Леся й Галя Тельнюк, вокальний дует заслужених артисток України
Наш «хребет» сформувала поезія Стуса
03.06.2018 09:00 4398

На їхній концерт у Страсбургу в приміщенні постпредства України при Раді Європи зібралася майже вся українська громада. Прийшли як на свято – у вишиванках, всіма сім'ями, з квітами. Це й було свято – справжнє свято музики, тріумф українського поетичного слова. Унікальність дуету Лесі й Галі – сестер Тельнюк не лише у бездоганному виконанні, філософському викладенні пісенного матеріалу, а у «спілкуванні душами», яке зав'язується вже з першими нотами між виконавицями та слухачами. Про те, чому кожен концерт схожий на сповідь, про розвиток української пісні, натхнення і реалії життя, про вплив політичних подій у державі на митців та їхню творчість, в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповіли сестри Тельнюк.

МИ СПІВАЄМО З САМОГО ДИТИНСТВА

- Галю, Лесю, розкажіть, будь-ласка, як ви прийшли в музичну творчість?

Леся: - Творчість – то сімейне. Ми діти інтелігентних батьків – письменника, перекладача Станіслава Тельнюка, який мав і музичний талант, грав на скрипці. Мама наша Неллі Копилова також була дуже освіченою людиною – гуманітарієм, перекладачем, журналісткою. Батьки бачили у нас малих талант, віддали на музику. Таким був початок нашої історії.

Навіть рішення віддати нас у творчість було батьківським протестом проти радянщини

Галя: - Треба уявити собі ту епоху, той час, коли ми народилися, зростали в Києві. То був дуже нелегкий час для української мови, письменників, літератури.

Навіть рішення віддати нас у творчість було своєрідним батьківським протестом і бажанням відокремити нас від загального радянського, системи, спільного партійного мислення, шаблонного сприйняття культури, – відділити нас від загальної «біомаси». Першою настояла мама і тато навіть запитував її, як вона собі це уявляє. Але вона була впевнена – і записали нас до музичної школи. Нашому музичному навчанню саме мама віддала дуже багато сил, присвятила багато часу, оскільки саме мама займалася цією рутинною роботою – водила нас до музичної школи, займалася з нами вдома. Це справді дало свої плоди, коли ми почали писати музику. 

- В якому віці це було?

Галя: - Лесині перші музичні спроби були дуже ранні. Вона у сім років вже написала музику. Батько завжди спонукав нас до творчості. Наприклад, пропонував перекласти якусь поезію українською з білоруської чи польської мов. Сам він якраз працював тоді над творчістю Павла Тичини – розшифровував щоденникові записи, поему-симфонію «Сковорода». Це був титанічний і дуже непростий труд. Тичину тоді сприймали дуже однобоко, однозначно, вважали його партійним поетом. І батько доводив його потрібність Україні, його велич, європейськість, значення для України та українців. Це було непросто зробити. І перший наш, так би мовити, офіційний твір був написаний Лесею для батька, коли їй було 13 років. Вона тоді написала музику на вірш Тичини «Не дивися так привітно» – й коли батько прийшов додому, заспівали йому цю пісню. Ми назвали її «Не милуй мене». Татові було дуже приємно, він майже заплакав на порозі. Тоді й сказав нам: «Дівчата, це геніально, творіть».

Саме ця віра батьків стала визначальною та ствердною для нас. Для них це було абсолютно першочерговим, щоб ми творили. Не мало значення, які ми приносимо оцінки зі школи, що ми мали з фізики чи математики. Для них найважливішим був цей момент творення. Так ми й живемо з цією батьківською настановою. Це велике щастя і велика рідкість.

ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС ДЛЯ НАС І Є ЩАСТЯ

- Чи одразу склався ваш дует?

Леся: - Так, ми одразу були дуетом, просто пізніше життя нас трохи розвело. Галя закінчила факультет журналістики, пішла в цю професію. Але потім я її просила, щоб вона повернулася. Думаю, на все Божа воля, тому що такі дуети, як наш, дуже рідкісні. Дует сам по собі як жанр дуже складний і навіть можна сказати – невдячний. Треба мати або дружбу міцну, або якусь хімію, любов, повну гармонію двох людей. А жіночі дуети – ще більша рідкість, ніж дуети чоловіка та жінки.

Саме ці миті творчості, сам творчий процес для нас і є щастя

Галя: - У дуеті треба вміти певною мірою поступатися заради музики, жертовно любити те, що ти робиш. У нас ніколи не було якихось ревнощів чи конкуренції в творчому плані. У нас кожен робить своє маленьке, але разом ми долучаємося до чогось великого. Іноді якась нота від мене йде, моральне забарвлення, а іноді я повністю поступаються Лесі. Знаєте, ми чітко відчуваємо, що і як потрібно робити в певний момент. Думаю, це завдяки сестринству, ця любов та розуміння сформовані тими випробуваннями, які ми переживаємо як сестри. Я переживаю за Лесю так само сильно, як вона за мене. Тобто це те, що вже в житті неможливо роз'єднати. Від цього – і важко, і легко, і щасливо одночасно. Щастя ніколи не буває таким дуже легким і простим. Ніхто власне і не знає, що це таке. Очевидно, що саме ці миті творчості, сам творчий процес для нас і є щастя.

- Чи був у вашій творчості якийсь переломний, визначальний момент чи період?

Кожним концертом пускаємо в свою душу людей, ніби сповідаємося перед ними

Галя: - Кожен етап у творчості для нас є переломним. Навіть кожен концерт є певною мірою переломним, тому що ми пускаємо в свою душу людей, ніби сповідаємося перед ними. Це не просто акт професійного іспиту перед глядачами, де показуємо свою майстерність. До майстерності маємо обов'язково розкрити себе повністю, висповідатися перед людьми, відкрити кожному свою душу. Кожен, хто приходить на наші виступи, своїми думками, словами спільно створює енергетику місця, події. Тому на нас – відповідальність за кожного, хто сидить у залі. Це відчуття спільності та глибини, без нього не може бути такої формації як «Сестри Тельнюк».

Леся: - Переломною для нашої творчості є робота з кожним поетом. Бо щоразу це зовсім інша музична мова, інший стиль, колористика слова. Це завжди цікаво. Наприклад, занурення в поезію Василя Стуса. Це було поворотно для нас, нас це утвердило. Його життя, його творчість стали, певною мірою, прикладом і для нас. Саме на нього ми орієнтуємося у високих духовних категоріях. Він для нас приклад, бо він жив у дуже важких, нестерпних умовах, але не здавався і продовжував творити.

Робота з авторами – це як поцілувати ікону, зберегти духовну, культурну перлинку

Галя: - Його безкомпромісність, самопожертва, підхід до життя, до вибору між тим – людина ти чи не людина – стали визначальними для нас. Наша родина пов'язана зі Стусом через батька. Для нас він завжди був не просто поетом. Кажуть, що людей дуже змінюють поїздки в пустині, монастирі, розмови зі святими, з віруючими людьми. З нами ці зміни відбулися, коли ми працювали над поезією Стуса. Це нас повністю змінило, сформувало наш «хребет». Як не дивно, але якби не Стус, ми б не прийшли до Шевченка два роки тому. Визначальною для нас була робота над поезією Павла Тичини, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Атени Пашко, із зарубіжних поетів – це Роза Ауслендер, Пауль Целан. Всі вони – в чомусь трагічні, драматичні постаті. Всі їхні історії людські сприймаються нами дуже глибоко. Це зобов'язує. Це як поцілувати ікону, зберегти духовну, культурну перлинку.

МОМЕНТ ДЛЯ ТВОРЧОСТІ МАЄ БУТИ ПІДГОТОВЛЕНИМ

- Як починається співпраця з авторами, як ви робите вибір?

Леся: - Кожного разу по-різному, але в більшості починається зі знайомства з творчістю, далі контакт офіційний, людський, ближче знайомимося.

Галя: - Наприклад, як у нас було з Оксаною Забужко. Спочатку ми читали її твори, потім випадково в Ґете-інституті познайомилися на якомусь прийнятті – разом виступали. Ми кинулися в обійми одна одній, так наче ми були знайомі багато років. Оксана на той час багато чула про нас, а ми читали її твори.

- Ви зараз подорожуєте зі своїми концертами Європою. Які творчі плани на майбутнє?

Леся: - Головний творчий план – продовжувати справу, якій ми повністю присвячуємо себе вже стільки років. Планів маємо багато, але воліємо їх не розкривати. От коли зробимо справу, тоді розповімо (посміхається).

Галя: - Плани – то ж і не нашого розуму діло. Над нами є великі. Ми відчуваємо ці речі й на них дуже покладаємося. Ми можемо планувати речі на найближчий час, коли вже є щось готове, вирішувати – як це подавати людям, планувати подорожі. А от плани творчі, то це те, що приховане навіть від нас.

- Галя розповідала, що ви написали одну з пісень, сидячи на кухні, дивлячись на чайник, який парує. Чи маєте секрет натхнення для творчості? Як відбувається запуск цього процесу творення?

Як це дивно не звучить, момент для творчості має бути підготовленим

Леся: - Так, існують такі моменти. Але як це дивно не звучить, момент для творчості має бути підготовленим. Він так просто не приходить. Буває таке, що приснитися навіть може.

Галя: - Пісня «Там, де ти» Лесі наснилася. Вона дуже була нам потрібна. В ній – світло, неймовірна енергетика. Коли я почула, стрибала до стелі від радощів. Кричала, що нарешті вікно відкрилося і влетіла весна. Так хотілося цієї весни – і Леся впустила її через цю пісню. І слова, і музика – все з'явилося в один момент.

- Можете одним чи кількома словами продовжити вислів: «Сестри Тельнюк – це...»?

Хочемо передати людям любов і зробити їх щасливими...

Галя: - ...це любов.

Леся: - ... любов, яку ми хочемо передати людям і зробити їх щасливими.

ТВОРИ КОБЗАРЯ – ВСЯ НАША ІСТОРІЯ В КІЛЬКОХ РЯДКАХ

У нас з'явилося багато пісень, присвячених війні. Весь наш Шевченко – це, так би мовити, воєнний період

- Чи вплинула на вашу творчість війна в Україні?

Леся: - Звичайно. У нас з'явилося багато пісень, присвячених війні. 

Галя: - Весь наш Шевченко – це, так би мовити, воєнний період. Музику до творів Тараса Шевченка Леся почала писати, коли Майдан почався і все відбувалося паралельно, дивовижним чином. Майдан, війна, 200 років з дня народження Шевченка. Твори Кобзаря – це вся історія наша, пророцтва для народу в кількох рядках: «Схаменіться, недолюдки, діти юродиві!...».

Радянська школа намагалася задушити Шевченка в обіймах, але пророка задушити неможливо

Він закликав, кричав, звертався до людей, він – дуже складний поет. Радянська школа намагалася і на якийсь час навіть зуміла задушити Шевченка в обіймах. Так само як Лесю Українку і всю нашу класику. Але задушити пророка неможливо. І коли чуєш у його творах усю правду, трепетну його любов до кожного «раба німого» – це потрясає. 

- Чи працювали ви з творами Лесі Українки?

Леся: - Видавництво «Комора» випустило 2 томи листування Лесі Українки без купюр. Оксана Забужко якраз була ініціатором. 

Галя: - Леся народилися в один день із Лесею Українкою і названа Лесею на її честь. Тому Леся Українка постійно присутня в нашому житті. Коли мама була вагітною, не знали, хто буде – хлопчик чи дівчинка, то вибір імен був простим: для дівчинки – Леся, а для хлопчика – Тарас.

- Чи маєте улюблену композицію, яка є завжди у вашій концертній програмі, яка є символом чи талісманом?

Галя: - Я б сказала, що зараз нам дуже близька композиція, з якою ми почали наш концерт у Страсбургу – «Радуйся, ниво, неполитая». Це Ісая, 35-а глава, це про прихід Царства, раю на землю, якого бажав Шевченко нам усім, своїй Україні нещасній. Він вірив і знав, що цей рай настане. Це надзвичайно зараз знаково для всього нашого народу.

Ольга Будник, Страсбург

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-