Андрій Халпахчі, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»
«Донбас» Лозниці розповів світові про Україну більше, ніж наші політики
26.05.2018 09:00 4543

Майже півстоліття «Молодість» не втомлюється відкривати нові імена – адже це фестиваль дебютного кіно, яке везуть у Київ з усього світу. Відбірники інших фестивалів тут полюють за новими українськими фільмами, а потужна програма кращого світового і європейського кіно збирає іменитий кінобомонд.

Про цьогорічних гостей фестивалю і родзинки програми, про ажіотаж за квитками на «Молодість» і незаповнені зали у Каннах, про віртуальні гроші від держави і кризу зі спонсорами, про те, як наш кінофест може стати справжнім брендом столиці, а сама вона – центром культурного туристичного паломництва, зрештою про визнаного майстра Сергія Лозницю і Олега Сенцова, який повинен одержати шанс ним стати, – в інтерв'ю Укрінформу генерального директора «Молодості» Андрія Халпахчі.    

МИ ОНОВИЛИСЯ: ОБРАЛИ ВЕСНУ, ПОШТОВУ ПЛОЩУ Й ІТАЛІЙСЬКЕ КІНО

- Ну що ж, вітаю вас, Андрію. 27 травня стартує вже 47-ий кінофестиваль «Молодість»! Велике свято дебютного кіно, яке відтепер набуває весняних барв.  Важливо, що це – День Києва, що у нас більше туристів, що дні довші, ніж у жовтні, і, зрештою, можна подивитися більше фільмів. 

- Вже було багато запитань, чому саме на цей період перенесено фестиваль, який мав традиції підсумовувати дебюти року наприкінці жовтня. Але «Молодість» потребує змін, в тому числі й терміну проведення. І ми разом з Київською міською держадміністрацією над цим працюємо останні два роки.

- Це ж була саме ваша ідея?

- Так, скрізь, мені аж набридло, я доводив слушність такого перенесення. Наводив навіть приклад Каннського кінофестивалю, який народився саме тому, що місто вирішувало питання, як привернути туристів до Канн – бо всі їздили відпочивати здебільшого в Екс-ан-Прованс і Антіб і оминали Канни. І от вирішили робити фестиваль.

Безумовно, фестиваль є ознакою культурного туризму для міста. І багато що треба зробити, щоб привернути увагу до Києва саме фестивалем. Але весна є великою перевагою – гарна погода, сонце і тепло, є змога зробити відкритий майданчик  для перегляду фільмів. І ми робимо це, в першу чергу, для міста. Бо якщо в кінотеатрах «Київ», «Україна», «Сінема Сіті» будуть, як завжди, продаватися квитки, то на відкритому майданчику на Поштовій площі, яка чудово реконструйована, покази будуть безкоштовні. Вони будуть і впродовж дня, бо ми накриваємо цей майданчик і спеціальний екран дозволить дивитися фільми навіть вдень. Там вдень буде проходити конкурс фільмів для підлітків «Molodist Teen Screen»,  а ввечері безкоштовно демонструватимуться найкращі фільми позаконкурсної програми «Фествиваль фестивалів» та Спеціальні події для киян і гостей міста.

І саме там буде відкриття і закриття «Молодості». Звичайно, це трохи обмежує нас за кількістю, бо порівняно, скажімо, з Палацом «Україна», де 3,5 тисячі місць, тут їх тільки 600. Тому вже зараз величезна проблема із запрошеннями, і вона ще наростатиме, але що робити.

Ще з новинок – матимем afterparty на Трухановому острові, де також відбуватимуться покази і якісь вечірки. Буде можливість поспілкуватися, познайомитися, і, безумовно, це гарне місце для преси, де можна буде зустріти всіх гостей.

Ось такі головні новини щодо локацій. Все решта залишається незмінним – відповідно до умов реєстрації у FIAPF – Міжнародній федерації асоціацій кінопродюсерів. А ми – єдиний український фестиваль, який там зареєстрований. Я, до речі, працював там у дирекції протягом десяти років, нині наш голова Наглядової ради Владислав Лясовський замінив мене від «Молодості» на цій посаді. І я думаю, що це дуже почесно і корисно для України – мати там свого представника.

- Отож всі конкурсні програми залишаються? Це головний конкурс, який складається зі студентських, короткометражних і перших повнометражних ігрових стрічок. Це національний конкурс короткого метра…

- Це і «Сонячний зайчик» – конкурсна програма ЛГБТ-тематики. І «Molodist Тeen Screen», де традиційно найкращий фільм обиратиме дитяче журі. І, як завжди, дуже багато позаконкурсних програм. Це і «Фестиваль фестивалів», і франкомовне кіно, німецькомовне кіно, скандинавське кіно.

І ще одна новинка цього року – це італійська програма «Focus Italia». Італійське кіно було дуже популярним у нас в радянські часи, і треба сказати, що це був найкращий час італійського кіно, представленого такими іменами, як Фелліні, Вісконті, Пазоліні, Скола, Де Сіка, Росселіні. Воно трохи буксувало останнім часом, здавалося, що воно у кризі. Але сьогодні дуже помітно, що італійське кіно дійсно відроджується, з'являються нові імена.

І от на пропозицію Італійського інституту в Україні та Посольства Італії, завдяки тому, що в Італії прийнято рішення про поширення італійського кіно у світі, і на це є серйозне фінансування (це, до речі, гарний приклад для нашої країни) – «Молодість» обрали чи не першим майданчиком для показу сучасного італійського кіно. Це буде 8 фільмів відомих і не дуже відомих режисерів, бо все ж таки «Молодість» – фестиваль дебютів. І я думаю, що ця програма, яка буде в кінотеатрі «Україна», стане однією з найбільш популярних на кінофестивалі.

БЮДЖЕТ «МОЛОДОСТІ», ЯК ЗАВЖДИ, ВІРТУАЛЬНИЙ. ЧИ ВИРУЧИТЬ РОЗЕНКО?

- Щодо фінансування «Молодості». На фінальній прес-конференції оголосили цифри. Цьогоріч на фестиваль Держкіно виділяє 4 мільйони гривень, Мінінформполітики дає 4,5 мільйона, і КМДА, здається, 1,5 мільйона. Це непогано?

- Ми вдячні й Державному агентству з питань кіно, і Мінінформполітики, і київській владі. Але, ви ж розумієте, це недостатня сума для фінансування такого великого фестивалю. До того ж із бюджетами у нас, як завжди, проблеми. Зараз ми повернулися з Каннського кінофестивалю, але гроші, заплановані державою на фінансування нашої делегації й проведення Українського павільйону в Каннах, і досі не надійшли.

Тобто здебільшого всі гроші у нас – віртуальні. І сьогодні, розпочинаючи фестиваль «Молодість», треба все робити в борг чи позичати гроші, бо ще й копійки державного фінансування ми не одержали. І вже маємо проблеми – наші підрядники, які облаштовують Поштову площу, ставлять умови, що без грошей не розпочнуть роботи. Я дуже сподіваюся, що в цій ситуації нам посприяє віце-прем'єр Павло Розенко.

Він, до речі, приїжджав на відкриття Каннського фестивалю, ми дуже приємно з ним спілкувалися – і це не комплімент, він дійсно людина дуже щира, відкрита і професійна. Я говорив йому, що це неприпустимо, коли фінансування надходить вже після подій. І це стосується і якихось закордонних подій, і заходів у межах України.

- І в попередні роки це був для вас головний біль, і дійсно важко було отримати від держави, від міста кошти на фестиваль. Ви хочете сказати, що і нині «Молодість» на межі зриву?

Щоб приймати зірок найвищого рівня, треба мати принаймні вдвічі-втричі більший бюджет

- Але ж, розумієте, ми пережили два Майдани, ми робимо якісь європейські реформи, і треба щось змінювати! Бо на рівні середнього чиновництва гальмується все, що тільки можна. Не можна ж повсякчас виправдовуватися, що так було завжди! Я не хочу, і ми всі не хочемо, щоб повторювались радянські часи. Тому це серйозне питання, яке треба вирішувати нагорі.

Зрозуміло, що прямо зараз вже нічого не вирішиш, але треба, щоб у  майбутньому ця патова ситуація не повторювалася. З нами не один рік так бувало, ми вже навіть звикли постійно викручуватися. Але весь час жити під загрозою зриву фестивалю неможливо. А така загроза, безумовно, існує.

 ЯСКРАВІ ЗІРКИ ДО НАС НЕ ЇДУТЬ, БО КОШТУЮТЬ МІЛЬЙОН

- Тому і світові зірки не дуже до нас їдуть...   

- Щоб приймати зірок найвищого рівня, треба мати принаймні вдвічі-втричі більший бюджет.

- Але ж ви маєте більший бюджет, хіба ні?

- Так, державна підтримка більша, але сьогодні дуже сутужно зі спонсорами. Можливо, через війну наш бізнес не хоче себе проявляти, навіть там, де є гроші.

А щодо державного бюджету... Я пам'ятаю часи, коли першим міністром культури незалежної України став наш академік, чудовий письменник Іван Дзюба. Коли я прийшов до нього підписувати наш бюджет у 100 тисяч гривень, він мене спитав: а чому так мало? Я відповів, що Мінкультури більше не дає. Але, зважаючи на те, що долар тоді був 4 гривні, можна порахувати, скільки 100 тисяч було у доларах. А сьогодні, коли долар 25 чи 26 гривень, що таке 4 мільйони?..

- Яким же має бути повноцінний бюджет кінофестивалю? Взагалі, скільки коштують кращі кінофестивалі?

- Римський фестиваль, який не є найголовнішим фестивалем у світі,  мабуть, є найбагатшим. Він має 10 мільйонів  євро. А може, Канни мають більший бюджет. Це важко підрахувати, бо Канни заробляють на ринку.

Києву необхідний справжній великий кінофестивальний центр, якого у нас досі немає

І, безумовно, щоб робити повноцінний фестиваль, – і це без феєрверків! – має бути, принаймні, мільйон євро. Тобто треба мати на сьогодні 30 мільйонів гривень. Щоб було достатньо транспорту, щоб гості, які приїжджають в Київ на кінофестиваль, дійсно відчували себе гостями, якими займаються, яких годують, яких щиро приймають. Ми приймаємо щиро, але з тими можливостями, які у нас є.

- Ви говорили, що нам ще багато треба зробити, щоб на фестиваль і взагалі до Києва приїжджало більше гостей. Що найперше?

- Києву просто необхідний справжній великий кінофестивальний центр, якого у нас досі немає! У нас має з'явитися такий великий кіноконцертний зал, як у Берліні. Бо той же Палац «Україна» крім зали нічого не має. Там немає  інфраструктури, ніякої функціональності, нормального обладнання... І про це мають подбати місто, держава! Це вже давно на часі.

           УКРАЇНСЬКІ СТРІЧКИ МАЮТЬ ШАНС ПОЗМАГАТИСЯ ЗА ГОЛОВНИЙ ПРИЗ

- Ми говорили про головний конкурс. Буквально днями став  відомий останній учасник повнометражного конкурсу. Власне, це ви його знайшли у Каннах. Ми тут до останнього сподівалися, що дванадцятим фільмом  стане український. Так не сталося. Маємо дебют сербського режисера Огнєна Главоніча «Вантаж».  Чесно, ви не розчаровані?

Українське кіно вже представлене на найбільших кінофестивалях світу, чого не було впродовж багатьох років

- Так. Але треба сказати, що сьогодні маємо якщо не бум, то суттєве відродження українського кіно, в тому числі й дебютів. І українське кіно вже представлене на найбільших кінофестивалях світу, чого не було впродовж багатьох років. Цьогоріч український фільм був на Берлінському фестивалі, був український фільм і на одному з найповажніших документальних фестивалів у Швейцарії, у місті Неон. Зараз два українських фільми були у Каннах. Очікуємо фільм у Карлових Варах. А також у Локарно, Венеції, на інших кінофестивалях.

А правила там такі, що прем'єра має бути саме у них. Тому я можу зрозуміти наших молодих режисерів і продюсерів – безумовно, їм престижніше сьогодні показати картину за кордоном. Тому були фільми, які ми дуже хотіли показати на «Молодості», але протягом літа і осені їх покажуть на інших фестивалях.

Українське кіно стає модним після успіху в Каннах, де фільм Лозниці й картина «Жінки на війні» отримали призи

Але українська участь на «Молодості» буде досить вагомою. І я думаю, що багато іноземних представників до нас приїжджають, щоб відібрати українське кіно. Українське кіно стає модним, особливо і після успіху на Каннському фестивалі, де фільм Сергія Лозниці «Донбас» отримав приз за режисуру у програмі «Особливий погляд», а картина «Жінка на війні» отримала приз за музику теж в дуже престижній програмі «Тиждень критики». І про це говорили в Каннах і наші польські друзі, й інші – що багато років українське кіно було десь на узбіччі, а сьогодні воно представлене досить широко.

Крім того, на Каннському фестивалі, як завжди, був Український павільйон, було плідне спілкування наших продюсерів щодо нової копродукції, нових зв'язків, приходило до нас дуже багато відбірковців інших фестивалів. І вечірка, і обід, і презентації були дуже інтенсивними.

А щодо дванадцятого учасника скажу, що, безумовно, було важко привезти щось нове із Канн. Ми доповнили програму сербською картиною, і вона дуже цікава, торкається війни на Балканах, подій, які сьогодні, на жаль, нам дуже зрозумілі.

- Дивіться, в Національному конкурсі маємо 22 учасники, у студентському лише одного українського учасника з 15-ти, в короткому метрі – теж одного з 13-ти. Вважаєте, цього достатньо?

- Достатньо. В минулі роки було приблизно так само. Але в минулі роки ми іноді притягували українське кіно – і короткометражне, і студентське, – яке значно програвало міжнародному конкурсу. І це було помітно. А сьогодні нам уже не потрібна кількість, а потрібна якість. І я думаю, що ті фільми, які представлені у цих конкурсних категоріях, мають шанси поборотися і за приз фестивалю. А це найголовніше – що рівень українського кіно значно зріс!

 ЧЕРЕЗ ФІНАЛ ЛІГИ ЧЕМПІОНІВ ДО НАС ЗАПІЗНЮЮТЬСЯ ГОСТІ 

- Вже було оголошено фільм-відкриття. Це «Обличчя» Малгожати Шумовської, який отримав «Срібного ведмедя» за кращу режисуру цьогоріч на Берлінале. А що покажете на церемонії закриття?

  - Це буде фільм – переможець повнометражного конкурсу. Все ж таки цей фільм не демонструватиметься до того на Поштовій площі, і для масового глядача це буде цікаво. Вчора ми оглянули площу, і там, крім 600 місць, де будуть розсаджені гості, навколо є досить простору, аби  бачити все, що відбувається на екрані. Люди  можуть стояти і дивитися. Це якраз та частина площі, яка примикає до Річкового вокзалу.

- Там досить гамірно. Жвава траса...

- Це хвилює нас – як буде зі звуком. Але, принаймні, відкриття і закриття відбудуться в неділю, коли трохи менше транспорту. Ми намагаємося зробити якісний звук. Подивимось, як це буде. Це для нас експеримент.

Ви знаєте, найкращий відкритий майданчик – на фестивалі у Локарно. Це величезна Piazza Grande, де навкруги будинки і люди стоять на балконах, розмовляють. Але все ж таки показ відбувається якісно.

- У програмі «Молодості» цього року майже 180 стрічок та чимало подій. Що ви порадили би не пропустити? 

- Завжди важко відповісти на це запитання, бо все ж таки всі фільми – і конкурсні, й позаконкурсні – ми відбираємо дуже ретельно. Безумовно, у кожного з нас є свої фаворити, але незручно, принаймні ті, що у конкурсі, якось виділяти. Подій справді дуже багато. Але буде, наприклад, чилійська картина, що отримала цього року «Оскар» як кращий фільм іноземною мовою. Це «Фантастична жінка» – дуже яскрава, дуже незвична картина,  і, здається, її не буде в українському прокаті.

Ще є фільм, який одержав головний приз Берлінського фестивалю, «Не торкайся». І хоч це дебют, ми вирішили не включати його до конкурсу, а краще зробити спеціальний показ, бо картина дуже контроверсійна, дуже провокативна. На показ приїжджає режисерка Адіна Пінтіліє. Ми з нею спілкувалися в Каннах, дуже приємна людина. Це румунська картина, дослідження сексуальності, хоча торкається різних тем. Думаю, вона буде цікавою.

На «Молодість» приїжджають побачити найкращі фільми року

- А загалом, Андрію, чесно, ви задоволені програмою фестивалю?

- Програмою, так, безумовно. Незважаючи на всі наші проблеми, фестиваль завжди відрізнявся дуже сильною програмою. Я можу  процитувати канадського режисера Дені Коте, який каже: щорічно їжджу на Берлінський фестиваль, але таких сильних фільмів, як у програмі «Молодості», я там не бачу, я приїжджаю до вас побачити дійсно найкращі фільми року! І це неодноразово казали й інші наші гості, тому саме програмою ми завжди можемо пишатися.

- На відкритті традиційно вручають приз за внесок у світове кіномистецтво. Хто це буде цього разу?

- Це абсолютно знакове ім'я – видатний німецький актор, який багато знімається в Голлівуді, Юрген Прохнов. Він отримає цей приз, але може статися, що не на відкритті. Він може просто не встигнути на відкриття, і ми вручимо йому нагороду під час презентації українсько-німецького фільму "Остання подорож  Леандера", де він знімався і який буде представляти.

На жаль, сьогодні ми не знаємо точно, хто і коли прибуде, бо іноді нам підтверджують приїзд в останню мить, і це проблема. А до всього у нас ще ж і фінал Ліги чемпіонів! Наприклад, одна гостя, це Малгожата Шумовська, хотіла прилетіти 25 травня, але вже просто немає квитків на літаки. Тобто Ліга чемпіонів додає нам складнощів, зокрема й з готелями, бо можемо поселяти людей тільки з 27 числа, адже 26-го геть усе зайняте. Тому навіть деякі члени журі не встигнуть на церемонію відкриття, прилетять вже 27-го, але встигнуть дивитися конкурсну програму з 28 травня.

- Було оголошено, що крім Юргена Прохнова, який буде почесним гостем фестивалю, до нас приїде Дені Коте, якого ви згадали, і  представить свій новий фільм.

- Дені Коте був у нас головою журі позаминулого року. Він настільки полюбив і фестиваль «Молодість», і Київ, що вже стає постійним нашим гостем і знову приїжджає до нас з майстер-класом. Це один з видатних канадських режисерів. Взагалі у нас цьогоріч дуже цікава канадська програма. Завдяки підтримці посольства Канади маємо змогу прийняти гостей і зробити якісь цікаві речі з канадського кіно, яке теж сьогодні на підйомі.

 ЩОБ ПЕРЕПЛЮНУТИ КАННИ, ТРЕБА МАТИ ФРАНЦУЗЬКУ ІНДУСТРІЮ

- Попри все, ми маємо орієнтуватися на Берлін, на Канни. В чому ще ті ж Канни, – крім бюджету, звичайно, бо для нас це недосяжно, і залів, і інфраструктури, – можуть бути для нас взірцем?

- Канни, безумовно, є головним кінофестивалем світу. Я дуже поважаю наш фестиваль в Одесі, він стрімко розвивається, президент фестивалю Вікторія Тігіпко просто вкладає в нього душу. Але пам'ятаю, як на першому чи другому фестивалі Вікторія сказала: через декілька років Одеський фестиваль переплюне Каннський.

- Я теж це пам'ятаю. Мабуть, Вікторія говорила це не раз. Я чула це від неї у Києві.

- Тоді я їй заперечив: не переплюне. Бо для цього треба мати французьку кіноіндустрію. Треба, щоб у прокат виходили 28 фільмів на тиждень, а не 4, як в Україні. Треба, щоб вироблялися 300 фільмів на рік, а не 30, як в Україні. Бо Каннський фестиваль живе за рахунок ринку. Це колосальний ринок, де все продається, все купується, все демонструється – і це дає величезну дотацію.

Так, українська кіноіндустрія за останні роки зробила просто шалені кроки. Це правда. Але це зовсім не те, що є у Франції. І треба, щоб виходили десятки друкованих кіножурналів, сотні передач по телебаченню, по радіо. Треба, щоб усі телеканали робили щоденники з фестивалю, як це робиться в Каннах. Такої змоги ми не маємо.

Канни є лідером, незважаючи ні на що. Бо фільм, який потрапляє в конкурс Каннського фестивалю, має великі переваги щодо прокату. Крім того, Каннський фестиваль наполягає на тому, щоб будь-який фільм з його програми був у французькому кінопрокаті. І це зовсім інша система, зовсім інша структура. Цього не може зробити ні Берлінський фестиваль, ні Венеційський, ні жоден інший. Також треба брати до уваги багаторічну державну підтримку французького кінематографа, французьких кінотеатрів, французьких прокатників, французького продукту. Цього треба навчатися.

І конкурувати сьогодні з Каннами немає сенсу. Крім того, кожен фестиваль повинен мати своє обличчя і займати свою нішу. 

- Які враження ви привезли з Канн? Що вас найбільше вразило?

 - Я їжджу в Канни вже 27 років, вразити мене важко. Але цього разу Канни були трохи іншим фестивалем. По-перше, було значно менше людей. Безумовно, величезний натовп, дуже багато гостей. Але якщо раніше в паралельні зали, наприклад, в кінозал Дебюссі, де проходить «Особливий погляд», була шалена черга, то нині переповнених залів не було. Навіть були вільні місця, і це дивувало.

Ми також стикнулися з тим, що отримали підтвердження акредитації лише за лічені дні до початку фестивалю, бо дуже ретельно перевіряли професійність людей, які подають на акредитацію. І це стосувалося не тільки нас, а й наших колег з інших країн.

Була чудова вечеря, на яку дирекція фестивалю запросила всіх директорів міжнародних кінофестивалів, присутніх у Каннах. Там були зірки – Пірс Броснан, Кьяра Мастроянні, чудовий режисер Коста Гаврас – він же Костянтин Гавронський з Одеси. Ми виходимо з директором Чиказького фестивалю, і він каже: я їжджу в Канни більше 40 років, а мені підтвердили акредитацію тільки за три дні до початку. Тому було значно менше людей.

Крім того, ми звернули увагу, що якщо раніше конкурсна програма формувалася здебільшого з великих імен, як Ларс фон Трієр, Альмадовар, брати Дердени та інші, то сьогодні їх було дуже небагато. Це той же Ларс фон Трієр, це Годар і майже все. Решта режисерів не були такого рангу. Тобто вперше програма Каннського фестивалю не була зорієнтованою тільки на великі імена. Але вона була досить цікавою, мені сподобалося багато фільмів, хоч не всі я подивився. Наприклад, не бачив японський фільм «Магазинні злодюжки» (Shoplifters), який отримав Золоту пальмову гілку.

Цьогоріч і зірок було менше. Я був на відкритті, коли ти бачиш на екрані червоний килим, як ідуть зірки, – їх було значно менше, ніж зазвичай. Зокрема навіть французьких зірок. Як Жан-Поль Бельмондо, який був на офіційному плакаті. Не думаю, що його не запросили, мабуть, він не міг приїхати. Була Анна Каріна, яка була з ним на плакаті. Ми побачили дуже літню жінку, яка йшла червоним килимом. Її, безумовно, чудово зустрічали, але трохи стискалося серце. Бо  пам'ятаєш молоду, красиву зірку Нової хвилі французького кіно, якою вона була. І це вражає. І це теж є ознакою Каннського фестивалю – коли з'являються зірки минулого...

«ДОНБАС» ЛОЗНИЦІ РОЗПОВІВ СВІТОВІ ПРО УКРАЇНУ БІЛЬШЕ, НІЖ НАШІ ПОЛІТИКИ

- Ще одне запитання про Канни. Власне, про українські фільми у Каннах. Ми говорили про «Донбас» Сергія Лозниці. Як його приймали? Як сприймали сам фільм?

- Я був на прем'єрі, безумовно. Лозниця є улюбленцем Каннського фестивалю. Кожен його фільм показується в Каннах. Наразі вже четвертий. Два фільми були у головному конкурсі, «Майдан» – у спеціальній програмі, «Донбас» відкривав «Особливий погляд» і отримав приз. Лозниця – визнаний у світі режисер. Інша річ, що він робить кіно не для всіх, не для масової аудиторії. І фільм, який він зробив, – я розмовляв з багатьма іноземцями, – не в усьому їм зрозумілий. Не всі зрозуміли, хто є хто серед персонажів: де сепаратисти, де росіяни, де українці. Сергій сам багато спілкувався з журналістами, з іноземцями, бо не всі розуміли, що відбувається, що це за війна в Україні.

Сергій Лозниця – видатний майстер. Він ще зробить великі картини. І він багато працює. Зараз він робитиме документальний фільм «Процес». А далі величезний проект – ігрову картину «Бабин Яр». Він, як Кіра Муратова, з тих людей, які не можуть жити без кіно, не можуть жити без камери, без кінематографа. Це просто в крові людини. І Лозниця має бути сьогодні нашим брендом!

- От, власне, про це. Ми постійно наголошуємо, що Лозниця – наш, український кінорежисер. Як він сам себе позиціонує? Колись на кінофестивалі «Молодість» я не почула прямої відповіді на запитання, якщо його фільм переможе, чи це буде перемога України. Він говорив  щось про те, що нині всі знімають у копродукції...

- Це був інший період. Сергій із родиною тоді поїхав до Німеччини, він там і мешкає, до речі. Він знімав багато й у Росії, й у Німеччині, й в інших країнах. Це був такий час, коли багато хто позиціонував себе як людину світу, людину Європи. Але коли був перший Майдан, другий Майдан, коли почалася російська агресія, Сергій став декларувати себе саме як українець. З початком російської агресії він просто відмовлявся давати інтерв'ю російським журналістам. І, дійсно, він відчуває себе українцем. І це просто зрозуміти. Сьогодні він відчуває себе українським режисером і наголошує на тому, що він – український режисер. Він всіляко пропагує Україну.

- Ви з ним добре знайомі, мало змогу поговорити в Каннах?

- Безумовно, ми спілкувалися з ним у Каннах. Ми завжди зустрічаємося на інших фестивалях. Це дуже освічена людина, людина, яка дуже добре знає світовий кінематограф, слідкує за всім, багато дивиться, встигає читати. І він справжній український патріот. Про що говорять і його фільми. Зокрема, фільм «Донбас». Його фільм розповів міжнародній спільноті більше про те, що відбувається в Україні, ніж наші політики на різних конференціях.

Лозниця, знову ж таки, виступив на підтримку Сенцова. Каннський фестиваль, дві його секції, відкривалися заставкою за звільнення Олега Сенцова. Про це говорили постійно. От як у вас. Ми приходимо в Укрінформ і бачимо плакат «Свободу Сущенку». Багато політв'язнів, про яких ми маємо говорити.

- Зараз багато акцій на підтримку Олега Сенцова. Вони особливо активізувалися після оголошення ним голодування. Це жахає світ, але не може змусити російського президента відпустити Сенцова, інших наших політичних в'язнів. Що має зробити українська влада?

Дуже би хотілося не втратити такого потенційного майстра, яким має стати Олег Сенцов

- ... Які питання можна вирішити з Путіним? Вся кінематографічна спільнота безперервно повторювала це в Каннах, це повторювалося у Берліні на врученні нагород Європейської кіноакадемії: Свободу Сенцову! Всі про це говорять, вимагають його звільнення.

Це ганьба для Росії! І це відчуває та жменька російської інтелігенції, яка теж підносить голос на захист Олега Сенцова. Але російська влада стоїть на тому, що він не є політв'язнем, і потрактовує його як терориста. Тому обміняти його просто немає змоги. Є надія, що Вишинського, заарештованого СБУ, вдасться обміняти на Сенцова. Дуже би хотілося! Дуже би хотілося не втратити такого потенційного майстра, яким має стати Олег Сенцов!

Валентина Пащенко. Київ.

Фото: Павло Багмут, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-