Повернення блудного сина, або Нова-стара «Суперсімейка». Кіно дня

Повернення блудного сина, або Нова-стара «Суперсімейка». Кіно дня

Укрінформ
Вже на прес-показі дитячо-дорослого мульта в Києві глядачі «Суперсімейки-2» розділилися на два різні табори

Друга частина мультфільму «Суперсімейка» вкотре стверджує – анімація не є прерогативою винятково дитячої аудиторії – все інакше, складніше і перспективніше: за допомогою анімації легше розмовляти з усіма, від малого до великого, але найважливіше – з дітьми, які з часом стануть дорослими.

Ще з давніх давен – вже 14 років! – продовження мультфільму Бреда Бьорда «Суперсімейка» входило до списку найбільш бажаних сіквелів у світі. Причому бажаність ішла не тільки від дітей, а й від дорослих (кажу це й по собі, а для мене це один із кращих мультів у житті). І певно що, бажаність ішла й від компанії Walt Disney, що вже деякий час володіє виробником «Суперсімейки», Pixar Animation Studios. Адже перша частина, датована 2004-м роком, маючи бюджет в 92 мільйони доларів, зібрала у світовому прокаті 633 мільйони, і таким чином стала найкасовішим анімаційним фільмом. І це, не рахуючи того, що мультфільм зібрав через продаж ТV-прав, різних носіїв та на VOD-платформах...

Усі ці «най» абсолютно виправдані – і з суб'єктивної точки зору людських реакцій, і з об'єктивної – практичним, фінансовим підтвердженням глядацької уваги. Справа залишалася тільки за творцем цього шедевру, Філіпом Бредлі Бьордом, який, як і кожний художник, не бажав зациклюватися на чомусь одному, нехай і успішному. Тому після чергового анімаційного шедевру, «Рататуй», втілив свою наступну мрію – попрацювати у великому кіно. І йому знову вдалося неможливе – досягти ще вищої вершини: «Місія неможлива: протокол Фантом» зібрала майже 700 мільйонів доларів у світі, і при цьому була кращою з усіх чотирьох частин франшизи.

Власне, франшиза, як поняття тривалості однієї ідеї в часі й постійної її експлуатації, не зовсім відповідала мрії Бьорда про велике і головне – самостійне кіно. Перспективний працівник, він таки отримав дозвіл на «зробити все, що забажаєш» – чим би дитина не тішилась, – а це буває вкрай зрідка в Голлівуді, де не терплять свободи творення, болюче згадуючи часи «нового Голлівуду» 60-80-х років, коли студії та продюсери – великі бонзи – втратили контроль над виробництвом. І в якомусь сенсі Disney виявився правий: перший, оригінальний художній фільм Бреда Бьорда – «Земля майбутнього» – провалився в прокаті. Провалився жахливо, зі збитками в сотню мільйонів доларів. Очевидно, студія трохи насварила творця, але з патріархальною величністю прийняла блудного сина назад, в лоно анімації, і вкотре – гадаю, таких спроб було чимало – підсунула йому проект продовження «Суперсімейки».

Що ж вигадав Бьорд, аби не впадати в «брєд», подібний сіквелам «Тачок» і «Корпорації монстрів», і поновити й свої позиції на студії, й віднайти для себе задоволення в тому, до чого він не хотів повертатися? Він додав соціальних моментів і сильно осучаснив концепт, при тому, що залишив героїв в умовному, ностальгійному минулому матеріального світу, де фотокореспонденти користуються плівковими фотоапаратами, чоловіки ходять у неприталених костюмах, а будинки мають ексцентричні форми перших експериментів всіляких мільярдерів.

Вже у першій частині важливим контекстом була сім'я, в якій чоловік, містер Надзвичайний, змушений наступити на горло своїй пісні, й працювати в ненависній бюрократичній системі страхової компанії, з тотальним приниженням своєї гідності, «енергетичності» та перспективності, втрачаючи сили, тонус і час, таким чином позбавляючи світ своєї надзвичайності. Бьорд вклав свій досвід, фактично списуючи історію із себе, і додав фантастичних пригод, що без сумніву, у вигляді фантазій, штурхають кожну людину, на якій би депресивно-ідіотській роботі вона не працювала б. Так само, із надзвичайною ретельністю, він подає і домашній побут: готування їжі, прибирання, сімейні вечері, сварки з дітьми через дрібниці та з дружиною через нестачу грошей. Всі, або багато хто, в цьому чудово впізнають і себе, і свої реалії, бо ми всі, назагал, однакові, й бажання-страждання наші подібні. Бьорд це знає, і підкладає нам наше ж, тільки дуже добре обігране, з масою жартів, оптимізмом і позитивом у фіналі, коли добро виграє, саме тому, що бере участь у боротьбі зі злом вся родина без винятку, навіть малий карапуз, який, для непосвячених, лише вміє повзати та реготати.

У другій частині міняється кілька засадничих речей: по-перше, як каже головний юрист супер-героїв, «більше не потрібні добрі люди, які борються в ім'я добра», а по-друге, на перше місце виступає феміна з її модним тепер ізмом. І друге – це головне, центральне, контекстуальне і актуальне в «Суперсімейці». Всепланетна боротьба за права жінок досягла максимуму активності саме в голлівудських фільмах і – вже – в мультфільмах. І мова не про рівноправ'я, як було раніше. Зараз жінка виборює більше прав. Чи тому, що паритету не може бути в принципі, чи тому, що час патріархату минув, і настає матріархат? Так чи інак, дружина містера Надзвичайного, Еластік, каже, мовляв, ти спробував працювати – і в тебе не дуже вийшло, може давай тепер я буду працювати? Чоловік залишається бавити дітей, а дружина йде рятувати світ.

Звісно, Бьорд в цьому не пропагує ідею помінятися місцями жінці з чоловіком, хоч зміни, вчинені часом, обставинами і деякими впливовими людьми та організаціями, здається, ведуть до цього. Я допускаю думку, що йому було зі студійної гори скинуто таку ідею, як це не так давно було у фільмі «Красуня і чудовисько» з персонажем Лефу, зробленого геєм, і як буде з продовженням мультфільму «Крижане серце», де мають намір зробити Ельзу лесбійкою. Але, підозрюю, Бьорд просто змальовує status quo теперішнього світу. І, знову ж таки, в цьому багато хто може впізнати себе, бо, насправді, деталі з другої «Суперсімейки» банальні: як мама-Еластік намагається впровадити натуральне харчування – «бо це корисно», як Надзвичайний, готуючи із Шустьєм уроки, не може збагнути задачку з математики: «Що це за математика? Вона що – змінилася?!», як донька збирається на побачення, і звісно, не хоче, щоб у цей же кінотеатр ішли й батьки... Таким чином, глядач асоціює себе із персонажами, співпереживає їм, як собі, й підтримує гру ледь не з собою у головній ролі. Власне, це і є задача кіно. І задача сучасних блокбастерів – чим доступніше і зрозуміліше буде глядачу, тим легше він піде на фільм, причому і вдруге, й утретє. «Суперсімейка - 2» в цьому сенсі дещо відмінна.

Так, сучасні сімейні та світоглядні проблеми, вписані у фільм, роблять діалог з глядачем простішим. Але не з кожним глядачем. З одного боку, майстерна анімація, фантастичність і захопливість пригод плюс динамізм і величезна кількість гегів повністю підкорюють підлітків, а з іншого – серйозність питань, гендерна проблематика і впізнаваність ситуацій роблять мульт цікавим дорослій аудиторії. Та це є різні аудиторії, а мульт – один! І вже на прес-показі в Києві була очевидна ця дихотомія – чіткий розподіл глядачів «Суперсімейки» на два різні табори: коли героїня, інженер, розповідає про своє сприйняття світу, місце жінки в ньому і ставлення до неї чоловіків, дитяча аудиторія або спить, або збирається до виходу, бо такий монолог, чи інші подібні діалоги, доволі затяжні, і створюють напруження серед тих, хто не розуміє почутого з екрану і хто є цілковито байдужим до цього. Після закінчення показу була висловлена думка, що це, і кілька моментів з використанням насильства, так само не підходять молодшій дитячій аудиторії. Бійка Еластік з потенційним зловмисником і справді могла б бути доречною в тій же «Місії», що є «неможливою», і відповідним рейтингом 14+. Компенсують «сценарну напругу» якраз дитячі фокуси – історії про дітей Надзвичайного і Еластік. Це суцільне задоволення, радість, сміх, регіт до сліз і чудування – як це придумано, що так працює, і як це намальовано, що так тішить.

Король гори в цьому атракціоні – найменший, Джек-Джек (про нього ще 2005-го Бьорд зробив окремий короткометражний мультфільм). У нього проявилися всі суперсили разом узяті, – телепортація, телекінез, пірокінез, трансформація – і тепер їх уже побачили всі, чому раніше була свідком лише нещасна доглядальниця з брекетами на зубах. Десь на початку «Суперсімейки - 2» у малого відбувається «конфлікт» з єнотом, і це – повірте – варте окремої згадки, бо є окремим мультом в мульті, де екшн поєднується з комедією, дії проходять в такому темпі, що ні Індіана Джонс, ні навіть Люк Скайвокер не встигли б зреагувати, а смішно, як у «Нікчемному я» чи «Корпорації монстрів», разом узятих.

Фактично, всі решта героїв підігрують Джек-Джеку, бо малий виходить з тіні другорядного персонажа – точніше вилітає, проходячи через четвертий вимір, і повертається лише на приманку-коржик. Тато, Надзвичайний, присипляє його (в результаті засинаючи сам), велика дизайнерка супергероїв Една робить для Джека костюм з кевлару (і з початку маючи упередження щодо дітей, врешті стає його фанатом). А під фінал малий разом зі старшими братом і сестрою рятує й батьків, і зрештою – світ... У ньому, як в ідеї, є багато сенсу – самої любові, любові до дітей, в сімейних цінностях, в єдності, в чоловічій силі, в майбутньому. Тож коли діти і дорослі після фільму вам скажуть, що найбільше позитивних емоцій за найменший час екранного життя викликав саме Джек-Джек – не дивуйтеся.

Друга «Суперсімейка», поширюючи і без того шалено широке поле впливу на глядача студії Walt Disney, гадаю, досягне просто неввічливо-великих обрисів. І цим «повбиває всіх зайців» – чи єнотів? – створить новий канал для донесення своїх думок, заробить черговий мільярд, поверне славу Бреду Бьорду і продовжить тішити й об'єднувати обидві частини аудиторії, незважаючи на їх природну протилежність.

Ярослав Підгора-Гвяздовський. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-