«Наречена для терориста» з одеським акцентом

«Наречена для терориста» з одеським акцентом

2357
Ukrinform
Чи є життя для сучасних театральних практик за межами Києва?

Так вийшло, що в Україні минулого року відкрилося відразу три нових театральних майданчики: «Сцена 6», Upper Floor і ТЕО. Незважаючи на те, що всі вони стартували майже «один за одним», кожен з них запропонував свій формат і свій, мабуть, «смак» щодо театру.

Якщо «Сцена 6» – це такий собі довгоочікуваний дім для незалежних проектів, сфокусований на сучасній драматургії, кітчі, панк-гламурі і соціальних темах, Upper Floor – «темна конячка» Мистецького Арсеналу, на рахунку якої поки що тільки один український проект під кураторством Ольги Данилюк, то ТЕО – місце, де під античними склепіннями Військового узвозу грають Евріпіда, дивляться театр в запису і слухають блоки лекцій про мистецтво 21-го століття.

Перші дві території, які базуються у Києві, критики і журналісти увагою не обходять. Чого не скажеш про центр в Одесі. А даремно, адже саме ТЕО, в силу любові до сучасних театральних форм, повернення до антики та містерії (що не дуже популярно), спробі з ходу поєднувати лекторій і покази – мабуть, найбільш фантазерский з усіх трьох проектів.

Відкривався цей театр виставою «Іфігенія. Апофеоз». Це – прем'єрний і поки що єдиний «рідний» проект ТЕО, створений спеціально для його форм, акустики, стін і склепінь дуетом режисера Дмитра Костюминського та композитора Олексія Ретинського (формація Nova Opera). Звичайно, самих учасників, які працювали над музичною неоантикою, значно більше. Тут – і хор у складі Олени Серкели, Олени Новської, Анастасії Владської, Ольги Борисенко, Аліни Шевченко, і актори Яна Слупська, Іван Макаренко, Ігор Мельник (київські разом з одеськими!), і юна актриса-музикант Ліза Дюльгер.

Але хочеться написати саме слово «дует», тому що вся вистава, така собі магічна «ворожба» за мотивами Евріпіда, стоїть на двох стовпах: авторській музичній канві Ретинського (live electronic) і візуальних фантазіях Костюминського. Акторські роботи і «сюжет у ролях» – зовсім не те, за чим варто приходити на «Іфігенію». Цимес – в самій атмосфері храму і якогось театрального ритуалу, в лініях, фігурах, музиці та світлі. І навіть промови-монологи, зронені акторами почасти за мейерхольдовським принципом, «ніби краплі на дно колодязя», звучать тут скоріше як музика, ніж фрагмент драматичної гри.

Історія програмної ТЕО для вистави бере початок ще за його межами. У 2015 році в центрі DIYA Дмитро Костюминський показав масштабну і технічно складну виставу для великої сцени – «Іфігенія. Наречена для терориста». У 2017 році вона перекочувала на територію ТЕО і перетворилася на «Іфігенію. Апофеоз». Цей варіант трагедії, вже без величезних лід-моніторів, колон античного храму, які виростають в повітрі прямо посеред стін блек-боксу, нагадує щось середнє між зборами таємного товариства і надто незвичним концертом хорового співу. Горизонталь сцени «стискується» до нутрощів невеликого церковного храму, всі колірні і технічні рішення стають «камерними», змінюється і тема – «про що».

Якщо київський варіант трагедії Евріпіда, зі зведеннями новин і текстом Бодрійяра, був про сенс і технології ведення війн, одеська вистава, що включає особисті роздуми автора-режисера – про жертву. І про те, в ім'я чого її варто приносити.

Юлія Юн, директор ТЕО: «З Дмитром Костюминським, чия вистава відкривала ТЕО, у нас вийшла цікава історія. Я випадково побачила запис вистави «Іфігенія. Наречена для терориста», яку показували на ГОГОЛЬFEST-15. Подивилася – і вона почала жити у мене всередині. До мене після перегляду постійно приходили якісь образи, музика... Ось той містеріальний стан, який існує у виставі, мене дуже довго не залишав. Нам невимовно пощастило зустріти такого режисера. Ми відкриті до всіх, хто здатний, як Дмитро, створювати якийсь особливий «ефір». Як каже Теодор Курентзіс, «коли прилітають ангели».

Говорити серйозно про якусь подібність двох «Іфігеній» не доводиться. Хіба що величезне палаюче сонце, зібране з пікселів, тобто проекція – як і раніше «виростає» за спиною у Іфігенії в ключовий момент зради, а червоно-синій гуркіт грому – звучить, але вже не в порожнечі чорних стін, а серед склепінь з рудо-жовтої цегли.

До речі, про магію і ефект «ворожіння». Потрібно сказати, територія ТЕО – настільки незвичайна, що вже сама собою, в певному сенсі, «генерує» театр. Тобто будь-яка дія, будь-який діалог, проведений тут, видається частиною якогось містичного сценарію. Під Сабанєєвим мостом гостя чекають двоє дверей: перші – затишне і світле приміщення кав'ярні/бару ТЕО, другі – це сходи і спуск в саме «підземелля».

Перш ніж потрапити на сцену, можна загорнути на такий собі балкон-козирок з роялем, за яким – частина тунелів і гримерних, і тільки потім – у випадку з «Іфігенією» – спуститися в зал і охопити поглядом сценографію, розтягнуту по вертикалі: від балкона зі звукотехнікою – до найближчої до глядача сходинки з реквізитом.

Юлія Юн, директор ТЕО: «Це приміщення будували одні з перших поселенців в Одесі. Хто саме – невідомо, чи то греки, чи то італійці. У XIX столітті це місце слугувало винним погребом, у XX – військовим складом. Хрестоподібна структура зали з тунелями – римська, грецька. Дуже давня. Зараз так не будують, хоча, напевно, нічого складного в цьому немає. ТЕО – портал. Заходиш і відразу «наступає» інша реальність, миттєво потрапляєш в інший вимір».

Не дивно, що в таких об'ємах і склепіннях виникає бажання писати або слухати музику. Та й взагалі – бажання розводити тут будь-які освітні та ігрові активності. Крім вистав та відеопоказів вистав (не мало не багато, в ТЕО на одеську публіку вже показали: Філіпа Жанті, Ромео Кастелуччі, Аріану Мнушкіну, Пітера Брука), тут, наприклад, грає квартирники авторський дует «Екіпаж Каліпсо». У лютому мистецтвознавець і куратор Олександр Сушинський прочитав цикл лекцій, концептуально об'єднавши ту роботу, яку ведуть в ТЕО: від авангарду в ХХ столітті – до ідеї постдраматичного театру, в якому нерелігійне переосмислення ритуалу, середньовічного та античного, є дуже важливим. І він – не єдиний, на кого орієнтується ТЕО, плануючи подальші дискусії та лекторії.

Крім усього іншого, приміщення колишнього військового складу використовується ще й як виставкове: з 26 по 29 квітня тут відбудеться ODESA PHOTO DAYS. А протягом всієї весни ТЕО перетвориться на гастрольний майданчик для інших театральних проектів з України. Тут покажуть «Дівчинку з сірниками» театру «ДАХ», виставу «Прекрасне» Нового драматичного театру на Печерську, проект Дмитра Левицького «Ресторан Україна», створений за підтримки Ґете-інституту разом з перформерами Оксаною Черкашиною та Ніною Хижною. Творці – в активному пошуку цікавих речей з Харкова, Львова, інших міст.

Дмитро Костюминський, режисер: «ТЕО буде знайомити одеську публіку з сучасним українським театром, що важливо – яким би він не був. Розширювати контекст і досвід глядача. У Києві, наприклад, я не бачу театру, в якому постійно циркулювали б трупи з різних регіонів!»

Юлія Юн, директор ТЕО: «У нас є ідея «генія місця». Тому що у творчих людей в Україні повинна бути точка опори, де вони зможуть себе реалізувати. Інакше – варіантів небагато: їхати з країни, міняти професію тощо. Якщо не буде точки опори – ми не зможемо нікуди рухатися».

Насправді, такий центр, з його приміщенням і завданнями, міг би легко стати одним із не тільки ідейних, але і фактичних центрів театрального життя в Україні. І в цьому сенсі творці ТЕО беруться за роботу, за яку вже дуже давно ніхто не брався в одеському (або будь-якому іншому, не київському) театральному середовищі. З одного боку – це виробництво таких подій, які могли б зацікавити не тільки місцеву публіку, яка вибралася в оперу заради заповнення графи «культурне дозвілля», а й умовного «громадянина світу», мілленіала, сучасного інтелектуала, який говорить декількома мовами. З іншого – це гранична увага до самого одеського глядача; до того, що буде йому новим, але в той же час зрозумілим і цікавим.

Дуже хотілося б вірити, що поява таких місць як ТЕО – це чудовий приклад децентралізації в її утопічному, «правильному» варіанті. Як завжди – існуючий не стільки завдяки державним програмам, скільки завдяки мріям і ресурсам окремих людей, які за цим стоять.

Олена Мигашко, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-