Раду Поклітару, хореограф
Найчастіше артисти балету їдять страшенно багато і страшенно пізно!
07.06.2018 17:21 4992

Засновник театру «Київ Модерн-балет» Раду Поклітару називає себе «ортодоксальним артистом балету», при цьому в його трупі не всі актори мають академічну балетну освіту.

Зоряний суддя шоу «Танцюють всі!» переконаний, що запорука творчого успіху – не в зовнішніх прийомах, а в самій суті.

«Сучасний театр цікавий тим, що ми не ілюстратори, а інтерпретатори!», – заявив хореограф і пригостив київську публіку смачним балетним десертом – прем'єрою авторської версії балету «Спляча красуня».

Повні аншлаги переконали його, що на виставу потрапили далеко не всі бажаючі, тому 26 червня у Жовтневому палаці з більш демократичними цінами відбудеться 2-й показ вистави.

- Раду, прем'єрний показ «Сплячої красуні» пройшов у Києві з величезним успіхом, і тепер саме час заглянути за куліси і розпитати, як проходила підготовка, хто допомагав, хто надихав?

- «Спляча красуня» Петра Ілліча Чайковського – це третя і, на жаль, остання вистава з його великого балетного триптиха.

Наш театр «Київ Модерн-балет» у 2007 році показав київській публіці «Лускунчика», у 2013 році  - «Лебедине озеро», і ось, я зрозумів, що пора, я дозрів: «Спляча красуня» дочекалася свого часу, і їй пора прокидатися.

Я, взагалі, абсолютно ортодоксальний артист балету з академічною освітою. У мене і тато, і мама були солістами балету Молдавської національної опери. Всю «Сплячу красуню» в класичній версії я свого часу пройшов від «а» до «я» як артист: грав маленьких пажів, танцював кавалерів, вовка з червоною шапочкою, дослужився до «Феї Карабос» і був безмежно щасливим, оскільки з самого дитинства був закоханий у цю музику.

Актуальність мистецтва - не в кросівках, хоч в ластах вийди, без таланту нічого не вийде

Для мене головний спонукальний мотив для того, щоб взятися за нову виставу, звичайно ж, – музична партитура. І скажу банальну річ, але я маю сказати: це одна з найгеніальніших партитур в історії світового балетного театру!

- І все ж таки, ваша «Спляча красуня» класичний балет чи сучасний танцювальний театр? Балерин у кросівках на сцені не буде?

- Сучасність і актуальність мистецтва – не в кросівках, і якщо у людини немає таланта, то вона може випустити на сцену артистів – хоч в ластах, хоч на ковзанах по дерев'яній підлозі – нічого з цього не вийде.

Для мене було дуже важливо створити свою авторську версію «Сплячої красуні», яку не можна поставити, як камерний скромну виставу, тому що у музиці звучить така величезна імперська сила, що будь-яка спроба зробити економ-варіант приречена на жахливий дисонанс між музикою і тим, що відбувається на сцені.

Тому наша «Спляча красуня», звичайно ж, – гранд-балет з величезною кількістю костюмів, реквізиту, бутафорії, декорацій.

І уся ця пишність не могла б з'явитися на світ, якби не допомога посольства Швейцарії та особисто пана посла Гійома Шойрера. Це українсько-швейцарська копродукція: українську сторону представляє театр «Київ Модерн-балет», особисто я, а також художник по костюмах Дмитро Курята, а швейцарську сторону – чудовий художник-сценограф Маріанн Холленштайн.

- Як правило, костюми – це одна з найдорожчих складових постановки?

Чим суворіші декорації, тим вони дорожчі

- Так, і на костюми, і на декорації йдуть дуже великі кошти, і театр без допомоги швейцарського посольства ніколи б у житті не потягнув.

- Зараз, як мені здається, настала мода на мінімалізм у декораціях. Як у вас оформлена сцена? Пишне оздоблення чи все ж таки ви більше сконцентрувалися на костюмах і майстерності?

- Ви знаєте, чим суворіше – тим дорожче. Стиль коштує дуже дорого, це видно навіть по одягу: надіти кричущу майку набагато простіше, ніж стильний костюм від Кардена.

- У вас у виставі задіяна велика кількість великих, досить громіздких масок – це ручна робота? Хто їх створював?

У нашій версії «Сплячої красуні» живуть Крабораки, Октопуси і Козлотури

- Це навіть не маски, а штучні голови! Можу сказати, що я щасливий акумулювати навколо себе талановитих людей, оскільки художник сам не вирішує в сучасному театрі нічого. У театру «Київ Модерн-балет» завжди були чудові художники: Андрій Злобін, Ганна Іпатьєва, Олександр Друганов, а потім – в нашу дружню команду влився Дмитро Курята. Ви напевно знаєте його, самі того не підозрюючи: усі сезони «Х-фактора» і «Танцюють всі!» – це творчість Дмитра як художника по костюмах і стиліста.

Щодо масок: перший акт нашої вистави переміщений зі звичного оточення: аристократи і придворні Короля Флорестана та його дружини перенесені в якийсь фантасмагоричний світ раннього середньовіччя, де при дворі служать і живуть якісь міфічні істоти – Крабораки, Октопуси, Рибосирени, Фенікси і Козлотури.

Це для них для всіх були виготовлені авторські маски-голови, вони дуже об'ємні, артисти довго звикали – і це було досить хворобливе звикання.

Але це нормально, тому що завжди є якісь речі, які змушують відчувати себе на сцені некомфортно, до яких артист просто звикає у процесі репетицій.

- Наскільки я знаю, то за основу свого балету ви взяли не казку Шарля Перро, а копнули трохи глибше?

- Абсолютно вірно, усім відома класична версія Маріуса Петіпа, Петра Чайковського та Івана Всеволозького базується на казці Шарля Перро «Спляча красуня».

Але мало хто знає, що ще задовго до нього чудовий неаполітанський казкар Джамбаттіста Базіле, видав книгу «Казка казок», в якій уперше в європейській літературі були зафіксовані сюжети таких казок, як «Кіт у чоботях», «Попелюшка» і «Спляча красуня».

Я не буду розповідати, у чому саме відмінність між казками Базіле і Перро, але можу сказати, що ментально італієць все-таки більш живий і брутальний, тому й казка була більш жвавою, без всіх цих витребеньок, мережев і милих бантиків.

На щастя, я знайшов першоджерело і зрозумів, що це достатній трамплін для того, щоб придумати свою історію на його основі.

Звичайно, я не брав казку в чистому вигляді, я розповідав свою історію, але друг Базіле був гарним соратником і допомагав мені у багатьох складних перипетіях сюжету, коли я не знав, куди рушити далі під час написання лібрето свого балету.

- Коли створювався «Київ Модерн-балет», до вас приходили на кастинги непрофесійні танцюристи балету, але багато з них з успіхом були відібрані. Як ви пішли на такий крок, якщо самі називаєте себе «ортодоксальним артистом балету з академічною освітою»?

Всередині тіла мега-сучасного танцю живе скелет класичного

- 11 з половиною років тому, у 2006 році, відбувся перший кастинг у театр «Київ Модерн-балет», і тоді дійсно не стояла умова обов'язкової наявності диплома закінчення балетного училища. Але всі вони були професіоналами сучасного танцю, розбиралися в класичному танці і вміли робити класичний урок.

Моя хореографія все одно заснована на класичному танці, хоча, можливо, непрофесіоналові це і не дуже видно. Здається, що це мега-сучасний танець, але всередині його тіла живе скелет класичного танцю. Це єдина система координат, якою я вільно володію і на основі чого створюю свою мову, яка багатьом здається межею авангарду.

До речі, мало кому відомо, що насправді, де-юре, театр «Київ Модерн-балет» утворився тільки в перших числах січня цього року, до цього були юридично частиною трупи муніципальної опери.

І ось нарешті, коли театр утворився юридично, Міністерство культури одразу ж дало йому звання академічного театру, що дозволило нам у фінансовому плані бути більш незалежними і самостійно продавати свої вистави. Боже, яке щастя стежити за тим, як розлітаються квитки на них!

- У чому відмінність роботи з тими, хто має диплом про закінчення балетного училища, і тими, у кого немає такого диплома?

Особливість класичних артистів балету – вони не можуть видавати на сцені ніяких звуків

- У академічно освічених артистів балету бувають певні мінуси – найчастіше, це серйозні зажими, нездатність розслабити тіло, невміння бути некрасивим на сцені, якщо це треба для режисера.

І дивна особливість класичних артистів балету – вони часто не можуть видавати на сцені ніяких звуків. За роки навчання в балетних школах вони настільки звикають мовчати в балетному залі, що сам процес танцю і пряма мова або крик, або сміх викликають у них відторгнення і найжорстокіший акторський зажим.

- Тобто, їх не вчать проявляти емоції?

- Що найцікавіше – це специфіка навчання на пострадянському просторі. Проблема в тому, що педагогічний склад в основному – люди з радянського минулого.

Я ж бачу наших випускників, вони приходять і в Національну оперу, і Муніципальну оперу, іноді приходять і до мене в театр, їх вчать виконувати класичні рухи класичного танцю, робити піруети, трюки, жете, обертати шене по діагоналі. Але, їх не вчать найголовнішому! Їх не вчать танцювати – це парадокс.

- Щороку в Україні випускаються молоді танцюристи балету, чи вистачає балетних майданчиків, щоб усі вони знайшли себе в професії?

Українська балетна школа дозволяє артистам працювати в хороших європейських театрах

– Сцен у нас в Україні доволі багато. Я довгі роки пропрацював в Білорусі, ось там – один театр опери і балету на всю країну.

У нас – Національна опера України, в Києві є другий театр, Муніципальний театр опери і балету для дітей та юнацтва, Дніпропетровський театр опери і балету, Харківський театр опери та балету, Львівський театр опери і балету, Одеський театр опери і балету. Ще був Донецький театр опери та балету імені А. Б. Солов'яненко, на жаль, зараз він по той бік добра і зла, тому зв'язки перервалися. Багато хто приїхав до Києва, там зараз не повністю укомплектована трупа, наскільки я знаю.

Усі ці театри треба забезпечувати кадрами. Але не забувайте, що якщо людина добре навчена і вона затребувана, вона цілком може поїхати в Європу і влаштуватися на роботу там. Українська балетна школа дозволяє це зробити, випускники нашого училища працюють в дуже багатьох хороших театрах в Європі.

- Є думка, що у артистів балету дуже короткий професійний вік. Це міф чи правда? І кого це стосується більше - чоловіків чи жінок у вашій професії?

У класичному балеті жіночий вік на сцені довший

- Стосується всіх. Чоловіків стосується навіть більшою мірою, оскільки чоловіче тіло швидше старіє, а чоловічий танець вимагає набагато більше атлетичних зусиль – це стрибки, повітряні трюки, сильні обертання.

Жінки ж у класичному балеті – це ж все-таки більше форма, елегантність, охайність. Тому жіночий вік на сцені довший.

- До якого віку?

- Якщо ми говоримо про артистів кордебалету, то 20 років стажу – і на пенсію.

А якщо ми говоримо про зірок світової величини, то тут кожен вирішує для себе сам. Можу розповісти просто смішну історію. Читачі старшого покоління чудово пам'ятають таку видатну балетну пару Радянського Союзу – Катерина Максимова і Володимир Васильєв.

Володимир Вікторович мені розповідав цікаву історію, коли вони молодими приїхали з Катею на гастролі Большого театру до Парижа: була прес-конференція, і один з присутніх журналістів запитав їх – скажіть, будь ласка, скільки ви будете танцювати і коли ви підете на спочинок? Володя каже: у Радянському Союзі не те, що у вас, у нас все зрозуміло – ось я прийшов у 18 років, 20 років я відпрацюю – і в 38 піду на пенсію. Зрозуміло? Зрозуміло. Питання закрито.

Минув якийсь час, їм обом більше 40, і вони знову приїжджають на гастролі до Парижа. Збирається прес-конференція і той самий журналіст тягне руку з залу і каже: Володимир Вікторович, от ви говорили, що в 38 років підете на пенсію. Вам зараз 47, скажіть, а тепер – коли ви підете на пенсію? Він відповідає: ну, мій любий, зараз я вже не знаю, коли - ми вже не у Радянському Союзі живемо.

- Тепер кожен може вирішити сам для себе?

- Є абсолютні рекордсмени в цьому плані, на кшталт Алісії Алонсо на Кубі, легенда кубинського балету. Майя Михайлівна Плісецька дуже довго працювала і дуже довго виходила на сцену, для неї створювався спеціальний репертуар, який дозволяв їй це робити.

- А в Україні є такі балетні довгожителі?

- Є, звичайно. Але річ у тому, що якщо я зараз назву дівчаток, які виступають на сцені і які помітно перепрацьовують, вони образяться, бо я відкрию їхній вік. Любителі балету їх чудово знають і ходять на їхні вистави, і я бажаю їм всім довгих років творчого життя і вчасно зрозуміти, коли пора на спочинок.

- Балет досить травматичний вид мистецтва: навантаження, підтримки...

- Підтримки, це не найбільш травматичне, найбільш травматичне – це стрибки, ось там відбувається найбільша кількість травм. Проблемні зони – це завжди коліна, спина.

Я, як колишній артист балету, можу сказати: незважаючи на те, що я вже довгі роки не піддаю себе сильним фізичним навантаженням як артист балету, але МРТ мого хребта жахає усіх лікарів, які його бачать.

- Повернемося до міфів. Чи правда, що балерини нічого не їдять, щоб залишитися у формі, виснажують себе і взагалі приносять себе в жертву мистецтву?

- Це насправді один з міфів про балетний світ. Є, звичайно, люди, які фізіологічно схильні до повноти, і їм доводиться йти на якісь жертви, але їх не так вже багато.

Насправді, найчастіше артисти балету їдять страшенно багато і страшенно пізно! Тому що до вистави їсти ти собі дозволити не можеш, особливо, якщо ти провідна балерина або провідний артист балету, – хто ж буде стрибати з повним животом? Ти приходиш додому – а це 11, пів на дванадцяту годину ночі – і ось тут вже саме час, щоб добре перекусити.

Але враховуючи, що фізичне навантаження у артиста балету, який знаходиться на постійній роботі, неймовірне, можна порівняти з роботою шахтаря або спортсмена, то, звичайно ж, все це спалюється і ніякі зайві кілограми не з'являються.

Але що відбувається потім? Артист йде на пенсію, припустимо, у 40 років - це молода, енергійна людина – звичка їсти багато і ввечері залишається, а фізичні навантаження різко обриваються – і багато хто відразу неймовірно поправляється.

Наведу приклад моєї мами. Людмила Володимирівна, слава Богу, щаслива і здорова, вона живе у Кишиневі, їй 84 роки. І коли вона працювала в театрі, її постійна робоча вага протягом 20-ти років була 44 кг.

Зараз мама дуже гладенька, вона чудово виглядає для своїх років, абсолютно адекватна, обожнює театр, їздить з нами на гастролі, але звичка постійно їсти людину не полишає, незважаючи на те, що з моменту, як мама залишила сцену, минуло вже 46 років, все одно її харчовий графік залишився.

- Раду, ви довгий час тісно співпрацювали з шоу «Танцюють всі!». До вас приходили люди з нульовою танцювальною освітою – і ви перетворювали їх на зірок танцполу. Дійсно, за умови правильного навчання, можна навчити танцювати будь-яку людину?

- Ні, не можна навчити будь-яку людину. Звичайно ж, на рівні відбору, крім цікавих персонажів, які були б цікаві в кадрі і гарно говорили, ми намагалися знаходити людей, які потенційно зможуть танцювати.

Кількість людей, які проходили через кожен сезон шоу – колосальна. Те, що бачить глядач на екрані телевізора, напевно, я не погрішу проти істини, якщо скажу, що це – сота частина тих, хто приходить на шоу.

Звичайно ж, насамперед «зелене світло» давалося людям, які дійсно талановиті, і по-справжньому можуть бути цікаві в плані танцю. Професіоналу відразу видно – чи є у людини потенціал для зростання, а якщо вона при цьому дуже цікава особистість, то, звичайно, широкій телевізійній аудиторії буде цікаво спостерігати за її життям на проекті, за її зростанням, за її невдачами і за її перемогами.

- Бувало таке, що прийшла людина, її відібрали, а вона через якийсь час просто сходить з дистанції?

- Постійно! Це стосується не тільки телевізійного шоу, це стосується і, на жаль, роботи в театрі, тому що для того, щоб визначити, як артист буде працювати наступні кілька років, у мене є 2 години часу.

І, незважаючи на мій величезний досвід, я іноді можу помилятися, взяти артиста з прицілом на те, що потенційно він буде розвиватися більш стрімко, а він на якомусь етапі раптом починає пригальмовувати своє професійне зростання.

Або навпаки, я беру, наприклад, дівчинку, яка, я бачу точно, чудово працює для кордебалету, що вона буде виконувати свої функції і раптом вона розкривається з неймовірного іншого боку і починає отримувати сольні партії! Це повсюдна практика, і я щасливий, що це є, тому що це такий клас, що ти не знаєш, що буде завтра.

- «Київ Модерн-балет» легкий на підйом? Багато гастролює?

- Напевно, ми найбільш гастролюючий Україною театр, наша гастрольна афіша охоплює всю країну, і ми робимо це з завидною регулярністю. Ось, зокрема, відразу після прем'єри «Сплячої красуні» ми були у Миколаєві, Херсоні, Полтаві, Запоріжжі, Харкові. І так нон-стоп.

Кожне наше літо проходить на сцені приголомшливого Одеського оперного театру – перлини нашої країни. Ми привозимо туди вистави і протягом 6 днів – щодня показуємо нову програму, що неймовірно важко у плані підготовки, і в кінці обов'язково показуємо прем'єру. Ось, 9-10 липня відбудеться прем'єра нашої «Сплячої красуні» на одеській сцені.

Крім України, наша гастрольна географія наступна: від Таїланду, Китаю та Південної Кореї до Бельгії, Нідерландів, Іспанії та Португалії, якось так.

Ми останні київські артисти, які виступали на сцені Донецького театру опери і балету в травні 2014-го року

- Чи буваєте ви з гастролями на прифронтових територіях?

- Ви знаєте, ми планували виставу у Краматорську та інших містах, які знаходяться у безпосередній близькості від театру воєнних дій, але через якісь комерційні проблеми у організаторів гастролі відмінилися.

До речі, ми останні київські артисти, які виступали на сцені Донецького театру опери і балету – показували «Лебедине озеро» 9 і 10 травня 2014-го року. Виїжджали вже через блок-пости. До нас заходили незрозумілі люди у балаклавах по кілька разів за ніч.

Ми з великим задоволенням поїдемо і виступимо у прифронтовій зоні: якщо ми і до початку війни виступали там, то не бачу підстав, чому б і ні.

- Чи є у вашого театру зоряні шанувальники, може, хтось з політичного бомонду ходить постійно?

- Можу сказати, що Президент України Петро Порошенко до того, як став Президентом, ходив кілька разів на наші вистави всією сім'єю, і коли я отримав Шевченківську премію минулого року, ми спілкувалися, і він пам'ятає назви вистав, на яких був, – це дуже приємно.

З політичного бомонду на наших виставах можна зустріти Антона Геращенка, Геннадія Зубко з дружиною, Геннадія Пліса. Тому, в принципі, увагою істеблішменту ми не обділені.

Постійно буває у нас, звичайно ж, міністр культури Євген Нищук. А нещодавно відбулася важлива подія: протягом всього часу, що існує наш театр, оголошення початку вистави – «вимкніть свої телефони» – було начитано моїм голосом російською мовою (враховуючи, що якщо я запишу його українською, буде дуже смішно), – я попросив Євгена Нищука начитати нам це оголошення, і ось буквально нещодавно це все-таки відбулося!

- Нічого собі, ви круті!

- Так, ми круті.

Любов Базів. Київ.

Фото: Овсяннікова Юлія, Sergey Efanov

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-