розповідей його учнів і партнерів, згодом, як виявилося, стає чимось більшим.

«У процесі роботи "виросла" ціла планета і з'ясувалося, що сучасне українське кіно і театр без учнів Миколи Рушковського вже не можливі. Більшість акторів, що знялися у фільмі, його вихованці. Всі вони неймовірно затребувані, знімаються в повнометражному кіно та численних серіалах, перебувають на провідних ролях в українських театрах. Нік (так його називали деякі колеги) був людиною великого масштабу із яскравою харизмою. Як на мене, ознака великого актора – це коли під час розмови з ним виникає відчуття, наче ти його знаєш усе життя. Немає й натяку на наносний снобізм, зверхність. Така риса властива Аді Роговцевій, Станіславу Боклану і також була у Богдана Ступки, Віталія Лінецького. Рушковський був як батько для своїх учнів, і ми теж потрапили під його харизму та зняли про це кіно », – говорить продюсер фільму Валерій Голяк.

«Шлях Майстра» переносить глядача у світ Миколи Рушковського з перших хвилин, коли його учні, вже знані актори, якось по-особливому щиро розповідають про те, яким було їхнє перше враження – від зустрічі з Миколою Миколайовичем та з усім театральний світом в його особі.

Валерій Легін говорить, що Рушковський був як ікона для молодих вступників до театрального, а актори – як небожителі, напівбоги. Наталя Кудрявцева із захопленням, ніби знову перенісшись в студентські часи, емоційно пригадує: “Коли я дізналася, що він набирає курс, то здавалося, якщо я не вступлю – то не зможу жити!”

Такою щирістю та теплом наповнений увесь фільм. На цю нотку тепла режисер налаштовує глядача від самого початку – замальовкою налитих сонцем київських вуличок, якими прогулюється Микола Рушковський, зізнаючися в любові Києву та своїй рідній сцені театру Лесі Українки: “Люблю! Люблю! Люблю!”

Може, не всім відомо про те, що любов Майстра до життя, сцени і людей навколо, підсилювалася у Миколи Миколайовича пережитим у молодості – він брав участь у Другій світовій війні. «Я не був весь час на передньому краю... Я був в артилерійському розрахунку – заряджав установку важких мінометів», – розповідає Микола Миколайович про 1943 рік. «Я отримав велику нагороду за війну – життя… Для артиста Рушковського – це те джерело емоційної пам’яті, яким я підживлююся досі кожен день», – говорить з екрану Майстер. Учні розповідають, як він допомагав і їм набратися того життєвого досвіду, що потрібно приносити з собою на сцену, причому вчив цьому не лише в акторській майстерні. Він водив своїх студентів в операційну, в божевільню, на судові засідання – усе заради того, щоб показати їм різні грані життя, аби навчити їх бути максимально чесними на сцені.

Фільм про знаменитого актора і педагога Миколу Рушковського

«Вам доведеться заново народитися, заново навчитися ходити, говорити, думати», – так він казав своїм учням на перших заняттях, а вони досі пам’ятають ці слова, хоча позаду – десятки років. І це насправді успіх, що авторам фільму вдалося зафіксувати всі ці гранично відверті і щирі спогади про Миколу Рушковського – про те, яким він був актором, педагогом, людиною.

Цікаво, що його учні, не змовляючись, цитують одну фразу Майстра, яка, мабуть, у акторському середовищі вже стала крилатою: «Для нас головне виховати із вас людей, а акторами ви й самі станете». І це він демонстрував, зокрема, і власним прикладом. “Я бачив людей зі значно меншим правом зображати з себе зірку. А Микола Миколайович – дійсно зірка, а кожна його робота – це світло, як людське, так і професійне. І він, напевне, міг собі дозволити не надто перейматися тим, що у людини, яка прасує його костюм, може бути щось не в порядку. Але він для всіх знаходив тепле слово. І для мене це один із яскравих показників – наскільки людина об’ємна, масштабна”, – розповідає з теплою посмішкою Ахтем Сейтаблаєв.

Які претензії можна було б закинути авторам фільму, адже без них навряд чи обійдеться будь-яка рецензія? Можливо, якось інакше треба було виходити з ситуації, коли основа фільму була відзнята за життя його героя, і лише наприкінці глядача інформують про те, що Миколи Рушковського уже немає в живих. Можливо, більш чітка структуризація допомогла б легшому сприйняттю матеріалу. Утім, навряд чи такі зауваження-пропозиції варто відносити до принципових.

Тепер би знайти шляхи, аби залучити до перегляду «Шляху Майстра» якомога більшу аудиторію. Адже можна сказати, що Микола Рушковський, його життя і досвід символізує те, чого не хотілося би втратити, що потрібно зберегти у нашій такий змінній сучасності. А називається це – інтелігентністю, умінням служити людям і своєму власному таланту бути Актором і Людиною. Він залишався на сцені до останніх днів і мріяв знову зіграти Фірса із чеховського “Вишневого саду”. Всім би так помирати і жити – так.

Юлія Горбань, Київ

***

Микола Рушковський - знаний педагог та улюблений кількома поколіннями театралів актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. Народився у 1925 році у Москві. У 1952 році закінчив акторський факультет Школи-студії МХАТ і був прийнятий у трупу Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки у Києві, з яким пов’язав усе своє творче життя. У його доробку понад сто різнопланових театральних робіт. Більше десяти років він очолював Київське відділення НСТД України, був одним із засновників театральної премії "Київська пектораль", Нового драматичного театру на Печерську, Майстерні театрального мистецтва «Сузір'я». Професор Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, де викладав акторську майстерність і виховав прекрасну плеяду відомих українських акторів. Серед його учнів: Лев Сомов, Ігор Антонов, Дмитро Суржиков, Ольга Сумська та інші.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-