Голодомор, фейкові новини… Ці, на перший погляд, досить різні теми переплелися у стрічцi польсько-українсько-британського виробництва режисерки, номінантки на «Оскар» Аґнєшки Голланд «Містер Джонс».

Прем'єрний показ картини відбувся на кінофестивалі Berlinale у неділю ввечері. «Містер Джонс» – історична драма про кілька днів життя валлійського журналіста, який став свідком злочинів сталінського режиму на українській землі в 1930-х роках, Голодомору, про який світ не знав і, головне, – не хотів знати.

Проминуло 80 років, але актуальність фільму сьогодні лякає. Занадто багато країн воліють закрити очі на злочини тоталітарних режимів, а перед репортерами стоїть важкий моральний вибір: сказати правду з, можливо, загрозою власному життю – чи промовчати та залишитися в зоні комфорту.

Перегляд довгої, 140-хвилинної стрічки пройшов у тотальній тиші переповненої зали… Враженнями від фільму та планами щодо підтримки вітчизняного кінематографа в інтерв'ю Укрінформу поділився віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко.

«ГАРЕТ ДЖОНС» – МАСШТАБНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ПРОЕКТ

- Пане віце-прем'єре, ви зустрічалися тут із Голланд?

- Так, у неділю, перед прем'єрою мали з нею зустріч. Ми багато говорили з нею, з акторами, які зіграли головні ролі й «прожили» все, що відбувалося на екрані. Сама Аґнєшка – дуже в темі. Якість роботи надзвичайно висока.

- Ви, як і всі, вперше побачили картину. Яке враження справили на вас фільм і реакція залу?

- Враження надзвичайно глибокі. Багатьом нашим кінематографістам і людям, які висвітлюють історичні теми, треба десятки разів дивитися цей фільм, щоби відчути, як треба доносити до простого глядача такі непрості теми. Я з нетерпінням чекаю прем'єри в Україні. Раджу всім його переглянути, щоби відчути цей нерв. Відчути, через що пройшла наша держава, з чим стикнувся світ у сприйнятті тієї ситуації.

Упродовж демонстрації фільму жодна людина не вийшла із зали. Всі дивилися, затамувавши подих.

Я дуже пишаюся тим, що Україна взяла участь у цьому міжнародному проектові. Сам факт того, що фільм представлений в основній програмі Берлінського кінофестивалю, говорить сам за себе.

- Який внесок України в створення фільму?

- З українського боку була участь у розробці сценарію, зйомки проходили в Україні, працювали українська творча група, українські актори (6 акторів – ред.).

1 млн доларів – понад 25 млн грн – було інвестовано українською державою в цей фільм. 10 відсотків бюджету фільму.

Україна прогресує: торік ми були представлені лише на проекті «Панорама» фестивалю, сьогодні ми маємо повномасштабну присутність за рахунок участі в конкурсній програмі.

Більше того, факт появи фільму, який розповідає про Україну і частково профінансований Українською державою, – це вже знак якості, про який ми говоримо. Це засвідчує наш поступ у розвитку українського кінематографа.

Це насправді достойний фільм, і ми дуже серйозно розраховуємо на відзначення його на Берлінському кінофестивалі. І чекаємо з нетерпінням на прем'єру в Україні, яку планується провести в листопаді 2019 року, до 81-х роковин Голодомору.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО КОНКУРУЄ ВДОМА З ГОЛЛІВУДОМ

- Чому ми досі не виходимо на Berlinale із самостійним продуктом?

- По-перше, самостійного продукту в Україні зараз випускається більше. Лише торік понад 40 прем'єр українських фільмів відбулося в кінотеатрах. Це вже великий крок у порівнянні з тим, що відбувалося 3-4 роки тому, коли було максимум 1-2-3 прем'єри.

По-друге, потужні кінофестивалі самі займаються відбором фільмів, тому ми маємо говорити не лише про кількість продукту, який виходить, а й про якість. Тим не менше, у нас є приклади. Зокрема, минулий рік, Каннський фестиваль, Сергій Лозниця із фільмом «Донбас». Хоча це й співпродукція, але фільм практично український. Приз за кращу режисерську роботу є відзнакою того, що український продукт є високоякісним.

Я думаю, що відбирати найкращі проекти для державного фінансування – це завдання не лише держави, а й амбіції творчих груп режисерів, сценаристів, продюсерів робити насправді якісне кіно. Адже зацікавленість із боку міжнародних фестивалів колосальна.

- В Україні триває війна, економічно людям складно. Чи багато українців ходять у кіно?

- Так. Причому, дуже приємно, що саме українські фільми на сьогодні, не всі, але значна частина, можуть конкурувати навіть із голлівудськими блокбастерами. Ми бачимо це по бокс-офісах останніх фільмів.

Український фільм має свого глядача в Україні, це дуже приємно.

КІНЕМАТОГРАФІЯ ОТРИМУВАТИМЕ БІЛЬШУ ДОПОМОГУ

- Як держава підтримуватиме кінематограф цього року?

- Ми досягли досить значного рівня бюджетного фінансування українського кіно. Зараз змінюється система виділення фінансування, ми від виключно державного регулювання цього процесу переходимо на більш незалежний формат ухвалення рішень. Буде сформована відповідна незалежна рада, яка відбиратиме конкурсні роботи, фільми, які отримуватимуть державне фінансування.

Крім того, ми даватимемо нові можливості. Вже є підписаний Президентом закон про підтримку кінематографа. Але на його розвиток ми чекаємо від Верховної Ради змін до бюджетного та податкового кодексів, щоби відкрити нові можливості для залучення коштів міжнародних структур через систему ребейтів, через залучення творчих груп, які можуть знімати на українських локаціях, використовуючи можливості українських виробників.

Безумовно, чекаємо на ратифікацію Угоди про приєднання України до міжнародної організації Eurimages. Президент нещодавно вніс до Верховної Ради цей закон, ми чекаємо на підтримку парламентом. Це теж відкриє можливості для українських кінематографістів отримувати додаткове фінансування від потужної європейської структури, яка може надавати відповідну допомогу для створення українських фільмів.

- Як справи з фінансуванням від приватних джерел, від меценатів?

- Таких коштів стає все більше. Адже приватний бізнес бачить, що держава не на словах, а конкретними справами підтримує українське кіно, що це перспективно.

Вже сьогодні ми можемо говорити, що останні фільми, які зібрали досить велику касу в Україні, повністю окупаються, і ми не просто пишаємося тим, що український глядач пішов на українське кіно, але це сьогодні може бути вигідним бізнесом.

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора