Марія Бурмака, українська співачка, композитор
Після радіо квоти треба вводити на телебаченні
30.09.2018 09:00 3599

Під час підготовки до концерту в Новоселиці Чернівецької області на фестивалі «Твоя країна fest», що пройшов за підтримки Міністерства інформполітики, ми поспілкувалися з однією з учасниць проекту Марією Бурмакою. Про свої враження від фестивалю, перше знайомство з Буковиною, ставлення до квот на український продукт і до виконавців, які заробляють у ворога, відома співачка розповіла кореспондентові Укрінформу.

НА КОРДОНІ З КРИМОМ ПРОСИЛИ ЗАСПІВАТИ ТАТАРСЬКОЮ

– Уже проїхали майже усі прикордонні міста в межах фестивалю. Як враження? Як люди сприймали артистів у цих містах?

– Новоселиця стала шостим містом у турі нашого фестивалю. І кожне місто, де ми вже виступали, є знаковим. Особливе – Маріуполь, непросте місто Ізмаїл, зрозуміло, що Мукачево – дуже велике місто, яке відіграє важливу роль. Так само і Новоселиця. Я в Новоселиці вже була раніше. Але, знаю, що не всі музиканти нашого туру відвідували це місто з концертами, і так не лише з Новоселицею. Тому що у великі міста артисти доїжджають, а в таких невеликих містечках концертів не так уже й багато. Сам цей фестиваль «Твоя країна fest» був задуманий Фомою (Сергій Фоменко, лідер гурту «Мандри» – ред.) як спосіб донести до найвіддаленіших куточків країни нашу українську музику. Тут зібрані музиканти різних напрямків, які мають прихильників різних поколінь і культур. Тому однією з цілей фестивалю було об’єднати різні вікові групи любителів української музики. Також дуже важливо, що Фома на цих концертах виступає ще й у ролі ведучого і розповідає про історію кожного з цих міст, знаходить якісь цікавинки про них.

У Маріуполі нам взагалі здавалося, що нас там чекали все життя

Наприклад, дуже зворушливо було в Генічеську, неподалік адміністративного кордону з Кримом. До мене підійшов чоловік і сказав: «Тут нас так багато – кримських татар, може ви заспіваєте татарською?». В Ізмаїлі нам принесли за сцену виноград, персики. У Маріуполі нам взагалі здавалося, що нас там чекали все життя. Це місто, яке обороняється, і це дуже відчутно. Свіжі спогади з минулої суботи, фестиваль був у Мукачеві – дуже багато людей прийшло. І це приємно. Так само і в Конотопі – це місто-легенда. І коли ми приїжджаємо в нове місто, то думаємо: «Цікаво, як тут пройде концерт?» А виходить завжди гарно.

– Що вам відомо про Буковину, зокрема про Новоселицю? Когось із відомих артистів Буковини знаєте?

– У Миколи Мозгового була гарна пісня про це місто, так і називається «Новоселиця». І на концертах його пам’яті завжди цю пісню виконують. А ще знаю про Софію Ротару, вона з села біля Новоселиці. А взагалі Чернівецький край має свої особливості у музиці, свої культурні коди, так би мовити, свої особливі вишиванки.

– А чи не було бажання запросити в цей тур когось із сучасних молодих буковинських артистів?

– Я, звичайно, не організатор фестивалю, мене лише запросили, як і інших учасників. Але ідея цікава. Особисто я не встигаю стежити за сучасними молодими виконавцями, тому не можу когось виокремити. Але Фома анонсував, що цей фестиваль матиме продовження. Спочатку думали, що буде сім міст. Але зараз це видається замало. Очевидно, навесні буле продовження в інших містах. І думаємо якраз залучати молодих виконавців із різних міст, щоб вони представляли свій край. Тому що коли готували нинішній фестиваль, не знали чи це вийде, чи сприйметься людьми. Але сприймається дуже добре. Тож якщо буде продовження, якраз ця ідея із залученням місцевих виконавців і буде взята на озброєння.

НА ПЕРШІЙ “ЧЕРВОНІЙ РУТІ” ЗАТРИМУВАЛИ ЛЮДЕЙ ПРОСТО НА КОНЦЕРТІ

– Які у вас спогади про Чернівці? Знаємо про перший фестиваль «Червона рута» у 1989 році. Ви тоді отримали другу премію?

– Так, Чернівці зіграли в моєму житті дуже важливу роль. Тоді, у 1989 році я приїхала сюди вперше на фестиваль «Червона Рута». Для мене це був початок зовсім іншого шляху, на який я сподівалася ще змалечку. І з того часу, коли приїжджаю на Буковину, згадую ці місця із теплотою.

А 29 років тому, якраз у ці дні (фестиваль відбувся 17-24 вересня 1989 року – ред.) була участь у першому фестивалі «Червона Рута». На той час я була студенткою другого курсу університету, відпросилася з пар і приїхала у Чернівці. До того я вже писала пісні, брала участь у різних конкурсах. Але то було на такому регіональному рівні. Вирішила спочатку взяти участь у відбірковому етапі фестивалю «Червона рута» у Києві. А потім поїхала у Чернівці і виборола тут друге місце. Участь у такому фестивалі, лауреатство, велика сцена, українська мова, український прапор, страшенний ажіотаж, який був навколо цього фестивалю — усе це повністю змінило моє життя, дало такий поштовх моїй кар’єрі.

– Не страшно було в ті часи співати українською? З українським прапором?

Затримували молодих дівчат, які були одягнені у жовті кофтинки та блакитні спідниці

– Чесно кажучи, страшно. У мене ще й пісні такі були патріотичні. У радянські часи це було небезпечно. Тоді ще існувала заборона на український прапор. Міліція кидалась на всіх, хто здіймав прапор догори. На фінальному концерті, пам’ятаю, стояли кордони міліції з собаками. Затримували молодих дівчат, які були одягнені у жовті кофтинки та блакитні спідниці. Під час концерту вимикали світло. Але артисти все одно грали і співали українські пісні.

Фінал відбувався на стадіоні, тоді запалили величезну ватру посеред стадіону. Усім роздавали посудини, всередині яких були жаринки вугілля з тієї ватри. І я потім роками зберігала ту жарину у себе вдома. Тому, звичайно, було страшно, але також небезпечно було і на наступній «Червоній руті» у Запоріжжі (1991 рік – ред.). Фактично тоді відбувався розвал Союзу, теж непростий час. Але ми продовжували співати українські пісні. І зараз, коли наша країна вже вільна і незалежна, українську музику, українську культуру потрібно популяризувати та проводити такі фестивалі.

– Як ви ставитеся до мовних квот на радіо? Чи дали вони результати?

– Звичайно, такі квоти потрібні, вони дали дуже гарний результат. Бо ми постійно чуємо українську музику, її стало більше. Ми чуємо все нових і нових виконавців, вони виступають, беруть участь у концертах, їздять. І це прекрасно. Тому що, коли людина чує якусь нову пісню на радіо, їй хочеться дізнатися – хто ж це її співає і дізнаватись про нього більше. Тобто, запрацювала індустрія. Ми чекаємо такого ж закону і для телебачення.

ДОБРІ СПРАВИ РОБИТИ ТРЕБА ЩИРО І БЕЗ ЗАЙВОГО РОЗГОЛОСУ

– Розкажіть про вашу волонтерську діяльність? Знаємо, що грали концерти на сході країни, в зоні бойових дій. Як там сприймають вас?

– Зараз уже рідше ніж раніше їжджу з концертами в зону АТО. Зараз вектор виступів трохи змістився. Коли мене запрошують, я виступала і виступаю в госпіталі військовому. Це такий мій вид волонтерської діяльності. А взагалі, я не люблю розповідати про благодійність, волонтерство. Це моє, я знаю, що я це роблю. Допомагаю, як можу – і хворим діткам, і військовим – по-різному. І намагаюсь це робити тихо, без зайвого розголосу. Вважаю, що так правильно. Якщо ти робиш добрі справи щиро, з душею, то не потрібно всім про це розповідати. Я про це знаю, ті, для кого це роблю, знають, – мені цього достатньо.

– Розкажіть трохи, над чим зараз працюєте?

– Літо у мене пройшло продуктивно. Фактично, окрім 10 днів, коли я поїхала у Грецію на відпочинок, увесь час працювала. Концерти, фестивалі, запис пісень. Була в журі фестивалю в Чигирині, ведучою на фестивалі «Серце» в Одесі. У мене було багато різноманітних виступів – і на фестивалі «VIA CARPATIA», і нинішній «Твоя країна fest», й інші. Також була головою журі дитячого Євробачення. А нещодавно випустила новий сингл «Рибка». Крім того, переспівала стару пісню Раїси Кириченко «Пане полковнику» у межах підготовки до концерту. 14 жовтня їй мало б виповнитись 75 років. Але мене вже зараз просять виконати цю пісню на концертах. Також паралельно готуюсь і до сольного концерту у Львові, який відбудеться 7 жовтня. Потім буде три концерти у США. Один з них – великий – у Нью-Йорку, присвячений творчості Олени Теліги. Тобто, роботи багато, і я постійно в русі, не зупиняюсь. І якщо мене запитати, чого мені не вистачає, то я без вагань скажу, що часу на сон не вистачає (сміється – ред.).

ПРИНЦИПИ І СОВІСТЬ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ЇХАТИ В РФ

– Ви згадали, що були головою журі дитячого Євробачення. Як вважаєте, виправдовує себе цей конкурс?

– Якщо говорити про доросле Євробачення, то такий конкурс нам потрібен навіть на рівні національних відборів. Тому що це додаткова можливість молодим артистам себе показати. Для глядачів є можливість послухати виступи наживо, подивитись яскраві шоу. Як це було у MELOVINа, і Kozak System, і Арсена Мірзояна, і гурту Kazka. «Сальто назад» – прекрасна група, про яку я дізналася лише під час цього конкурсу. Я ж була раніше в журі й дорослого Євробачення. А зараз мене, як і два роки тому, запросили очолити журі дитячого відбору на Євробачення. Насправді це дуже важко. Бо для всіх батьків їхня дитина найкраща, тому треба дуже об’єктивно оцінювати. Але я рада, що Україна таки бере участь у дитячому Євробаченні. Відомо ж, що ми були під загрозою відмови від участі в цьому конкурсі через відсутність коштів на внесок. Але врешті-решт прийняли рішення, що Україна візьме участь у дитячому Євробаченні. Журі збиралось і оцінювало конкурсантів. Від України поїде Дарина Красновецька з Вінниці. Дуже гарну пісню заспівала ця дівчинка.

– Як ставитеся до заробітків деяких українських артистів у Росії?

– Я можу казати про себе. У мене є принципи, яких завжди намагаюсь дотримуватись. І маю ще таку річ, яка називається совість. Я бачу, що є виконавці, які продовжують працювати в Росії. І ми розуміємо – чому. Бо це бізнес, і це величезний ринок та можливості. Бо пробитися на інший ринок, насправді, дуже важко. Але тут є дуже серйозний моральний аспект. Я, наприклад, це зрозуміти не можу. Коли наша країна перебуває у військовому конфлікті з Росією, а наші артисти їдуть туди заробляти гроші. Але це вибір кожного, у всіх них є совість, яка дозволяє їм це робити. Як кажуть, Бог їм суддя.

Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>