Кохання проти Альцгеймера. Театральна прем’єра

Кохання проти Альцгеймера. Театральна прем’єра

Укрінформ
На камерній сцені театру імені Франка 12 березня відбудеться прем’єра вистави «Сторонні серед нас»

Що робити, коли жінка, яку ти ще вчора обіймав і яка сміялася з усіх твоїх жартів, сьогодні потрапила у інші обійми – до хвороби Альцгеймера... і тепер посміхається чомусь зовсім іншому й не відомому тобі?

Саме цю болючу тему порушив режисер-постановник Петро Ільченко у виставі «Сторонні серед нас» за п’єсою сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи

Що буде з твоєю любов’ю, коли я тебе не впізнаю?
Заплачеш й здасися без бою чи будеш кохати до краю?

Мінімум світла, мінімум декорацій, мінімум реквізиту. І максимум, аж до надриву, переживань, емоцій, поглядів. Очі в очі з глядачем.

Вистава присвячена основній проблемі сучасності – коли цивілізаційні процеси дедалі розширюються, а спілкування між людьми звужується. Тим більше, коли хвороба Альцгеймера вперто завойовує плацдарми – і все частіше рідні люди, подружні пари й батьки з дітьми через її наслідки стають сторонніми.

- Ми хочемо не стільки розглянути проблему, адже ми не медичний заклад, скільки попередити людей – цінуйте гармонію, цінуйте найбільший дар людини – дар спілкування, цінуйте людську теплоту і любов.

Петро Ільченко
Петро Ільченко

Любов – це жертва, це увага до ближнього. Любов переборює навіть те, що вже ніщо в світі не може перебороти. Тому наша вистава – про любов, увагу й тих, хто комусь хоче в цьому світі допомогти, – переконаний режисер-постановник вистави.

Події у «Сторонніх» відбуваються в будинку для людей похилого віку, відповідно, до участі у постановці Ільченко запросив корифеїв театру, які могли б і за віком, і за життєвим досвідом наповнити своїх персонажів глибиною, чуттєвістю, любов’ю.

Одну з головних ролей виконує Галина Яблонська – дивовижна жінка, яка у свій 91 рік не лише блискуче грає, а ще й виступила асистентом режисера цієї вистави.

Галина Яблонська
Галина Яблонська

Актриса розповіла, що на початку роботи було дещо складно, адже кожен актор для побудови внутрішнього світу свого персонажу бере щось зі свого життєвого арсеналу, з власних спогадів і емоцій.

«А в даному випадку ми ще поки що не хворі на цю хворобу, ну десь там може якісь первинні прояви є, – сміється Яблонська. – Тому спершу було важко розібратися, де ти в реальному стані, а де ти вже входиш у стан безпам’ятства, де ти відчуваєш, що ти захворюєш... З одного боку, складна робота, а з іншого – дуже цікава».

Ільченко додає, що у «Сторонніх» грає поважний зірковий склад: крім Яблонської, на сцену вийдуть заслужені артистки Зінаїда Цесаренко та Галина Семененко, яким – за 80, а також народна артистка України Ніна Гіляровська.

Також у виставі залучені корифеї, які, за словами режисера, ще молоді за віком і душею – Ірина Дорошенко, Володимир Нечепоренко, Наталія Ярошенко, Наталія Перчевська. А також блискучі актори Олег Шаварський, Євген Свиридюк, Вадим Полікарпов, Тарас Жирко.

«У виставі представлено три зрізи покоління – старше, середнє і молодше. Ми беремо ці три вікові групи спеціально, щоб показати – покоління, які знайдуть між собою гармонію, врятують нас від того, що завойовує світ: хворобам і негативу ми маємо протиставити добро і любов», – переконаний режисер.

Вистава буде йти на камерній сцені імені Сергія Данченка, де глядач знаходиться безпосередньо в метрі-півтора від театрального дійства, тому всі додаткові засоби у виставі направлені тільки на одне – щоб розкрити актора.

У «Сторонніх» немає жодного засобу, який би превалював над акторською грою, автори акцентують на білому кольорі – кольорі лікарні, де, власне, й відбуваються події.

«Звичайно, ми використовували засоби малої сцени – це мінімум світла, мінімум декорацій, мінімум реквізиту – для максимального виявлення актора та його гри», – розповів Ільченко.

До наймолодшого зрізу поколінь, про який він згадав, належить актриса театру Тетяна Луценко, котра грає медсестру Робін Гопкінс.

Тетяна Луценко
Тетяна Луценко

За сюжетом, Робін у 14 років втратила свою маму і через це присвятила своє життя хворим людям.

Луценко говорить, що як тільки її призначили на роль, вона одразу почала до неї готуватися та глибше занурюватися у проблему, але дізналася, що в Україні немає інтернатів для хворих на Альцгеймер. Тому вивчала ситуацію за фільмами та статтями, щоб розуміти – як поводитися з такими хворими, як їх підтримувати, щоб вони більше протрималися в цьому світі.

Тетяна Луценко, актриса:

- Моя героїня – наймолодша у виставі, але вона центровий персонаж – вона керує закладом, доглядає за хворими і, власне, саме вона й створила його, щоб доглядати за хворими на Альцгеймер.

Робін говорить, що це справжня епідемія, яка крадеться за нами і поступово забирає ціле покоління людей – здорових, чесних, досвідчених, навіть людей з великими гаманцями. Насправді, для кожного віку це буде близька ситуація, тому що багато сімей знають, що це за хвороба.

Молода актриса зізнається, що їй сподобалося репетирувати та грати разом зі старшими: «Ми дуже зблизилися, навіть здружилися. Іноді вони щось уточнюють, бо у тексті дуже багато сучасних моментів – музики та слів. Але найцінніше, що вони цікавляться нами, допомагають та щось радять».

Про позитив від взаємодії різних поколінь розповідає і Петро Ільченко:

- Це найкраща ситуація для старших акторів, адже вони пройшли горнило десятиліть, он, Галина Гілярівна вже сьомий десяток грає, тож для них це краще, аніж коли вони не працюють».

Запитую – чи не втомлюються актори, Ільченко сміється: «Та я швидше втомлююсь, ніж вони! Тому що вони цілеспрямовані й енергійні та дуже прагнуть спілкування з глядачем. Їм є що сказати!».

За зізнанням самої Яблонської, у її довгій акторській практиці були різні ролі, й роль шевченківської божевільної вона грала, але там було все зрозуміло – людина входить у зовсім інший стан.

- А тут такі переходи, сюрреалізм, коли воно наче й так, а наче й перетікає у щось інше... Не знаю, наскільки нам все це вдасться, глядач винесе свій вирок виставі. Але те, що вона має соціальне навантаження – це безумовно, – сказала вона.

Галина Гілярівна розповіла, що одна її знайома, коли дізналася, що на франківській сцені поставлять виставу про хворих на Альцгеймера, відмовляла її, говорячи: Боже, не чіпайте цієї болючої теми! У нас зараз ці люди кинуті напризволяще, в лікарнях немає ліків, медперсонал не хоче за копійки працювати з такими важкими. Але актриса переконливо заперечила: то значить – треба підняти цю тему!

Її сьогоднішня героїня не має пам’яті, але здобуває любов, емоції, космос. Це ніби свідчить, що немає періоду в житті людини, навіть, коли вона безнадійно хвора, щоб Господь не послав їй божий дар спілкування і любові.

Так, вистава «Сторонні серед нас» – складна та емоційно напружена, але все ж – вона про кохання. І її творці доклали всіх зусиль, щоб не лякати глядацький зал, а пробуджувати у ньому найпотаємніші найкращі почуття, які у нас дуже часто замулені повсякденними турботами, соціальними, політичними та особистісними проблемами.

Любов Базів. Київ

Фото та відео Анни Войтенко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-