Тіна Кароль, Народна артистка України
Я нікому не заздрю і ні з ким не заграю
19.05.2017 15:50 3317

При особистому спілкуванні Тіна Кароль справляє враження людини дуже відкритої, абсолютно позбавленої снобізму та зіркового гонору. Вона з готовністю відповідає на питання, багато сміється. Правда дуже далеко, в глибині очей і досі ховається біль. Але, як підкреслює співачка, життя триває.

А воно у Тіни переповнене найрізноманітнішими подіями. Минулого тижня Кароль гастролювала у ФРН, де дала три концерти, потім відправляється в Ізраїль, а далі графік розписаний аж до весни наступного року.

Але Німеччина – особлива країна для неї. Тут, у Дортмунді, Тіна боролася за життя свого чоловіка, якого не стало у 2013 році. «Ці камбеки мені нагадують, як це було. Але те, що є концерти, що я не занепала духом, що саме тут я виступаю – це те, що він хотів, щоб я робила; це означає, що я цей шлях пройшла як боєць», – розповідає артистка на зустрічі в Посольстві України у ФРН з представниками української громади.

Ще вона каже про те, що не прагне бути кращою за інших колег, але намагається сама ставати кращою, ніж була вчора; зберегти в собі «потік любові, доброти, ніжності». Про те, що нікому не заздрить, радіє за своїх колег, тому що творча заздрість «руйнує твій світ, твій бізнес, твоє життя». Багатьох артистів губить, на думку Тіни, «маленька душа», але тому, хто сильний і багатий духовно, не треба нічим доповнюватися – ні алкоголем, ні наркотиками. «Якщо ти робиш комусь наперекір, твоя дистанція коротка», – переконана співачка.

Кореспондент Укрінформу поспілкувалася з виконавицею в Берліні, де пройшов один з концертів німецького туру. Енергетика на концерті була надпотужною.

КОНЦЕРТИ У ПРИФРОНТОВІЙ ЗОНІ – ОСОБЛИВІ

- Тіно, ви співаєте наживо і реально викладаєтеся під час концертів. Важко відновлювати сили?

- Концерти дають фізичну втому, але не емоційну. Ми включаємося на хвилю один одного. Буває, що йдеш на концерт у поганому стані, але на сцені все лікується. Це найкращі ліки.

- Широко рекламується ваш новий всеукраїнський сольний тур "ТІНА", який стартує цієї осені. Він має якесь особливе значення? Ювілейний?

- Це просто новий тур, на нову тему, з новим альбомом, на підтримку нового альбому. До речі, у мене цьогоріч виходить альбом українською/російською та англійською мовами. Трек трохи відрізнятиметься, але я зможу таким чином показати, що в Україні є така співачка, яка співає вам зрозумілою мовою. Хотілося б, щоб європейські музичні лейбли та компанії були більш відкритими для України.

Ідеологія туру «ТІНА» про те, що дуже цікаво насправді – про жіноче, про багатоликоість жіночого Я. Про те, якою багатогранною є жінка, і в кожній з нас існує кілька характерів. Не дарма ж сім п'ятниць на тижні. Прямо блоками буде вибудований концерт: жінка – мати, жінка – подруга, жінка – коханка, жінка – бос, жінка – дитина. Усі 5 іпостасей є в кожній з нас.

- А у вас скільки?

- У мені ще більше (сміється). Ще є жінка – боєць, жінка – вамп...

Усі іпостасі будемо виносити на сцену, обговорювати цю психологію жіночого Я. Трохи фемінізму, у здоровому розумінні цього слова.

- Новий тур включає тільки по Україні 55 міст. Серед них і ті, які знаходяться, як зараз кажуть, на лінії розмежування?

- Звичайно. І Сєвєродонецьк, Мелітополь, Маріуполь зараз на нашій туровій карті.

По суті, у нас не припиняються там виступи. Одна з крайніх точок – Бахмут. Ми там недавно давали концерт, два поспіль їх зіграли. Не боїмося приїжджати.

Якось, звичайно, чесно скажу, у цих залах зовсім по-іншому проходять концерти, по-іншому сприймає публіка виступи. Вони дуже-дуже сковані протягом більшої половини концерту, а потім дуже-дуже радісні. Настільки великим є перепад і емоційний сплеск. У цьому випадку для них завжди хочеться зробити щось більше. Ще сильніше, ще краще, ще вище. Для них дуже сильно ми стараємося. Цих людей хочеться підтримати.

ДОПОМОГА ДІТЯМ З ОНКОЗАХВОРЮВАННЯМИ - МОЯ МІСІЯ

- У Росії ви зараз взагалі не виступаєте...

- Ні.

Але мої шанувальники звичайно на концерти приїжджають. Наприклад, у Мінськ. І там ми з ними зустрічаємося.

Я зможу гідно представляти Україну на будь-якій території, заздалегідь підкресливши свою ідентифікацію, скажімо так. Але зараз не час це робити. Всі, хто хоче, приїжджає до мене на концерти в інші країни.

Я не заграю ні з ким: ми – це ми, а ви – це ви. І не треба нікому нічого доводити, розставляти акценти і точки. Нехай краще будуть коми.

- Багато людей мистецтва йдуть у політику. Як ви до цього ставитеся? Чи втрачають артисти себе таким чином, чи навпаки?

- Були різні приклади. Ми можемо пригадати й те, що в Америці президентом був актор...

- А ви особисто не планували зайнятися політичною кар'єрою?

- Особисто я поки співаю. І мені подобається те, чим я займаюся.

Я сподіваюся, що моє самолюбство не буде так ущемлено, що мені доведеться побігти в політику. Але якщо це станеться, значить для цього буде якась особлива внутрішня мотивація і мені дійсно буде що сказати, що зробити. І це буде не марнославно.

- Тіно, люди більше знають вас як співачку, але не всі знають про те, що ви займаєтеся благодійною діяльністю. Розкажіть про ваш Фонд «Полюс тяжіння».

- Фонду 3 роки. Ми почали це робити, коли ще була спільна України. Там було багато міст: і Луганськ, і Сімферополь, і Севастополь, і Донецьк, і Львів (загалом 25 міст - ред.).

З кожного концерту, в тому числі і тут, у Німеччині, частина заробітку йде на допомогу діткам, і я дуже пишаюся, що саме цими днями ми у Миколаєві, Вінниці та Житомирі привезли ліки, апаратуру та ліжка, вікна; нарешті відвантажили ще одну партію допомоги.

Повірте, це не 2 копійки. І це не просто там яблучко, це медикаменти, дорогі, складні, які батьки не можуть купити своїм дітям, тому що на одну «хімію» 1 раз витрачається мінімум 70 доларів. А треба, щоб цього вистачило на всю лікарню, всім діткам, і не на один раз.

Бувало часом, що ми міняли вікна, робили євроремонти, купували спецліжка. (Тому що цим дітям необхідні особливі меблі).

Щиро це все робиться, від чистого серця. Я це роблю сама, мені радісно допомагати, дарувати діткам і їхнім батькам надію. Я допомагаю тим життям, яким ще можна допомогти. Для себе вирішила, що це буде моєю місією. Навіть коли до мене звертаються, пропонують разом, я відмовляюся, кажу: «я сама».

ТРЕБА ПОЗБАВЛЯТИСЯ ВІД ВНУТРІШНІХ ЛЕЩАТ

- Буквально днями завершилося у Києві Євробачення. Ви й самі виступали на цьому пісенному конкурсі, у 2006 році, посівши 7 місце. Ваша думка про те, як Київ прийняв його цього року?

- Євробачення у Києві... Напевно, хтось повинен говорити, що це гордість, обличчя нації... Ні, це фестиваль, який проходив точково на Лівобережній. І саме так я його сприймаю. Не треба говорити, що це - обличчя нації. Обличчя нації - це музика, творчість крізь час, успіхи спортсменів, політичні успіхи. Це зовсім інші речі. Це вірші, картини.

Можливо, я в чомусь буду надто суворою або відстороненою. Але як до цього ставитися? Не треба робити з мухи слона. Чудово, звичайно, що цей фестиваль проходив у нас, але у мене виникло багато питань, які ніколи не виникали в інших країнах.

Дуже хотілося б, щоб ми все ж таки навчилися, якщо говоримо про обличчя нашої країни, то на усіх рівнях щоб це було гідно. А коли починається - вивіска одна, а суть інша... Я не люблю такі ігри.

- Проекту "Голос країни" та "Голос.Діти" Ви віддали вже стільки часу, 7 сезонів, стали тренером-рекордсменкою за кількістю перемог - їх чотири. Не втомилися? Не хочете все кинути та піти?

- Як називається моя остання пісня: «Я не перестану» (сміється).

Ми завжди жартуємо, що я не перестану сидіти в червоному кріслі. Мені шалено подобається бути частиною цього великого проекту. Ми разом створюємо, творимо щось нове, свіже. Це чіпляє за душу, особливо коли з дітьми. Я підтримую з ними контакти, спілкуюся, щось раджу.

Знаєте, в нас з дитинства почуття провини виховували, те, що ти постійно зобов'язаний. І ти просто затиснутий в лещата. Я сама вчуся і навчаю тому, що коли ти щось намріяв собі, негайно роби це. Не бійся, не страждай, не ховайся, не думай, що ти недостойний. Є у нас таке - занижена самооцінка. Це наша реальна проблема. І я з цим борюся постійно. У нас діти навіть на «Голосі» виходять на сцену і бояться, тому що батьки їх накрутили, що це їхній єдиний шанс, що вони повинні. Вони виходять на сцену і тремтять. Ми постійно боремося, щоб батьків не запускати в павільйон. І їх вже не пускають, психологи працюють, розслабляють дітей і починається нормальна робота творча.

Тому, якщо людям подобається моє сидіння в червоному кріслі, я з радістю буду розділяти їхню радість.

- Давайте про вашого сина. Порадувала шанувальників фотографія на День матері, яку ви виклали у своєму ФБ. Її називають «зворушливою». Веніамін живе далеко від вас, як справляєтеся з такою ситуацією?

- Він навчається у Великобританії, вже два роки. Спочатку всі були проти, батьки говорили, що я з глузду з'їхала. Але ми поїхали, він подивився, втягнувся, завів друзів, йому стало цікаво. Йому є чим зайнятися. Він танцює гопак, наприклад. У липні на зльоті української громади буде танцювати, вже й шаровари купили, і червоні чоботи спеціально пошили.

Вєня ще раніше звик, що мама десь на гастролях, по 3-4 дні на тиждень мене не було. Потім сімейні обставини... Так він став чоловіком раніше, ніж це могло відбутися. Я дуже пишаюся тим, що він такий самостійний у мене.

Я часто їжджу до нього. Робимо разом уроки по скайпу...

- А майбутнє ви йому вже якесь «намалювали»? Чи дозволите самому вибирати?

- Я буду йому дозволяти. От мені так багато усього малювали в житті, що я вирішила, що я зі своїм сином буду по-іншому поводитися. Я прийняла зовсім іншу форму виховання і дуже рада, що йду врозріз з громадською думкою. Саме так і треба чинити сьогодні.

- Не боїтеся спровокувати цю саму громадську думку?

- Ні, не боюся. Ми живемо на стику історичному. Ми живемо на стику поколінь, і все по-іншому. Сьогодні треба дивитися в майбутнє, вперед і як би не узурпувати своїх дітей. Вони повинні бути щасливими, вільними і навчитися робити свій вибір з самого дитинства.

Ольга Танасійчук. Берлін

Фото: Худякова Олена, Танасійчук Ольга

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-