Ілля Разумейко, композитор, арт-директор фестивалю PORTO FRANKO
Фестиваль «Porto Franko» відкриє віденський балет із роботами
19.05.2018 12:00 5215

Головною темою цьогорічного міжнародного фестивалю актуального мистецтва «Porto Franko» стане повітряний порт. Організатори обіцяють залучити весь Івано-Франківськ як фестивальну сцену, де впродовж 13-17 червня 2018 року відбудеться більше ста мистецьких подій із залученням театрів Австрії, Литви, Німеччини і Польщі, музикантів із Брюсселя, Лондона, Каліфорнії й Парижа.

- Пане Ілля, ваш фестиваль – це широкий мультикультурний та інновативний захід, який взяв дуже високу організаційну планку, чим будете дивувати вибагливу публіку цього разу?

- У нас є все: і література, і кіно, й музика, і синтетичні перформанси, які суміщають різні види мистецтва.

Цього разу ми дуже активно залучимо повітряну тематику. Фестиваль 14 червня буде відкриватися оперою «Аерофонія», де ми граємо музику разом із літаком Ан-2. Це ідея президента нашого фестивалю Романа Григоріва. Ми готуємо цей масштабний та унікальний перформанс разом із ним як композитори, і з нами ціла команда артистів "Nova opera". У нашій футуристичній опері буде залучено 10 музикантів, лайфелектроніка та літак Ан-2, який наживо гратиме різні ноти. Пілот літака – також музикант, ми навіть пишемо для нього партитуру, і він буде безпосереднім учасником перформансу.

- Як це виглядатиме? Літак стоятиме чи літатиме?

- Дійство відбуватиметься на стадіоні «Рух» у Франківську. Літак, фактично, буде вмонтований у сцену, він стане частиною декорації.

Це – справжній однотурбінний, однопропелерний літак Ан-2, який за допомогою зміни швидкості гвинта гратиме музику.

- Чи була схожа практика? Це запозичення, чи ви самі це вигадали?

- Можна сказати, що й вигадали, але за приклад ми мали гелікоптерний квартет Штокгаузена ("Helicopter Schtreichquartett"). У 1992 році видатний авангардний композитор Карлгайнц Штокгаузен на замовлення Зальцбурзького фестивалю написав квартет для чотирьох музикантів класичного квартету і для чотирьох гелікоптерів. В цьому квартеті музиканти сідали в гелікоптери, розлітались і грали музику. Звучання – фантастичне.

Цього року – ювілей Штокгаузена, і ми на фестивалі вирішили провести серію заходів, присвячених йому. Зокрема, зробимо інсталяцію пам'яті Штокгаузена в центрі міста. Це буде чотири напівзруйновані радянські гелікоптери, і в них звучатиме голос композитора. Інсталяція модулюватиме ідеалістичні мрії епохи розквіту європейського поставангарду в реалії пострадянської української дійсності.

- Свою нішу ви визначаєте як сучасне актуальне мистецтво. Яким вам бачиться місце у мистецькому всесвіті: ви витісняєте класичне мистецтво, його перевершуєте чи йдете поряд?

У великих містах, особливо східних та південних, насправді – культурний голод

- Ми співіснуємо. Наприклад, наш фестиваль дуже широкий, у нас є і класична музика, і суперсучасна, і популярна. Просто у нас в країні поки що «передоз» мас-культового продукту. Особливо, якщо брати Україну загалом. Наприклад, у Львові й у Києві є багато різних майданчиків, але, якщо виїхати в регіони – там майже нічого не відбувається.

У регіонах величезні групи людей досі живуть ледь не в культурних резерваціях

Нещодавно ми були в Маріуполі, там проходив «Гогольfest». Я сам, наприклад, із Запоріжжя, тож знаю ситуацію. У цих великих містах, особливо східних та південних, насправді – культурний голод. У кращому випадку там є місцевий драматичний театр, філармонія, і дуже бідне культурне життя. Туди не приїжджають європейські музиканти з гастролями, та й українські у них бувають нечасто.

Це все потрібно розвивати, бо величезні групи людей досі живуть ледь не в культурних резерваціях.

- Хто з українських виконавців чи гуртів виступатиме цьогоріч на «Porto Franko»?

- Наш український хедлайнер – «Pianoбой». Він буде виступати на головній музичній сцені, а також на камерній «Гелікоптер стейдж». «Хамерман знищує віруси» співатиме з китайським хором. Запросили також молодий, але вже популярний гурт «Latexfauna». До речі, з Лондона у Франківськ прилетять наші найвідоміші близнючки «BloomTwins». Запалюватиме публіку і «Familia Perkalaba», а закриватимуть фестиваль «Вагоновожатые» з Антоном Слєпаковим. Серед іноземців – німецька співачка Юлія Міхалі, колектив із Британії All The People, виконавець із Брюсселю – J.Bernardt. До речі, вхід до головної музичної сцени буде безкоштовний. Уявляєте, всі охочі зможуть почути і побачити цих зірок європейської актуальної музики. На інших фестивалях, наскільки я знаю, такого немає.

- Я правильно зрозуміла, що фестиваль більше орієнтовано на іноземні гурти?

- В принципі, у нас є багато українських учасників, але ми намагаємося більше показувати європейське мистецтво і в театрі, й у сучасній музиці, й у візуальному арті.

Ми намагаємося робити так, щоб крім наших артистів, яких усі знають, ще й був контент, невідомий нам. Нам цікаво запросити тих, хто ще ніколи не були в Україні, щоб показати їм країну, а нашому глядачеві – інший контент, інше мистецтво, до якого у нас немає широкого доступу.

- На яких саме локаціях пройдуть виступи, ви сказали, що це майже все місто?

- Яскрава локація у нас буде на майдані Шептицького, де в Івано-Франківську знаходиться музей мистецтв Прикарпаття. Це колишній костел Св. Марії. Ми вже втретє там робимо проект, який називається «Електроакустична церква». Тобто, в бароковій церкві, де знаходяться роботи Іоана Георгія Пінзеля, ми гратимемо складну сучасну електронну музику. Вийде такий цікавий мікс.

У палаці Потоцьких буде «Helikopter stage» (гелікоптерна сцена). Також буде цілком залучений Івано-Франківський драмтеатр, де теж на камерній сцені відбуватимуться вистави, а на новій сцені буде спектакль Ростислава Держипільського «Модільяні».

Власне, у нас також є три дуже потужних театральних вистави на головній сцені драмтеатру – це вистава Еймунтаса Някрошюса «Книга Йова», вистава Оскараса Коршуноваса «Чайка». А відкриватиме фестиваль балет із роботами «Oh, Magic», який приїжджає з Відня. Це дуже інновативна і класна штука, перформанс-меджик для чотирьох танцівників, двох роботів та механічного роялю від хореографа Сімона Маєра. Дуже цікава постановка, яка вже зачарувала європейську публіку.

- Як ви вважаєте, українці готові сприймати таке мистецтво, чи воно в принципі не може бути масовим? Взагалі, хто ваш основний глядач?

- У нас широка аудиторія. Минулого року в нас було 50 тисяч глядачів і дуже багато гостей із Києва, Харкова, Одеси, Львова, звідусіль.

На фестивалі дуже багато сучасного мистецтва, але воно абсолютно доступне для широкої аудиторії. Також окремо в  рамках фестивалю працюватиме Лекторій. Щодня відбуватимуться лекції за участю музикознавців, мистецтвознавців. Це також певна освітня підготовка глядача.

- Так, напевно глядач має бути підготовлений до того, що він побачить, а вхід, я так розумію, безкоштовний?

- На більшість акцій безкоштовний, але є певні закриті локації: до драмтеатру ми продаємо квитки, тому що там обмежена кількість місць, і також – до палацу Потоцьких, вхід туди за квитками, але це символічна сума – 50 гривень.

- Хто фінансує проведення фестивалю?

- На жаль, у нас немає фінансової підтримки ні з боку міста, ні з боку Міністерства культури України, але у нас є два меценати європейського рівня, які повністю покривають наш бюджет. Це Фонд «Україна Інкогніта» та фонд Олександра Шевченка "Новий Івано-Франківськ", які зацікавлені, аби такі нестандартні мистецькі речі відбувалися в місті.

- А чому з Міністерством культури немає співпраці, ви не зверталися до них, чи вам відмовляли?

- У нас є негативний досвід. Ми подавали низку проектів до Міністерства, але нас ще ніколи не підтримували. У нас є музичний проект «NOVA OPERA», який їздить по всьому світу. І от з останнього – ми подавали заявку на президентський грант, а нам відмовили. Причому, комісія в повному складі (а це 10 людей) проголосувала проти нашого проекту, який, до слова, в січні цього року успішно виступив на фестивалі сучасної опери в Нью-Йорку, а щойно ми повернулись із Роттердамського музичного фестивалю. Туди нас запросили організатори бути хедлайнерами. Нас частково спонсорують саме міжнародні фестивалі, які нас і запрошують, але, на жаль, від України як від держави ми поки не отримуємо підтримки.

- Наскільки я знаю, після Київської консерваторії ви поїхали до Відня продовжувати навчання на факультеті електроакустичної композиції. Як ви можете оцінити отримання мистецької освіти в Україні і за кордоном?

- У нас непогана освіта, є деякі дуже потужні факультети, наприклад, вокальний. Наші оперні співаки виступають у всіх театрах світу.

- Вони там співають, тому що їм важко застосувати себе тут?

- Так, у нас досі дуже важкий перехідний період. Коли людина закінчує консерваторію, то їй насправді важко знайти гідну роботу. І це стосується не тільки оплати праці, а, наприклад, можливостей творчого розвитку. Тому ж співакові дуже важко потрапити в оперний театр без покровителя.

Дуже багато талановитих людей: композиторів, вокалістів, піаністів – на жаль, виїжджають. Така проблема існує.

- А чи дійсно це проблема? Вони поїхали за кордон, здобувають там подальшу освіту, потім працюють, прославляють Україну в світі.

- У Європі це нормально, що людина, яка отримала початкову чи середню освіту, їде в іншу країну навчатися. Це дуже корисно, але хотілося б, щоб у нас теж були якісь інституції, які б підтримували молодь, щоб можна було це якимось чином сполучати, і цей європейський досвід теж потім тут застосовувати. Насправді, цей ринок у нас тільки формується. Наша країна ще в такому перехідному культурному етапі.

- Ви – композитор, як оцінюєте сучасний стан української музики?

- Фактично, ми ж тривалий час були провінцією в плані культури. Навіть після здобуття незалежності наш поп-ринок був орієнтований на Росію, а телевізійний ринок був дуже схожий на російський.

Саме протягом останніх  років у зв'язку з багатьма речами, в тому числі і завдяки квотам, почалося формування власного ринку, тому нині з'являються цікаві явища й у музиці, й у театрі, й у кіно. У нас талановиті люди, які мають потенціал, щоб підняти українське мистецтво на високий рівень.

- У вас цікава практика поєднання музичних виступів із виступами поетів і письменників. Як ви вважаєте, це ви їм додаєте додаткової популярності, чи вони вам? Чи, все ж таки, це якісь дифузійні творчі процеси?

- Це такий творчий симбіоз. Справа в тому, що в Івано-Франківську народився Станіславський феномен: саме з цього міста походять такі письменники, як Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, – вони й зараз там живуть. Юрій Іздрик мешкає в Калуші під Івано-Франківськом і пише там свої геніальні вірші. Це ціла генерація письменників, які вже перекладені багатьма мовами світу, їх знають і поза межами України. Коли ми робили фестиваль ще у 2010 році – опирались на цей культурний потенціал, який є в місті. Ми всіх їх залучали до наших акцій.

Це дуже цікаво – поєднувати різні види мистецтва. Тому що у нас є різні розділення аудиторії: є люди, які слухають музику, є театрали, які ходять до театру, є ті, хто більше читає сучасних українських письменників. І завдання нашого фестивалю – це все перемішати і їх всіх перезнайомити. Також познайомимо наших відвідувачів із новим проектом Сергія Жадана – «Лінія Маннергейма».

- Серед творчих людей, з якими я спілкуюся, спостерігається тенденція не дивитися телебачення, ви як?

Навіть коли розумна людина потрапляє в телевізор, вона починає говорити дурні речі

- Не дивлюся. Але через Фейсбук і до мене просочується певна частина телевізійного контенту. Іноді бачу перепости. Тож, приблизно уявляю, що таке, наприклад, «95-й квартал». Коли я увімкнув один їхній випуск, то стало соромно за такий продукт. Але є люди, які його дивляться, це такий український формат російського Задорнова або «Аншлагу» – того, що наші бабусі-дідусі дивилися у 90-х роках. Це трішки українізувалося, але далі існує в телевізійному форматі.

Нещодавно ми були в Маріуполі, жили в готелі, й там на першому поверсі в ресторані всі артисти «Nova Opera» були вимушені дивитися телевізор (дійсно вже роками цього не робили)... Зробили висновок – у поп-музиці є окремі персоналії, як Джамала, Сергій Бабкін, наприклад, які намагаються робити цікаву музику. Але все одно, коли ти потрапляєш у телевізор – вже починаєш говорити в якомусь форматі. Навіть, коли розумна людина потрапляє в телевізор, вона починає говорити дурні речі, або проголошує якісь такі дуже мас-медійні ідеї. Як на мене, це якийсь такий дивний закон телебачення...

- Ви слухаєте сучасну українську музику? Просто цікаво, що композитор слухає.

- Музика – це матеріал, з яким ми працюємо. Ми слухаємо абсолютно всю музику, і українську також. Ми слухаємо сучасну музику, специфічний академічний авангард, слухаємо те, що відбувається в американській попсі або в репі. Слухаємо, і певним чином використовуємо.

- А для душі?

- Останній тиждень ми з нашими артистами слухали Томмі Кеша – це естонський реп. Щось таке специфічне, але дуже класне. Хлопчик з Естонії, який читає реп – дуже цікавий зразок електронної музики.

Також є класна співачка – Шарлотта Генсбур. Вона – насправді відома французька актриса, яка знімалася в усіх фільмах Ларса фон Трієра – "Меланхолія", "Німфоманка", донька Сержа Генсбура. Вона тільки зараз почала музичну кар'єру і записала дуже класний альбом.

- Яке ваше ставлення до конкурсу «Євробачення»? Чи цікавий він вам як фахівцю? Чи потрібен він взагалі?

- Він потрібен, але це дуже специфічний конкурс. У «Євробаченні» не беруть участі круті європейські поп-виконавці. Він – квінтесенція мас-медійності.

Але те, що минулого року там переміг португалець зі струнним квартетом – це круто, це цікаво, бо, в принципі, пісня Сальвадора Собрала неформатна. Там не було такого динц-динц-динц біта і якоїсь попсової структури. Це була реально пісня з джазовими гармоніями для струнного квартету і голосу. Дуже цікаво, що він переміг, так само, як і перемогла пісня Джамали.

Помітно, що за останні роки навіть на «Євробачення» якимось чином пробивається цікава музика. Але загалом мені важко слухати пісні цього конкурсу. Слухаєш 3 пісні – вони всі однакові – й вимикаєш. Якщо там є щось цікаве, воно губиться.

- А виступ нашого Melovinа, як вам?

- Він супертиповий із усього, що у нас було. От – заплющити очі –  й не зможеш його відрізнити від болгарина чи від чеха, які так само солоденько співають. Джамала мала свій стиль, вирізнялась на фоні інших. Навіть та ж Вєрка Сердючка, у неї теж була індивідуальність. А наші виконавці останніх років – просто провал.

Взагалі, конкурс "Євробачення" виник як політичний проект. Це був єдиний із проектів, який, насправді, супроводжував народження Європейського Союзу в 1971-му році. І в цьому плані є певна дипломатична функція. Бо, наприклад, минулого року під час "Євробачення" я був у Відні. Всі, хто його дивилися, запитували мене про Україну, всім було цікаво, що відбувається в Україні. І так само були класні відгуки про нас.

Тобто, «Євробачення» виконує таку ж функцію, як і величезні футбольні матчі. Паралельно до мистецтва – ще й дипломатична миротворча функція.

І зовсім непогано, що десятки тисяч іноземців приїжджають до певної країни. Живуть там, вивчають її культуру. Я знаю, що європейцям, які приїжджали на "Євробачення" в Київ, було цікаво, наприклад, зайти в PinchukArtCentre або в оперний театр. Це корисно для країни, яка приймає цей конкурс.

Любов Базів. Київ

Фото: Любімов Євген

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-