«Донос» на Шевченка у першому детективі про Кобзаря

Письменник Олександр Гаврош презентував в Ужгороді історичний детектив про Тараса Шевченка та справу Кирило-Мефодіївського братства – «Донос». Автор розповів Укрінформу, чому саме цю тему обрав для книги, як працювалося над детективом про Тараса Шевченка, та як зробити із забронзовілого Кобзаря живого і цікавого персонажа.

- У 2011-му році я взяв участь у конкурсі кіносценаріїв до 200-річчя Тараса Шевченка. Моя «Історія одного доносу» посіла друге місце, в основі її були перипетії довкола викриття і слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства, – каже Олександр Гаврош. – З того часу мене не покидала думка зробити з цієї майже детективної колізії роман. Шість років я працював над «Доносом», а нещодавно книжка побачила світ у київському видавництві «Академія», в окремій серії «Автографи часу», що художньо розповідає про біографії відомих українських письменників.

Ну, а оскільки Тарас Шевченко – один із головних героїв цієї драматичної історії, то презентація роману “Донос” саме в шевченківські дні цілком доречна, вважає письменник.

- Тим паче, що романи про Шевченка, яких уже маємо в українській літературі десятки, не з’являються щороку, – додає він.

- У чому твій головний меседж для сучасного читача? – запитую автора.

- Значну увагу в романі я приділяю тому, хто свого часу зламав долю таким постатям як Шевченко, Куліш, Костомаров. Це майже біблейська притча про зрадника, який на нещасті інших, утім, не збудував власного щастя. Це роман не тільки про трагедію великих людей, а й малих. Ще один із меседжів цієї книжки – те, що Росія не змінилася. З часів Шевченка — це та ж тиранія, несвобода, бажання панувати над іншими народами. Дивовижно, як не змінюється національна ментальність нашого агресивного сусіда! Це вражає, адже за півтора століття людство зробило великий поступ уперед, позбувшись імперських комплексів.

Ми поцікавилися у письменника, що саме йому як літератору дала ця робота, адже, напевно, довелося попрацювати над історичним матеріалом про Кирило-Мефодіївське братство, відкрити для себе і для свого читача чимало цікавого.

- Чесно кажучи, я здивований, що маючи таку цікаву кримінальну колізію із ключовими постатями нашого ХІХ століття – Шевченко, Куліш, Костомаров – ми досі не маємо потужного читабельного твору. Адже це голлівудська історія! Американці вже давно зняли би про це блокбастер, який би захоплено дивилися глядачі всіх країн, – переконує Олександр Гаврош. – Тому я прагнув, спираючись на зібраний матеріал, створити цікавий твір, від якого би не відривався навіть сучасний читач, що про цю історію знає із кількох абзаців шкільної програми.

Ну, і звісно, для себе я зробив чимало відкриттів. Адже досі постать зрадника Петрова ніколи належно не досліджувалася. Ми не маємо ні його фото, ні навіть точної дати смерті. А тим часом ця зрада зламала долю і йому. Його життя ніколи не опинялося у центрі художнього осмислення.

Чи легко було письменникові працювати над образом Шевченка, який вважається дещо трафаретним, заїждженим, чи вдалося зробити Шевченка живим персонажем? Ось що відповів автор:

- «Донос» – це одна з перших спроб поставити Шевченка в центрі історичного детективу. Слід розуміти, що писати про Шевченка художній твір – це, певною мірою, самогубство. Адже він набув у національному іконостасі статусу головного святого. Тому небезпечно із забронзовілого монумента витесувати живу людину, яка має і свої плюси, й мінуси — зрештою, як і кожен із нас. Шевченко – складна постать, харизматична, емоційна, як усі творчі люди. Він до кінця непізнаний, далеко не все ми про нього знаємо. Дещо відкривається тільки зараз. Але він буде манити до себе завжди, поки існуватиме Україна та українці. І чим більше буде інтерпретацій його життя та творчості, тим менше залишиться трафаретності та хрестоматійності в його сприйнятті.

Тетяна Когутич, Ужгород