Олександр Авраменко, автор підручників, телеведучий
Допускаю, що нормою правопису стане написання "Алєксандр Пушкін", "Владімір Маяковскій"
30.11.2017 14:03 2844

У 2004 році, під час Помаранчевого Майдану, відома публіцистка, міркуючи про рецепти єдності країни, написала, що українська мова повинна стати модною. За 13 років, відколи ця фраза уперше була написана, тему державної мови відпрацьовували сонми політиків із різних барикад, волонтерів, письменників. Одні з холодним цинізмом, роблячи її предметом маніпуляцій та загроз. Інші – з турботою та болем. Історії – як працювали на поширення мови та на її згортання – по гостроті співставні з реальною битвою.

Відкинемо десятиліття теоретизувань на цю тему, використання мовного закону для політичних цілей, роки хизування та порожньої демонстративності. Сьогодні хочеться поговорити про успішний приклад того, як робити мову модною, європейською. Олександр Авраменко, чий голос ви чуєте під час Всеукраїнського диктанту єдності (сам добирає тексти), чиє симпатичне обличчя ви бачите під час телевізійних експрес-уроків української (аудиторія нараховує до восьми мільйонів), і чиї підручники (на ринку представлено 52 позиції його авторства) вже котрий рік поспіль розходяться мільйонними тиражами, говорить про мову напрочуд сонячно й живильно.  

УКРАЇНСЬКУ В СВОЄ ЖИТТЯ ВПУСТИЛА МОЛОДЬ

- Олександре, чи змінюється ситуація з українською мовою за останні два-три роки? 

- Однозначно змінилася, це видно неозброєним оком. Біля вашого офісу нема де поставити авто, то я поставив його в підземному паркінгу ЦУМу. Я приїхав за півгодини, пив каву, а персонал, який обслуговує – хлопці, дівчата – всі говорили українською. Українську мову в своє життя впустила молодь. Ще 20 років тому в Києві цього не було.

Планую офіційно оформити рекорд України – близько мільйона примірників моїх книжок за цей рік

Я пригадую 80-90-ті роки, тоді почути українську можна було на Володимирському ринку від людей, які привозили продавати петрушку. Упродовж останніх, ну, принаймні так – 50 років, які я приблизно живу, українська асоціювалася з селом, із відсталістю. Мені прикро, що й досі ми не викорінили такого стереотипу. Бачив фрагмент українського серіалу, російськомовні герої цього серіалу – це інтелігенція, успішні люди, а українськомовні (бо зараз двомовні серіали) – це якийсь мужик із села, чи жінка з села, або якийсь недоумкуватий.

У моїх підручниках і посібниках ілюстрації такі: спортзал, сцени з мультфільмів і кінофільмів, які в кінотеатрі йдуть, у них сучасні гаджети, якими користуються діти. Тобто, моя українська – мова реального сучасного життя. Я поставив собі завдання зробити саме так досить давно. Мав мету говорити про це на радіо, на телебаченні, і тепер маю можливість говорити з великою аудиторією. Планую цього року офіційно оформити рекорд України, за цей рік вийшло близько одного мільйона примірників моїх книжок. А на 2018-й – я планую видати мільйон двісті. І це підручники й посібники з української мови та літератури. Це близько 3% усього ринку України.

- Журналісти, телеведучі, депутати, деякі політики, політики топ-рівня – навіть коли говорять українською, не можуть у собі витравити російські ремінісценції, ідіоми російської літератури, цитати з російських фільмів, із радянського кінематографа. Я ніколи чомусь не скажу «шкірка не вартує вичинки», а завжди скажу «овчинка не стоит выделки».

Одне з моїх завдань – відроджувати забуті ідіоми, щоб українськомовна людина не відчувала брак дотепних словесних фігур

- Проблема є. Треба нам працювати над собою: більше читати та дивитися українського. У своїх  посібниках я беру саме ті ідіоми, які часто використовують у російській мові, і добираю до них українські відповідники. Наприклад, «на вкус и цвет товарища нет» українською – «на колір і смак товариш не всяк». Тобто, є у нас своє, і воно досить колоритне. Або: «Первый блин комом». Ми часто вживаємо цю фразу. Люди починають прямо перекладати: перший млинець комом. Ні, правильно: «Перший млинець нанівець». Або: «Перший бублик глевкий». Наступне – «на безрыбье и рак – рыба» – «на безлюдді – і Хома чоловік», або «у степу – і хрущ м'ясо». Тобто, є цікаві замінники.

Ви думаєте: я їх знав змалку? Ні. Але я копаю. Я ж так само – плід «комуністичного терору» (жартую). Повторюю: я їх теж не знав, але я просто знайшов. Є ж збірки приказок, прислів'їв. І одне з моїх завдань – відроджувати оці ось ідіоми, щоб українськомовна людина не відчувала брак дотепних словесних фігур. Я народився в двомовній родині: в мене мама – городянка, а тато – селянин. Пригадую змалку: мої старші двоюрідні брати, сестри по батьковій, селянській, лінії були українськомовні або суржикомовні, а потім їхали до міста, в Запоріжжя, вступали до інституту – і за півроку переходили на російську. Я тоді був ще далекий від мови, але для мене це так було неприродно: мама і тато їх навчили українською, вони за півроку поміняли мову. І вони наче чужими людьми стали...

Якщо в Україні до тебе звертаються українською, ти маєш автоматично відповідати українською

Я завжди ставив питання: мама навчила своє дитя ложку тримати в руках – і через десять років воно ж не відмовляється від цієї навички. Мама навчила ходити вертикально – дитина так само не відмовляється від цієї навички. Мама навчила українською говорити, а ось від цього – чомусь відмовляється. От так само – і до російськомовних людей. Не можна, як дехто згарячу пропонує, поселяти російськомовних людей у гетто. Ну як – якщо мама виростила його російськомовним, якщо дитина виросла в цій культурі – цього не слід відбирати.

У сучасних підручниках мають бути обов'язково поради з мовного етикету, і ми цей мовний етикет маємо культивувати

Інша річ, що кожна російськомовна людина в Україні повинна знати на побутовому рівні українську й використовувати її, особливо в сфері обслуговування. Якщо ти працюєш у кав'ярні, кінотеатрі чи в офісі, й до тебе звертаються державною мовою, ти маєш – хоч ти франкомовний, хоч ти російськомовний – відповідати в Україні українською мовою. І мені дуже неприємно, що, буває, ти приходиш у кафе, замовляєш, а тобі відповідають російською. Чому така неповага до мене? Я тут клієнт, я плачу гроші, а мені відповідають російською. Чому порушують мої мовні права? Мені здається, що сьогодні в сучасних підручниках мають бути обов'язково поради з мовного етикету, і ми цей мовний етикет маємо культивувати. Якщо в Україні до тебе звертаються українською, ти маєш автоматично відповідати українською.

- Скільки треба – оцим офіціантам, людям, які працюють у залі – часу, щоб вивчити для обслуговування українську?

Почув українську – будь ласка, говори українською. У цьому полягає елементарна повага до клієнтів!

- Я думаю, що кількох днів або тижнів достатньо, адже у них – обмежений професійний набір фраз, я маю на увазі професійну лексику: «Будь ласка, Ви вже готові зробити замовлення?» І таких висловів не багато – 20-30. Важливо, щоб власник кав'ярні пояснював своєму персоналу, що українськомовних клієнтів треба обслуговувати українською — і все запрацює. І за замовчуванням в обслуговуванні та в меню має бути українська мова. У «Макдональдсі» ж людей привчили: «Підходьте, вільна каса!». Якщо чує офіціант, що людина говорить російською, то хай обслуговує російською. Чуєш англійську, говори з клієнтом англійською, якщо знаєш її. Почув українську – будь ласка, говори українською. У цьому полягає елементарна повага до клієнтів!

-  І тим не менше: тролити офіціантів за незнання української, не давати чайових, ображати за незнання української – це викличе лише спротив та образу.

Пасивно – українську всі знають! Й не треба ставати в позу на кшталт «я нє разгаваріваю на укрАінскам»

- Ну, не перебільшуйте. Невже важко вивчити два-три десятки фраз професійної лексики – вони ж усі вчилися в школі. У сфері обслуговування працює молодь. Ну слухайте, навіть у російськомовних містах навколо звучить реклама українською мовою, у кінотеатрах усі дивляться фільми дубльовані солов'їною. Пасивно – українську всі знають! Тут важливо пояснювати, що не треба ставати в позу: мовляв: «Я нє разгаваріваю на укрАінскам». Всього-на-всього треба поважати одне одного, вивчити хоча б кілька фраз українською – і ніхто нікого не буде тролити й ображати.

- Питання від студентів майбутніх. Чи можливо скласти ЗНО з української на 200 балів, чи це досяжно?

- Звичайно, це можливо, але найвищий бал 200 – це лотерейний білет. Я раніше готував дітей до складання тесту. Зауважу: я ніколи не складав тест для проведення зовнішнього незалежного оцінювання (я лише один із авторів програми зовнішнього незалежного оцінювання і посібників для підготовки до ЗНО). Тож коли готував дітей, у мене був навіть рік, коли четверо учнів моїх склали на 200. Але в Україні небагато таких дітей, до 120 осіб максимум із таким балом. Цього року всього 60 учнів склали на 200 балів (на всю країну!). Це виходить по дві-три дитини в кожній області. Діти – талановиті, олімпіадні, які готуються серйозно – можуть потрапити в коридор 195-200. Але тут уже – як ляже карта, як стануть зірки, від цього дуже багато залежить – чи вдасться тобі отримати 200. У мене був випадок, коли учениця читала всі програмові твори повністю (а це тисячі сторінок!) – і склала тест на 198 (це космічний результат: із ним можна вступити навіть на Марс, куди завгодно), а були учні, й такі кмітливі учні, які читали тексти скорочено – й отримували 200 балів.

- Питання від майбутніх студентів: де ставити наголос у слові йогурт – на «о» чи йогурт на «у»?

- Йогурт – на «у».

- Проміжок (на «о» наголос) чи проміжок (на «і»)?

- Проміжок – на «і». Я для себе цей наголос відкрив лише цього року. Як кажуть: вік живи – вік учися. Правил наголошування як таких немає, тому наголоси треба просто запам'ятовувати.

- Поговорімо про останній мовний законопроект. Є норма про мовних інспекторів. Чула побоювання, що мовні інспектори, та й запровадження самого інституту – будуть породжувати доноси.

- Я вважаю, що відповідальність за мовні інциденти слід покласти на поліцію. У нас же були випадки в Дніпрі. Викликала вдова загиблого АТО-вця поліцію – через те, що її не хотіли обслуговувати українською та ще й намагалися вигнати з магазину через українську мову. І поліція стала на бік тих, хто виганяв – на бік ненависників української мови. Тому, я вважаю, поліція має виконувати цю функцію. Але як вона може її виконувати, коли людина, яка поліцію очолює (міністр внутрішніх справ), сама демонстративно не вчить мови й не знає її.

Часто реклама нав'язує нам помилки. Тут державні інституції мають моніторити дотримання мовного режиму

- Та вже ж почав говорити. Кострубато поки що...

- Побачимо, тобто почуємо. Тож мовними інцидентами повинна займатися поліція, але діяти спочатку м'яко. Спочатку – попередження. Якщо людина вдруге порушує мовні права – то штраф. Інша річ, інспекція, яка буде моніторити рекламу. В рекламі багато помилок. І дитина змалку з ранку до вечора чує лексичну помилку або бачить орфографічну помилку на білбордах. Я сам виріс на помилці: «Метрополітен – швидкий та зручнИй вид транспорту». Який «зручнИй»? ЗрУчний! Ось вам і проблема. Часто реклама нав'язує нам помилки. Даруйте, але це не приватна територія, тож державні інституції мають моніторити дотримання мовного режиму. І дуже добре, що буде інституція, якщо ухвалять той закон, яка буде контролювати: а) чи українською мовою реклама, б) наскільки вона якісна з погляду норм української мови.

- Мова розвивається, і як ви оцінюєте те, що вона набуває фейсбукізмів, інтернет-сленгу?

- Як філологу мені ці неологізми ріжуть слух, ці елементи – чужорідні, штучні, але коли мова жива, відкрита, то в неї все одно постійно входять нові слова. І з часом доведеться окремі з них, які приживуться на всій території України, вводити до словника – надавати їм офіційного статусу. От я проводив дослідження: чому учні не вживають гарне слово «вподобайка», оцінюючи щось або когось у Фейсбуці? Бо слово «лайк» вимовляти простіше – воно лаконічне. Порівняйте: впо-до-бай-ка (4 склади) і «лайк» (1 склад). Розумієте, є такий закон – мовна економія. Людина прагне до спрощення, і це нормально.

Якщо слово громіздке, штучне, то воно важко приживається в мові. Наприклад, «мерчендайзер». Ким ти працюєш? Мерчендайзером. Але природа нашої мови така, що мовці торговельних представників стали називати «мерчиками», що значно простіше, аніж мерчендайзерами. Хай там як, а все одно мова вбере в себе ці нові, фейсбучні слова. Ми ж не можемо відставати від світу. Наприклад, є інтернаціональне слово «блютуз» (спосіб передавання цифрової інформації). Чи треба вигадувати якесь нове слово на позначення цього способу? Чи приживеться воно? Або, наприклад, візьмемо слово «гуглити» (здійснювати пошук в мережі Інтернет). Так, у нашій мові є слово “шукати”, але шукати можна, наприклад, ключі в кишені, якусь річ у кімнаті, а от “гуглити” – точно передає спосіб пошуку інформації. Тому ці слова будуть входити, як свого часу входили слова “телевізор”, “радіо” і, до речі, – слово “мрія”, яке придумала мама Лесі Українки – Олена Пчілка в листі до Михайла Старицького, хоч нам здається, що воно живе в нашій мові сотні років. А Тарас Шевченко не знав такого слова, бо його тоді ще не існувало.

- Зараз до нас багато претензій, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах повинна бути тільки державна мова, що мова нацменшин, включно з російською, буде тільки до п'ятого класу, і з 2020 року освіта стає українськомовна, ви її підтримуєте?

Ми, напевно, – єдина країна в Європі, де держава навчає дітей не державною мовою, а мовою сусідніх країн

- Однозначно. Ми нічим не гірші за Росію чи Угорщину, у яких в усіх школах навчаються російською й угорською мовою відповідно. Скільки в них українських шкіл? Нуль! Ми, напевно, – єдина країна в Європі, де держава навчає дітей не державною мовою, а мовою сусідніх країн.

- Ми нещодавно обговорювали – чи правильно, що ми пишемо «Володимир Путін», а не «Владімір Путін»? Чи варто перекладати імена, чи не варто – ми ж не перекладаємо «Джордж Буш» як «Георгій Буш»? Або, наприклад, «Петро Перший», чи не варто його лишити в нашому правописі як «Пьотр Пєрвий».

- Незабаром відбудуться зміни в правописі. Зараз в Інституті української мови працює правописна комісія,  яка мала до кінця цього року затвердити ці зміни, тож новий правопис чекатимемо в 2018 році. Згідно з чинним правописом, треба писати «Володимир Путін». У новому правописі, можливо, буде «Алєксандр Пушкін» і «Владімір Путін». Так, на жаль, – це радянська традиція, але ми маємо дотримуватися норм.

- А оці власні назви – історично НКВД, КГБ, ГКЧП – вони ж також мають лишатися як радянські без змін, не перекладатися. «НКВД», але не «НКВС», «КГБ», але не «КДБ». Чому ці інституції отримали привілей бути перекладеними з російської?

- Я вважаю, що власні назви не варто перекладати. Колись я приїхав до Вільного університету (Мюнхен), і мені викладач факультету слов’янської філології каже: “О, пан Лесик приїхав!” Я озирнувся – нікого біля мене немає. Вона помітила моє здивування й каже: “Ви Лесик, а Саша – то москальське ім'я”. Це так смішно. Але якщо мене мама, тато, дід, баба, друзі в школі так ніколи не називали, я навіть не реагую на той комплекс звуків: Лесик. Я, наприклад, не люблю Сашко, для мене цей варіант імені звучить, як Рябко або Сірко (собача кличка). Розумієте, ім’я – це настільки інтимне, індивідуальне.

ЗЕЛЕНСЬКИЙ НЕЗАБАРОМ ЗНІМАТИМЕ ЛИШЕ УКРАЇНСЬКОЮ

-  Чи можуть існувати українські серіали, якщо там українська ідея, але він російськомовний. Чи можна такий серіал вважати українським?

- Провокаційне питання.

- Актуальне. «Свати» – це звичайна вульгарність, але Зеленський, як на мене, в цілому робить якісний український продукт, бо він український артист кіно.

- Я його навчаю української, це мій учень. Я не стільки проти російськомовних серіалів в Україні, скільки проти того, щоб у цих серіалах українськомовні герої були виключно селянами або якимись кумедними простаками. Це радянська технологія, що формувала стереотип українця-хуторянина.

- І українськомовні серіали роблять часом так само.

- На жаль. А взагалі-то, я вважаю, що треба підтримувати українську мову в кіноіндустрії, хоч би з огляду на історію її заборон у ХІХ столітті. Та і в ХХ столітті (у 70-х роках) було навіть положення, що вчителі, які викладали російською мовою математику, історію, фізику, отримували зарплату на 15 відсотків вищу, аніж ті, хто викладав ці предмети українською. Отака була дискримінація, приниження українськомовного вчителя. Тож сьогодні логічно підтримувати й українськомовну книжку, українськомовні серіали бюджетом країни. Мову треба повертати до повнокровного життя.

- Ви казали, що вчите Зеленського української?

“Квартал-95” із 1 січня запланував усі фільми знімати тільки українською мовою

-  Останній скандал мене засмутив. Володимир дуже здібний учень, у нього чудова пам’ять, він швидко засвоює. Просто у нас немає системи: якби ми з ним попрацювали місяців три-чотири та двічі на тиждень, він би вже вільно говорив, а він настільки затребуваний спеціаліст, що сьогодні – в Лондоні, завтра він – в Ізраїлі, післязавтра в нього в Одесі зйомки, я навіть їздив уроки йому давати в аеропорт “Бориспіль”.

Там були зйомки. Поки знімали сцени без нього, ми з Володимиром працювали в трейлері. До речі, Володимир уже почав говорити, він уже інтерв'ю Каті Осадчій намагався українською давати, а головне: він має бажання вивчити мову. Крім того, “Квартал-95” з 1 січня запланував усі фільми знімати тільки українською мовою.

- Ви за лагідну чи за сувору українізацію?

- Й не за ту, й не за ту українізацію. Я вважаю, що найкраще – коли створено умови, щоб людина хотіла знати мову, я не знаю яка це – лагідна чи сувора.

Нам треба пропонувати дуже якісний українськомовний продукт у всьому.

- Ваше ставлення до старого правопису.

- Я консервативний у цьому плані. Коли кажуть, що треба повернути в мову норми 20-х років минулого століття (харківський правопис), то як філолог я спокійно сприймаю, що треба відновити історичну справедливість. І ми будемо всі в «метрі» тоді їздити, говорити «спеціяльно, геніяльно», а фахівчині стануть мовознавчинями й членкинями. А якщо чесно, то мене влаштовує мова, якої мене навчали батьки, школа, університет.  

Раджу впускати в наші будні щось свіже, світле, сонячне, більше любові, бо життя ж таке коротке. Насолоджуйтеся ним!

УКРАЇНСЬКА МОВА – ЩЕ Й ПИТАННЯ ЗВИЧКИ, ПРОСТО СЛІД ВИКИНУТИ ТАРГАНІВ ІЗ ГОЛОВИ

- Як ви вважаєте: якщо вивчати, наприклад, російських авторів – то в українських перекладах, скажімо, Льва Толстого, чи російською?

- Ні, якщо людина знає російську і вміє нею читати, то однозначно треба читати в оригіналі. Хоча, я вам хочу сказати, що в нас дуже потужна школа перекладознавства. Ви подивіться – як галасували, коли ввели в кінотеатрах дублювання українською мовою. Ти приходиш до кінотеатру (а я дуже люблю ходити в кінотеатр) і біля каси чуєш: «А на каком язикє фільм: на укрАінскам ілі на рускам?» Зараз цього вже немає. Усіх влаштовує українська.

- А мультики взагалі шикарні.

- Настільки колоритні! Та й комедії, і мелодрами. Буває більш пісний переклад, але в цілому – переклади прекрасні. І я не раз був свідком, коли запитують десь там на роботі, в університеті – а якою мовою ти фільм дивився? Чую відповідь: а я не знаю. Ну ясно, що українською дивився. В кінотеатрах майже всі фільми дублюють українською мовою. Коли кіно професійне, якісне, люди навіть не помічають, якою мовою продубльовано.

Я зараз постійно спілкуюся з учителями в різних куточках України й завжди завершую зустрічі побажанням не мовним, а більш філософським: «Колеги, любіть себе більше! Ну візьміть свою дитину чи онука і підіть в парк погуляйте, подивіться на листочки – як вони падають, понасолоджуйтесь запахом осені. Ми настільки запряглися в сірий побут, буденщину: борщ приготувати, перемити взуття, у малого уроки перевірити.  Раджу впускати в наші будні щось свіже, світле, сонячне, більше любові, бо життя ж таке коротке. Насолоджуйтеся ним!».

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Олена Худякова, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-