Про Стуса: Гидкі часи, життя у твані

Про Стуса: Гидкі часи, життя у твані

Блоги
680
Ukrinform
Геніальний поет, прикра особистість, самогубча поведінка, гнилий час і трагічний фінал

Я теж напишу про Стуса.

Бо гейби якісь роковини, і парсуну врочисто носять голгофськими станціями Фейсбуку.

А посполиті, розриваючись між Кореєю і Міхо, озираються на ту орифламу, і пошепки питають одне одного: "А хто се?"

Я бачив його фізично кілька раз у житті, і хіба що раз привітався, от і все спілкування.

Не тому, що був надто шмаркатий, а тому, що напівдисиденти страшно сахалися від реальних вже сидівших дисидентів, і щиро берегли юних недоумків від тієї токсичності. Ціком поважні нині панове і вже небіжчики лауреатні на той бік вулиці переходили, щоб бодай разом не помітили.

Гидкі часи, життя в твані.

Василь мав нестерпний для оточуючих характер, і був злоязикий навіть тоді, коли думав, що з чемності стримується. Але до його честі чи як вже там - він був так само безжальний і до рідних і до самого себе насамперед.

Він цілком був свідомий своєї майбутньої смерті, і коли його застерігали щиро від близької "посадки", він казав кафкіанське: "Я хочу, щоб ця машина мене перемолола".

Це пряма цитата.

Коли у його сина на кухні радилися, як їхати забирати тіло, один із тодішніх присутніх патріотів сказав: "Це треба максимально використати на користь України".

Ірина Калинець, екс-в'язень сумління, в ту саму секунду з розмаху дала йому по пиці. Так конкретно зацідила. Цей її вчинок для мене значно епічніший її цілком незлих поезій.

Дуже шкода, що цю дію не можна якось клонувати, мультиплікувати, зробити трендом.

Коли ми прилетіли з трунами в Бориспіль, вже попри летовище був мітинг, преса, прожектори і промовці.

Коли везли труну попри червоний корпус універу, юрба так заходилася хитати автобус, що мало не перекинувся, ми труну всередині тримали врозчепірку, щоб рештки небіжчика не випали.

Їм на руках хотілося нести.

Коли ховали на Байковому, тіснява біля копаної могили була така, що ледь в яму не падали і штовхалися за право сказати слово.

За три роки вже, крім близьких, ніхто на могилу не приходив. Ще трохи пластуни прибирали, було.

Геніальний поет, прикра особистість, самогубча поведінка, гнилий час і трагічний фінал.

Вірші нічого не пояснюють в людині, і людська доля ніяк не може коментувати доброго вірша.

Коли ми перекладали його тіло з могили в Чусовому в цинкову домовину, один із пальців небіжчика трохи тріснув, там була кристалізована кров чи щось таке, рубіново-біла сіль, крізь почорнілу шкіру..

Вірші Стуса і є такою сіллю, казна-звідки і казна-чого так, але виглядає на чудо. Воно проступає крізь почорнілу шкіру часу.

Просто читайте його вірші.

Олег Покальчук

FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-