Новорічні свята у школах. Чи вплинула реформа?

Цього разу батьки наших першокласників, які продовжують вести свої журналістські щоденники і спостерігати за реформою Нової української школи, розкажуть, як святкували їхні маленькі учні — у школах на Закарпатті та у Щасливому під Києвом.

У героїв нашого проекту про особливості впровадження методики НУШ у столичному регіоні та на Закарпатті – відгриміли новорічні шкільні свята й лишилося всього кілька днів до часу, коли можна буде підбивати підсумки за перше півріччя навчання.

ЧАС РОБИТИ ДИВА

- Це у нас колись була традиція: новорічний ранок, пісеньку проспівали, віршика Діду Морозові розповіли, подарунок отримали — та й гайда додому на пів-зими, бо на цьому й чверть завершувалася. Зараз цей процес дещо змістився у часі: в школах нині свята, де діти танцюють навколо ялиночки, проходять 19 грудня і приходить до них святий Миколай (у нашій школі Діда Мороза декомунізували ще два роки тому). Хоча, власне, формат свята зберігається й далі, – розказує Тетяна Когутич, власкор Укрінформу на Закарпатті, мама першокласника Лохівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Ю.Герца, – новорічні костюми, ялинка, гукання Миколая з подарунками, танець сніжинок та сніговичків – усе лишилося.

Єдине, що є у наших дітей нині й чого не було у нас (ні, не штучна шкільна ялинка) — це можливість зодягти найнеймовірніший карнавальний костюм. Зараз на це працює ціла індустрія. Від 80 до 200 з маминого гаманця, а то й 300 — якщо це дівоча пишна сукенка — і все, можна робити фото на пам'ять.

Чи ж до порівняння наші скрутні 90-ті, коли спіднички для сніжинок шили з марлі, а новорічний костюм часто-густо робив новорічним моток дощику навколо шиї? Але справа навіть не у скруті. Ця історія — це ще й про креатив та неабияке уміння зробити щось із нічого. Пам'ятаю, мама робила мені костюм ромашки — то була біла блузка та біла спідниця, а на неї ми за трафаретом вирізали зі старого простирадла листочки (з добрий десяток), із зубцями такі, фарбували потім їх зеленкою і крохмалили — ті листочки мама потім нашила на пояс – і вуаля – костюм ромашки готовий! Жаль тільки, що костюмів зараз не лишилося — батьки були вчителі, а в школі склад акторський на святах час від часу повторюється, відтак, усі мої “шкурки” сніжинок та ромашок потім доносив хтось інший.

Мої діти цьогоріч були сніговиками й гномами. За алгоритмом, орендований костюм забираєш напередодні свята у школі, відтак, цілий вечір по хаті у мене бігав сніговик з відром на голові й помаранчевим шарфиком, показуючись усім домашнім і вертячись перед дзеркалом із вигуками: “Я буду найкращий сніговик!”

І був таки найкращий — бо ж яка мама, дивлячись на своє чадо, скаже інакше? Вони усі в такому віці — найкращі, навіть коли тупцяють не в такт під музику, забувають завчені рухи, гублять шапку чи рукавичку і чіпляють провід від мікрофона. Чи не так?

А що говорити про сніжиночок? Танець сніжинок — це, здається, взагалі — найкраще, що може трапитися у школі на новорічному святі, бо такої чистої краси, втілення якоїсь абсолютної ніжності в такій кількості більш ніде не побачиш. Хіба ще може на першому причасті у католиків — але там вони не танцюють! Аж до сліз проймає!..

Треба зазначити, що за рекомендаціями НУШ, де радять не мучити дітей шкільними лінійками та урочистостями, свято таки відчутно скоротили: усі перші-четверті класи встигли виконати свої номери хвилин за 40 і діти не втомилися в очікуванні Миколая. Ну, а на завершення свята, звісно, було ритуальне гукання (правда, ногами не тупотіли) Діда з подарунками, його прихід, вітальне слово і вигуки хлопчаків: “Та це ж наш Юрій Юрійович!” (завучу школи не вдалося сховатися від дітлахів навіть за бородою та рясою).

Як філософствували потім мої хлопці, доїдаючи цукерки з подарунка, справжній Миколай до школи ніколи не ходить: по-перше, це день, а він — “нічний”, по-друге, чобітки діти в школі не лишають, аби туди подарунки класти, ну, а по-третє, це ж треба було б йому йти у всі школи країни одночасно, а “він же не може клонуватися”, от дорослі й переодягаються. Все просто, насправді. “У садочку, – повчальним голосом сказав старший молодшому, – то теж завжди несправжній був, щоб ти знав!”

Я, до речі, не забираю у дітей віри у чудесних Дідів — святого Миколая та Діда Мороза, які приносять дітворі подарунки у відповідні дні у році. На питання, які вони з цього приводу ставлять, дорослішаючи щороку і помічаючи “нестикування” легенди та дійсності (“А як це він устигає за одну лише ніч усім подарунки рознести? І чому кладе в чоботи? І чому його ніхто ніколи не бачить?”) — намагаюся відповідати зустрічними питаннями, але не у стилі Трампа, мовляв, тобі уже сім, а ти мене все ще про Миколая тут розпитуєш! Спрацьовує завжди: “А ти як думаєш?” і, переважно, діти самі знаходять відповідь на своє питання.

Хоча колись таки доведеться “розколотися” і пояснити — що справа, насправді, в тім, що люди вигадали такий час у році, коли дозволяють собі побути добрими, благодійниками, дарувати усім свою любов і — як її вияв — подарунки. Тобто, насправді, усі люди — чарівники, і можуть бути ними не тільки 19 чи 31 грудня — якщо вони собі це дозволять.

Словом, на майбутнє спіч із приводу зневіри в Миколая я собі вже зберегла. Але поки діти вірять у дива — у нас, дорослих, ще сильніше бажання їх робити. Тим більше, що попереду ще два офіційних свята для цього.

ДО НОВОРІЧНОГО СВЯТА ВІРШІВ І ПІСЕНЬ УДОМА НЕ ВЧИЛИ

- Зимові канікули за очікуваннями, мабуть, можуть перевершити лише літні – це ж суцільне свято: поїздки до бабусь і дідусів, гори подарунків, вистави і більше часу з рідними. І чекати їх починають раніше. Уже з першим снігом у сім’ях, де є школярики, особливо молодші, починаються розмови про новий рік і канікули, – пише Марина Ключківська – мама першокласниці Віки з ОНЗ «Щасливський навчально-виховний комплекс» у Щасливому, що біля Києва.

“Це справжні канікули, не те, що осінні, – аж два тижні вдома...“ – говорили між собою на перерві учні початкової школи. Вони вже жваво розповідають про свої плани: хто поїде до бабусі, а хто в Карпати, ну і, звичайно, найактуальніша тема – це хто що хоче знайти під ялинкою, а це, для прикладу, – смарт-годинник, трюковий самокат, гіроскутер, лялька Lol та інші, не менш цікаві штуки.

Новорічна атмосфера в класі почала панувати ще з початку грудня. У дітей було багато тематичних доробок: ялинки, рукавички, сніговички... Про те, що вже час прикрашати ялинку, наші школярики нагадували вчительці щодня. “У переддень святкування Святого Миколая поставимо ялинку, ми все встигнемо, без ялинки не залишитесь, не хвилюйтеся”, – повторювала майже щоранку Ганна Михайлівна. У день, коли на перерві прикрашали ялинку, було багато щастя і позитивних емоцій. Це і був той довгоочікуваний старт новорічних свят.

На День Святого Миколая учні старших класів ставили виставу для першачків, а діти отримали солодкі подарунки.

До Нового року школу святково прикрасили, оформили цікаві локації, вранці я помітила, як батьки, завівши дітей до класу, повертались і робили селфі на їхньому фоні.

Традиційної підготовки до новорічного свята не було. Ми не вчили вдома віршів і пісень. Свято новорічне тепер для дітей не є стресом, де вони мусять, долаючи свої страхи, стояти перед великою аудиторією, розповідати відомий, як мінімум – двом поколінням, вірш, у надії, що його не забудеш, і батькам не доведеться червоніти... Новорічне свято для початкової школи тепер проводять аніматори, їх запрошує школа, а батьки оплачують (нам це свято обійшлося по 30 гривень з кожної дитини). Діти дивляться, як виступають аніматори і граються з ними.

Аніматорів було четверо: Снігуронька, Дід Мороз, лисиця Аліса й кіт Базиліо. Вони розіграли перед дітьми історію про те, як Аліса й Базиліо викрали музичну скриньку в Снігуроньки в надії, що там золоті монети, і зламали її. Усе це ставило під загрозу прихід Нового року. Та потім з’явився дідусь, який її полагодив, – і свято таки відбулось. Аніматори погрались із дітьми, потанцювали, всього година – і свято закінчилось.

Та дітей воно не особливо вразило. Можливо, через те, що батьки сьогодні таки приділяють увагу культурному вихованню дітей, відвідують з ними різні вистави, ходять у театр і кіно, на балет і концерти, а можливо, – банально через те, що активно взяти участь вдалося далеко не всім діткам (загалом на святі були присутні діти з чотирьох перших класів), і вони не змогли відчути своєї причетності до дійства. Частина діток були без новорічних костюмів, – батьки або не встигли, або не захотіли про це потурбуватися.

З наступного тижня – у дітей канікули. Для першачків це перші найдовші канікули, цілих два тижні.

Новорічне свято для початкової школи

Але не варто забувати і про мінуси довготривалих канікул: діти розслабляються і тоді їм важко ввійти у звичний навчальний режим.

Коли моя дочка хворіла два тижні, ми намагались прокидатися приблизно в той же час, що й завжди, трохи вчились: писали, малювали і читали – й все це дало можливість не розслабитись повністю і не відвикнути від навчання. Це наша практика, яка дала добрий результат. Тож канікули-канікулами, але всього має бути в міру: ігор, відпочинку, навчання...

Укрінформ