Сергій Грабар, генпродюсер Міжнародного джазового фестивалю «Єдність»
Книжка про історію українського джазу вже написана і буде видана цього року
29.03.2018 09:00 3101

Джаз - це мистецтво, яке склалося під впливом африканських ритмів і європейської гармонії з домішками елементів афроамериканського фольклору. 

Поступово він наблизився до сфери високого мистецтва і продовжує впливати на світову музичну культуру.

Яким є місце українських музикантів на світовій джазовій мапі- про це ми вирішили поговорити з Сергієм Грабарем, головою Всеукраїнської асоціації джазу, організатором Міжнародного Джазового фестивалю «Єдність», який вже 17 рік поспіль проходить у Києві.

- Пане Сергію, прочитала такий жарт, що весна в Києві не настане, поки джазовий фестиваль «Єдність» не пройде. У цьому році вислів виявився дуже влучним...

- Так, після нашого фестивалю завжди починається весна, і ви бачите, що вже сонце, хоча березень був мінливий, але ми вже повертаємося до тепла, бо наш фестиваль - це тепло.

У мене особисте враження від спілкування з людьми, які там були, - всі говорили про теплоту і комфортність. Це дуже важливо, це те, чого нам всім не вистачає зараз в силу різних причин - убогості нашого життя, політичної незрозумілості, війни, яка не припиняється, і про яку треба згадувати і пам'ятати.

- Вам не закидають, що зараз війна, а ви проводите фестивалі - розважальні заходи?

- Ні, такого мені не казали, але у мене є на це дуже проста відповідь. Коли була Друга світова війна, в 1943 році Київ звільнили від фашистів і почали відбудовувати Хрещатик. Тоді багато хто говорив, що не на часі, бо ще іде війна, а люди почали відбудову центральної вулиці Києва.

По-друге, фестиваль не є розважальним заходом, він швидше, є духовним. Розумієте, музика - це те, що нам необхідно постійно, це внутрішнє очищення. І людям потрібні такі фестивалі, які вже 17 рік поспіль проходять, не залежно ні від чого, ні від мого стану, ні від стану в країні.

- А як саме виникла ідея створити джазовий фестиваль, чи була у вас команда однодумців?

- Організаційного центру як такого не було, основний центр - це, звичайно, я, двоє моїх синів Олександр і Валентин, та мої дружини. Дружини мінялися, а фестиваль залишався. У цьому році дуже активно долучилася невістка, дружина старшого сина, раніше вона була осторонь, а в цьому році допомагала.

- Фестиваль відбувається за вашої ініціативи і за ваші кошти?

- Я не можу покрити все своїми коштами.

- Меценатство чи державна підтримка?

- В організації фестивалю три фінансові складові. З одного боку - держава, і в цьому, і в минулому році департамент культури КМДА  значно допоміг. І це для мене колосальна підтримка.

Друга складова - це меценати. Але з ними буває складно, бо в нашому сьогоднішньому суспільстві момент недотримання слова дуже поширений. Є нормальним, коли ти звертаєшся, а тобі кажуть: «ні, я тобі допомагати не буду», ти розумієш, що ти ні на що не розраховуєш. А коли за два дні до фестивалю один з головних спонсорів каже, що не може допомогти, хоча обіцяв, виходить прикро. В цьому році так не було, але раніше траплялося. Так, це його гроші, але є планування, і він напевно теж планує, коли свій бізнес будує. На мій погляд, це моменти непорядності.

Що стосується третьої складової - це посольства, у мене хороші контакти з посольствами, бо 11 років я був директором дипсервісу, який займався відпочинком і побутом дипломатів. Велика допомога йде з боку посольства Угорщини в Україні, попри всі політичні речі. Традиційна допомога була від посольства Литовської Республіки в Україні, посольство Швеції теж допомагало.

- А наскільки меценатство в Україні розвинуто, чи побільшало у нас зараз меценатів?

- Їх не побільшало, їх поменшало. Я очолюю Всеукраїнську асоціацію джазу, це громадська організація, вона поки що про себе гучно не говорить, але всі заходи йдуть під її егідою. Чому я її саме зараз згадав? Та тому що в українському парламенті вже давно лежить і не рухається закон про меценатство, і я маю дуже великий намір силами нашої організації почати його рухати.

Справа в тому, що закон про меценатство - це дуже серйозний удар по «улюбленій» всіма корупції, це вибиває у чиновника можливість сказати «так» або «не так». За законом про меценатство, меценат дає певну суму і звільняється від певних податків, це пільга, і коли вона з'явиться, то з'явиться більше людей, які захочуть допомагати.

Всеукраїнська асоціація джазу має дуже багато прав і можливостей. Ми спілкуємося з колегами за кордоном, обмінюємося інформацією, радимо одне одному музикантів, допомагаємо одне одному. Це вже внутрішньоєвропейська спільнота, яку ми створили за рахунок власних ініціатив.

На конференції в рамках фестивалю ми говорили про спільні дії, я рекомендував нашим гостям, щоб вони звернули увагу на деяких музикантів, щоб ми могли, наприклад, дати їм роботу. Тим більше, за допомоги Всеукраїнської асоціації ми могли б спонукати наших партнерів записати їм платівки.

- Тобто, ваш фестиваль - це як рекомендаційний майданчик для кожного учасника?

-  Причому, не лише для музикантів. У рамках фестивалю ми знайомимо глядача і з іншими митцями. Пройшла виставка картин, як на мене, геніального художника В'ячеслава Брейша «Джазові силуети». Всі побачили дуже цікаву презентацію відео-інсталяції художниці Аліни Максименко «Саундчек». Вона зняла на відео репетицію минулого фестивалю, наклала види Подолу і це все транслювалося через монітор. Це дуже симпатична, славна художниця, наша інтелігенція, якій треба, з одного боку, допомагати і підтягувати, а з іншого боку, такі люді самі допомагають. Люди ж як діляться: одні дивляться, чи вийде щось у тебе, і якщо все добре, приєднуються, інші заздрять і намагаються не дозволити чогось досягти, а треті - просто допомагають, і таких найменше.

От, ми дарували гостям ляльок ручної роботи. Їх автор майстриня Люба Мовлянова прийшла до мене і каже, я хочу допомогти фестивалю, я хочу зробити ляльок. Кажу: добре, але грошей немає. Миттєва реакція: я просто їх зроблю. Вона зробила 40 ляльок, там же кожна лялька витвір мистецтва, витратила на це свої кошти, час, вміння. Є такі люди, і хотілося б, щоб було більше.

Також у нас дуже цікаві «солодкі» спонсори. Ви знаєте, в Києві є люди, які віднайшли старовинні рецепти, попрацювали в архівах і зараз виготовляють сухе варення «Балабух», яким славився Київ ще у в ХІХ сторіччі. Так от Київське сухе варення - це київський бренд з великою історією. Вони нас підтримують і ми даємо в дарунок не пляшки, якими вже всіх замучили, а смачне сухе київське варення. Нам допомогла і Спілка пасічників України, кожен музикант отримав по баночці меду, з етикеткою про солодке життя. Розумієте, це все творчість, це абсолютний ентузіазм, це люди, які одне одного знаходять.

- Видно, що ви до організації фестивалю з душею підходите.

- Так і повинно бути! Тоді людина виходить із зали і їй добре, вона почуває себе комфортно: тут диск виконавця можна побачити, тут якісь портретні листівочки, тут ти можеш взяти буклет.

Взагалі я хочу при Асоціації зробити бібліотеку джазу, вже навіть є книги, написані, але не надруковані. Відомий дослідник джазу Юхим Марков написав, наприклад, книжку про історію українського джазу, у нас жодної немає такої. Вона вже написана і навіть відредагована, думаю, в цьому році ми її випустимо.

- Під егідою Всеукраїнської асоціації джазу?

- Ми думаємо про різні напрямки промоції джазового мистецтва, оскільки насправді джаз можливий скрізь, і в бібліотеці, і у музеї, бо ми запопсувались до знемоги. І більшість наших заслужено-народних попсовиків, тих, що естраду так звану співають, вони ж виступають під фанеру. Виходить, ми платимо великі гроші, щоб послухати у великому залі великий магнітофон, а тут живий звук і вдруге музиканти вже ніколи не зіграють, як перший раз, розумієте, вони одну і ту ж річ можуть грати у нескінченній кількості варіації.

- Раніше джаз був виключно андеграундним мистецтвом, зараз вже зовсім інша ситуація?

- Раніше так і було, джаз, як вільне і протестне мистецтво, не лягав у канони, запрограмовані Радянським Союзом. Там же були свої критерії, з усіх джазових колективів випускався за кордони Радянського Союзу фактично лише один - це тріо «ГТЧ»: В'ячеслав Ганелін, Володимир Тарасов, Володимир Чекасін. Вони виїздили на гастролі до капіталістичних країн, а за ними їхав шлейф наглядачів-спостерігачів та інформаторів у делегації. Але вони бували і в Західному Берліні, і у Фінляндії. Тарасов - це видатний світовий музикант, минулого року він виступав у нас на фестивалі, в цьому році - приїхав як гість просто послухати. Зараз Ганелін проживає в Ізраїлі, Чекасін, по-моєму, в Норвегії, а Тарасов - у Вільнюсі, але поняття проживання для Тарасова є дуже відносним, бо він читає лекції та має виставки, майстер-класи і виступи, по всьому світу.

- Людина світу.

- Так, він людина світу. Взагалі, видатні музиканти - є людьми світу, звичайно, місце прописки мають, місто, де вони живуть, але він зараз у Києві буває досить часто і, славу Богу, я дуже радий нашому знайомству, він відкрив для мене надзвичайно багато в наших бесідах.

- Традиційно на ваших фестивалях грає Володимир Соляник, чи було так і цього разу?

- Володимир Соляник виступав на всіх фестивалях «Єдність», з першого і по сьогоднішній, 17 років поспіль. Ми друзі, він заслужений артист, один з найкращих джазових піаністів в нашій країні, поза сумнівом. Один з найкращих взагалі, я вважаю, що він повинен бути народним.

- На минулорічному фестивалі у вас був співаючий мер, так?

- Це мер міста Клайпеда Вітаутас Грубляускас, він грає на трубі та співає. Він був діючим професійним музикантом, потім декілька каденцій членом парламенту. І вже 7 років - мер Клайпеди. До Києва він приїхав з колективом і класно грав, класно співав, вони грали мейнстримові речі, ті, що люди знають і впізнають. Крім того, він класний колоритний шоумен, такий великий красень-балтієць і голос у нього під Армстронга, ще й на трубі грає. До нього будь-хто міг підійти, сфотографуватися, щось запитати. Не було біля нього 4-х кіл охорони, людина повинна залишатися людиною, і він такий.

- А в цьому році хто був родзинкою?

- Я покладав велику надію саме на міжнародний квартет «Київ Арт Ансамбль» в складі Володимира Соляника (Україна), Валентина Корнієнка (Україна), Фроде Барза (Норвегія) та Алекса Фантаєва (Ізраїль). Фантаєв, хоч і має громадянство Ізраїлю, більшість часу проживає у нас, я вважаю, що він найкращий барабанщик в Україні. Я знав, що вони будуть грати, і як вони будуть грати. Для мене це була родзинка.

Десь на другому місці у мене були угорці - «Тріо Арона Талаша». Їхній молодий піаніст Арон - це світова зірка, яку сьогодні можна ще легко запросити за невеличкі кошти, але через пару років навіть за дуже великі буде важко запросити. Колосальний піаніст і колосальне тріо. Взагалі, угорський джаз - це своя окрема тема. Фактично, для України я його відкрив, бо крім мене ніхто їх особливо не знав, вони завжди стоять осторонь в усьому - що в літературі, що в мистецтві.
Цікавий і наш проект з американською співачкою Брією Блессінг, який  називався «Івасюк». Це пісні Володимира Івасюка в джазовій обробці.
Тріо з Литви «Infiltrators» мені дуже сподобалося.
Звичайно дуже цікавий був виступ «Eclectic Sound Orchestra». Це в основному струнний колектив, ближчий до класики, ніж до джазу, але теж надзвичайно цікавий.
Цього разу у нас також виступав унікальний Енвер Ізмайлов. Це єдиний у світі музикант, який грає 10 пальцями на грифі, це наше унікальне українське явище. Енвер живе під Сімферополем, він дуже глибоко переживає ситуацію з анексією Криму, у своїй промові до людей перед всім цим, що почалося, він закликав припинити, зупинитися, бо буде війна. Він абсолютно чітко це розумів ще тоді. Він часто виступає на нашому фестивалі, хоча не кожен рік.

- Цього року у програмі фестивалю з'явилося цікаве нововведення «Джазочитання».

- Так, я придумав і ввів термін «Джазочитання», це коли люди слухають твори під музику. Це тексти Володимира Єшкілєва, а також мої з нової книжки «Джаз для тебе», на фортепіано грав  Володимир Соляник.

Ще у нас був дуже цікавий виступ Юрія Євсєєва. Це бард, лікар-кардіолог, переселенець, який завідував кардіологічним відділенням у головній лікарні Донецька. Людина зі своєю історією. Ми знайшлися випадково, він лікував мою маму, я йому розказав про фестиваль, а він мені почав декламувати вірш. Так і вийшло, що ми його запросили виступити, а мама, слава Богу, тримається, він просто повернув її. Юрій прочитав вірш «Джаз» і під гітару проспівав пісню, яка називається «Білий джаз».

Знаєте, це -  краплинка, це всього 5 хвилин. Але вони запам'ятовуються! І це така краплинка доповнення до загального свята.

Так що, ми вводимо нові форми для того, щоб глядачі відчували, наскільки джаз - це широко. І виставка, і відео-інсталяція, і джазочитання.

Ви знаєте, я ж обмежений певними рамками. Ми не можемо запросити більш ніж вісім колективів - два дні по 4 колективи, бо, якщо колективів буде більше, глядачі не витримають і підуть. І на виступ останнього, а він як завжди топовий, був би порожній зал.

- В рамках фестивалю ви презентували свою нову збірку «Джаз для тебе», розкажіть нам про неї.  

- Я, взагалі-то, не музикант, а письменник. Так вийшло, що джазом я захопився ще в школі, і любов до нього передалася ще і в літературній творчості. «Джаз для тебе» - це моя 12-та книжка новел, а є ще три поетичні, та есе «Метаморфози». Мої твори переклали на 15 мов світу, в 6-ти країнах виходили мої окремі збірки. І в кожній збірці було щось пов'язане з музикою, особливо, з джазом. Потім я написав цілу низку життєвих історій, які, зокрема, викладені у новій збірці. Тут є дещо з попередніх збірок, але відсотків до 20 - не більше. І то вони перероблені, в деяких випадках навіть сильно. Наприклад, якщо взяти новелу «Сопілкар», то я її, залишивши сюжет, фактично переписав заново, бо вона була написана у 99-му, зараз я пишу інакше. У моїй збірці дуже багато кохання. Ілюстрував її В'ячеслав Брейш і вийшла просто така книжечка-цукерочка.

- Джаз - це елітна музика, а хто з відомих особистостей є прихильником джазу, може, хтось з політиків - ваш постійний слухач?

- Дійсно, це елітна музика. Серед постійних гостей джазового фестивалю можу назвати міністра регіонального розвитку Геннадія Зубка. Сергій Тігіпко - великий любитель джазу, ми, взагалі, з ним познайомилися на концерті, коли сиділи поруч. Олесь Доній постійно буває на фестивалі. Анатолій Борсюк постійно приходить, брати Капранови. Дуже багато людей, представники дипломатичного корпусу, посли держав дуже часто бувають, мери інших міст приїздять.

Наш Президент Петро Порошенко любить джаз, і раніше він ходив на наші концерти. Раніше це було простіше, бо зараз починається - рамочки та металошукачі, а це колосальне ускладнення для проведення фестивалів. Але він - любитель джазу.

 - А чи існують в Україні дитячі джазові школи?

- Вони є, але їх дуже мало. У нас під час ІІ Міжнародної конференції організаторів джазових фестивалів виступав Петро Полтарєв, директор єдиної дитячої школи джазового та естрадного мистецтва з державною підтримкою, вона знаходиться в Києві на Лівобережній. Також є Київський інститут музики імені Глієра, який Олександр Злотник очолює, там більш дорослих дітей вчать джазу. Тобто, у нас вже є дещо, чого раніше взагалі не було, адже  у нас дуже багато талановитих дітей. На жаль, подальший момент після навчання складний - після Глієра, як правило, важко знайти джазову роботу.

Але для того ми Асоціацію і створювали! Це ж, дійсно, рекомендаційний майданчик. Я особисто маю дуже багато зв'язків по світу, не дарма ж фактично своїм коштом запрошую різних людей, щоб вони приїздили і дивилися на наших виконавців. Я їм кажу: подивись, це дуже цікавий музикант, бо талановита людина потребує підтримки.

Любов Базів. Київ

Фото Юлії Овсяннікової та Родіона Тучі

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>