Погана лялька!

Погана лялька!

Блоги
1849
Ukrinform
Якщо дозволите, кілька слів перед тим, як безпосередньо перейти до вражень від фільму "Анабель: Створення"

Набір необхідних умов для якісного фільму жахів загалом невеликий і цілком демократичний: відповідна атмосфера як правило усамітненого місця дії від іншого світу, що робить героїв уразливими і беззахисними для сил зла, а саме зло могутнішим; напружене очікування з’яви цього самого зла будь-якої хвилини з-за будь-якого рогу; правильне оформлення зла і тла для нього шляхом вдалої комбінації світла, тіні, темних барв і тонів, ну і, нарешті, сюжет із персонажами, опрацьовані хоча б на міцному середньому рівні, та не відверто бездарна гра акторів.

Цілком реальні для виконання завдання, правда ж? Проте, поганих фільмів жахів, трилерів і горрорів останніми роками знімають, на жаль, забагато. З найпровальніших першими спадають на думку останнє (сподіваюся!) «Паранормальне явище» і свіженька «Відьма з Блер: Нова глава».

Хоча і хорошого, будемо справедливі, вистачає - ті ж «Абатуар», «І гасне світло», «Жах Амітівілля: Пробудження», наприклад. Та й «Дзвінки», за своїх певних недоліків, не безнадійні.

На щастя, режисер картини «І гасне світло» Девід Ф.Сандберг продовжив свою традицію знімати якісні фільми жахів і в черговому приквелі «Закляття», яким є історія про зловісну ляльку. Але це з'ясувалося вже після перегляду, а перед ним були як сподівання, підкріплені дуже міцним «Прокляттям Анабель» так і певні побоювання, оскільки далеко не завжди продовження/спін-оф/приквел якісної хоррор-історії вистрілює, тим більше як-не-як змінився режисер.

На щастя, побоювання були даремні. Всіх перерахованих вище умов було дотримано, і в результаті картина справляє сильне враження і залишає по собі приємний післясмак від ретельності, з якою підійшли творці навіть до дрібних, начебто, деталей і подробиць.

Хочете усамітнення - будь ласка. Ніби і не скажеш, що Моллінси зовсім осторонь світу, але їх будинок буквально просякнутий самотністю і вразливістю. Ідеальна сцена, де зло може почуватися майже повністю безкарним.

Напругу в очікуванні появи чогось страшного в будь-який момент (ефект «Бу!») витримано ідеально: ці моменти в картині найсмачніші, ними глядача стильно лякатимуть ген до самого фіналу, навіть в тих моментах, коли, він, здавалося б, уже готовий до всього. Атмосфери, особливо на початку, додають і правильно розкидані по сюжету таємниці з легким нашаруванням детективу, які в певних дозах в подібних стрічках завжди доречні. Замкнена таємнича кімната, неговіркий господар зі своєю драмою і болем, його затворниця-дружина, яка практично не з'являється на люди, розпалюють інтерес глядача і створюють дуже непогану додаткову інтригу.

«Технічне виконання» зла в особі лиховісної ляльки було блискуче проведено ще в «Анабель». Лялька виконана ідеально, жах своєю чи то посмішкою, чи то гримасою викликає миттєво. Її залишалося лише перенести в інший будинок й організувати їй відповідне «оточення» з грою світла, тіні і домінуючих темних фарб по всій домівці Моллінсов, де навіть сонячні промені, що пронизують кімнату вдень, не створюють відчуття безпеки, швидше навпаки, настільки сильно відчуваєш у будинку (і не тільки в будинку) страх, тугу та безвихідь. Тут велика дяка операторові Максиму Александру, котрий дуже професійно попрацював із камерою, а також художникам.

Настрою додає і хороший саундтрек Бенджаміна Воллфіша.

Всі актори теж молодці. Передусім це, звичайно, дитяча команда, де в першу чергу треба відзначити чарівних Лулу Вілсон (Лінда) і Таліту Бейтман (Дженніс). Хоча й решта дівчат впоралися дуже непогано. Вони всі природні, енергійні і життєлюбні, незважаючи ні на що. У те, що хтось з них може стати знаряддям зла або його жертвою, просто не віриться, і це ще один плюс творцям.

Акторський ансамбль вдало доповнюють Ентоні ЛаПалья, який грає господаря будинку Семюеля Моллінса, і Стефані Сігман у ролі сестри Шарлотт. Ну і звісно, вишенька на торті персонально для мене: улюблена й обожнювана мною вже багато років Йовін з «Володаря перснів» - Міранда Отто, яка грає дружину Моллінса Естер. Міранда так само мила, ніжна і чарівна, незважаючи на півтора десятки років, що минули. За ці роки її нечасто довелося бачити на великому екрані, тому фільм, де за нею закріплено одну з головних ролей, я ніяк не міг пропустити.

Добре творці продумали і фінал, грамотно підвівши події до продовження, яким хронологічно є стрічка «Прокляття Анабель». І в даному випадку знову хочеться, щоб далі було. Якщо воно буде хоча б на одному рівні з фільмом Сандберга, видовище глядачеві гарантовано.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>