Буковскі, Ульяненко і Барка… Що читають українські кінорежисери

«Без пристрасті до книжки, людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне і емоційне вдосконалення», - говорив Сухомлинський. Тож, цього разу ми попросили назвати свою книжкову п'ятірку людей, які безпосередньо створюють для нас культурний простір.

Українські кінорежисери, чиї прем'єри ми побачили цього року, дали нам свої літературні рекомендації:

Семен Горов, кінорежисер (прем'єра 2018 року – фільм «Пригоди S Миколая»):

-Перша книга, яка мене приголомшила, коли мені було 14 років – «Над прірвою у житі» Джерома Селінджера. Можливо, саме вона багато в чому зробила мене таким, який я є. Парадоксальність і мораль, витонченість і правда.

Друга книга - «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека, навчила мене сміятися, розуміти гумор та іронію. В Празі бував сотні разів.

Третя книга Біблія. Найвищого рівня поезія і алегорії. Кожного разу відкриваю, щось нове. Джерело натхнення протягом тисячоліть для світового мистецтва.

Четверта книга – Чарльз Буковскі «Оповідання». Пристрасть, розпад, надія і кохання. Кожне його оповідання - це готовий сценарій. Перечитую раз на рік. Насолода.        

Зараз читаю поезію Ліни Костенко. Не розумію, чому їй не ставлять пам'ятник. Дуже шкода, що художників не цінують за життя.

Марися Нікітюк, кінорежисер (прем'єра 2018 року - «Коли падають дерева»):

- «21 урок для 21 сторіччя» Юваля Ноя Харарі. Ізраїльський історик, що поєднує в своєму аналізі людства такі науки як історію, антропологію і психологію, вже давно і міцно вкоренився в бібліотеках інтелектуалів всього світу. Я знаходжу його книжки в будинках паризької богеми, в руках ізраїльської дівчини на Ґоа і у хлопця в Київському метро.

Це важливі “маст-ріди” останніх років. Ця книга діє як контрастний душ, розповідає про найбільші виклики, з якими ми, причетні до роду “хомо сапіенс”, вже стикаємося і зіткнемося в наступну декаду. Вона підказує, як до них бути готовими.

Харарі пропонує пояснення регресу до глибоко націоналістичних правих рухів по всьому світу, виборів Трампа, агресії Путіна, Фейсбуку і ціни приватної інформації. Цю книгу я дуже рекомендую прочитати, адже найбільший злочин сьогодення на думку Харарі, і я з ним згодна – це ігнорування і незнання.

В купі з «21 уроком» дуже рекомендую прочитати його першу книгу «Хомо сапіенс», що робить несподіваний екскурс у минуле і дає гірку, але правдиву оцінку нашому виду. І “Хомо Деус”, що дивиться в далеке майбутнє і передрікає богоподібні апгрейди для людей, хоча далеко не для всіх...     

«Мозок розповідає» Вільянур Рамачандран. Рамачандран один з найцікавіших науковців (невролог), що популяризує науку серед мас. У книзі висунуто низку теорій з приводу того, як формувалася найважливіша і найскладніша частина нашого тіла - мозок.

Фактично не ми користуємося ним, а він нами, і було б непогано збільшувати поле свого знання про цей дивовижний орган. Окрім екскурсу в доісторичні глибини формування людини, і теорій які частини мозку навіщо виникали, Рамачандран також робить спроби пояснити алгоритми нашого “відчуття прекрасного”, бажання творити мистецтво, і як результат культуру з дуже фізіологічних засадничих позицій. Трохи біології, хімії та фізики людського тіла ніколи не завадить, особливо як доповнення до епічного погляду на людство Юваля Ноя Харарі.

“Красота Фізики” Френка Вільчека. Френк Вільчек - американський фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з фізики (2004). Якби в школі в мене були такі підручники з фізики, я би однозначно виросла науковцем. Або принаймні набагато більше розуміла оточуючий світ і виявляла би більше поваги та цікавості до точних та природничих наук.

“Красота фізики” – це короткий і спрощений лікбез з основних відкриттів людства в царині фізики в історичному ракурсі. Від Піфагора до квантової механіки з поясненнями і доступною мовою. Найбільша цінність книги в тому, що коли основні прориви людської думки в галузі фізики складаються в ланцюжок логічних і послідовних подій світ пересічного гуманітарія стає яскравішим і на порядок зрозумілішим. Все навколо виявляється впорядкованим і має чіткі закони в своїй основі.

«Гіперіон» американського письменника Дена Сімонса  – це масштабна тетралогія з розгалуженим і потужним всесвітом, правдоподібною і складною науково-фантастичною термінологією і атрибутами світу далекого майбутнього і з неймовірно глибоким і цікавим філософським змістом.

Спойлирити сюжетно не маю жодного наміру, скажу тільки, що книги були написані в 90-х, і для мене складає загадку, як автор зміг так точно пророкувати конфлікт людей та штучних інтелектів, прихід якого ми наразі всі очікуємо.

Цей каскад красивих планет, бурхливих почуттів, різних видів людей, і фантастичних подій піднімає низку гострих нерозв’язаних питань людства: релігійні аспекти, аспекти віри, расизм, нетерпимість, і те що знаходиться поза межами нашого розуміння (десь в “Зв’язуючій Безодні”). Хоч всесвіт Гіперіону все ж романтизований – це найкрасивіше з наукової фантастики, що я читала, до того ж написано прекрасною літературною мовою. Той випадок, коли бароковий стиль автора і надцікавий сюжет перебувають в балансі.

«Поштамт» Чарлза Буковскі. Я би сказала, що цього автора треба читати всього, але починати варто з “Поштамту”. Зрештою, сам автор так і зробив, це його дебютний роман. Через всі свої твори Буковскі - найчарівніший алкоголік американської літератури, поет і дебошир, провів власного літературного альтер-его Генрі Чинаскі.

Чинаскі, як і Буковскі свого часу влаштовується працювати на пошту, і крізь цю рутинну роботу, яка може вбити людину певніше за всі романтичні пафосні методи, герой пробирається чарівливим пияцтвом, жінками, скачками і потужною самоіронії.

Саме самоіронія і гірка доброта старого п’янички, який любить людей, і ненавидить покидьків так приваблюють в прозі Буковскі. Здається, що подібної чесності і не вистачає сьогодні в світі. 

Володимир Тихий, кінорежисер (прем'єра 2018 року – «Брама»):

- Роман «Сталінка» Олеся Ульяненка - сакральний твір новітньої української культури.

«Шахмати для дибілів» Михайла Бриниха - романтичне фентезі про дружбу, сенси існування та український соціум. І головне, дуже притомний підручник з шах.

«Баба Пріся» Павла Ар‘є - збірка п’єс, що революційно змінили ландшафт української драматургії - дуже добре ставляться на сцені, прекрасно дивляться глядачем, легко читаються як самостійний літературний твір.

Конституція України - за статистикою українська книга, що найкраще продається у книгарнях. Втім, за рівнем мас, найменше читана. Дві-три статті на ніч - найкраща інвестиція у своє та дітей майбутнє.

«Легкий спосіб кинути курити» Аллена Кара - працює. Не курив десять років. Зараз знов перечитую.

Олесь Янчук, кінорежисер (прем'єра 2018 року «Таємний щоденник Симона Петлюри»):

-Якщо говорити про улюблені книжки, то мені дуже подобаються: роман «Сяючі хмари» Костянтина Паустовського, твори Михайла Булгакова - «Майстер і Маргарита», «Біла гвардія», «Собаче серце», повість Віктора Некрасова «В окопах Сталінграду», повість Василя Барки «Жовтий Князь» та його поезія.

Також люблю читати книгу Леоніда Сабанєєва «Життя і ловля прісноводних риб». Часто перечитую твори Шевченка, Ремарка, особливо «На Західному фронті без перемін» та «Тріумфальну Арку» і Хемінгуея – «Фієста. Свято, яке завжди з тобою».

Любов Базів. Київ