Вікторія Гресь, дизайнер
Натхнення, як і любов, лишається таємницею, яку ще не розклали на молекули
03.02.2018 13:00 2536

Бренд Victoria Gres має двадцятип’ятирічну історію і визнання не лише в Україні, а й у світі. Про те, чи легко вести модний бізнес, що надихає, а що заважає творити, і що носити нинішнього літа – ми поговорили з його засновницею.

- Вікторіє, свій перший бутік у Києві ви відкрили в 1998 році: з висоти свого досвіду в фешн-індустрії, скажіть, чи просто вести модний бізнес у нашій країні?

- Мені здається, що це навіть складніше, ніж люди можуть собі уявити. 

- Про які саме труднощі йдеться?

- Найбільша проблема – це економічна ситуація в Україні. Хочемо ми цього, чи ні, але ми працюємо в нашому економічному просторі. Потрібно бути реалістами: української текстильної промисловості на сьогодні практично не існує. У будь-якому випадку, основна кількість вітчизняних виробництв, що виготовляли текстиль і готову продукцію в двохтисячних роках, були закриті через те, що не вписувалися у реалії економіки країни.  Основна причина – потужні потоки контрабанди з Китаю та інших країн. Невелика кількість підприємств збереглася і працює ще з того часу. Заново створювати виробництво легкої промисловості набагато складніше і дорожче, аніж модернізувати те, що існує.

Наприклад, «Рівненський льонокомбінат» модернізували і навіть щось випускають, але, ви ж розумієте – цей рівень текстилю не затребуваний в фешн-індустрії, з ним не готові працювати дизайнери, і його не готові сприймати споживачі.

Успішна фешн-індустрія можлива в країні, де культивується розвинена текстильна промисловість. У нас дуже хороший творчий дизайнерський потенціал, навіть на світовому рівні, а з виробництвом – велике питання. Індустрія передбачає виробника, споживача і маркетинг. Все до останньої нитки і голки імпортується в Україну.

- Ви прямо випередили моє наступне запитання. Яким тканинам віддаєте перевагу, чийого виробництва? Я так розумію, не українським...

- Покажіть мені тканини українського виробництва! Я їх не бачу. У нас немає українських тканин нормальної якості. Є Італія, Іспанія, Португалія, Китай, Корея, Туреччина й Індія. Мені думається, що наш уряд не зацікавлений у розвитку текстильної промисловості в країні. Якщо Туреччина зробила ривок в легкій промисловості, то вона зробила його за сприятливих умов, створених державою. Вона ввела спеціальні умови для всіх, хто був залучений у текстильній промисловості, і за 30 років стався серйозний прорив. І немає ніякого дива, є законодавча база і політична воля.

Фешн-індустрія передбачає великі зусилля і колосальні витрати, а дизайнер – це верхівка тієї великої конструкції, яку всі бачать. Вона красива, презентабельна, але вона не може існувати без фундаменту.

- Хто-хто, а ви б знали, якби він був.

- Я була б дуже рада! От спробуйте, знайдіть зараз кравців, конструкторів, і взагалі фахівців легкої промисловості. Це проблема!  Спеціальні навчальні заклади, які давали галузі трудові резерви і кадри, практично всі закриті, а швейні машини, відповідно, не можуть працювати без спеціалістів. Вся цінність дизайнера – в професійних знаннях, таланті художника і досвіді. Тому, ніхто не скасовував гарну освіту. Взагалі, всі професії звідкись беруться, десь ними потрібно оволодівати. І це не лише в нашій швейці, це в усіх галузях.

- У вас велика мережа магазинів?

- Ні, у нас магазинів давно вже немає, ми їх зачинили в 2008-2009 роках. 

- А як же тоді ви комунікуєте зі своїми покупцями? Як звичайній простій жінці отримати вбрання від Вікторії Гресь?

- На жаль, простій жінці вбрання від Victoria Gres не потрібне. Споживачів дизайнерського одягу – не більше 1 відсотка.

Я розумію, що глибоко копаю, але без цього не дам правильну відповідь. Не можна взяти і викинути пласт нашої культури за останні сто років, куди входить і радянський період. Ми всі дивимося фільми і легко розпізнаємо різні періоди, оскільки все одразу упізнається – були зрозумілі силуети і пропорції. Адже раніше мода була достатньо тоталітарна, всі виглядали приблизно однаково. Через закритість нашої країни і дефіцит фарцовщики почувалися чудово, їм не потрібно було ламати голову асортиментним рядом, і маркетингом ніхто не переймався. Все недоступне було бажаним. Згадайте, всі шили вдома на кухні. Ментально передалося і засіло в головах людей, що дизайнери мають бути по кишені простому споживачу. Це був загальний посил, який подавали журналісти з середини 90-х. І всі стали наполегливо чекати – коли ж українські дизайнери стануть доступні їм. Я, в свою чергу, вважаю, що ніколи. Дизайнерський одяг не потрібен середньому класу. Наприклад, у Франції й у голову не прийде комусь із середнього прошарку йти по костюм до Chanel. Це просто неможливо за низкою обставин. Є усталені правила, і вони не погані й не хороші, вони просто є.

- Тобто, для середнього класу є таке явище, як мас-маркет?

- По-перше, дизайнери бувають різні. Так вже склалося історично, що я працюю дизайнером у сегменті лакшері. Я вмію створювати одяг високого класу, а комусь вдається робити мас-маркет – це теж не просто. У мене, наприклад, з мас-маркетом не складається.

Правильний мас-маркет – це колективна робота, і складно створювати колекції персоналізовано одному дизайнеру, тому що потрібно враховувати смаки величезної кількості людей, які його споживають. Скоріше, це робота команди маркетологів.

Я переконана, що моя робота, як дизайнера, потрібна лише тим людям, у яких є внутрішня необхідність і естетичне світосприйняття. Такі ось нюанси, які потрібно чітко розуміти і знати споживача.

На мої вироби витрачається велика кількість зусиль, часу, дорогої тканини, і все це помножується на багаторічний досвід фахівців – вони не можуть коштувати дешево. Чесно кажучи, я і не прагну працювати в сегменті мас-маркету. Я переконана, що не бюджет впливає на зовнішній вигляд людини, а маркетинг. Знову ж таки, зараз є тренд «фаст-фешн» – багато, дешево і швидко. Маркетологи виховують невпорядковане споживання, і це вже можна класифікувати як хворобу. Я дотримуюсь іншої позиції – якісне, дороге і надовго. Трапляється, що клієнти через 10-15 років приносять мої сукні й кажуть, що не можуть з ними розлучитися, просять провести відновлювальні роботи, я з задоволенням це роблю.

- Ви заговорили про вік споживачів: так якого віку ваша клієнтка?

- Напевно, після 30-ти.

- Після 30-ти і до?

- Насправді, є клієнти різного віку.

- А у вас є такі, що не пропускають жодного показу, прямо модниці-модниці?

- Звичайно є, але, швидше за все, вони вже не модниці, в них це вже стало образом життя. Мені здається, що слово «модниця» взагалі втратило свій початковий зміст. Чим довше в цій професії, тим менше ти можеш відповісти на запитання – що є модно. Я модно вдягнена?

- Шикарно вдягнені.

- От бачите, це інше слово. Тобто, мода на сьогодні розшарувалася, зараз кожна верства населення живе в своїй моді. Тому на сьогодні модник чи модниця вибирають свою нішу й у ній існують. Навпроти моєї майстерні знаходяться три айтішні компанії – і у них взагалі свій світ і своя мода. Для них головне – зручність: светр, джинси. Чи можна назвати це модою? Не знаю. Я вважаю, що це образ життя, який впливає на стиль.

Тому, зараз немає глобальної, тотальної моди, але є ніші й людина обирає сама. Ось, наприклад, людина одягається в класичному стилі або в клошар (з французької – «злидар», «волоцюга»), або з акцентом на фольк… і це все буває дуже красиво, дуже смачно, дуже самобутньо. Є взагалі маргінали, які нікого не визнають, є міські божевільні. Якщо ми будемо розбирати всі напрями, то це буде темою для окремої розмови.

Саме тому, на запитання – що зараз модно – я гублюся з відповіддю. Я вважаю, коли з голови до ніг в Louis Vuitton чи в Victoria Gres – це не модно, а скоріше – дурний тон, як у нас, дизайнерів говорять.

- Скажіть, а хто з молодих українських дизайнерів вам подобається?

- Я практично нікого не знаю. Іноді звертаю увагу на колекції і бачу, що дизайнер – у пошуку своєї ніші.

- Чи є у вас ікона стилю?

- Ви знаєте, напевно, немає. Мені можуть візуально подобатися різні люди. На тонкому рівні можу визначити – мій типаж чи ні. Звичайно, є такі, кого я з задоволенням одягнула б – Фанні Ардан чи Уму Турман. Чом би й ні? Вони мені зрозумілі. А, наприклад, Земфіру точно не змогла б – це не моя естетика життя. Для себе важливо визначити: ти відчуваєш людину чи ні, от і все. А все інше – це вже професійні навички.

Я ставлюся до мас-маркету як до проби пера і постійного експерименту з образами. Що хто не говорив би про такі бренди як ZARA чи MANGO, а саме вони допомагають споживачеві сформувати свій стиль. Далі люди шукають і обирають більш якісні бренди.

-  Ви з творчої родини? Пішли слідами когось із рідних, чи це було суто ваше бажання? Коли ви прийшли у професію?

- Я завжди знала, що нічим іншим займатися не буду. Я не з творчої родини, я з родини військових. У той час не було поняття «дизайнер», було слово «художник-модельєр», були художні салони, де художники могли продавати якісь сукні, етніку. Але до моди, в нормальному розумінні, це не мало жодного відношення. Я шила для друзів, мами і для себе. У мене завжди було дуже багато замовників. Знову ж таки, повертаємося до того, що в країні був тотальний дефіцит – ось і відповідь на всі питання. А шию я з 10 років. Скільки себе пам'ятаю, я різала, шила, фарбувала, малювала. Тобто, я – абсолютно матеріальна людина, професію я пізнавала сама зсередини. Під час навчання у текстильній академії мені правильно структурували знання, оскільки є речі, які ти робиш інтуїтивно, а є речі, котрі непогано було б і знати – це ніколи нікому не заважало. Я навіть не уявляю, що могла б займатися чимось іншим. Останні 10 років я активно займаюсь інтер'єром і декором, мені це дуже подобається. Це дещо інша професія, але вона дуже співзвучна, близька. Якраз тут мені дуже допомагає напрацьований у кольорі й формі досвід художника. Саме тому непогано почуваю себе в декораторському світі.

- У вашому кабінеті стоять неймовірно красиві крісла, це ваша робота як декоратора?

- Ні, я тільки реставрувала їх. Хороший справжній предмет побуту, якому 200 років, і в цьому випадку в мене рука не піднімається на декораторство. Я придбала ці крісла в 1993 році й не розлучаюся з ними.

- А де ви їх купили?

- В Ужгороді, це була якась стара угорська майстерня. І крісло, на якому ви сидите, теж справжнє, такого ж періоду. Воно мені дісталося взагалі у вигляді розбитого каркасу, тому сам Бог велів його відновити. Старі речі, все-таки, дуже ергономічні. Раніше люди робили все для зручності, для естетики й меблі виготовлялися на віки. Я зараз говорю про якість і про те, що є маса сучасних брендів, які виготовляють гідні меблі, але вони ніколи не будуть коштувати дешево. Все, що зроблено якісно – зроблено руками людини. Немає таких машин, куди закладаєш тканину, а з іншого боку отримуєш сукню, чи заклав дошку, а отримав стілець.

На фоні мас-маркету і глобалізації життя люди приходять до розуміння, що вони хочуть жити у своєму індивідуальному просторі, в хорошому сенсі слова, для себе. Щоб їхнє життя було персоніфіковане: це моє мислення, це мій дім, це моє життя. Ми приходимо у світ, щоб прожити своє життя.

- Це чудово, що ви допомагаєте знайти індивідуальність.

- Не знаю, чи допомагаю я. Можливо я обтяжую, наштовхую на якісь думки, яких занадто багато, і які бувають зайвими...

- Що Вікторія Гресь пропонує нам на весну-літо 2018?

- Сукні! Я дійшла висновку, що ніхто не скасовував на літо квіткові сукні з шовку і віскози. Як мені не розказували б про гігроскопічні поліаміди, які просто прекрасні, у мене не виходить з ними працювати. Я буду ортодоксом – буду шити з батисту, бавовни, віскози, шовку. Це наші улюблені багатошарові сукні, які одягаються на тонесеньку комбінацію, і її також можна носити, як другу сукню. Також, як і раніше, актуальні міські піжамні костюми.

Мені здається, що на сьогодні головний тренд – це зручність. Ми нічого не можемо з цим вдіяти – людство вже ніколи масово не вдягне корсети. Жінки елегантного віку не хочуть вдягати на цілий день незручне взуття. Всі хочуть ходити в кедах і кросівках. Всі хочуть зручності – це головний посил нашого часу.

А літо для мене це, насамперед, міський відпочинок. Це моя ніша. Мені це зрозуміло, і мені вдається зробити так, щоб у моїх сукнях жінці було комфортно вранці, вдень і ввечері. Знову ж таки, залежно від стилю життя. У мене офісних і банківських співробітників немає, у мене є окремі клієнти-політики, а основна частина – це жінки, які мають власний бізнес або ведуть домашнє господарство. Повірте, господині великих будинків – це дуже велика праця. Тим більше, у наш час, коли жінці висуваються такі вимоги: і швець, і жнець, і на дуді грець, красива, розумна, і мама. Тому, в літньому сезоні будуть сукні в задоволення. Я за більш розслаблений літній одяг.

- А кольори які? Ви говорили квіткові – це пастельні чи яскраві?

- В колекції будуть використані різні квіткові мотиви, дрібні й крупні візерунки, горошок. Я прекрасно знаю, що це все носиться з задоволенням. Зараз погляд на моду змінився. Якщо раніше якісь поєднання в одязі були не прийнятними, то зараз – усе можна, якщо зручно. Головне зробити так, щоб це виглядало доречно – і тут вже потрібно помудрувати. В цьому полягає робота дизайнерів і стилістів. Ми намагаємося всю літню колекцію адаптувати до низького ходу. Сьогодні всі хочуть зручності, зручності й ще раз зручності.

- Мені здається, вам це дуже вдається.

- Так, мені це вдається, не буду кокетувати, я це вмію робити. Але, знову ж таки, я це все перевіряю на собі.

Розумієте, світ дуже швидко змінився, і ми нічого з цим зробити не можемо. Немає сенсу чіплятися за те, що минає і гальмувати себе. Краще шукати нові форми і подачі.

- Чий одяг ви носите? Від себе чи від інших дизайнерів?

- У мене є речі від українських дизайнерів – Анісімова, Залевського і Возіанова. Іноді я одяг купую, але, на жаль, радості шопінгу я позбавлена. Коли ти сорок із лишком років у професії, ти вже не можеш бути фокус-групою. Мені іноді подобаються зовсім інші форми, інші вирішення в одязі. Інше питання, що мені вже давно не цікаво одягати себе, ось це печально. Коли ти все можеш зробити сам – це нудно.

- Потрібно шукати натхнення.

- Його не можна шукати.

- Воно приходить саме? Що вас надихає?

- Я думаю, що це надто розмите поняття – надихатися. Просто людям потрібні різні емоції. Хтось поїхав за місто, хтось до бабусі в село, не має значення.

Якби природу натхнення хтось зумів описати, я б дала вам точну відповідь, але поки – натхнення, як і кохання, залишається таїною, котру ще не розклали на молекули. Натхнення – це величезний труд і на відсотків 90 – твої знання і досвід.

У фешн-індустрії 95% – бізнес і тільки 5% творчості. На жаль, творчість засновується на твоєму досвіді, знаннях, фінансах, колективній праці й багато чому іншому. Одне натхнення нічого не вирішує, повірте.

Мені потрібен час, щоб проговорити мої ідеї й створити колекцію. За багато років роботи з творчими людьми в театрі, на телебаченні, в кіно, в інтер'єрі я зрозуміла, що є складний процес «проговорювання». Це коли актор и режисер, наприклад, сідають за стіл на місяць-два і наговорюють образи, персонажі, характери. І тільки потім все починає складатися в єдину картинку. Так і з сезонними колекціями.

Є такі речі, які часом ти й сформулювати не можеш. В 2013 році я створила колекцію «Пудра». В той час потягло на все рожеве, шовкове, на монохромні малюнки, монохромні тканини, віскозний трикотаж. Це, звичайно ж, склалося у прекрасне слово «пудра». Виходить ціла технологія. І мене на це надихає багато що – люди, музика, література, фільми.

До речі, подивилася вчора розкішний фільм «Фінальний портрет». У залі було всього п'ятеро глядачів. Можна сказати, персональний перегляд. Фільм присвячено Альберто Джакометті, видатному італійському скульптору. В головних ролях Джеффрі Раш і Армі Хаммер. От вони намагалися зробити історію про те, що таке натхнення. Геніальний фільм, раджу подивитися. 

- А ви багато читаєте?

- Так, багато.

- Знаходите час?

- Я не можу без читання. І, до речі, лише в паперовому варіанті.

- Вікторіє, ваш талант високо цінують і у нас, й у світі. А наскільки, на вашу думку, важливо для творчої людини отримати визнання?

- Я думаю – якщо тобі даний дар божий, то його потрібно відпрацьовувати. Тоді тобі якийсь плюсик на небесах ставиться. Але, коли чесно відпрацьовуєш, завжди відчуваєш серйозні сумніви. Тільки у нездар немає сумнівів. А без сумнівів немає і натхнення.

Я вважаю, що талант і визнання – це не залежні одне від одного речі. Зараз у нас єдиний популярний продукт у країні – піар. З цієї причини у всіх просто зносить дах, і здається, що якщо про тебе дізналися – це вже все! І все сталося у твоєму житті. Ти три дні у Фейсбуці, і значить – ти вже хтось. Мені це просто смішно.

- Ви така тонка, глибока, чуттєва, може ще й вірші пишете?

- Ні. Не сподівайтеся. Хоча, мені одна велика людина сказала дуже красивий комплімент. Він сказав: «Ви – поет побуту».

Любов Базів. Київ

Фото – Вікторії Козак та прес-служби Вікторії Гресь 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>