Роман Григорів, композитор
Зараз ми пишемо музику для турбіни нашого українського двигуна Ан-2
31.03.2018 09:00 4986

Формація «Nova Opera» була створена після Революції Гідності і відтоді не лише сповідує новий український музичний театр, а й активно представляє його у світі.

Музичну унікальність своєї артистичної групи композитор Роман Григорів вбачає в поєднанні музичних стилів та в тому, як музиканти оперують цими стилями. Більше того, вони постійно шукають нові звуки і збираються поєднати з оркестром звук турбіни від Ан-2 - кажуть, у неї неймовірний саунд і ритм.

- Пане Романе, що нового у «Nova Opera», і чим вона відрізняється від опери у класичному розумінні?

- «Nova Opera» народилася з імпровізаційної опери «Коріолан» Влада Троїцького, який побудував дуже цікаву концепцію, але технологічно вона виявилась надскладною. Саме тоді зібрався основний пул людей, перед якими стояло єдине завдання - імпровізувати. І всі, хто хотів, долучилися. Це були люди з різною музичною підготовкою, з різних музичних сфер: хтось прийшов з академічної музики, хтось - з поп-культури, хтось - з андеграунду, одним словом, це була унікальна колаборація.

Згодом стало зрозуміло, що імпровізація на певному етапі перетворюється на нескінченність, ми ніби ллємо воду, а вона все ллється і починається неконтрольований потік, тому вирішили запросити композиторів. Так восени 2015-го року я та Ілля Разумейко долучилися до створення наступної опери, і я думаю, що наш спільний діалог з Троїцьким виявився дуже цікавим еxperience.

Насправді, перед нами було поставлено завдання створити оперу «Енеїда» за Котляревським. Латинські сакральні тексти, важка музична тематика і мова вдало сприймалися саме через переосмислення подій в країні. Що і вилилося в цій умовно хуліганській опері «Енеїда». Тоді Влад Троїцький запропонував пошукати тексти з Біблії, Апокаліпсиса, Пісні пісень, тієї ж книги Йова. Ми зупинилися на Йові, тому що ця книга виходить за рамки вузько біблійної тематики, а далі це дало нам поштовх до створення опери з однойменною назвою. Словосполучення опера-реквієм утворилося через те, що більшість частин «Йова» були частинами меси «за упокій».

Фішкою стало те, що все дійство на сцені відбувається довкола рояля, це твір для препарованого рояля, шістьох вокалістів, віолончелі та ударних.

- Ви сказали: «препарований рояль», це як?

- Препарований рояль - це приготований рояль. Вся музика 20-століття використовувала різні типи препарації роялю, наприклад, у нього закладали монети або металеві пластинки, і від цього рояль звучав, як дзвони. У Шнітке використовується препарований рояль, у того ж Джона Кейджа є цілі сонати і інтерлюдії на препарованому роялі. Кожна препарація має свою специфіку і індивідуальність. Ми не використовуємо монети, швидше, у нас це пакет симфонічних звуків, ми використовуємо дуже високочастотні звуки, які можна прирівняти до ультразвуку. Приміром, дуже повільно по басових струнах тягнемо металевим оркестровим трикутником і виходить надвисокий обертон, який дає унікальний, ніжний з одного боку, а з іншого боку, на межі скреготання звук. І це лише один зі 100 варіантів цього звуку. Далі ми використовуємо піцикато на басових струнах, використовуємо нігті, дихаємо в рояль, співаємо туди, слухаємо відлуння. Тобто, використовуємо рояль дуже різнобарвно.

- Що це за техніка така, співати в рояль?

- У рояля є механічна педаль, яка продовжує звук. Коли її натискаєш, вона звільнює струни від демпферів, що їх стримують. І от коли ця педаль буде повністю затиснута і ти в рояль крикнеш, то буде враження, ніби ти в церкві, така палітра обертонів. Схожий ефект був, коли я ще малим співав в порожню цистерну.

Кожен рояль унікальний, у нього є своя історія з тембрами і обертонами, і ці обертони будують цілу палітру звуків та відлунь. В результаті такого співу виникає дуже своєрідний специфічний звук.

Ще ми граємо на роялі, як на ударних. В кожному місті нас тішать різними роялями, кожен з яких має своє тіло, в яке нам приходиться завжди якось адаптувати наші приготування. Я не просто сказав тіло, бо рояль - дійсно тіло у виставі, це - тіло Йова, ще один основний персонаж. Усі персонажі у нас статичні і він теж, але на відміну від нас, він видає оці всі звуки. Він їх фактично переробляє, як генератор електронних звуків.

- Те, що робите, це якийсь музичний новотвір, чи десь вже подібне було створено?

- Я б сказав, що унікальність є навіть у самому створенні - наш колектив не є сталим, ми вільна формація, в яку для роботи над новим твором запрошують музикантів, вокалістів, акторів. NOVA OPERA - це як група, як бенд, ми відчуваємо одне одного, і це дуже допомагає у творчій реалізації.

Музична унікальність, напевно, полягає в поєднанні музичних стилів та в тому, як ми оперуємо цими стилями, в результаті яких, здавалося б, має бути вінегрет, а виходить цільний, абсолютно монолітний, твір, який включає той чи інший жанр, ту чи іншу стилістику, ту чи іншу манеру співу.

Ми постійно працюємо над виконавськими манерами, розвиваємося і відкриваємо для себе нові горизонти, працюємо над новими звуками.

Зараз готуємо прем'єру на мистецький фестиваль PORTO FRANKO- пишемо музику для турбіни нашого українського двигуна Ан-2. Так, у цієї турбіни неймовірний саунд і неймовірний ритм, ми поєднаємо її звук з оркестром! Наразі співпрацюємо з заводом «Антонов» і вже багато знаємо про літаки, а саме про їх звук - це прекрасна палітра.

- Чи багато де ви побували? Які країни вже побачили унікальну українську оперу?

- Нашою найуспішнішою оперою я вважаю оперу-реквієм «Йов». Це була перша спроба і вона виявилася по-справжньому дуже духовною і глибокою, з нею ми поїздили дуже багато де. І от наступним нашим етапом стане виступ в Національній опері України на початку квітня. Це для нас дуже знакова і важлива подія.

У 2016 році ми були з нею в Любліні на фестивалі сучасної музики KODY. Там нас побачила Бет Моррісон - одна з найвпливовіших продюсерів у світі сучасної американської опери. Для неї стало відкриттям, що канонічна біблійна тематика може звучати дуже по-сучасному, вона була захоплена нашим твором і запросила на фестиваль Prototype до Нью-Йорка. На цьому фестивалі ще не було жодного разу українського гурту, української опери, і ми були там вперше. Зіграли п'ять раз «Йова» і дві унікальних літургії, а літургіями ми об'єднали всі опери.

Я вам більше скажу, ми грали у римо-католицькому храмі Our Lady of Refuge Church, що на Foster Avenue в Брукліні. Отець Пері, у якого саме була прощальна меса, повністю віддав нам церкву в стилі арт-деко початку століття, в якій є суперунікальний орган. І ми в цій церкві тиждень жили і допрацьовували літургію.

Після того ми ще зіграли на різних дуже знакових майданчиках: в театрі Шекспіра у Гданську, в Македонській опері в Скоп'є, скляній залі Віденської філармонії та в Копенгагені.

В Україні ми грали в Києві, Івано-Франківську, Харкові. І зараз наша географія розширюється ближче до сходу. Це буде Маріуполь. Це для нас надзвичайно важливий крок.

- Коли саме ви збираєтеся до Маріуполя?

- Це буде у перший день травня. Ми зіграємо в Національній опері на страсну п'ятницю і вже 1 травня будемо грати в Маріуполі.

Далі ми є хедлайнерами роттердамського фестивалю сучасної опери в Нідерландах 18 травня.

Потім ще нас запросили на «New York Fashion Week», уявляєте, «Йова» - оперу-реквієм - запросили на тиждень високої моди! Побачимо, що з цього вийде.

- Замість звичних декорацій ви використовуєте відео-арт?

- Відео-арт, це навіть не зовсім декорація, тому що деколи воно має дуже глобальний сенс. У нас є Марія Волкова, яка створює до всіх наших опер візуальний ряд, чим ми дуже задоволені. В Америці вона показала найвищий клас, було круто. До деяких опер, наприклад, до Trap-Opera «Wozzeck» художник буквально малював всі образи, а потім робив з них анімації.

- Формація на сьогоднішній день налічує 6 опер, про «Йова» і «Енеїду» ви вже розказали, а тепер про інші поговоримо.

- Була у нас на фестивалі PORTO FRANKO нічна акція, де свою книгу читав Тарас Прохасько, це нас надихнуло на створення саме нічної опери, коли всі можуть собі вільно сидіти, лежати або, навіть, спати. Так народилася сонОпера «непрОсті».

Це нічний перформанс за мотивами однойменного роману Тараса. Текст читає сам автор, музика починається о 12-й і закінчується в 6-й годині. Сон-опера складається з 3-х частин. Це три Анни, як у книжці, і кожна Анна - це наступна дія, вони у нас абсолютно різні за звучанням. Це унікально, тому що ти граєш, а під тобою сплять люди. Хтось сопить, хтось хропе, і найголовніше хроплять вони в тональності, жодного разу я не чув, щоб впоперек ноти. Це синергія ціла, ми як один організм, як плацкартний вагон, який кудись їде.

- І де, дозвольте поцікавитись, можна проводити такі нічні дійства?

- Прем'єра була на фестивалі «Atlas Weekend» ще в 2016 році, після того ми зіграли її на «Гогольfest», тоді це було дуже круто. Звичайно, не на бетонній підлозі, ми грали на ВДНГ, це було не дуже, а от грали у Франківську в фойє драмтеатру, там просто дерев'яна підлога.

Третя дія у нас починається дуже специфічно, якраз зі сходом сонця наша солістка Ченью Юнь Цзя починає співати китайські народні колискові, вона починає цю третю Анну такою специфічною, навіть більше монгольською мелодією, це круто, це треба слухати.

Потім ми створили оперу-цирк «Вавилон» - виставу на межі вокального та циркового жанру, що розповідає історію Вавилонської вежі зі Старого Завіту та апокаліптичного Вавилона сучасності. Це колаборація різних світів - циркового і оперного, насправді, дуже рокерська опера вийшла, але з апокаліптичним фіналом. Ми доводимо історію Вавилону до кінця, і у нас настає змішання мов, у опері ми використовуємо дуже багато різних мов, і не тільки вербальних, а й музичних.

Також у нас є жах-опера «Гамлет», яку грали у підвалі франківського драмтеатру. Це був курйозний експеримент, ми зайшли з Ростиславом Держипільським (який потім став режисером цієї опери), до підвалу Франківського драмтеатру, і ви не повірите, вентиляційна шахта надихнула нас на створення опери. Тоді ми ще не знали, що це буде саме «Гамлет», я просто сказав: круто, треба щось писати. Там дуже колоритний майданчик, з урбаністичними звуками, але потім, коли з'явилася тематика і усвідомлення, що це буде саме Гамлет, дуже доречними виявилися плити на підлозі, вони виглядають як цвинтар. Тоді ми зрозуміли, що це має бути жах-опера, не тільки через те, що це андеграунд, а й через те, що трактування режисера було дуже смілива.

- А де ви розмістили глядачів?

- Вони також сиділи в підвалі. Він створений як шекспірівський "Глобус", тобто, це така дерев'яна конструкція, напівколом. Ми майже більше ніде її не граємо, бо нам потрібен саме такий майданчик, для мізансцени це важливо. Але ми грали свого Гамлета в шекспірівському театрі на Гданському фестивалі, це, до речі теж великий прорив, що вперше український театр взяв участь у ньому, там ми грали його двічі, хоча мали не багато часу, щоб адаптувати сцену. Звичайно, це було не те, що нам потрібно, наш підвал,все-таки - це наш підвал, він вже став рідним і саме він диктує атмосферу, це вже половина вистави - ви заходите до підвалу і вам вже страшно, бо звідусіль капає і хрюкає.

Далі у нас був фʼюжн-експеримент з Юрієм Іздриком, ми створили поезофонічний перформанс Trap-Opera «Wozzeck». Там поєднаються поезія та лайв-електроніка, філармонічний тріп-хоп та хеппенінг, японські гранулятори, постструктуралістські алюзії на барокову оперу.

В Іздрика  є дуже авангардний роман «Воццек & воццекургія», але разом з тим є ще й експресіоністска опера «Воццек» австрійського композитора Альбана Берга, і ми хотіли зробити таку ремінісценцію, хотіли поєднати ці два світи, два образи. І цей експеримент, як на мене, дуже перспективний, тому що поєднав різні типи музики. Там було багато експериментів зі звуком і формою. Юрій Іздрик - це взагалі унікальний персонаж, я б сказав, один з найяскравіших в українській літературі, якому вдається поєднувати перформативність в своїй творчості. Для опери йому довелося вивчити півторагодинну історію, він головний персонаж, який робить харакірі собі на сцені. Він сам собі придумав цю мізансцену, просто ріже собі живіт ножем, звідти - кишки, прекрасно. Насправді, це доволі насичена, інтенсивна історія з таким умовним хепі-ендом.

Наша остання опера - завершення оперної трилогії з Владом Троїцьким на біблійні сюжети - опера-балет «Ковчег». До речі, і «Вавилон», і «Ковчег» - це тематика в його «Гогольfest», тому для нас «Ковчег» став дуже зрілим твором, оскільки ми помірно використовували наші можливості. Ви знаєте, коли досягаєш певного досвіду у роботі з театром, починаєш розуміти, що у тебе вже часом забагато різних засобів, і починаєш використовувати все дозовано, тому вийшло дуже кінематографічно, балетно, лаконічно.

Любов Базів

Фото Євгена Любімова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-