Леся Воронюк, поетеса, ініціатор Дня вишиванки

Сьогодні всі українські малюки з'являються на світ не просто в сорочках - у вишиванках

18.05.2017 09:00

Одразу в пологових будинках усім немовлятам, народженим 18 травня, дарують маленькі вишиваночки. Це одна з традиційних акцій Дня вишиванки, що його відзначають уже не тільки в Україні, а в шістдесятьох країнах світу, де живуть українці, які не забувають про своє походження. Про це в інтерв'ю кореспондентові Укрінформу розповіла відома журналістка та письменниця, ініціатор цього свята Леся Воронюк.

- Чия була ідея започаткувати День вишиванки? Як вона вперше була реалізована?

- Перший День вишиванки відбувся 11 років тому на факультеті історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, де я тоді навчалася. Ідея у мене виникла, коли зауважила, що не тільки я, а й інші студенти часто приходять на заняття у вишиванках. Але не траплялося, щоб разом. Ось і запропонувала одного дня зібратися до університету всім разом у вишиваних сорочках. Уперше участь у заході взяло кілька десятків студентів.

- Як швидко свято стало популярним і чому, як вважаєте?

- Воно стало популярним буквально відразу. Вже на другий-третій рік до нього почали долучатися студенти з інших міст, а також працівники підприємств, установ та організацій. Проте рушійною силою в популяризації свята були саме студенти.

Ми зважено визначали дату проведення, адже хотілося, щоб це був робочий день, і люди могли вдягти українські строї на роботу чи навчання. Зрештою зупинилися на цій даті – третій четвер травня.

- Хто з відомих людей підтримав це свято?

- Я би не хотіла називати якісь конкретні прізвища. Це багато відомих у нас і за кордоном людей – зірки, письменники, художники, політики, дипломати. Зокрема, й Президент України Петро Порошенко теж одягнув цього дня вишиту сорочку.

Звичайно, цьому сприяла і "розкрутка" свята. Активно й наполегливо в цьому плані працює оргкомітет з шести осіб (Олександр Ткачук, Сергій Бостан, Оксана Добржанська, Михайло Павлюк, Ірина Мітнович). Ми збираємося за півроку до свята, ретельно плануємо роботу. Контактуємо з іншими містами, країнами. Намагаємося розширити коло волонтерів, які популяризують це свято у своїх населених пунктах.

- Яку найцікавішу вишиванку ви бачили на своєму святі, кому вона належала?

- Якби ви знали, скільки я бачила пам'ятних для мене вишиваних сорочок! Але найкращі і найнеповторніші для мене – саме ті, які ми даруємо у пологові будинки для немовлят. Кожен День вишиванки починається з наших навідин до пологових будинків. Приміром, цього року ми підготували 140 малесеньких вишитих сорочечок – символічно по дві для кожного пологового будинку (для хлопчика й дівчинки). Розіслали їх заздалегідь.

Ця акція, яка носить назву "Народжені у вишиванках", всім подобається. Замовляємо сорочечки в Коломиї, а закупити їх нам допомагають благодійники – поштово-логістична група "Міст". Майстрині починають вишивати сорочечки ще з Нового року і намагаються їх підготувати стільки, щоби вистачило кожному новонародженому у цей день.

Цього року проводимо таку акцію і в Східній Україні, зокрема, Маріуполі, Краматорську, Бахмуті, Сєверодонецьку. Щоб і там дітки мали з народження вишиті сорочечки. А коли підростуть і дивитимуться на свої перші фото у вишиванках, щоби пам'ятали: вони українці.

- Які вишиванки є у вас особисто, і які з них найдорожчі для вас?

- У нас є так звана родова скриня, де зберігаються вишиванки нашого роду. Їх вишивали і носили й моя мама, й бабусі, й прабабусі. І зараз ми їх носимо, в тому числі я і моя сестра. Тобто ці цінності не є особистими, ми всі користуємося ними при бажанні. Таких вишиванок у нас є десь під сотню. Їх я передам і своїй донечці Софійці, сподіваюся, що й вона так само їх цінуватиме.

Серед цього спадку є одна вишиванка з дуже цікавою та, можна сказати, трагічною історією. Коли в Україні в 1947 році було голодно, буковинці в Івано-Франківській і Тернопільській областях, де ще не встигла міцно вкорінитися радянська влада, міняли одяг на їжу. Моя прабабуся робила все, щоби діти не голодували, тому, звісно, чимало речей пішло в обмін на продукти. Але одну вишиту сорочку, яку отримала на весіллі в подарунок від невістки за свого сина, таки вберегла. Ця сорочка є у нас і досі. Вона дуже цінна своєю спадкоємністю. Вишита в класичному стилі, характерному для Кельменецького Подністров'я. Але для нас вона завжди буде дуже цінною, особливою.

Торік свято відзначали у 60 країнах світу. Це потужний масштаб, що підтверджує – українці зберігають і цінують свої етнічні, національні особливості

- Як би ви хотіли щоб розвивалося це свято?

- Торік свято відзначали щонайменше в 60 країнах світу, і то тільки за відомою нам інформацією. Це потужний масштаб, що підтверджує – українці зберігають і цінують свої етнічні, національні особливості. Хотілося б, щоб ще краще розвивалося волонтерство, спрямоване на пошанування культури, традицій нації, на допомогу нашій армії. Щоб українці пам'ятали, хто вони є.

Важливо, крім масштабів свята, щоб завдяки вишиваним сорочкам люди дізнавалися про історію свого роду. Адже коли знаходять сорочки в родових скринях, старші розповідають молодому поколінню цікаві історії. Так, знаю, як один хлопчина, шукаючи вдома вишиту сорочку, віднайшов у гаражі дивом збережену сорочку дідуся. А потім довідався і про долю самого дідуся. Як той був у засланні, як йому висилали вишиті сорочки, заховані у подушках, як вони потім повернулися в Україну. Після такого вже й усвідомлюєш себе по-іншому, по-іншому сприймаєш навколишній світ.

- Чи плануєте цьогоріч якісь особливі цікавинки на вашому святі?

- Цього року сталося так, що День вишиванки збігся із Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Український народ солідарний ыз кримськотатарським, і навпаки. До речі, напередодні свята голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров прийняв у подарунок вишиванку від ГО "Всесвітній день вишиванки". У зв'язку з таким збігом обставин, оргкомітет Всесвітнього дня вишиванки вирішив сконцентрувати свої цьогорічні заходи на благодійних та просвітницьких акціях, таких як "Народжені у вишиванках", "Вуличний етноуніверситет" та покази документального фільму про вишиті сорочки "Спадок нації", відмовившись від гучних святкувань.

Знаємо, що по всій країні заплановано безліч масових акцій до Всесвітнього дня вишиванки – концертів, флешмобів, козацьких забав. І розуміємо, що ці заходи студентські та молодіжні організації, культурні центри готували тривалий час, тому не можемо просити про їх скасування. Але звернулися з проханням до організаторів згадати про трагедію 1944 року, яку пережив кримськотатарський народ.

Свято прокотиться багатьма країнами світу, адже українська вишиванка – це "молитва без слів", оберіг, генетичний код нації

- А як святкуватимуть ваші рідні Чернівці?

- Щодо Чернівців, то новинкою свята буде робота вуличного етноуніверситету (працюватимуть етнографи – вишивальниці – реконструктори з семи регіонів України). Цікавими, думаю, будуть й інші заходи, наприклад, святкування у лоні зародження акції – на факультеті історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, хода у вишиванках із Соборної площі пішохідною вулицею О.Кобилянської до ресторану "Панська гуральня", переберія статуї Європи та етнопоказ, виставка «Українська вишиванка – світовий тренд» в обласному краєзнавчому музеї.

Загалом свято прокотиться багатьма країнами світу, адже українська вишиванка – це "молитва без слів", оберіг, генетичний код нації. Запрошую і вас не залишатися осторонь, а студентів з усієї країни закликаю взяти участь у конкурсі на наймасовіше фото у вишитих сорочках на фоні свого університету, яке треба буде зробити у Всесвітній день вишиванки 18 травня 2017 року.

Наталія Команяк, Чернівці.