«Донбас» і «Брама» на «Дикому полі»: підсумки третьої Золотої Дзиги

«Донбас» і «Брама» на «Дикому полі»: підсумки третьої Золотої Дзиги

Укрінформ
Щиро кажучи, коли переглядаєш список переможців третьої «Золотої Дзиги», в око впадає більше  очікуваних перемог, аніж несподіванок, хоча були й такі.  

Найперше – про переможницю, нагороду якій можна було сміливо віддавати одразу після прем’єри відповідної стрічки. Йдеться про «Браму» Володимира Тихого, а ще точніше – про художника з гриму Катерину Струкову. Її «чаклування» над головною героїнею картини Ірмою Вітовською на екрані справляє якесь неймовірне враження! За рівнем виконання робота Струкової може конкурувати навіть із такими визначними в цьому плані стрічками, як «Дж. Едгар» (зістарений Леонардо ДіКапріо), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона (зістарений і, навпаки, омолоджений Бред Пітт) та нещодавні «Темні часи» (Гері Олдмен).

Певна річ, багато в чому тут заслуга самої акторки, яка дуже органічно виглядає в образі зістареної щонайменше удвічі жінки. Тим не менше, і вправність Струкової заслуговує на найвищі оцінки. Не скажеш, що її конкурентки у цій категорії Ольга Аїтарнія і Тетяна Хорошун попрацювали гірше відповідно у «Шляхетних волоцюгах», «Позивному Бандерасі» (Аїтарнію номінували за два фільми) та «Коли падають дерева». Проте фаворит тут був очевидний і справедливо переміг.

Катерину Струкову
Катерина Струкова. Фото: uafilmacademy

Прогнозованим став і тріумф «Донбасу» Сергія Лозниці. Цілком логічно, що фільм, висунутий від України на «Оскар», визнають найкращим, тож тут українські кіноакадеміки були послідовними. І якщо минулоріч це висунення «Донбасу» явно не було безальтернативним (як на мене, із «Кіборгами» шанси були б вищі), то з його нинішньою перемогою на «Золотій Дзизі» сперечатися складно. Основними конкурентами «Донбасу» у п’ятірці претендентів  можна було вважати вже згадану чудернацьку «Браму» Тихого, котру дуже важко підігнати під якісь точні визначення, передусім жанрові, та міцну драму Марисі Нікітюк «Коли падають дерева», у чомусь співзвучну із «Припутнями» Аркадія Непиталюка, хоча історії начебто різні. Але обидві вони трохи поступаються стрічці Лозниці за гостротою та масштабом порушених в останній проблем, нехай і ненабагато.

Сергій Лозниця
Сергій Лозниця. Фото: uafilmacademy

Те ж саме можна сказати і про перемогу самого Лозниці у режисерській та сценарній номінаціях. Загалом «Донбас» спрацював ефективно, взявши нагороди у половині категорій, де був номінований (3 із 6). Лідери за кількістю номінацій – «Брама» та «Дике поле» Ярослава Ладигіна (кожна по 12) тут програли: перша перемогла у чотирьох, друга – у п’яти.

Анастасія Пустовіт
Анастасія Пустовіт. Фото: uafilmacademy

В акторських номінаціях було вже значно цікавіше. Так, Ірма Вітовська неперевершено зіграла у «Брамі» загадкову і, я б сказав, напівмістичну, як і сама атмосфера чорнобильської зони у фільмі за п’єсою Павла Ар’є, бабу Прісю, хоча з іншого боку вона видається цілком простою та зрозумілою. Проте ненабагато слабші за рівнем виконання ролі зіграли також Анастасія Пустовіт («Коли падають дерева») та Руслана Хазілова («Дике поле»), тож «Дзиґа» для кожної з них теж не викликала б заперечень.

uafilmacademy
Ірма Вітовська. Фото: uafilmacademy

Гідні конкурентки були й у Віталіни Біблів, яка виграла  нагороду за найкращу жіночу роль другого плану в тій самій «Брамі». Вона вибудувала дуже цікавий дует з Вітовською: складні і суперечливі стосунки їхніх героїнь значною мірою залишаються таємницею і після фінальних титрів. Водночас роботи Олесі Жураковської у «Донбасі» та провідної акторки Київського театру Франка Лариси Руснак у напруженій психологічній драмі «Січень – березень» також стали, мабуть, одними з найвизначніших минулого року і дуже помітними у творчій кар’єрі обох.

Для повного акторського тріумфу на Національній Українській Кінопремії картині Тихого забракло лише нагороди у головній чоловічій номінації – Ярослав Федорчук був її вартий за роль дивакуватого напівюродивого Вовчика, хоча тут треба зауважити, що у «Брамі» загалом немає персонажів без певних психічних проблем. Але конкуренція в даній категорії цьогоріч була надпотужною: на «Дзигу» рівною мірою претендували всі четверо.

Роман Луцький
Роман Луцький. Фото: uafilmacademy

Окрім Федорчука, це Роман Луцький, який зіграв сором’язливого і скутого менеджера у романтичній комедії «Секс і нічого особистого», Євген Бушмакін, який зіграв справді героя сьогодення, простого провінційного хлопця, які тисячами прямують шукати щастя до столиці, у «Герої мого часу» і, зрештою, підсумковий переможець Олег Москаленко («Дике поле»), котрий блискуче втілив Германа в екранізації роману Сергія Жадана «Ворошиловград». 

За адресою пішов і приз за найкращу чоловічу роль другого плану. Коча, роль якого чудово виконав Володимир Ямненко у тому ж таки «Дикому полі», ледь не затьмарив власне Германа. До слова, я б ще й Олексію Горбунову «Дзигу» присудив за відмінну, нехай і невелику роль Пастора. Але й тут, хіба  скажеш, що гіршим за нього був яскравий, дотепний, іронічний і напрочуд органічний перед камерою Сергій Притула («Секс і нічого особистого») або незабутній для всіх, хто хоча б раз перегляне «Донбас», «Батяня» у виконанні Георгія Делієва? 2018-й справді подарував нам багато цікавих акторських робіт, які зовсім не обмежуються висунутими на «Золоту Дзигу».

Щодо операторів, то Сергій Михальчук отримав свою статуетку цілком заслужено. Камера в «Дикому полі» завжди в центрі подій і жодного разу не «губить» їх, а ряд ракурсів у стрічці відпрацьовані дуже вдало. Проте варто відзначити і роботу Юрія Короля у «Шляхетних волоцюгах», який теж спіймав камерою багато цікавого, що допомогло краще розкрити героїв.

Іван Банніков. Фото: uafilmacademy
Іван Банніков. Фото: uafilmacademy

А от щодо художника-постановника з українськими кіноакадеміками можна посперечатися: «Золоту Дзиґу» тут присудили Владлену Одуденку за "Дике поле", однак вона відверто просилася в руки «Шляхетних волоцюг» та їхнього художника Володимира Романова, який чудово оформив декорації з увагою до найдрібніших деталей у ретельно відібраних локаціях Львова, завдяки чому ти справді немовби переносишся у його 30-і роки, сповнені неповторної самобутньої атмосфери та неперевершеного шарму.

Змагатися з Іваном Банніковим у номінації «Найкращий монтаж», мабуть, було важко. У двох стрічках, де він опікувався монтажем (фільм «Вона та війна», на жаль ще не переглянув) – «Коли падають дерева» та «Позивний Бандерас», вправна рука монтажера справді помітна.

Сергій Степанський
Сергій Степанський. Фото: uafilmacademy

Антон Байбаков написав музику, яка дуже допомогла створити містичний, загадковий і тривожний настрій у «Брамі», тож і тут щось заперечити складно. Як і пісні «Моя мамонько рідненька», яка стала однією з окрас картини «Гірська жінка на війні». Хоча й «Кобіти» зі «Шляхетних волоцюг» запам’ятаються надовго.

Приємно, що відзначили призом глядацьких симпатій легку непретензійну комедію «DZIDZIO Перший раз», де, хай там як, є проста, але мораль. Удвічі приємно, що цей фільм відзначили ще й у звукорежисерській категорії разом із картиною «Позивний Бандерас» (над обома добре попрацював у цьому плані Сергій Степанський).

Марії Керо
Марія Керо. Фото: uafilmacademy

Але найбільше, що особисто мене порадувало разом  із нагородою «Брамі» за найкращий грим, так це «Дзиґа» Марії Керо за розкішні костюми до «Шляхетних волоцюг»! Вони, як і декорації, у рази посилили колорит Львова 30-х! Було б великою несправедливістю їх не оцінити. Там що не вбрання  –  постріл у «десятку», деталь, яка практично у кожному випадку багато розповідає про героя і часто навіть більше за слова.

Поза конкуренцією у своїй номінації був і фільм про Василя Сліпака «Міф» Леоніда Кантера та Івана Яснія, який минулоріч став подією не тільки документального, а й загалом українського кіно, тож і тут – заслужена перемога.

На анімацію та короткий метр мені, чесно кажучи, забракло часу, тож сподіваюся, що і мультфільм «Мімікрія», і короткометражка «Mia Donna» справді гідні нагород, які отримали.

Тож ось так коротко про підсумки третьої «Золотої Дзиги».

Низку цікавих українських фільмів нам встиг подарувати вже й 2019-й. З-поміж них варто згадати, зокрема, «Крути 1918» та «Гуцулку Ксеню». Тай попереду теж чимало цікавого – один «Захар Беркут», що вийде восени, чого вартий! Отже, сподіваємося, і за четверту «Золоту Дзигу», яку вручать наступного року, буде кому змагатися.

Михайло Коронкевич, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-