Олексій Ботвінов – один з найвідоміших українських піаністів у світі, грою якого заслуховувалися поціновувачі прекрасного у більш ніж 40 країнах. Велику частину часу він виступає за кордоном, як, втім, дуже багато наших зірок. При цьому підкреслює, що дім його – в Одесі.
На батьківщині він організував фестиваль класичної музики, що набирає популярність і вже відзначився на світовій музичній карті. Сміливі і несподівані проекти закріпили за ним імідж експериментатора. Ботвінова називають одним з кращих виконавців творів Рахманінова на планеті. А ще він встановив світовий рекорд за кількістю виконань найскладніших «Гольдберг-варіацій» Баха. Причому ювілейний 300-й концерт дав у Берлінській філармонії. Тут з ним поговорила кореспондент Укрінформу.
РЕКОРД ЗА ВАРІАЦІЯМИ БАХА
- Олексію, кілька років тому ви розповідали про свою мрію – зіграти сольний концерт у Берлінській філармонії. І ось ви тут.
- Для мене – знакова подія. Кожного разу в Берліні дуже цікаво і престижно виступати. Це вже другий раз, якщо говорити про Берлінську філармонію. Перший раз був років 7 тому, тоді був Бах, Брамс і Рахманінов.
- Цього разу знову порадували публіку Бахом.
- Так, «Гольдберг-варіації» Баха, які вже у 300-й раз зіграв на сцені. Такий світовий рекорд. Я їх вже близько 20 років граю. І вийшло несподівано для мене, що так багато разів зіграв на сцені, як, принаймні, ніхто з нині активних піаністів.
- Вибір репертуару був за вами чи організаторами концерту?
- Це було загальне побажання моє і посла України в ФРН Андрія Мельника. Взагалі, у 300-й раз у мене виходило грати в театрі Ла Скала в Мілані наприкінці січня наступного року разом з балетом Ла Скала. Але посол запропонував: «А що, якщо ми зробимо в Берліні?» Я був радий цій приємній пропозиції і одразу ж звичайно погодився, тому що Берлінська філармонія – напевно, головний зал класичної музики в Європі за статусом. Посольство змогло все швидко організувати.
- Ви виступали у сотнях міст у десятках країн. Можете виділити зали, які запам'яталися найбільше?
- Складно говорити. Люблю різні країни, зали. Дуже приємно грати, наприклад, у Цюріхському Танхалле, у Празькій філармонії (4 рази там грав, чудова акустика), Лондонському Вігмархоллі, (чудовий зал з історією). Берлінська філармонія, звичайно; я той перший концерт добре пам'ятаю, може через те, що перший раз грав, почуття було особливе.
Дуже люблю грати вдома, в Одесі, в Одеській філармонії, це моя Альма-матер, це пов'язано з особистими почуттями.
- А часто вдається бувати і виступати у рідному місті? Працюєте ви в основному в Європі.
- Більше, звичайно, за кордоном, але вдома – 4-5 разів в сезон граю, досить часто.
З Бременським хором і одеським оркестром 15 жовтня виступав, а 22 листопада буде концерт зі скрипалем одеським, який, до речі, живе в Німеччині, Олексієм Семененком. Будемо грати фортепіано-скрипка.
Я останні років 5-6 намагаюся максимально, все, що виходить, робити на Батьківщині, у першу чергу, в рідній Одесі.
ОДЕСА – УКРАЇНСЬКА СТОЛИЦЯ МУЗКЛАСИКИ
- Ви – президент фестивалю Odessa Classiks. Яке майбутнє ви бачите для свого дітища?
- Сподіваємося, що яскраве і прекрасне! Він щорічний, проходить у першу декаду червня. Вже відбулося 3 фестивалі, 4-й буде з 1 по 10 червня 2018 року.
Починали ми з 4 днів, потім 5-7, зараз вже 10 днів. До нас приїжджають зірки першої величини: Деніел Хоуп, Вадим Рєпін, Майкл Гуттман, Лінус Рот – скрипалі, лауреати різноманітних премій, нагород, європейські зірки першої величини, перший ешелон. Німецький піаніст Себастьян Кнауер приїжджав минулого року і буде наступного. Бельгійський камерний оркестр.
Ми, природно, не тільки європейських зірок запрошуємо. Наші українські і колективи, і солісти, оперні співаки, такі як Ольга Микитенко, Олена Бєлкіна, Віталій Білий у нас вже були. Був кілька разів на фестивалі ансамбль «Арт-хата» Мирослави Катарович.
Програму минулого року зробили New Ukrainian Soundscapes – Новий український звуковий ландшафт. Були представлені і композитори, і виконавці, які грають якраз сучасну українську музику. Цей тренд будемо продовжувати. Ми підтримуємо наших виконавців, українських композиторів, молодь.
- Розмах фестивалю дійсно вражаючий. З'явився він лише у 2015 році, а вже серйозно претендує стати Ukrainian Classics Fest, центральною подією в класичній музиці в країні.
- Він і стає центральним в країні. За класикою Одеса – музична столиця. У світі є історія музичної Одеси, класичної, унікальної: це і школа Столярського, і скрипкова традиція. У всьому світі є скрипалі, які пов'язані з Одесою, через учителів або ще якось. А великі піаністи одеські, Святослав Ріхтер...
Це все – бренд. Так що дуже природним чином виходить, що Одеса стає столицею класичної музики України. І преса київська нас сприймає добре. У цьому немає ніякого протиріччя, мені здається. Так як Львів став джазовою столицею завдяки фестивалю дуже потужному, так і ми стаємо класичною. Сподіваємося, будемо розширюватися.
ВІД МЕНЕ ЧЕКАЮТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ ІДЕЙ
- У 2011 році на світ з'явився театрально-музичний проект «Письмовник. Елегія» – за романом Михайла Шишкіна на музику Скрябіна та Рахманінова. Він став вашим режисерським дебютом. Ви і автором п'єси, і сценографом там виступили. Постановка не тільки з успіхом йшла на одеській сцені, але і в Цюріху, німецькою мовою, була зустрінута на ура. Проект розвивається, він довгограючий?
- Це довгограючий проект, але зараз кілька років ми його не граємо. Він дуже зворушливий, дуже емоційний, пов'язаний з війною, зі смертю. Коли почалася у нас війна, я подумав, що треба тимчасово припинити. Тому що там люди плакали і в мирний час, а зараз, як мені здається, це буде вже занадто. Але я сподіваюся, коли закінчиться у нас війна, тоді я обов'язково поверну цю виставу на сцену, вона дуже цікава. Мене часто запитують: коли? Обов'язково повернеться.
- Ви маєте репутацію новатора у сфері класичної музики, придумували і здійснювали унікальні проекти, в яких сміливо синтезували різні форми та жанри. Які з них ви вважаєте найбільш вдалими і чи готуються нові?
- Весь час якісь ідеї приходять в голову, весь час щось незвичайне робимо, наша команда. Але зараз не можу сказати конкретно, яким буде наступний проект, я людина забобонна. Але, звичайно, я шукаю нові форми з подачею класики, цей тренд для мене є дуже цікавим.
- Як далеко можна зайти в об'єднанні класичної музики з чимось ще? І чи не закидають вас шапками консерватори?
- Спочатку люди академічного, так скажемо, настрою ставилися по-різному: хтось з цікавістю, а хтось багнетами зустрічав. Але вже років 7-8 я такі речі роблю і вже стало краще, мабуть, чекають від мене чогось такого, незвичайного, crazy.
Ось ті самі «Гольдберг-варіації» я роблю з турецьким перкусіоністом Бурханом Очалом. Це ідея взагалі як би шалена, але дуже добре працює.
Якщо взяти проект «Музика любові і 4 стихії», то це проект з відео-інсталяцією, там я фактично як режисер фільму виступаю. Там є чудова музика Енніо Морріконе, Мішеля Леграна, яка вважається поп-музикою, музикою кіно. Поруч звучали Моцарт, Чайковський. На біс був Дейв Грусін, а це чисто джазова річ. Все було дуже адекватно. Нормально було сприйнято аудиторією.
Я дуже багато працював з балетною класикою, театром, з відео, зі словом; цілком можливо, що якісь будуть інші засоби виразності завдяки новим мультимедіа та техніці, наприклад, 3-D, голограми. Це все на підході. З цим буде цікаво попрацювати.
- Яка цільова аудиторія таких музичних експериментів? Чи підвищує це інтерес молоді до класичної музики?
- Так, звичайно. З молоддю треба працювати, треба пропагувати класику, її треба залучати, це дуже важливо. Дуже багато творчих ідей націлені на це. Але цікаво і традиційній аудиторії, тому що це дуже гарна музика.
УКРАЇНСЬКА ОПЕРА ВИЙШЛА З КОМАТОЗУ
- В одному зі своїх інтерв'ю кілька років тому, після того, як побували у ролі художнього керівника Одеського театру опери та балету на громадських засадах (2009-2010 рр.), ви говорили, що українська опера потребує реформ, що вона знаходиться у коматозному стані. Процес пожвавлення пішов, як ви вважаєте?
- Так, пішов процес. Не можу сказати, що прямо так вже різко і зовсім активно, але пожвавлення є.
По-перше, багато прем'єр відбувається. Раніше цього не було, раніше прем'єра була взагалі великою рідкістю в національних операх, зараз всі активно ставлять. Це добре. По-друге, відбуваються практично у всіх наших операх якісь експерименти з новою сценографією, сучасні опери стали з'являтися періодично, сучасні балети.
Публіка це нормально сприймає і керівництво всіх театрів розуміє, що це треба робити. Мені здається, ще повільно, хотілося б швидше, але процес пішов. Зрушило з коматозного стану.
- Може, на це держава почала виділяти більше грошей?
- Ні. Від держави фінансування невелике. Хто як може шукає. Звертаються до меценатів, соціально активного, свідомого бізнесу. Непросто, але потихеньку щось знаходять.
- А чи до видовищ в такий час: війна, доходи здебільшого у населення невеликі? Люди ходять, за вашими спостереженнями, в оперу, на балет?
- Так, насправді, дуже добре. Ви знаєте, все краще і краще ходять з кожним роком, якщо помоніторити ситуацію, в усякому разі, в Одесі, Києві, Львові. Люди шукають допомоги в великій класиці. Причому молодь стала ходити значно краще, ніж раніше.
- Чи доводилося вам виступати там, де сьогодні гаряче, у прифронтовій зоні?
- У прифронтовій не виступав. Але ми постійно запрошуємо людей з АТО на концерти в Одесі. Самому туди поїхати... Я поки про це не думав.
- А в Росії зараз виступаєте?
- Ні. Як тільки все це почалося, перестав. Не можу. Спочатку звали, а потім перестали. Були пропозиції, пов'язані з тим, що я повинен був щось таке сказати, що для мене абсолютно неприйнятно. Мені важко для себе уявити виступи, поки стріляють.
МИСТЕЦТВО – НАЙСИЛЬНІШИЙ ВАЖІЛЬ ПОЛІТИКИ І ДИПЛОМАТІЇ
- У 2014 році ви підтримали Петра Порошенка в його передвиборній кампанії. Чи змінилися ваші настрої, і чи продовжуєте ви зараз, через 3 з половиною роки, яку-небудь політичну активність?
- Практично щодо будь-якого політика, який щось робить, з часом у людей приходить розчарування. Одна і та сама історія у всіх країнах. Але якщо я прокручую назад, безумовно, так, на той момент це була найкраща кандидатура. І я б точно так само вчинив, якби потрапив знову назад в ту ситуацію.
А чому включився тоді? Тому що було дійсно важко, і дійсно питання було екзистенційне: буде Україна чи ні. І треба було вибирати президента, причому в першому турі, бо йшла війна. І я абсолютно не шкодую про те, що тоді виступав.
- Деякі наші відомі естрадні артисти спробували себе в політиці. Чи є серед ваших колег такі прецеденти? Ви особисто вважаєте правильним йти артисту в політику? Набуває щось від цього політика, і не втрачає при цьому сам артист?
- Це дуже складне питання. Будь-який артист, який йде у велику політику, завжди від цього втрачає, на мій погляд. Я трохи брав участь у політиці, тому що мені здавалося, що це необхідно. Просто це було за велінням серця. Більшого, мені здається, можна досягти на своєму місці. Мистецтво – це величезний важіль, у тому числі і політики, дипломатії. Можливо, наш уряд це поки ще не дуже добре розуміє.
Насправді, це дуже важливо, і цим теж можна добитися дуже багато чого. За допомогою проектів, пов'язаних з Odessa Classics, хоча б. У нас був проект, наприклад, «Музичне партнерство Бремен-Одеса», він приносить дуже великі результати. Пам'ятаю, коли я вперше два з половиною роки тому приїхав в Бремен поспілкуватися з хором, люди ставили багато питань. Але вони взагалі не розуміли, що у нас відбувається, і половина була налаштована, м'яко кажучи, скептично. А зараз 95% хору абсолютно проукраїнськи налаштовані, це наші друзі, вони розуміють і розповідають іншим. І це все після 4 концертів.
Мене завжди скрізь розпитують. У Швейцарії, наприклад, я на багатьох концертах грав українську музику. І завжди після цього було спілкування з людьми, питання-відповіді. Спілкування між людьми, спілкування за допомогою мистецтва дуже багато користі може принести нашій країні. Традиційно люди довіряють артистам більше, ніж політикам. Тому це вже неформальна діяльність народної дипломатії, дуже важлива, я вважаю.
УКРАЇНА – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ФОЛЬКЛОР
- Твори яких сучасних українських композиторів ви виконуєте, кого б могли виділити?
- Валентин Сильвестров, Алемдар Караманов, кримський татарин, український композитор, він вже пішов від нас, абсолютно геніальний був автор, хоча маловідомий навіть у нас, а тут зовсім невідомий. Я і в Берліні зараз зіграв його невеликий твір.
Ян Фрейдлін, одесит, який виїхав в Ізраїль, але все одно він український композитор. Я дуже люблю його чудову музику, вона така медитативна, гарна, спокійна, лагідна, позитивна.
Я, до речі, спостерігаю, що з'явилося багато молодих актуальних авторів, які тільки починають, але вже дуже цікаві і розвиваються в європейському тренді. Впевнений, що за кілька років вони стануть відомими. У нас є композиторська школа, яка добре розвивається.
Потрібно і важливо популяризувати сучасну українську музику. Раніше сюди приїжджали в основному фольклорні колективи, і склалося враження, що у нас тільки фольклор, і немає нічого адекватного європейського. Таке сприйняття потрібно змінювати і показувати, що у нас є речі в актуальному музичному процесі.
І ідея фестивалю, знову ж таки, щоб Odessa Classics став частиною європейської фестивальної карти. І вона вже стає. Відбувається обмін між фестивалями, про нас вже дізналися. Це важливо, тому що фестивальний рух – дуже потужний тренд зараз у світі.
- Чого б ви на завершення побажали своїм співвітчизникам?
- Не втрачати надії і самим щось робити. Тому що сподіватися на уряд і керівника якогось - це добре, але треба щось робити навколо себе. І якщо кожен щось трохи зробить, країна дуже швидко зміниться. Сам, своїми руками, кожен на своєму місці, щоб країна стала кращою і життя стало кращим.
Останні рік-півтора багато представників молодого покоління почали це розуміти. Я по Одесі це бачу – гарний, дуже правильний рух становлення громадянського суспільства.
Ольга Танасійчук, Берлін.