Тиша, кукурудза, монстри. Кіно дня

Тиша, кукурудза, монстри. Кіно дня

1824
Ukrinform
5 квітня в український прокат вийшов містичний трилер «Тихе місце» з Емілі Блант у головній ролі

Успіх голлівудського кіно полягає передусім в доброму плануванні кожного етапу створення фільму, і стрічка «Тихе місце» цілком причетна до цієї системи. Навіть якщо ми маємо науково-фантастичний фільм на тему постапокаліпсису з елементами драми, трилеру і фільмів жахів, це зовсім не означає, що він не може бути доречним до Великодня, адже в ньому - про воскресіння надії людства.

Звісно, такий підхід до сюжету «Тихого місця» є дуже сміливим, але переконаний, що глядач цілком схвалить цю сміливість після перегляду.

Тож, ми маємо неординарне кіно, в якому оригінальність, що варта оплесків, сполучається з жанровими штампами, за які творці мали б отримати кілограми помідорів у пику. Та позитив у сприйнятті фільму все ж переважає, аби зберегти помідори для їх цільового використання.

В першу чергу, позитив стосується самобутньої ідеї, такого рідкісного птаха в небі сучасного кінематографу. Принагідно сам Бог велів згадати фільми Шьямалана, які всі без винятку засновані на сюжетних фокусах і питаннях «як він це зробив?». Звісно, і «Шосте відчуття», і «Таємничий ліс», і «Спліт» є фокусами обмеженої цікавості: коли вже дізнався в чому секрет, можеш передивитися максимум ще один раз (якщо не встиг стати фанатом), аби відслідкувати, де потрапив у пастку хитрощів режисера.

У «Тихому місці» ідея подається відразу, хоч і дуже довго розтягується, ледь не на весь фільм. Але тут допоміжним є загальний хронометраж - фільм іде рівно 90 хвилин, що в наш час дивовижно мало!

Любляче подружжя з трьома дітьми живе в заміському домі. Вони ходять до магазинів, граються один з одним і за столом перед вечерею побожно тримаються за руки. От тільки все це вони роблять мовчки, рухаючись максимально тихо - ходять без черевиків і по піску, граючи в монополію, кубики кидають на ковдру, а з дитячих іграшок виймають батарейки. При цьому спілкуються вони мовою жестів, і не тому, що говорити не вміють чи є глухонімими. До цього їх спонукали монстри, які реагують на звук і просто зжирають всіх, хто необережно включив блималку космічного корабля чи випадково розбив ліхтар.

Звідки взялися ці монстри - не пояснюється достеменно, і цей прийом, як реагент цікавості, стоїть на другому місці у списку задоволень після загальної ідеї тиші, як порятунку. Адже розжовування інтриги вбиває саму природу фантазії, чим так часто грішать творці фільмів масового жанру, турбуючись за небезпеку втратити масового глядача через його не надто вибагливий рівень.

В «Тихому місці» накидано достатньо дров, аби багаття інтересу в аудиторії горіло мов ватра, до неба, а з уривків інформації - газетних вирізок про вторгнення інопланетян, їх спосіб колонізації Землі та варіанти протидії - можна сформувати незлу картину фільмового світу.

Глядацька фантазія працює у фільмі постійно і в усіх напрямках, намагаючись добудувати конструктор з обмежено пропонованих пазлів - з чого все почалося, куди поділися інші люди, де славетні американські війська, як живуть вцілілі й, головне, чим все закінчиться при такому невиграшному розкладі? І тут ще підкладають таку драматичну бомбу з трилеровим нітом - дружина вагітніє, а як народжувати без криків болю, і тим паче - без першого, як мінімум, плачу дитини?

Треба визнати третім великим позитивом фільму те, що в його світ віриш. Для цього творці спромоглися детально вибудувати кожний крок героїв, причому буквально - чого лишень варті намальовані фарбою сліди-мітки в домі, як точна вказівка куди потрібно ступати, щоб не скрипіли половиці. Все в домі і навколо нього пристосовано для виживання: система камер у найважливіших точках; система гірлянд-лампочок, які горять жовтим, коли все добре, і червоним - під час небезпеки; в домі повсюдно лежать килими, а вхід в підвал, де багато механічних і електричних пристроїв, закритий матрацами, найпростішою звукоізоляцією.

І кожний з героїв має свою, важливу для світу, роль: мама вчить дітей наукам і говорить по-доброму, тато майструє для оглухлої доньки звуковий пристрій, а з сином ходить до водоспаду, розказуючи, що можна говорити і навіть кричати там, де багато інших, природних звуків і тебе не почують. Старший син всього боїться, але він мусить себе перебороти, щоб вижити. А донька протестує проти всього, бо має пубертатний вік, та саме вона опиниться тим рятівним колом, за який зачепиться нещасне людство.

Все це безсумнівно і відразу чіпляє. Мінімалізм постапокаліпсису, нерозкриті до кінця всі таємниці й дуже ощадне на початку і аж до фіналу приховане зображення прибульців - все працює на фільм магічно, як будь-яка таємниця в дитинстві. І ти сидиш, прикутий до стільця інтригою, страшенно переживаючи за героїв, бо вже став ототожнювати себе з ними, переживати, як за себе, і ледь не підштовхувати героя вперед, щоб він біг швидше, а героїні намагатися закривати рота, щоб вона не видала себе зойком.

Власне, така напруга була, скоріш за все, від початку добре «прописана» в сценарії. А те, що він був добрий, свідчить і те, що сценарій молодих, перспективних сценаристів Брайана Вудса і Скотта Бека взяв один із шести мейджерів Голлівуду, студія Paramount, і те, що його продюсером виступив славетний Майкл Бей, творець «Поганих хлопців» і «Трасформерів».

Зрозуміло, це вийшло не на порожньому місці. І справа навіть не в тому, що Вудс і Бек разом вже написали і поставили 10 коротко- і повнометражних фільмів, а більшою мірою в тому, що сценарій «Тихого місця» потрапив до десятки кращих скріптів Tracking Board's 2017, заходу, який влаштовує винятково для пошуку талантів сама індустрія.

Як написано на imdb.com, студія переслала сценарій Джону Кразінські, що, взагалі-то сумнівно, зважаючи на переважно комедійне амплуа актора. Швидше за все це зробив сам Майкл Бей, оскільки добре спрацювався з ним на своєму попередньому проекті «13 годин: таємні воїни Бенгазі». Паралельно - не заплановано? - сценарій прочитала і дружина Кразінські, голлівудська зірка Емелі Блант, мультижанрова акторка, чудова як у фантастиці («На межі майбутнього»), трилерах («Дівчина у потязі») чи напружених драмах («Диявол насить Prada») і виявила бажання взяти участь у фільмі, адже, погодьтеся, це незвичний і доволі бентежний досвід - зіграти у кіно дружину того, за ким заміжня у справжньому житті...

Крім цього, вона ж підбила чоловіка, який до цього знімав комедії, дебютувати драматичним фільмом. «Це було б весело», - сказав він перед зйомками. На що прибічники непорушності стезі амплуа лише закотили б очі. Як виявилося - даремно.

Кразінські взяв доброго оператора (знову, певно, за порадою дружини) - чуттєву данку Шарлотт Брюус Крістенсен, яка працювала на «Дівчині в потязі», «Житті» Антона Корбайна і «Полюванні» Томаса Вінтерберга. Запросив (чи це Бей зробив?) максимально вправного для такого жанру композитора Марка Белтрамі («Логан», «Керрі», «Всесвітня війна Z»). І добре поставив кіно за дуже невеликі гроші (певно, маючи в контракті вписані умови про відсотки з прокату)...

Вже наступного тижня можна буде оцінити продюсерську чуйку Бея і режисерські потуги Кразінські. Але зараз, на око, вже зрозуміло - перед нами блокбастер, можливо і не рівня минулорічної «Пастки» чи позаминулорічного «Спліта», але... Хоча ні, це не обдумано - бо ж в «Пастці» був соціальний контекст і глибока орієнтація на чисельного афроамериканського глядача, а «Спліт» - це Шьямалан, чим все й сказано...

Тим не менше, переваги «Тихого місця» очевидні без порівнянь і про них було сказано вище. Та не буває молока без пінки чи дороги без камінця на ній. Кразінські з командою сценаристів надали достатньо підстав для критики. Кукурудза перед будинком - це не алюзія на кінгівських «Дітей кукурудзи», це просто штамп фільмів жахів. А кукурудза, в якій бігають монстри - ледь не плагіат на «Знаки» того ж таки Шьямалана. Випадковий винахід доньки героя - просто таки суміш «Війни світів» та «Марс атакує». Вирізки з газет про інопланетян взагалі загальнорозповсюджене кліше, від «Тихої планети» і «Термінатора» до «28 днів потому» та «Інопланетного вторгнення: битва за Лос-Анджелес». Швидкий біг повз камеру, звукові різкі удари, напруга-затишшя-напруга, героїчне рятування дітей тощо.

І це лише вершечок айсберга, який свідчить про доволі вбогий інтелектуальний рівень  творців, здатних зробити цікавий продукт, але позбавлених можливостей створити велике кіно.

«Тихе місце» наповнене легко зрозумілими речами. Їх вплив на глядача простий і досить дієвий. Любителі трилерів, фантастики і помірних фільмів жахів цілком знайдуть свою радість, а фінал подарує радість тим, хто вже втомився від напруги. Та це не прорив року, не стрибок вище голови. «Тихе місце» - це вам не «Дещо», Кразінські - не Денні Бойл і касові збори навряд чи досягнуть зборів «Шостого відчуття».

Проте цей фільм вище середнього рівня, і що важливо - в ньому вистачає простору для фантазії, такої необхідної складової, аби вважати його кіно.

Ярослав Підгора-Гвяздовський. Київ

Фото: http://bhfilms.com.ua


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-