Хто керуватиме Лаврою?
Признаюся, що я навіть трохи тішуся, що музейні призначення та конкурси на заміщення керівних посад перетворюються на гучні справи, на розслідування та на скандали із залученням народних депутатів України.
Це прямо свідчить про дві речі.
Перша. Влада чітко усвідомлює – наскільки важливі національні музеї для формування ідентичності. Нарешті український політикум та чиновництво усвідомили важливість текстів екскурсій, зацікавилися такою штукою, як історична концепція музею, його можливістю без імперських нахилів подавати минулі події та здатністю реагувати на сучасні історичні події.
Друга. Ці скандали викривають і такий прихований та навіть витончений вид корупції, як відведення місця для будівництва в пам'яткоохоронних зонах.
Про те, що музеї, прилеглі території, буферні зони національних заповідників – клондайк державних чиновників зі сфери пам'яткоохоронної діяльності, контрагентами яких є рекламодавці та забудовники, Укрінформ вже детально писав раніше.
Тому будь-яке призначення та конкурс у будь-який Національний заповідник треба розглядати, виходячи з розуміння тих двох фактів. Це призначення цікаво забудовникам, рекламщикам та підв'язаним під це пам'яткоохоронцям. І чим більше галасу довкола кожного нового призначення, тим більше суспільної уваги, тим більше версій, і тим легше зрозуміти приховані мотиви, які рухають прихильниками тих чи інших кандидатів. Хоча серед прихованих мотивів трапляються і цілком чисті – не заперечую. Трапляються.
А тепер перейдемо до останнього скандалу із конкурсом на заміщення посади до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
На момент написання матеріалу контракт колишнього керівника заповідника Любомира Михайлини закінчений. І, в принципі, конкурс на нового директора був оголошений ще місяць тому. Відповідно до "Закону про культуру", конкурсна комісія, яка обирає на посаду директора, складається таким чином. Трійка людей – від заповідника, трійка – від міністерства, трійка – від громадськості.
Так було і з Національним заповідником Лаври – тут була сформована своя дев'ятка, яка провела одне, скажімо так, установче засідання 31 серпня. Щоправда, потім представники міністерства культури тричі не приходили на засідання конкурсної комісії. Всі троє не приходили. Дорослі люди розуміють – такі речі не бувають випадковими. Більше того, на засідання не приходив і один із членів громадськості Інеш Кдирова. А такий склад – відсутність своєрідної "конституційної більшості" – робив конкурсну комісію неправочинною.
Комісія намагалася зібратися та натиснути на Мінкульт самотужки, про що в соцмережах написав науковець, історик Олександр Алфьоров. Члени комісії вимагали провести засідання, але їм просто не дали.
Через фактично зірваний конкурс тут діють два виконуючих обов'язки. Міністерство культури призначило виконуючим обов'язки генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Олександра Рудника. Натомість колишній директор Києво-Печерського заповідника призначив на посаду в.о. генерального директора закладу свого першого заступника директора – Олександра Овчара.
Два виконуючих обов'язки – ситуація скандальна, але, як я казала, очищення деколи супроводжують скандали, тому не будемо драматизувати ситуацію. Тим більше цьому заповіднику не звикати.
Йому часто не таланило на начальство.
Цю ситуацію два безпосередніх учасники подій коментують по-різному.
«ПОСТАВЛЕНО ЗАВДАННЯ – ЗІРВАТИ КОНКУРС»
Микола Томенко, учасник конкурсної комісії, звинувачує у ситуації, що склалася, міністерство:
- Чому склалася така ситуація довкола конкурсу?
- Я маю 100-відсоткову інформацію, що Міністерство культури під тиском забудовників та інших посадових осіб поставило завдання зірвати конкурс. І власне це вони й зробили. Після першого засідання (а там відбувалося голосування 9-ти осіб по всіх питаннях) на решту засідань не з'явилося троє людей їхньої квоти, не прийшла Інеш Кдирова, яка йшла по квоті громадськості, але пов'язана із Мінкультом, решту громадськості викликали в міністерство і сказали захворіти. Це спланована історія, яка мусила так звершуватися, бо треба було поставити на чолі міністерства свою людину – у якості виконуючого обов'язки.
- Яка мета міністерства?
- Мета зрозуміла: ця людина буде підписувати всі погодження в буферній зоні. Людина, яка має статус в.о. і підпише документи. Ситуація надто очевидна, щоб її заперечувати. П'ять осіб три-чотири рази приходили на засідання, а підлеглі міністерства не приходили. За моїми даними, це четвертий кадровий прецедент. Вони так само змушують не приходити на обрання директора у Глухові, Чернігові, Умані. Більше того, наші юристи стверджують, що нема жодної норми закону, яка говорила б про «конституційну більшість»... Мені розповідали, що окремих членів комісії від громадськості залякували, спочатку пропонують викликати «швидку», а потім кажуть, що все одно свого посадимо. Ще є юридичний нюанс. Міністерство просто придумало, що для визнання рішення чинним треба шість членів, насправді достатньо було б п'яти.
У заступника міністра радники – забудовники... Причому новий виконуючий обов'язки, якого представили колективу у якості в.о., здається, колишній військовий, – взагалі не знає скільки в Україні лавр. Може, він хороший СБУ-шник чи міліціонер, але не знає, що таке ЮНЕСКО, що з ним робити. І як він буде виконувати обов'язки керівника заповідника? У мене спеціальна відповідальність. Я мушу захищати колектив. Зрештою, як і їхнє право призначати виконуючого обов'язки директора, зберігача фондів. І за законом, у випадку, якщо конкурс не відбувся, то обов'язки виконує заступник. Тепер у розвиток подій варто або поміняти трійку, або призначити нову дату виборів. Але всім слід пам'ятати, що Мінкульт планував поставити «лівого пасажира», який буде підписувати, все, що скажуть.
- А які були шанси на повторне обрання Михайлини?
- Майже абсолютні. При всіх плюсах-мінусах, Любомира Михайлину підтримувала вся культурологічна спільнота, відомі люди, починаючи від Глузмана і закінчуючи родинами Небесної Сотні. Йому дорікають, що він мав бути жорсткішим та не поступливішим у взаєминих із церквою... Але у нього нема на те повноважень. Я, до речі, намагався на цих засіданнях підняти ці питання. Прописати статус об'єктів ЮНЕСКО у такий спосіб, щоб вони мали більше прав. Сьогодні заповідник не має права заборонити будувати в буферній зоні. Не має права заборонити будувати церкві. Тут треба думати, що зробити урядам, що зробити міністерствам, щоб вони могли казати «ні» монастирям…
«ДИРЕКТОР МАЄ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПОРЯДОК»
Втім, з такою трактовкою колишнього гуманітарного віце-прем'єра категорично не погоджується заступник міністра культури Тамара Мазур. Заступник міністра культури прийшла на брифінг нардепів від Радикальної партії, які дорікали Мінкульту за зірваний конкурс. Вона на прес-пойнті вимагала слова та стверджувала, що всі обвинувачення брехливі. Після публічних дебатів Тамара Мазур погодилася дати нам коментар.
- Пані Тамаро, міністерство винне у тому, що конкурс не відбувся? Прямо кажуть про ваші зв'язки із будівельним бізнесом?
- Сьогодні міністерство можуть звинувачувати у будь-чому, бо міністерство не має коштів проплачувати брудну кампанію на сумнівних ресурсах, як це роблять наші опоненти. Я просто раджу вам переглянути сайти, на яких це все друкувалося. Я не маю інтересів і зв'язків ні з яким забудовним бізнесом. Люди, які у великому бізнесі, яким не погоджують будівництво, намагаються тиснути на органи державної влади, намагаються маніпулювати громадською думкою. Можна кому завгодно сформувати імідж. Але проаналізуйте – скільки дозвільних документів було підписано у попередні роки, а скільки зараз. А також порівняйте погоджені будівництва тоді, рівень їх скандальності, і ті погодження, які ми давали зараз. І проаналізуйте – наскільки нинішні скандальніші за попередні. Я думаю, що раніше міністерство погоджувало все, і всі мовчали. Ми виносимо приписи по тих зонах, де збудовано багатоповерхівки без погодження. Ми перешкоджаємо схемам, коли археологи раптом починають хотіти робити розкопки у тих місцях, де вже збудовано 5 поверхів. Щоб сказати, що там начебто нічого немає – і фактично легалізувати забудову.
- Про зрив конкурсу. Це саме представники Міністерства культури тричі не прийшли на засідання конкурсної комісії?
- Це так. Але ми не можемо впливати на членів комісії. Нагадаю, що на засідання не приходили і члени громадськості. А за засадами конкурсу, їх членів має бути не більше шести.
- Кажуть, що це ви впливали на членів громадськості...
- Ті, хто так кажуть, були налаштовані переобрати саме попереднього керівника Михайлину, навіть не заслухавши інших. Я юрист, і оперую документами, тому трішки пізніше я буду готова запросити вас та з документами показати, що інші члени комісії також мають конфлікт інтересів. Бо члени їхніх сімей, колишні члени сімей або є співробітниками заповідника, або такими, що працюють в організаціях, які займають площі заповідника без договорів оренди. Але жоден із цих членів комісії на першому засіданні не заявив, що в них є конфлікт інтересів.
- Пані Тамаро, але хіба нормальною є ситуація, коли призначений вами виконуючий обов'язки Олександр Рудник плутає Почаївську Лавру з Києво-Печерською?
- Повірте, не я призначала цього виконуючого обов'язки. Але я, якщо хочете, розумію логіку керівництва. Він не красномовний. Не балакучий. І напевно, не такий добрий оратор, як ті, хто проти нього працюють. Це особа, яка 15 років працювала у дипломатичних установах, магістр державного управління, людина, яка була в АТО. Дозвольте, не буду казати, чим він там займався. І функція цієї людини, окрім того, щоб продовжити проекти – музейні, дослідницькі, культурні, – ще й забезпечити порядок.
- Наприклад?
- Успенський собор перебуває на території заповідника. В Успенському соборі служить літургії монастир. Це нормально і добре. Наприклад, там продають ікони та свічки. Розумію, що там повинні бути лавки продажу, але ці лавки повинні мати договір оренди, правда? Договорів на оренду нема. На якій підставі вони здійснюють торгівлю на території заповідника? Наприклад, екскурсії водять монахи. Складне питання – екскурсії. Але це презентація держави, формування її обличчя. Якими мають бути тексти екскурсій? Чи мають вони бути узгоджені з державою? Цікаве питання.
Або будівництво в Лаврі. Мені заперечують, що Лавра лише реставрує та добудовує щось, тримає порядок. На господарському подвір'ї будують і під землю, і два поверхи над землею, а монастир мав дозвіл на один поверх. Де був директор, коли бачив, що б'ються палі, вантажівки заїжджають? Тому так, держава зацікавлена у тому, щоб на посаді був директор, спроможний стежити, контролювати, де можна – обстоювати, регулювати, інформувати про порушення. Але я б просила не нагнітати ситуацію. Найближчим часом конкурс буде оголошено знову, і ми оберемо директора.
ПІСЛЯМОВА
Отже ми отримали три версії скандалу. Перша: забудовники ставлять свого директора та витісняють громадськість. Друга версія: одні забудовники витісняють інших забудовників, кожен з яких намагається поставити свого директора. Оскільки обидві версії лунають з вуст учасників конфліктів, але не підтверджуються документами, то ми не готові прямо обвинувачувати чи наполягати на якійсь із них.
Є і третя версія. Чи то держава, чи то СБУ намагаються поставити нового директора, який буде значно наполегливіше диктувати державну політику та водночас спостерігати за російською резидентурою Лаврського монастиря.
Боротися з російською резидентурою Лаври треба. Наприклад, призначивши скромного радника, заступника, реставратора, кандидата непомітних наук, у гіршому разі – керівника спеціально створеного під це відділу. Або навіть – призначивши директора (війна – ми все розуміємо)... Просто це слід робити, образно кажучи, не на мотоциклі з собаками. Наукова спільнота – люди делікатні.
Лана Самохвалова, Київ
